Економічні методи управління туристичним підприємством (за матеріалами ПП „Туристична фірма „Петбо””)

Головна мета застосування цих методів - формування в колективі позитивного соціально-психологічного клімату, завдяки чому значною мірою будуть вирішуватися виховні, організаційні й економічні задачі.

 

2. Принципи, цілі та завдання процесу управління туристичним підприємством

 

Принципи управління фірмою визначають вимоги до системи, структури і організації  управління. Менеджмент туризму здійснюється за допомогою основних положень і  правил, якими керуються керівники  всіх рівнів. Ці правила визначають „лінію” поведінки менеджера і трактуються як принципи управління.

Таким чином, принципи управління можна представити як основоположні  ідеї, закономірності і правила поведінки  керівників по здійсненню ними управлінських  функцій.

а) Загальні принципи управління

Принцип застосування означає, що менеджмент розробляє свого роду поради для всіх працівників.

Принцип системності  передбачає, що менеджмент охоплює  всю систему, враховуючи її зовнішні і внутрішні взаємозв’язки і  відкритість власної структури  або системи туризму в цілому.

Принцип багатофункціональності виражається в тому, що менеджмент охоплює різні аспекти діяльності: матеріальні (ресурси, послуги), функціональні (організація праці) і смислові (досягнення кінцевої мети).

Принцип інтеграції передбачає, що всередині системи різні способи відносин і погляди співробітників повинні інтегруватись, а ззовні фірми може проходити розділення на свої світи.

Принцип орієнтації на цінності означає, що менеджмент туризму включений  в оточуючий світ з певними  уявленнями про такі цінності, як гостинність, приватні послуги, вигідне співвідношення цін і послуг і т.п.

б) Приватні принципи управління

Основним принципом  менеджменту є принцип оптимального сполучення централізації і децентралізації  в управлінні. Проблема сполучення централізації і децентралізації в менеджменті складається в оптимальному розподілі (делегуванні ) повноважень при прийнятті управлінських рішень.

Принцип сполучення централізації  і децентралізації припускає  необхідність умілого використання єдиноначальності і колегіальності в управлінні. Сутність єдиноначальності полягає в тому, що керівник конкретного рівня управління користується правом одноособового рішення питань, що входять у його компетенцію. Власне кажучи, це надання менеджерові організації широких повноважень, необхідних йому для виконання покладених на нього функцій управління і реалізації персональної відповідальності. Колегіальність припускає вироблення колективного рішення на основі думок керівників різного рівня, а також виконавців конкретних рішень.

Дотримання правильного співвідношення між єдиноначальністю і колегіальністю складає одну з найважливіших задач управління, від правильності рішення якої багато в чому залежить його ефективність і дієвість.

Принцип наукової обґрунтованості  управління припускає наявність у керівника наукового передбачення, уміння планувати в часі соціально-економічні перетворення організації. Основний зміст цього принципу полягає у вимозі, щоб всі управлінські дії здійснювалися на базі застосування наукових методів і підходів. Наукова обґрунтованість управління означає не тільки використання науки при виробленні і реалізації управлінських рішень , але і глибоке вивчення практичного досвіду, усебічне вивчення наявних резервів. Ціль його складається в перетворенні науки у високопродуктивну силу.

Суть принципу плановості складається у встановленні основних напрямків і пропорцій розвитку організації в перспективі. Плануванням  пронизані (у виді поточних і перспективних  планів) усі ланки організації. План розглядається як комплекс економічних і соціальних задач , що треба буде розв'язати в майбутньому.

Принцип сполучення прав, обов'язків і відповідальності припускає, що кожен підлеглий повинний виконувати покладені на нього задачі і періодично звітувати за їхнє виконання. Кожний в організації наділяється конкретними правами і несе відповідальність за доручену йому справу.

Принцип приватної автономії  і волі припускає, що всі ініціативи виходять від вільно діючих економічних  суб'єктів, що виконують управлінські функції по своєму бажанню в рамках діючого законодавства. Воля господарської діяльності представляється як професійна воля, воля конкуренції, воля договорів і т.п.

