Бальнеологічні ресурси Закарпаття

У санаторії "Синець" (Мукачівський район), селах Тарасівці, Тереблі, Лазах (Тячівський район) виявлені сірководневі, а в с. Розтоці (Воловецький район) - метанові джерела. В останні роки виявлені великі запаси термальних вод у селах Розовка, Гараздовка, Івановка, Пасіка і Шаян. [8; 43 с.]

Особливу групу складають вуглекислі мінеральні води тринадцяти родовищ: Келечинського, Заньковецького, Майданського, Верхнебистрянського, Вучковського, Колочавського на Міжгірщині, Пасіцького на Свалявщині, Кобилецько-Полянського, Рахівського, Білинського, Квасовського на Рахівщині, Ужоцького на Великоберезнянщині й Ужгородського. Ці води містять біологічно цінні мікроелементи (залізо, марганець, мідь, цинк і миш'як) і можуть бути використані при досить специфічних захворюваннях органів і систем.

Закарпатські мінеральні води є чудовою базою для організації курортного лікування. На основі цілющого сірководневого джерела "Синець", дуже близького по своїх якостях до відомого "Мацесте", відкритий добре обладнаний санаторій для лікування ревматизму, радикулітів і серцево-судинних захворювань. Чудесний лісопарк, гірське повітря, мінеральні води - прекрасні передумови для лікування і відпочинку.

Широкою популярністю користається санаторій "Карпати", куди на лікування і відпочинок приїжджають люди з усіх кінців України, Росії й інших країн . Санаторій знаходиться поблизу с. Чинадієво Мукачівського району. Чудовий лісопарк, озеро, оксамитові галявини - усе це створює сприятливі умови для лікування хворих. Недалеко від санаторію знаходиться будинок відпочинку "Берегвар". (див. рис. 11)

У 1965 році прийняли перших відвідувачів два нових великих санаторії - "Квітка полонини" і "Сонячне Закарпаття" у Свалявскому районі. Вони створені на базі мінеральних джерел типу "Боржомі", а лікують у них захворювання органів травлення. (див. рис. 13 і рис. 14)

Здравниця "Шаян" розкинулася серед гір на лівому березі Тиси, за 7 км від села Вишкова. Обидва санаторії добре обладнані, їхній профіль - той же, що і попередніх. (див. рис. 16)

Працюють в області кілька будинків відпочинку і пансіонатів. Дуже популярні серед відпочиваючих будинок відпочинку "Берегвар" і пансіонат "Гірська Тиса".

Санаторії мають добре обладнані лікувально - діагностичні кабінети і водолікарні. Щорічно закарпатські здравниці розширюються - будуються нові спальні корпуси, будинки допоміжних служб. Великі запаси різних мінеральних вод, їх високі лікувальні властивості, прекрасні природні і кліматичні умови дозволяють у найближчі роки існуючі здравниці розширити.

Зараз ведуться широкі розвідувальні роботи у всіх районах Закарпаття. Відкрито багаті родовища різних мінеральних вод, уточнюються запаси вод уже відомих джерел. Незабаром біля цілющих джерел виростуть корпуса нових санаторіїв і пансіонатів. [7; 28 с.]

Ужгород, що є адміністративним центром Закарпатської області, розташований у живописній вузькій 30 - 40 км смузі передгір'їв, які відокремлюють Ужгородсько - Хустський або Вулканічний хребет Українських Карпат від Закарпатської низовини, що простягається на південь у напрямі до р. Тиси. Північна її межа починається від м. Ужгород. Мальовничі невеликі вершини навкруги міста оздоблені гірськими потоками, чудовими маленькими озерцями та густими лісами. Нижче на схилах розкинулись багаті виноградники. Над містом, якому виповнилось понад 1100 років височить один із найстаріших і найкрасивіших замків Закарпаття, заснований у VIII столітті. Ще в 1631 році в міській інвентарній книзі занесено запис про існування в Ужгороді мінеральних джерел. Вуглекислі залізисті води Ужгорода стають широко відомими і починають використовуватись не лише для пиття, а і в купелях.

На одному із численних джерел у центрі міста під Замковою горою на правому березі р. Малий Уж була збудована водолікарня (купелі) "Квасна вода". (див. рис. 9)

Будова водолікарні проіснувала до початку Другої світової війни. Нині на цьому місці розміщується аптека по продажу мінеральних вод "Жива вода", магазин "Мінеральні води".

У цьому ж районі на одному з джерел ще з XIX сторіччя існував бювет мінеральної води, яку широко використовувало населення міста. [30; 36 с.]

Прославлена своїми лікувальними властивостями Полянська квасна вода почала використовуватися не тільки для питного вживання, а й для ванн, коли на базі джерела Полянської мінеральної води у 1868 році в с. Поляна у місцевості, оточеній прекрасними буковими лісами, на лівому березі р. М. Пиня чотирма підприємцями була заснована "Полянська купіль" з 40 помешканнями та 20 ванними кабінами. Дерев'яні споруди постійно руйнувалися. В 1887 році Boleman І. так описує Поляну: "Джерело оточене дерев'яними будовами, купальних будов немає". В 1907 році споруди курорту були повністю знищені пожежею, а з 1913 року він знову почав відбудовуватися. В 1935 році це вже був один із найсучасніших і відомих курортів, де лікувалися літом та взимку. Окремі його споруди збереглися до 1945 року. Найкраща панорама курорту Поляна, розташованого на схід від підніжжя г. Зубок, відкривається з її вершини.

