Розробка технології виготовлення жіночого пальто у спортивному стилі

0,2  

0,7  

0,7

0,75.

4. Ступінь готовності  моделі до примірок  

Підготовка виробу до примірки включає наступні операції.  

1. Ознайомлення  з ескізом моделі, перевірка наявності деталей крою та правильності викроювання деталей по нитям основи; виявлення текстильних вад.  

2. Продублювати  прокладкою з одностороннім клейовим  покриттям: пілочки, підборта, кокетки пілочок, центральну частину спинки на ділянках пройм і на підгін низу, нижній комір, припуск накладної кишені, нижні клапани, нижні пати, нижній хомутик, місце розташування хомутика на спинці.  

3. Прокласти  копіювальні строчки (стежки) на  деталях виробу по швам та  конструктивним лініям.  

4. Обробка дрібних деталей: верхніх кишень, нижніх кишень, верхніх клапанів, нижніх клапанів-хомутиків, хомутика спинки, пат. Прокласти оздоблювальні строчки.  

5. Зшити середній  зріз спинки, настрочити кокетку  спинки на основну деталь. Настрочити  хомутик відповідно з розміткою.  ВТО спинки.  

6. Настрочити  на пілочку відповідно з розміткою: верхній клапан, верхню накладну кишеню, нижній клапан-хомутик (по клапану прокласти для куліски поперечну строчку), нижню накладну кишеню, пришити кокетку до основної деталі. По наміченій лінії заметати борти на виворотній бік. ВТО пілочки.  

7. Настрочити  пати на передню частину рукава відповідно з розміткою, зшити передні зрізи рукавів, зметати ліктьові зрізи рукавів, заметати низ рукавів, ВТО рукавів.  

8. Збирання виробу  до примірки: зметування і заметування  пілочок і спинки по бічних  і плечових зрізах; вметування  в горловину нижнього коміра, вметування рукавів в пройми, прикріплення верхніх плечових накладок, заметування низу виробу.  

9. Прикріплення  паспорта виробу, перевірка якості  на манекені і здача виробу  на примірку.  

Модель яка  розробляється, виготовляється з однією приміркою.  

Основними завданнями та моментами примірки виробу на замовнику  з’являються:  

1. Виріб примірюють  на замовнику в цілях уточнення  балансу виробу, посадки його  на фігурі, визначення форм та  пропорцій декоративно-оздоблювальних  деталей і місце їх розташування на виробі.  

2. В жіночому одязі примірку проводять по правому боці виробу.  

3. Правильну  посадку визначають на фігурі:  

- відсутністю  перекосів та заломів на ділянці горловини, пройми;  

- ступінь облягання  виробом фігури на плечовій  ділянці, на ділянці груді,  лопаток;  

- вибір оптимальних додатків на свободу облягання (виріб не повинен бути ні надто вузьким, ні надто широким);  

- суворо вертикальним  розміщенням бічних швів, ліній напівзанесення та середини спинки при збереженні напрямку ниток основи на деталях, заданого в крої (тобто вірним балансом виробу).  

При проведенні примірки закрійник:  

1. Одягає виріб  на замовника, сколює борта,  сполучаючи лінії напівзанесення  та краї лівої і правої полочок по низу; розправляє виріб та перевіряє посадку його на фігурі.  

2. Випорює рукав  з пройми.  

3. Уточнює баланс  виробу або виправляє його (у  випадку порушення) шляхом переколювання  плечових швів.  

4. Перевіряє ступінь облягання виробом постаті замовника в залежності від силуету виробу, його призначення та виду; виявляє необхідність додаткової волого-теплової обробки та визначає місце розміщення додаткових накладок, якщо в них виникає необхідність.  
 

5. Визначає ширину  борта, розміщення та кількість  петель, форму та розміри коміру; довжину горловини.  

6. Уточнює лінію  пройми (в жіночому одязі праву); уколює за допомогою шпильок рукав в пройму, уточнює височину оката; ширину і довжину рукава. Ставить контрольні позначки на проймі та рукаві, наносячи та уточнюючи конструктивні лінії. Закрійники використовують умовні крейдові позначки.  

7. Уточнює довжину  виробу.  

8. Перевіряє  відповідність місця розміщення, форму та розмір оздоблювальних деталей, ширину оздоблювальних строчок.  
 

6. ЕКОНОМІЧНА ЧАСТИНА 

6.1. Організація обслуговування  населення  

Побутом обслуговування в Україні в умовах ринкової економіки  зосереджується на підприємствах.  

Підприємство, згідно з Господарським Кодексом, - це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної та іншої господарської діяльності, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.  

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємства, так і для некомерційної господарської діяльності.  

Підприємство, якщо законом не встановлене інше, діє на основі статуту.  

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та індефікаційним кодом.  

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.  