Принцип ієрархічності  і зворотного зв'язку полягає в  створенні багатоступінчастої структури  управління, при якій первинні (нижній рівень) ланки керуються своїми ж органами, що знаходяться під контролем органів керівництва наступного рівня. Ті ж у свою чергу підкоряються і контролюються органами наступного рівня. Відповідно, мети перед нижчими ланками ставляться органами більш високого по ієрархії органа управління .

Постійний контроль за діяльністю всіх ланок організації здійснюється на основі зворотного зв'язку. Власне кажучи, це сигнали, що виражають реакцію  керованого об'єкта на керуючий вплив. По каналах зворотного зв'язку інформація про роботу керованої системи безупинно надходить у керуючу систему, що має можливість коректувати хід управлінського процесу.

Суть принципу мотивації  така: чим ретельніше менеджери здійснюють систему заохочень і покарань, розглядають неї з урахуванням непередбачених обставин, інтегрують неї по елементах організації, тим ефективніше буде програма мотивацій.

Одним з найважливіших  принципів сучасного менеджменту  є демократизація управління - участь у управлінні організацією всіх співробітників. Форми такої участі різна: часткова оплата праці; грошові кошти, вкладені в акції; єдине адміністративне управління ; колегіальне прийняття управлінських рішень і т.п.

Принцип державної законності системи менеджменту. Відповідно до цього принципу обирана фірмою організаційно-правова форма повинна відповідати вимогам державного (федерального, національного) законодавства.

Принцип органічної цілісності об'єкта і суб'єкта управління. управління як процес впливу суб'єкта управління на об'єкт управління повинне складати єдину комплексну систему, що має вихід, зворотний зв'язок і зв'язок із зовнішнім середовищем.

Принцип стійкості і  мобільності системи управління. При зміні зовнішнього і внутрішнього середовища організації система  менеджменту не повинний перетерплювати корінних змін. Стійкість визначається насамперед якістю стратегічних планів і оперативністю управління, пристосованістю системи менеджменту насамперед до змін у зовнішнім середовищі. Одночасно зі стійкістю управлінський процес повинний бути мобільним, тобто повинні бути максимально повно враховані зміни і вимоги споживачів туристських послуг. [12, 149-150]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ НА ТУРИСТИЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ ПП „Туристична фірма „Петбо””

 

 

2.1. Суть економічного  методу управління туристичним  підприємством

 

Економічні методи займають центральне місце серед методів  менеджменту, оскільки управлінські відносини  насамперед визначаються потребами  й інтересами працівників, які формують основу економічних відносин. Отже, економічні методи ґрунтуються на використанні економічних інтересів і засобів, які стимулюють матеріальну зацікавленість колективу й окремих працівників у досягненні найкращих результатів. Іншими словами, управління ґрунтується на зацікавленні працівників в отриманні оптимального кінцевого результату, що становить основу самої можливості управляти.

Таким чином, економічні методи — це сукупність засобів  та інструментів, які створюють економічні умови, що спонукають робітників діяти  у потрібному напрямі і добиватися вирішення завдань, котрі стоять перед ними. При цьому відбувається поєднання особистих інтересів учасника процесу зі суспільними і груповими.

На відміну від організаційно-адміністративних, економічні методи менеджменту передбачають розробку загальних планово-економічних показників і засобів їх досягнення. Завдяки економічним методам можна підвищити дієвість та результативність економічних важелів і стимулів, які спонукають членів трудового колективу до ефективної роботи.

Центральне місце в цій групі методів займають: планування, аналіз, господарський розрахунок, стимулювання, ціноутворення, фінансування, кредитування та облік.

Планування є центральною  ланкою будь-якої системи управління. Сутність цього методу виявляється  у завчасному обліку всіх внутрішніх і зовнішніх факторів, які забезпечують сприятливі умови для успішного функціонування і розвитку турфірми. При цьому конкретизуються цілі розвитку туристичного підприємства і кожного його підрозділу, визначаються господарські завдання, засоби їх вирішення, строки реалізації; визначаються матеріальні, трудові і фінансові ресурси, необхідні для вирішення поставлених завдань.

