Бальнеологічні ресурси Закарпаття

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ БАЛЬНЕОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ

1.1.         Визначення поняття бальнеологічні ресурси

1.2.         Історія дослідження бальнеологічних ресурсів Закарпаття

РОЗДІЛ ІІ. БАЛЬНЕОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1. Класифікація бальнеологічних ресурсів

2.2. Термальні джерела Закарпаття

2.3. Мінеральні води

2.4. Озокеритолікування

РОЗДІЛ ІІІ РОЛЬ БАЛЬНЕОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ У РОЗВИТКУ ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ

3.1.         Бальнеологічні курорти Закарпаття

3.2.         Сучасний стан курортно - лікувальних закладів

3.3.         Екологічний стан Закарпатської області

3.4.         Перспективи розвитку бальнеологічних курортів Закарпаття

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП 

Закарпаття має значний потенціал для того, щоб стати осередком лікувально-оздоровчої рекреаційної діяльності світового рівня. ЇЇ запорукою є ефективне освоєння та використання існуючого туристично-рекреаційного потенціалу, що значною мірою визначається наявністю, розвитком та економічною діяльністю мережі лікувально-оздоровчих закладів туристично-рекреаційного обслуговування, які складають її матеріально-технічну базу та інфраструктуру. Зазначена складова, по-перше, забезпечує життєдіяльність туристів (послуги розміщення, харчування, транспорту); по-друге, задовольняє специфічні туристично-рекреаційні потреби (послуги лікування, оздоровлення, екскурсійне, культурне, побутове обслуговування).

Враховуючи екологічний стан території Закарпатської області (через прояв економічної кризи та надмірного впливу суспільства на природне довкілля) швидко зростає захворюваність, а відповідно, і задоволення зростаючих суспільних потреб у проведені рекреації, зокрема в бальнеолікуванні (лікуванні мінеральними водами і пелоїдами), що і зумовили актуальність обраної теми бакалаврської роботи.

Об'єктом дослідження є бальнеологічні ресурси Закарпаття та сформований на їх основі бальнеологічний комплекс.

Предметом дослідження – визначення потенціалу бальнеологічних ресурсів Закарпатської області, прогнозування напрямів їх цільового та раціонального використання, охорони і збереження.

Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є вивчення сучасного стану ресурсів мінеральних вод і пелоїдів та їх поширення для розвитку санаторно-курортного господарства у межах області.

Для досягнення даної мети слід вирішити такі завдання:

1.                 вивчити історію дослідження бальнеологічних ресурсів Закарпатської області;

2.                 охарактеризувати основні термальні джерела області;

3.                 охарактеризувати основні джерела мінеральних вод;

4.                 охарактеризувати географію лікувальних грязей;

5.                 дослідити основні санаторно-курортні комплекси області та охарактеризувати їх сучасний стан;

6.                 охарактеризувати екологічний стан області;

7.                 визначити економічну ефективність використання лікувальних ресурсів даного регіону.

При написанні роботи мною були використані загальнонаукові та конкретно наукові методи дослідження такі як: картографічний, аналізу і синтезу бібліографічних та інтернет-ресурсних даних, історичний, екологічного моніторингу, математичного моделювання.

Бакалаврська робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури у кількості 50 найменувань та додатків. Обсяг роботи – 60 друкованих сторінок.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ БАЛЬНЕОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ

1.1.         Визначення поняття бальнеологічні ресурси та їх значення

Серед природних туристичних ресурсів найбільше значення для індустрії туризму та лікувально-оздоровчої рекреаційної діяльності мають кліматотерапевтичні, водні, бальнеологічні і ландшафтні складові, які доцільно об'єднувати у клас ресурсів першого порядку (див. рис. 1). Основою оздоровчо – лікувальної рекреаційної діяльності є природні ресурси, а саме мінеральні і термальні води, лікувальні грязі

Бальнеологічні ресурси – це   природні лікувальні речовини, що використовуються для немедикаментозного лікування на курортах і в позакурортних умовах. Ці ресурси беруть участь в основному процесі суспільного виробництва – неперервному відтворенні фізичних сил і розумових здібностей людини, психічного тонусу, відновленні та підвищенні кваліфікації працівників, зростанні їх загального та фахового рівнів. До бальнеологічних ресурсів належать лікувальні мінеральні води, термальні джерела та пелоїди (лікувальні грязі). [26; 286 с.]