Законодавча база діяльності підприємства створювалася в державі вже з 1991 року. Першими законами, що прийняла Верховна Рада УРСР були три основні закони „Про підприємства в Україні”, „Про підприємство” і „Про власність”. В цих законах визначені такі поняття, як економічна і юридична сутність підприємства та його форми, принципи і сутність підприємницької діяльності, умови реєстрації, реорганізації та ліквідації підприємства, економічна сутність.  

Це забезпечило  умови створення і функціювання підприємств, що покликані обслуговувати населення.  

Класифікувати підприємства можна за різними критеріями. Так, за економічними показниками і чисельністю працюючих підприємства можна підрозділити на малі, середні і великі. За сферою діяльності розрізняють підприємства промисловості, торгові, у сфері послуг, тощо.  

У Господарському кодексі підприємства класифікують за трьома критеріями:  

1) формою власності;  

2) способом утворення  (заснування) та формування статутного фонду;  

3) кількістю  працюючих та обсягу валового  доходу від реалізацій за рік.  

Згідно з ч.1 ст. 63 ГК залежно від форм власності  передбачених законом, в Україні  діють підприємства таких видів:  

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);  

- підприємство, що діє в основі колективної власності (підприємство колективної власності);  

- комунальне  підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;  

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;  

- підприємство засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).  

Згідно з ч.7 ст. 63 ГК підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового заходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств.  

Малими (незалежно  від форми власності) визначаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 000 Євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.  

Великими визнають ті підприємства, в яких середньо-облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам Євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.  

Усі інші підприємства визнаються середніми.  

Організаційна структура.  

Кожне підприємство, незалежно від форми власності чи різновиду очолюється директором, має в своїй структурі адміністративно-управлінський персонал, а також виробничі підрозділи. На формування структури найбільший вплив мають принципи розподілу праці, реалізація яких відтворюється у структурі виробничих підрозділів, якщо виготовлення виробу замовника здійснюється одним виконавцем від початку до кінця, тоді виробничий підрозділ може бути представлений як один єдиний, без будь-якого поділу на технологічні ланцюжки. В цьому конкретному випадку можливі такі варіанти розподілу праці (жіночий, чоловічий одяг, тощо.) Н а такий розподіл впливають розміри ательє, чисельність кравців, рівень опиту на послуги, якість продукції та її конкурентоспроможність. Така організаційна структура притаманна підприємствам малого та середнього розміру. Якщо розміри ательє і рівень опиту на послуги досить високий, тоді з’являється можливість розподілити види робіт за технологією виготовлення виробу і створити відповідні структурні підрозділи і зняття мірок і закрійні роботи, підготовка виробу до примірки, пошиття, виконання оздоблювальних робіт і т.д. Така оргструктура потребує значно більшої кількості адміністративно-управлінського персоналу. Адже необхідно призначати керівника кожного підрозділу та їхніх помічників.  

Відома також  організаційна структура підприємства, яка передбачає, що в основу розподілу праці покладені принципи малих бригад (повузлові). Це означає, що найбільш типові види робіт виконуються окремими кравцями незалежно від власника замовника; тобто повузлове виготовлення виробів.  

Закон України  про господарські товариства доповнив і розширив різновиди організаційних форм. Якщо попередні закони акцентували увагу на таких різновидах підприємств як малі, асоціації, консорціуми, корпорації та різні види колективних, державних і приватних підприємств, то новий закон запропонував до впровадження надзвичайно-сучасні і результативні види: акціонерні товариства, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю і повні товариства.  

Ці різновиди підприємств можуть створюватися як на малих, так і на великих підприємствах, в основі їх лежить різна форма власності та відповідальності. Для підприємств побутового обслуговування найбільш сприятливою є товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Воно формується на основі статутного фонду із внесків засновників чи членів ТОВ. Відповідальність зберігається на протязі життєдіяльності підприємства у межах внесків членів ТОВ до статутного фонду.  

6.2. Види оплати праці  

Підприємство – це організаційно виокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).  

Сфера дії внутрішнього ринку праці підприємства полягає в установленні взаємозв’язку між фактичними результатами праці і рівнем оплати праці працівника.  

Оплата праці  – це будь-який заробіток, обчислений у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або впроваджений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.  

Системи заробітної плати встановлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням вимог і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.  

Залежно від  того, який основний показник застосовується для визначення результатів праці, всі системи підрозділяють на дві групи, що називаються формами заробітної плати.  

Найчастіше застосовують дві основні форми заробітної плати – відрядну і почасову.  

За відрядної  форми оплата праці проводиться  за нормами й розцінками, установленими  на підставі розряду працівника. Кваліфікаційний (тарифний) розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності.  

Основними умовами  застосування відрядної оплати праці  є наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і  піддаються точному обміну, а також необхідність стимулювання зростання випуску продукції та існування реальних можливостей підвищення виробітку на конкретному робочому місці. Виконання цієї форми оплати праці потребує встановлення обгрунтованих норм виробітку, чіткого обміну їхнього виконання і воно не повинно призводити до погіршання якості продукції, порушень технологічних режимів, техніки безпеки, а також до перевитрачення сировини, матеріалів, енергії.