Аналіз як загальнонауковий метод у менеджменті набуває  іншої мети — визначення реальних способів вирішення проблем, що виникають, так, щоб досягти мети за найменших затрат ресурсів. Процес аналізу мас визначені етапи: формулювання проблеми, відбір цілей, збирання даних, розробка альтернатив, побудова моделей, оцінювання витрат відносно результатів. Використання різних методологічних підходів дає змогу модифікувати традиційне розуміння аналізу і реалізувати системний, структурно-функціональний, факторний, порівняльний аналізи у зв'язку зі специфікою завдань, що вирішуються.

Організація господарської  діяльності туристичних фірм потребує фінансового забезпечення, тобто первинного капіталу, який формується з внесків засновників компанії і набуває форми статутного капіталу. Подальше забезпечення фінансової діяльності відбувається в результаті реалізації туристичних послуг і отримання виручки. Кошти, які залишилися після відшкодування видатків, становлять прибуток організації.

Після того, як частина  доходу туристичного підприємства виплачується за різними зобов'язаннями, все, що залишається, може бути витрачено на розвиток: рекламу, оплату праці та соціальні потреби. За такою загальною настановою в кожній турфімі реалізується принцип самофінансування. Його сутність вимагає повної окупності витрат на реалізацію туристичних послуг і розширення діяльності турфірми. Механізми відносної економічної та управлінської самостійності підприємства формує повний господарський розрахунок. Його ознаки: господарська самостійність, самоокупність, матеріальне зацікавлення, матеріальна відповідальність, грошовий контроль.

Ціноутворення є важливим важелем економічного управління турфірмою. Сутність ціни визначається її функціями — розподілом, стимулюванням, орієнтацією.

Розподільча функція  полягає в тому, що за допомогою  ціни створений валовий внутрішній продукт і дохід суб'єктів господарювання перерозподіляються між підприємствами і галузями господарства. Так, кошти, які через оподаткування потрапляють до бюджету від підприємств сфери туризму, розподіляються іншими галузями, забезпечуючи їхнє функціонування.

Зміст стимулюючої функції  ціни полягає у такому: ціни економічно розвивають виробництво й споживання одних товарів і послуг та одночасно стримують виробництво й споживання інших. Так само ціни стимулюють підвищення якості туристичних продуктів і послуг, запровадження їхніх нових видів, а також забезпечують підвищену рентабельність нових турпродуктів і послуг порівняно з виробленими раніше. Отже, ціна, яка забезпечує високу норму прибутку, стимулює розвиток асортименту туристичних послуг, які надаються турфірмою, активізує рекламну діяльність.

Функція орієнтації ціни виявляється у тому, що вона надає  необхідну для покупців і продавців  товарів та послуг інформацію.

Ціна також є інструментом господарського механізму і комерційної  політики суб'єкта господарювання. Вона має дві межі — нижню, якою є собівартість виробленого турпродукту, і верхню, котра визначається попитом на цей турпродукт.

Ціноутворення у сфері  туризму має декілька особливостей:

— послуги туризму, які  загалом є кінцевим продуктом, призначені безпосередньо для споживання, тому й ціни на них є роздрібними;

— якщо на стадії створення  проміжного продукту за допомогою цін  його вартість перерозподіляється між  суб'єктами господарювання, то на стадії кінцевої реалізації туристичного продукту відхилення цін від вартості зумовлює перерозподіл доходів між різними його групами (споживачі і виробники);

— у процесі надання  послуг ця сфера економічно-господарської  діяльності безпосередньо пов'язана  зі споживачем, тому попит на низку  послуг, у т. ч. на туристичні, стійкий;

— процеси виробництва, реалізації та споживання послуг збігаються у часі, тому для сфери послуг, характерна сезонна диференціація цін і тарифів, що чітко простежується в туризмі.

— деякі види послуг, у т. ч. туристичні, реалізуються як на внутрішньому, так і на зовнішньому  ринках, тому при оцінці їхньої якості, стандартизації до уваги беруть міжнародні вимоги, оскільки на одні й ті самі послуги (готельні, обслуговування туристів, транспортні тарифи) є два види і рівні цін — внутрішні і зовнішньоторговельні.