Із 1946 року на бальнеологічному курорті Поляна на базі колишньої "Полянської купелі" функціонує санаторій "Поляна" на 500 місць з використанням мінеральної води, отриманої уже зі свердловин, пробурених на Полянському родовищі мінеральних вод на обох берегах р. М. Пиня. В умовах санаторію "Поляна" мінеральна вода використовується для питного лікування, вуглекислих мінеральних ванн, кишкових промивань, інгаляцій та інших методів порожнинного введення. (див. рис. 7)

Розлив Полянської мінеральної води із цих свердловин під назвою "Поляна-Купіль" розпочався в 1973 році на Свалявському заводі мінеральних вод Лужанського заводоуправління мінеральних вод, продовжився фірмою "Мрія". Промисловий розлив мінеральної води , як і інших мінеральних вод Свалявщини, започатковано МПП "Алекс".

Відновлення розливу Полянської мінеральної води під назвою "Поляна Квасова" розпочато у 1946 році вже зі свердловин східної частини Ново-Полянської ділянки Полянського родовища на заводі розливу мінеральної води "Поляна Квасова" (на місці колишнього заводу) та Свалявському заводі мінеральних вод. На базі мінеральної води Поляна Квасова зі свердловин, пробурених на західній частині Ново - Полянської ділянки родовища на лівому березі р. В. Пиня біля потока Безіменний, у 1965 році на бальнеологічному курорті Поляна було відкрито санаторій "Сонячне Закарпаття" на 400 місць. Ці свердловини також використовуються для розливу мінеральної води "Поляна Квасова".

Мінеральні води цих джерел розливалися і експортувалися не тільки в різні куточки Австро-Угорської Імперії, а й за її межі. З ними широко знайомлять чисельні видання кінця XIX - початку XX сторіччя, реклами, ілюстровані путівники. [7; 157 с.]

Місто Свалява розташоване на найстародавнішому шляху Закарпаття, який веде від Верецького перевалу, "Великих Руських воріт", в Дунайську низину. Назва Свалява пов'язана зі словом "сіль", у тому сенсі, що тут знаходяться соляні мінеральні джерела (Я. Штернберг, 1991). Про Свалявське джерело мінеральної води вперше згадується у звіті Dolhai А. для короля Матяша у 1463 році. У 1709 році це джерело відвідав Ракоці Ференц II, тодішній глава Мукачівського герцогства.

Подальша історія мінеральної води Свалява, як і інших відомих мінеральних вод цього краю (Полянської, Плосківської, Оленівської, Лужанської), тісно пов'язана з періодом існування Мукачівсько - Чинадіївської домінії, що входила до Березької жупи, яка у 1728 році перейшла у володіння династії Шенборнів на Закарпатті. Найбільший розквіт домінії починається з першої половини XIX століття в період правління графа Ервіна - Фрідріха, який був одночасно і головою Березького комітету.

У 60-70 роках були побудовані залізниці, що давали вихід із Закарпаття у центральні райони Угорщини, Трансільванію тощо. У 1887 році завершилося прокладання залізниці Мукачево - Свалява - Лавочне - Стрий, що з'єднала Закарпаття з Галичиною. Мінеральні води вивозились до Відня, Парижу, Будапешта, в Галичину.

Хоча перші записи про Свалявську мінеральну воду відносяться до XV століття, перші свідчення про вивіз Свалявської мінеральної води з'являються в добу правління останнього Ракоці (1676-1735), тоді з домінії вивозили разом із винами і квасну воду буркутів у бочках аж до Москви, її ставили на рівні з "єгерською". Про вивіз Свалявської мінеральної води є відомості в 1800 році, коли згадується Редліх Сем'єн, власник ресторану у Львові, що возив Свалявську мінеральну воду для реалізації у своєму ресторані як високо вартісний напій. [7; 158 с.]

Перші згадки про Неліпинські води відносяться до 1755 року, коли граф Шенборн, у володінні якого знаходились ці джерела, відправив до Відня на дослідження Сусківську і Неліпинську воду хоча результати цих досліджень залишились невідомими. В 1795 році Неліпинську, Пасіцьку, Свалявську, Голубинську воду вивчав Sebeok А.

Неліпинські вуглекислі лужні води набули такої слави, що їх почала відвідувати і аристократична знать. Це вимусило владу заснувати тут у 1800 році упорядковані купелі. Вони постійно розширювались, модернізувалися і невдовзі стали визнаним і популярним курортом, що налічував 68 жилих помешкань, 22 ванних кабін, в якому був лікар. Одним із орендаторів Свалявського філіалу курорту був лікар K. Карловський . У 1871 року Неліпино стало однією з зупинок залізниці. Так, в 1879 році курорт відвідало 385, а в 1880 році - 419 людей. Працював він тільки з травня по жовтень. Не менш знаменитим тут був і липовий парк, засаджений при заснуванні курорту.

