Шпаргалка по "Налоговому праву"

4) прогулу (в тому числі відсутності  на роботі більше трьох годин  протягом робочого дня) без  поважних причин;

5) нез'явлення на роботу протягом  більш як чотирьох місяців  поспіль внаслідок тимчасової  непрацездатності, не рахуючи відпустки  з вагітності й пологів, якщо  законодавством не встановлено  триваліший строк збереження  місця роботи (посади) за певного  захворювання. За працівниками, які  втратили працездатність через  трудове каліцтво чи професійне  захворювання, місце роботи (посада) зберігається до відновлення  працездатності або встановлення  інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому  стані, у стані наркотичного  або токсичного сп'яніння;

8) вчинення за місцем роботи  розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком  суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції  якого входить накладення адміністративного  стягнення або застосування заходів  громадського впливу;

9) одноразового грубого порушення  трудових обов'язків керівником  підприємства, установи, організації  (філіалу, представництва, відділення  та іншого виокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером  підприємства, установи, організації,  його заступниками, а також службовими  особами митних органів, державних  податкових інспекцій, яким присвоєно  персональні звання, і службовими  особами державної контрольно-ревізійної  служби та органів державного  контролю за цінами;

10) винних дій працівника, який  безпосередньо обслуговує грошові  або товарні цінності, якщо ці  дії дають підстави для втрати  довір'я до нього з боку власника  або уповноваженого ним органу;

11) вчинення працівником, який  виконує виховні функції, аморального  проступку, несумісного з продовженням  даної роботи. Окрім указаних  підстав, передбачених Кодексом  законів про працю України,  правовідносини деяких категорій  працівників можуть припинятися  з інших підстав.

 

33. Зазначте підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Порядок розірвання трудового договору з  ініціативи працівника залежить від  того, чи це є трудовий договір, укладений  на визначений строк чи строковий  договір.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган  письмово за два тижні.

У разі, коли заява працівника про  звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини  на роботу в іншу місцевість; вступ  до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного  віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття  на роботу за конкурсом, а також з  інших поважних причин), власник  або уповноважений ним орган  повинен розірвати трудовий договір  у строк, про який просить працівник.

При відсутності у заяві працівника прохання про звільнення його до закінчення строку попередження, розірвання власником  або уповноваженим ним органом  трудового договору до настання двотижневого строку є незаконним.

Якщо  працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив  роботи і не вимагає розірвання трудового  договору, власник або уповноважений  ним орган не вправі звільнити  його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено  іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Чинним  законодавством працівнику надано право  у визначений ним строк розірвати  трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений  ним орган не виконує законодавство  про працю, умови колективного чи трудового договору.

Слід  зазначити, що строковий трудовий договір  підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або  інвалідності, які перешкоджають  виконанню роботи за договором, порушення  власником або уповноваженим  ним органом законодавства про  працю, колективного або трудового  договору та у випадках, передбачених для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з  ініціативи працівника.

Спори про дострокове розірвання трудового  договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

 

34. Назвіть немайнові права та обов'язки подружжя.

У буденному житті головну роль відіграють особисті немайнові відносини, проте далеко не всі такі відносини  можуть бути врегульовані правом. Тому серед відносин подружжя, які регулюються  нормами права, особистим немайновим відносинам відведено менше місця, ніж майновим.

Глава 5 КпШС 1969 р., яка мала назву «Особисті  права та обов’язки подружжя», складалася лише із 3 статей. У новому Сімейному  кодексі України цьому питанню  приділено значно більше уваги —  кодекс містить Главу 6 «Особисті  немайнові права та обов’язки  подружжя», яка визначає наведені нижче  права подружжя.

1. Право на материнство і право на батьківство. Право дружини на материнство означає як право народити дитину, так і право утриматися від цього. Закріплене Конституцією право на особисту свободу виключає примушування до інтимних відносин, материнства чи аборту. Оскільки право жінки на материнство може бути реалізовано, за нормальних обставин, завдяки статевим стосункам з її чоловіком, то небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 49 СК). З іншого боку, відмова жінки від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу за ініціативою чоловіка (ч. 2 ст. 50 СК). Сьогодні право на материнство і право на батьківство можуть бути реалізовані жінкою та чоловіком також за допомогою застосування методів штучної репродукції людини згідно ст. 123 СК.

У разі, якщо жінку або чоловіка було позбавлено можливості реалізувати  свою репродуктивну функцію у  зв’язку з виконанням нею/ним  конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки  іншої особи щодо неї/нього, то кожен  із них має право на компенсацію  моральної шкоди (ч. 3 ст. 49, ч. 3 ст. 50 СК).

2. Право дружини, чоловіка на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
3. Право дружини, чоловіка на фізичний і духовний розвиток, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці і відпочинку.
4. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища. Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу РАЦСу, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя. У разі зміни прізвища державний орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб.
5. Право на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї. Усі найважливіші питання сімейного життя (зокрема, питання материнства, батьківства, виховання, освіти дітей) мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності (ч. 2 ст. 54 СК). Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права та обов’язки у шлюбі та сім’ї. Спільне вирішення передбачає врахування волі обох з подружжя при прийнятті рішення. При цьому не обов’язково, щоб дружина і чоловік з будь-якого приводу укладали між собою договір. За наявності взаємної довіри дружина і чоловік мають право розподілити між собою вирішення питань життя сім’ї таким чином, що кожен з них відповідатиме за певну сферу. Головне — щоб жоден із подружжя не вирішував проблеми сімейного життя всупереч волі іншого, оскільки це призведе до порушення принципу рівності.
6. Право на особисту свободу. Дружина та чоловік мають право на вибір місця свого проживання. Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується вільний вибір місця проживання. Порядок реалізації цього права визначено Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.  
   