Використання бальнеологічних ресурсів передбачає наявність певних традицій, культури їх медико-рекреаційного споживання, достатнього рівня розвитку медицини і медичних технологій. Відсутність цих соціальних складників загальної культури відпочинку та медичного обслуговування обумовлює низький рівень використання бальнеологічних ресурсів у багатьох країнах, незважаючи на те, що надра даних регіонів містять значні запаси відповідної сировини.

Україна має широку і різноманітну бальнеологічну ресурсну базу, представлену майже всіма типами мінеральних вод: вуглекислі; радонові; сульфідні; залізисті; бромні, йодо-бромні та йодні; кременисті; води з підвищеним вмістом органічних речовин; води без специфічних компонентів тощо; торфові, мулові, сапропелеві грязі, значні поклади яких є в озерах Запорізької областей.

У північній та західній частинах України поширені торфові лікувальні грязі, які знайшли застосування на курортах Шкло, Моршин, Хмільник, Миргород, Горинь, Любень Великий, Черче, у водолікарнях відповідних областей.

Вагомим плюсом багатьох українських курортів є одночасне використання багатьох лікувальних факторів (мінеральних вод, лікувальних грязей, озокериту). Властивості природно - лікувальних ресурсів визначають спеціалізацію курортів (медичний профіль). [23; 114 с.]

До бальнеологічних ресурсів Закарпатської області відносяться мінеральні води, лікувальні грязі та озокерит. За кількістю та якістю лікувальних мінеральних вод Закарпаття займає перше місце на Україні, але в області відсутні родовища лікувальних грязей та озокериту. Тут зосереджено 620 джерел мінеральних вод, з яких більше 300 є вивченими. (див. рис. 2.1)

Як видно з таблиці лідером за даним критерієм є Свалявська зона, яка набрала 31,1 бала. З досить великим відривом за нею слідують Рахівська, Міжгірська, Берегівська, Тячівська, Хустська та Ужгородська. Слабий потенціал використання мінеральних вод має Іршавська, Великоберезнянська, Перичинська та Виноградівська рекреаційні зони. Абсолютно незабезпеченою бальнеоресурсами є Воловецька рекреаційна зона. [24; 87 с.]

В цілому структура санаторно - курортних закладів держави відповідає структурі захворюваності українців (органи кровообігу, нервова система, органи травлення, органи дихання).

Україна має найбільші й найрізноманітніші в Центральній Європі запаси ресурсів для розвитку санаторно - курортного лікування, хоча їх використання не можна назвати ефективним. Мережа оздоровчих закладів країни налічує 2,6 тис. підприємств. До мережі входять санаторії (14,9%), санаторії - профілакторії (11,7%), пансіонати з лікуванням (2,1%), бальнеологічні та грязьові лікарні (0,2%), курортні поліклініки (0,1%), будинки, пансіонати та бази відпочинку (70,5%), дитячі санаторні та оздоровчі заклади (2,2% від загальної кількості санаторно - курортних установ) (див. рис. 2).

Більшість оздоровчих закладів становлять різноманітні заклади відпочинку переважно сезонної дії, розраховані на тривалий відпочинок протягом відпустки, але за кількістю оздоровлених (34 %) вони поступаються санаторіям (39%), які працюють цілорічно.

Зростання вартості санаторно - курортного лікування негативно позначається на завантаженості санаторіїв: чисельність оздоровлених зменшується і, відповідно, зменшуються прибутки, хоча це зменшення й повільне (в середньому 18-20% на рік).

У 2002 р. послугами санаторіїв країни скористалися 3,1 млн. осіб, з яких біля 11% - іноземні громадяни, більшість яких прибули з сусідніх країн: росіяни (70,2%), білоруси (15,8%), молдовани (9,8%), поляки (0,8%), литовці (0,7%) та інші.

Спеціалізована мережа дитячих санаторних закладів (місткістю 26,1 тис. ліжок з можливістю розгортання в місяць максимального завантаження до 35 тис. ліжок) становить 38,5% від загальної чисельності санаторіїв і розрахована переважно на тривале лікування та оздоровлення дітей різного віку. Щорічно в санаторіях оздоровлюються понад 220 тис. дітей. Ще понад 55 тис. дітей щорічно проходять профілактично - санаторне лікування у позаміських санаторно - оздоровчих закладах. [34; 54 с.]

