Шпаргалка по "Налоговому праву"

Невідворотність. Юридична відповідальність повинна бути обов'язковим слідством якого-небудь правопорушення. Встановлення покарання за порушення норм права має значення тільки тоді, коли правопорушник неодмінно притягується до відповідальності. Впровадження у суспільну свідомість уявлення про неминучість покарання за порушення норм права є важливим виховним і попереджувальним правопорушення фактором.

Неприпустимість. Принцип неприпустимості аналогії права й аналогії закону при застосуванні заходів юридичної відповідальності означає, що рішення уповноваженого органу про притягнення правопорушника до юридичної відповідальності ґрунтується на конкретних правових нормах.

Обґрунтованість. Принцип передбачає, по-перше, об’єктивне вивчення обставин справи, збір і всебічну оцінку доказів, аргументованість висновку про те, чи було скоєно правопорушення, чи винна особа, яка притягується до відповідальності, чи підлягає застосуванню передбачена в законі санкція; і по-друге, визначення конкретної міри покарання, стягнення, відшкодування збитків у точній відповідності з критеріями, встановленими законом.

Справедливість. Застосування мір юридичної відповідальності припускає, що за одне правопорушення наступає одна відповідальність (відповідного виду); правопорушник несе відповідальність тільки за своє власне винне, протиправне діяння. Справедливість юридичної відповідальності виявляється у тому, що вид і міра покарання або стягнення залежить від тяжкості скоєного правопорушення, ступеня його суспільної небезпеки і характеру завданої шкоди. Справедливість юридичної відповідальності характеризується неможливістю призначення кримінального покарання за проступок.

Гуманізм. Принцип гуманізму заснований на визнанні пріоритету загальнолюдських цінностей, серед яких провідне місце посідають права і свободи особи, що носять природний і невід’ємний характер і визнаються найвищою соціальною цінністю.

Індивідуалізація. Суть принципу індивідуалізації покарання полягає в тому, що відповідальність за скоєне правопорушник повинен нести сам за себе. Неприпустимим є перекладання відповідальності на інших осіб лише за наявності будь-якого зв’язку з правопорушником.

   Принцип неприпустимості подвоєння відповідальності означає, що ніхто не повинен двічі притягуватись до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення.

Доцільність. Цей принцип передбачає відповідність обраних щодо правопорушника заходів покарання загальним цілям юридичної відповідальності – відновленню порушених прав і свобод, покаранню і перевихованню правопорушника, запобіганню скоєння правопорушень у майбутньому.

 

47. Охарактеризуйте мету юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність – сумлінне виконання  своїх обов'язків перед громадянським  суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна  юридична відповідальність – специфічні правовідносини між державою і правопорушником  внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного  діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням  на останнього обов'язку перетерпіти  позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного  характеру за скоєне правопорушення.

Мета юридичної  відповідальності – вияв її соціальної необхідності та ефективності.

Мета — це той кінцевий результат, на який спрямована юридична відповідальність. Мета юридичної  відповідальності — це конкретний вияв загальних цілей права, серед  яких виділяють регулювання і  охорону суспільних відносин.

Мета юридичної  відповідальності реалізується через  її відповідні функції, які відображають основні напрями впливу юридичної  відповідальності на суспільні відносини. Саме у функціях юридичної відповідальності розкривається її роль і значення в забезпеченні реалізації, охорони  і захисту прав і свобод особи.

Розрізняють такі види мети юридичної відповідальності: загальну превенцію правопорушення; покарання правопорушника; вплив  на свідомість правопорушника; моральну перебудову особи; формування в людини, яка порушила норми права, настанови  на правомірну поведінку надалі; виховний вплив на інших людей з метою  попередження правопорушень з їхнього  боку.

Функції юридичної  відповідальності – головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою  захисту правопорядку і виховання  суб'єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.

Головними функціями  юридичної відповідальності, які  органічно випливають з її цілей, виступають регулятивна і охоронна. Також розрізняють такі види функцій  юридичної відповідальності: превентивну (попереджувальну); виховну; репресивну (каральну); компенсаційну (поновлювальну); сигналізаційну (інформаційну).

Головними цілями юридичної відповідальності, що випливають із загальних цілей права, є: 1) забезпечення нормального функціонування механізму  правового регулювання шляхом гарантування реалізації суб’єктами правових відносин суб’єктивних прав і юридичних обов’язків; 2) охорона існуючого державного ладу та суспільного порядку; 3) утвердження  законності і захист правопорядку; 4) захист прав і свобод громадян від  незаконних порушень; 5) покарання винного  у скоєнні правопорушення; 6) попередження скоєння правопорушень у майбутньому.

 

48. Охарактеризуйте підстави притягнення до юридичної відповідальності.

Підстави настання юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність повинною.

Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини:

1) факт здійснення  соціальне) небезпечної поведінки  (правопорушення) — фактична підстава;

2) наявність норми  права, яка забороняє таку поведінку  і встановлює відповідні санкції  (за її допомогою відбувається  визначення складу правопорушення) — нормативна підстава. Наприклад,  у диспозиціях багатьох статей  КК факт вчинення злочину організованою  групою розцінюється як кваліфікуюча  ознака, яка істотно обтяжує відповідальність  за вчинене;

3) відсутність  підстав для звільнення від  відповідальності. Можливість звільнення  від відповідальності зафіксована  нормами права (наприклад, передача  неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися  вказівки про обставини, які  виключають відповідальність (стан  крайньої необхідності, необхідної  оборони або перебування в  стані неосудності);

4) наявність правозастосовного  акта — рішення компетентного  органу, яким покладається юридична  відповідальність, визначаються її  вид і засіб (наказ адміністрації,  вирок суду та ін.) — процесуальна  підстава.