Найбільш показаними для лікування тут були захворювання шлунка, печінки при жировому переродженні та застою жовчі, легенів, сечового міхура, подагра, ревматизм, особливо, що супроводжувались остеопорозом, захворювання селезінки, нервові розлади та ін. Вода для питного лікування із джерела "Стефанія" використовувалася на місці й тільки ті, хто тут лікувалися, могли вивозити її додому.[7; 161 с.]

Історія шаянських вод пов'язана з віковою історією Марамороша, його столиці м. Хуст, Хустського Замку на вершині замкової гори, який охороняв дороги з Молдавії, Польщі, Трансільванії, так званий "соляний шлях" вивозу кам'яної солі з Солотвинських солекопалень ще в 892 році.

Хоча цілющі джерела Марамороша були відомі з прадавніх часів, згадки про мінеральні джерела на південно-східних околицях смт. Вишково, колишньому "коронному місті", що знаходиться на відстані 20 км від м.Хуст, з'являються починаючи з 1753 року у працях ВеІ М., Platini, dr.Lenhossek M., Muller B. та Tognio L.

Відомо, що тут в 1818 році на базі цих вуглекислих гідрокарбонатних залізистих мінеральних вод була заснована одна з найстаріших і відомих купалень Марамороської жупи "Замкова Купіль" у підніжжя Замкової гори.

Щодо джерел у місцевості Шаян на південно-західній околиці Вишкова, то в 1876 році вони згадуються в переліку мінеральних джерел як "Sajani kulso forras" та "Sajani belso forras" (Шаянське зовнішнє та внутрішнє джерело). На період 1935 тут існує водолікарня з 4 ванними кімнатами та 19 покоями для гостей, де використовуються вуглекислі хлоридно - гідрокарбонатні залізисті шаянські джерела. ( див. рис. 9)

На базі Шаянського родовища вуглекислих мінеральних вод в живописній місцевості Шаян, розташованій в Солотвинській западині Закарпатського прогину, оточеній невисокими горами з округлими вершинами - Великий (477 м), Середній (325 м) і Малий Шаян на курорті Шаян у 1952 році було відкрито санаторій "Шаян" на 150 місць.

Лікувальні властивості води як при зовнішньому використанні в купальнях, так і питному застосуванні були відомі населенню ще з XVIII століття. Наприкінці XIX ст. поблизу поселення Міжгір'я (Волове) в с. Сойми приватні підприємці на джерелах мінеральних вод на лівому березі р. Репинки відкрили водолікарню, де відпускали вуглекислі ванни, а на початку XX століття тут були споруджені невеликі помешкання для житла. [7; 163 с.]

Санаторій "Верховина" на курорті Сойми, розташованому в низькогір'ї на висоті 600 м, було відкрито у 1950 році на базі свердловин мінеральних вод, пробурених на лівому березі р. Ріки. Збереглось також одне з джерел мінеральної води Сойми.

Розлив мінеральної води "Сойми" зі св.№4-Р 1999 році розпочало Українсько-Німекцьке ТОВ" Сойми-ЛТД" на заводі розливу мінеральних вод на території курорту.

В 50-ті роки були пробурені свердловини на правому березі ріки у 2 км від села. Розлив мінеральної води Келечинська з використанням різних методів стабілізації заліза періодично проводився з 1987 року зі св. № 359 з глибини 110 м (Воловецький завод продтоварів, Міжгірський завод "Електрон") зараз відновлюється фірмою "Царська криниця".

На даний час вона використовується для питного лікування в гематологічному реабілітаційному відділенні санаторію "Верховина" курорту Сойми. [7; 148 с.] Етапи розвитку

В Україні санаторно - курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ століття відомі бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ столітті. Так, перші заклади в Україні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), Моршині (1877); лікувальні властивості грязей - на узбережжі Куяльницького лиману (1833), поблизу Голої Пристані (Гопри) (1895).

В ринкових умовах сьогодення санаторно - курортна справа в Україні зазнає структурних змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно - управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід на ринок санаторно - курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку відповідно до змін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна та приватна складові) та управлінської структури. Так, за даними Державного комітету статистики в 2002 році санаторно - курортні заклади тривалого перебування за формами власності розподілялися наступним чином: державні - 40%, колективні - 55%, приватні - 0,8%, міжнародних організацій - 4,2%.

Санаторно - курортна справа в Україні спирається на діючий Закон України "Про курорти", прийнятий у жовтні 2000 року, та відповідну нормативно - правову базу, яка регламентує діяльність даної сфери, забезпечуючи доступність санаторно - курортного лікування для всіх громадян, і в першу чергу для інвалідів, ветеранів війни і праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, хворих на туберкульоз тощо, економне та раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорону. [9; 34 с.]