Шпаргалка по "Налоговому праву"

Під обмеженням дієздатності слід розуміти заборону громадянинові на підставі рішення  суду самостійно укладати правочини  щодо розпорядження майном, одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів.

Підстави для  прийняття судом такого рішення: якщо особа страждає на психічний  розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; якщо особа зловживає спиртними  напоями або наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим  ставить себе чи свою сім´ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов´язана утримувати, у скрутне становище.

Визнання фізичної особи недієздатною пов´язане з її здоров´ям. До таких захворювань закон відносить психічні хвороби, що призводять до стійкого психічного розладу. Внаслідок цих хвороб фізична особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

85. Розкрийте  поняття цивільних правовідносин.

Норми цивільного права (як і інші правові  норми) регулюють суспільні відносини  за участю громадян і різних організацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими.

Отже, цивільно-правові відносини —  це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті.

Цивільно-правові  відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює  регулюючий вплив права на суспільні  відносини.

Учасники  цивільно-правових відносин мають суб'єктивні  права та обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків  можуть забезпечуватися засобами державного примусу. Цивільно-правовим відносинам властива ця ознака. Щодо галузевих  особливостей цивільно-правових відносин, то вони зумовлені особливостями  предмета і методу цивільного права.

Виходячи  із сказаного вище, можна окреслити  такі особливості цивільно-правових відносин:

а) це майнові (відносини власності  і товарно-грошові) і особисті немайнові  відносини, врегульовані нормами цивільного права;

б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною  рівністю;

в) суб'єктивні права та суб'єктивні  обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Такими  є загальні та галузеві ознаки цивільно-правових відносин.

Таким чином, цивільно-правові відносини  — це майнові та особисті немайнові  відносини (врегульовані нормами сучасного  цивільного права) між майнова відокремленими, юридичне рівними учасниками, що є  носіями суб'єктивних цивільних  прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних  фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

У запропонованому визначенні відображено  загальні ознаки правових відносин (виникнення на підставі правових норм, належність учасникам відносин суб'єктивних прав та обов'язків, можливість застосування засобів державного примусу). В ньому  також показано особливості цивільно-правових відносин (групи суспільних відносин, які набувають вигляду цивільно-правових, майнова відокремленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти як підставу виникнення, зміни  та припинення суб'єктивних цивільних  прав та обов'язків).

 

86. Розкрийте поняття  цивільно-правового договору та  назвіть його види.

Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань), який встановлює певні суб'єктивні  права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.

  Договір можна визначити як  угоду двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну  чи припинення цивільних правовідносин.  Предметом договору завжди є  певна дія, але ця дія може  бути тільки правомірною. Якщо  предметом договору буде неправомірна  дія, тобто незаконна, то такий  договір визнається недійсним.

Головним  елементом кожного договору є  воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові.

  Змістом будь-якого договору є  права та обов'язки сторін, установлені  ним. Зміст будь-якого договору  характеризується його умовами. 

Прийнято  розрізняти істотні, звичайні та випадкові  умови договору.

До  звичайних умов відносять ті, які  самі по собі передбачаються, скажімо, місце виконання договору. Ці умови  не обов'язково повинні бути включені до договору. Якщо їх не включено до договору, то діє загальна норма Цивільного кодексу. Якщо ж сторони забажають  установити інше місце виконання  договору, то це має бути обумовлено в договорі.

  Випадковими визнаються такі  умови договору, які зазвичай  у договорах такого виду не  передбачаються, але можуть бути  встановлені угодою сторін. Наприклад,  винагорода повіреному в договорі  доручення за виконання доручених  йому дій не передбачається, але  якщо сторони передбачать умову  про винагороду, то повірений  має право вимагати її виплати.  Отже, і випадкова умова, якщо  вона включена до договору, має  бути виконана.

  У договорі може бути зафіксовано  волю однієї, двох чи кількох  осіб.

  Договори, що базуються на волевиявленні  однієї особи, називаються односторонніми (приміром, заповіт, відмова від  прийняття спадщини, видача довіреності  на вчинення певних дій тощо).

  Договори, в яких виявлено волю  двох осіб, називаються двосторонніми  (наприклад, договір купівлі-продажу,  постачання, підряду, оренди і  т. ін.).