Настання юридичної  відповідальності особи, яка вчинила  правопорушення, відбувається в результаті її (відповідальності) покладення уповноваженими на те посадовими особами державних  органів.

 

49. Охарактеризуйте правовий статус Президента України.

Ст. 102 Конституції  України визначає Президента України  як главу держави, який виступає від  її імені. Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України  обирається громадянами України, які  досягли 18 років, на основі загального, рівного і прямого виборчого  права таємним голосуванням строком  на п’ять років. Президентом України  може бути обраний громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років  на день виборів, який має право голосу і не обмежений у виборчих правах, проживає на території України протягом 10 останніх перед днем виборів років, володіє державною (українською) мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж  два строки підряд. Президент України  не може мати іншого представницького мандата, займати посади в громадських  чи державних органах і організаціях, займатися підприємницькою діяльністю. Президент України користується правом недоторканності і за посягання  на його честь і гідність винні  особи несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Президент також  призначає половину складу Ради Національного  банку України, половину складу Національної ради України з питань телебачення  і радіомовлення.

Ряд повноважень  має Президент і щодо формування органів судової влади та контрольно-наглядових органів.

Досить широке коло повноважень має Президент  як гарант конституційного ладу, державного суверенітету, територіальної цілісності України; додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина  та інших конституційних інститутів.

Відповідно до Конституції Президент є Головнокомандувачем  Збройних Сил України.

Як глава держави, Президент також приймає рішення  про прийняття до громадянства України  та припинення громадянства України, про  надання притулку в Україні; нагороджує державними нагородами; встановлює президентські  відзнаки та нагороджує ними, здійснює інші повноваження, встановлені Конституцією.

Однією з особливостей статусу Президента є те, що він  не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Це є  важливою гарантією як статусу Президента, так і конституційного ладу в  цілому.

Свої функції  і повноваження Президент здійснює в певних правових і організаційних формах, які, як правило, властиві лише цьому інституту державної влади.

Президент України  на основі і на виконання Конституції  і законів України видає укази  і розпорядження, які є обов’язковими  до виконання на території України. Окремі види актів Президента скріплюються, відповідно до Конституції, підписами  Прем’єр-міністра і міністра, відповідального  за акт та його виконання.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України  вводяться в дію указами Президента (ст. 107 Конституції).

Конституції виділяє  такі Завдання, які виконує Президент: забезпечує державну незалежність, національну  безпеку і правонаступництво  держави; представляє державу в  міжнародних відносинах, здійснює керівництво  зовнішньоекономічною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв  України в інших державах і  при міжнародних організаціях; приймає  вірчі і відкличні грамоти  дипломатичних представників іноземних  держав;  призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України  відповідно до ст. 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою та інші.

 

50. Охарактеризуйте поняття трудової дисципліни.

Поняття дисципліни праці як правової категорії розглядається  в чотирьох аспектах: як один з основних принципів трудового права; як елемент  трудового правовідношення; як інститут трудового-права; як фактична поведінка, тобто рівень дотримання усіма працюючими на виробництві дисципліни праці.

Як інститут трудового  права трудову дисципліну потрібно розуміти як сукупність правових норм, котрі регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають заходи заохочення за успіхи у праці. Що ж стосується відповідальності за винне невиконання трудових обов'язків, то норми, котрі передбачають дисциплінарну відповідальність працівника, утворюють окремий правовий інститут у трудовому праві.

Під методами забезпечення трудової дисципліни розуміються передбачені  законодавством способи її забезпечення, тобто виконання сторонами трудового  договору своїх обов'язків. Традиційно вважалося, що існують два методи за­безпечення трудової дисципліни: заохочення і примус. Однак в умовах ринкових відносин особливого значення набувають економічні та організаційні  методи забезпечення дисципліни праці.

Суть економічних  методів полягає у всебічній  активізації трудящих за допомогою  відновлення почуття господаря, власника.

Організаційні методи управління дисципліною праці в  Україні в сучасний період все  більше характеризуються науковим підходом до організації виробництва загалом.

Сучасний правовий інститут дисципліни праці за змістом  складається з правової регламентації  прав та обов'язків учасників трудового  процесу, стимулювання сумлінної праці.

 

51. Охарактеризуйте спадкування за заповітом.

Спадкове право - сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи за правом спадкування.

Власник, після  смерті якого залишилось майно, називається  спадкодавцем. Особи, до яких це майно  переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями. Майно, що залишилось після смерті його власника, називається спадковим майном, або  спадщиною. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а  оголошення його померлим набирає законної сили після відповідного рішення  суду.

Порядок укладання  й посвідчення заповіту регламентується  чинним законодавством, згідно з яким кожен дієздатний громадянин може особисто розпоряджатися своїм майном на випадок  смерті. До заповіту Цивільний кодекс України встановлює відповідні вимоги.

Оскільки заповіт - це не договір, а односторонній  правочин, за яким права та обов'язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача, то до заповіту встановлюються такі ж умови його дійсності, як до будь-якого договору, а саме:

• заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;
• заповіт повинен бути складений у формі, що визначена законом;
• зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.