1.2.         Історія дослідження бальнеологічних ресурсів Закарпаття

Вперше відомості про лікувальні мінеральні води карпатського регіону датуються кінцем XVI – початком XVIІ століття. Першими вченими, які займалися дослідженням мінеральних вод і спробували їх описати, були Н. Радзивілл і польський королівський лікар Войцех Очко. Активне вивчення мінеральних вод Карпатського регіону тривало в пе­редвоєнні роки. Так, вчені С.З.Сайдаковський, К.І.Маков та А.Є.Бабінець звели дані про підземні (прісні та мінеральні) води західних областей України.

Перші відомості про використання мінеральних вод у лікувальних закладах на Закарпатті належать до ХVІ - ХVІІ століття. Були це примітивні водолікарні - "купальні", а також викопані в землі ями біля виходу мінеральних джерел. У 1600 році поблизу села Лумшори Перечинського району, приватними особами був організований лікувальний заклад, який у XVIII столітті  почали називати "Курортом Лумшори".

У 1755 році  власник більшості мінеральних джерел Свалявщини - граф Шенборн Євген-Ервін направив до Відня (тодішньої столиці Австро-Угорської імперії) для аналізу мінеральних води Неліпинського і Сусківського джерел, але результати цих аналізів залишилися невідомими.

У 1796 році хімічний склад мінеральних вод  Закарпаття вивчав відомий вчений, почесний член Московського фізико - хімічного товариства і Петербурзького товариства лікарів та природознавців, професор хімії й ботаніки медичного факультету єдиного на той час Угорського університету - Пауль Китайбел.[8; 31 с.]

Наприкінці XVIII століття поблизу поселення Міжгір'я (Волове) приватні підприємці відкрили водолікарню для вуглекислих купалень. У XIX столітті біля неї були споруджені невеликі помешкання. В 1900 році після визначення хімічного складу мінеральних вод джерела "Сойми" цей район визнано курортною місцевістю. Найбільшого розвитку курорт Сойми набув у 1910-1914 роках, але в період першої світової війни він був повністю знищений. Приватні підприємці на місці попереднього курорту відкрили невеличку водолікарню, яка також незабаром перестала існувати. (див. рис. 6)

У 1800 році у селі Неліпино відкрито Сваляво-Неліпинський курорт. Власне, це був перший досить примітивний курорт з дерев'яною водолікарнею і кількома приміщеннями для помешкань, готелем "Єлизавета". Значним досягненням стало те, що на курорті був лікар, який й орендував курорт. Цей заклад функціонував на базі двох мінеральних джерел: гідрокарбонатно - натрієвого з вмістом вуглекислоти (джерело "Стефанія") та іншого, аналогічного, з вмістом заліза ("Залізисте Джерело"). У 1887 році курорт значно розширився; відкриті водолікарня на 24 ванни, житловий фонд на 90 спальних кімнат.  У 1907 році  він сягає максимального розвитку - 130 кімнат. Під час першої світової війни значна частина курорту була знищена, а в 30-ті роки він перестав існувати. [8; 33 с.]

У 1826 році на околиці поселення Свалява була збудована невелика водолікарня для мінеральних купалень. У 1856 році лікарем Карловським був організований Свалявський лікувальний пансіонат (філіал курорту Неліпино), але він існував недовго і згодом був перетворений у цех для розливу мінеральних вод Свалява.

У 1832 році у долині річки Синявки на базі сірководневого мінерального джерела споруджується примітивна водолікарня для лікування ревматичних хворих, а в 1873 році водолікарня реконструюється й значно розширюється. Створюється пансіонат, а район оголошується курортним місцем.

У 1890 році в м. Ужгороді діяла купальня "Квасна Вода" на базі вуглекислого залізистого джерела (колишній дитячий майданчик на вул. Панаса Мирного), яка була побудована ще на початку XIX століття. Численні прояви вуглекислих вод у районі м. Ужгорода зафіксовані навіть на глибині 10-15 м при копанні колодязів населенням для водозабезпечення. (див. рис.9)

В 1946 році почали працювати санаторій "Синяк" для лікування захворювань серцево - судинної системи і опорно - рухового апарату та санаторій "Поляна" для лікування захворювань шлунково - кишкового тракту. У колишньому замку графів Шенборнів відкритий кліматичний загальносоматичний санаторій "Карпати". (див. рис.10)

У 1958 році відкриваються санаторії "Шаян", "Верховина" та "Гірська Тиса". (див. рис. 12)