35. Назвіть обставини, які пом'якшують кримінальну відповідальність.

1. При призначенні покарання обставинами,  які його , пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире  каяття або активне сприяння  розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого  збитку або усунення заподіяної  шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в  стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу  тяжких особистих, сімейних чи  інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом  погрози, примусу або через  матеріальну, службову чи іншу  залежність;

7) вчинення злочину під впливом  сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або  аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням  меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання  з попередження чи розкриття  злочинної діяльності організованої  групи чи злочинної організації,  поєднане з вчиненням злочину  у випадках, передбачених цим  Кодексом.

2. При призначенні покарання суд  може визнати такими, що його  пом'якшують, і інші обставини,  не зазначені в частині першій  цієї статті,

3. Якщо будь-яка з обставин, що  пом'якшує покарання, передбачена  в статті Особливої частини  цього Кодексу як ознака злочину,  що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати  її при призначенні покарання  як таку, що його пом'якшує.

 

36. Опишіть взаємні права та обов'язки батьків та дітей.

Взаємні права та обов’язки батьків і  дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому  законом порядку.

Батьки  і діти зобов’язані надавати один одному взаємну моральну підтримку  та матеріальну допомогу.

Батько  і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей.

Батьки  користуються рівними правами та мають рівні обов’язки щодо своїх  дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано.

Права та обов’язки батьків і дітей  поділяються на особисті та майнові. До особистих прав і обов’язків батьків належать:

– право й обов’язок батьків  визначати ім’я, по батькові, прізвище, громадянство дитини;

– право та обов’язок батьків на представництво від імені дітей;

– право й обов’язок батьків  визначати місце проживання дитини;

– право батьків на відібрання дітей  у осіб, які їх незаконно утримують;

– право і обов’язок батьків  на виховання своїх дітей.

Батьки  мають право і зобов’язані  виховувати своїх дітей, піклуватися  про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці. При неналежному  виконанні (одним з батьків) обов’язків щодо виховання або при зловживанні  батьківськими правами діти мають  право звернутися до органів опіки  і піклування за захистом своїх прав та інтересів. Органи опіки і піклування надають допомогу батькам у вихованні  дітей і перевіряють виконання  покладених на них обов’язків щодо виховання дітей.

Особисті  права та обов’язки учасників  батьківських правовідносин в основному  тривають до досягнення дітьми повноліття або до часу їх одруження. Достроково ці права та обов’язки можуть припинитися  тільки у випадках, передбачених законом.

За  неналежне виконання або невиконання  батьківських прав і обов’язків допускається позбавлення батьківських прав, а  також обмеження їх здійснення.

Майнові правовідносини між батьками і дітьми складаються з двох груп: до першої відносяться різноманітні зв’язки  батьків і дітей з приводу  майна, що знаходиться у сфері  володіння сім’ї, до другої – аліментні  зобов’язання батьків і дітей.

За  життя батьків діти не мають права  на майно батьків, так само і батьки не мають права на майно дітей. Таким чином, батьки мають права  на те майно, що належить їм, а саме: можуть його продати, подарувати, не запитуючи  згоди дітей. Розмежування майна  батьків і дітей зумовлює їх особисту відповідальність за свої борги: батьки не відповідають за зобов’язаннями своїх  дітей (за винятком неповнолітніх), а  діти не відповідають за зобов’язаннями батьків.

Якщо  у неповнолітніх дітей є належне  їм майно, батьки керують ним, тобто  фактично виконують права і обов’язки  власників майна, діючи в інтересах  дітей. Проте вони не можуть передавати майно, що належить їх неповнолітнім  дітям, іншим особам у власність (дарувати, заповідати).

Батьки  зобов’язані утримувати своїх дітей (неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх), які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від  цього обов’язку кошти на утримання  дітей стягуються з них у судовому порядку.

Повнолітні  діти зобов’язані піклуватися про  батьків і надавати їм матеріальну  допомогу. У більшості випадків повнолітні діти добровільно надають своїм  батькам матеріальну допомогу. Якщо діти відмовляються добровільно  утримувати своїх батьків, то батьки, які потребують допомоги, мають право  звернутися до суду із заявою про примусове  стягнення аліментів з повнолітніх  дітей на своє утримання.

Розмір  аліментів на дітей чи батьків  визначається судом.

 

37. Опишіть загальні засади конституційного ладу України.

Конституційний  лад України — це закріплена в  Конституції форма організації  держави і система суспільних відносин, яка охоплює багатогранні аспекти її соціально-економічного, духовного, політичного розвитку.

   Конституційний лад України базується  на таких принципах:

   1. Народовладдя. У Конституції України  зафіксовано, що вся влада в  Україні належить народові, який  є носієм суверенітету, єдиним  джерелом влади. Народ здійснює  владу безпосередньо і через  органи державної влади та  органи місцевого самоврядування. Жодна політична партія, громадська  організація, інше угруповання  чи окрема особа не можуть  присвоювати право здійснювати  державну владу і діяти від  імені всього народу.