  Договори, в яких бере участь  більше двох осіб, називаються  багатосторонніми (наприклад, договір  про сумісну діяльність із  спорудження житла, будівництва  шляхів, шкіл і под.).

  Розрізняють договори реальні  й консенсуальні.

  Реальні договори вважаються  укладеними, тобто набувають юридичного  значення лише з моменту фактичного  здійснення певних дій (скажімо,  договір позики слід уважати  укладеним не з моменту угоди  між сторонами про позику, а  з моменту, коли позикодавець  передав позичальникові певну  суму грошей).

  Консенсуальні договори вважаються  укладеними і набувають юридичного  значення з моменту досягнення  угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом,  підряд тощо).

  За формою договори можуть  бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на  прості й нотаріально засвідчені. За загальним правилом вибір  форми договору залежить від  бажання осіб, що її укладають. 

Усна  форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).

Нотаріальне посвідчення письмових договорів  обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір  купівлі-продажу жилого будинку  та деякі інші.

  Недодержання форми договору, якої  вимагає закон, тягне за собою  нечинність договору лише в  разі, якщо такий наслідок прямо  зазначено в законі.

  Договір уважається укладеним,  коли сторони досягли згоди  за всіма істотними умовами,  а угоду належним чином оформили.

 

87. Розкрийте поняття цивільно-правової відповідальності та назвіть її види.

Цивільно-правова  відповідальність - установлена законом  негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється  в позбавленні особи певних цивільних  прав чи накладенні на неї обов'язків  майнового характеру. Вона є однією з форм державного примусу, оскільки пов'язана з застосуванням санкцій  майнового характеру, спрямованих  на відновлення порушених прав і  стимулювання нормальних ринкових відносин, і полягає у стягненні неустойки, штрафу або пені.

  Підставами для цивільно-правової  відповідальності є: наявність  майнової шкоди (у грошовому  виразі - майнових збитків); протиправність  поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв'язок між збитком  і протиправною поведінкою.

Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Вину визначають як психічне ставлення  особи до своєї протиправної дії. На відміну від кримінального  законодавства, цивільне законодавство  встановлює презумпцію вини боржника, тобто особа, яка не виконала зобов'язання або вчинила позадоговірну шкоду, вважається винною, поки не доведе протилежного.

  Вина може бути у формі умислу (коли правопорушник передбачає  негативні наслідки своєї протиправної  поведінки та бажає їх настання  або ставиться до їх настання  байдуже) чи необережності (передбачення  настання негативних наслідків  своєї протиправної дії, але  з легковажним наміром їх відвернути, уникнути, себто правопорушник не  бажає настання цих негативних  наслідків).

  Умовою цивільно-правової відповідальності  є також наявність причинного  зв'язку між протиправною дією  боржника і тим негативним  наслідком, що настав через  цю протиправну дію.

  Різновидностями цивільно-правової  відповідальності є:

- договірна та позадоговірна;

- часткова і солідарна;

- основна й субсидіарна (додаткова);

- повна та обмежена.

  За деякі дії цивільно-правова  відповідальність може накладатися  без вини, якщо вона обумовлена  законом чи угодою. Зокрема, до  них слід віднести такі випадки:

- за невиконання грошового зобов'язання;

- зберігача за втрату, недостачу  чи пошкодження майна;

- за шкоду, заподіяну джерелом  підвищеної небезпеки.

  Договірна відповідальність настає  в разі порушення договору. Позадоговірна  відповідальність настає у випадках  вчинення шкоди чужому здоров'ю  або майну, коли між заподіювачем  шкоди і потерпілим цивільно-правового  договору не було.

 

 

 

 

 

 

 

 

88. Розкрийте поняття час відпочинку  та назвіть його види

Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку. Наукою трудового права  традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого  працівник є вільним від виконання  трудових обов'язків і вправі використовувати  його на власний розсуд.

Законодавством  встановлені наступні види часу відпочинку:

- перерви протягом робочого дня  (зміни);

- щоденний відпочинок (міжзмінна  перерва);

- вихідні дні (щотижневий відпочинок);

- святкові і неробочі дні;

- відпустки.

Відповідно  до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна  надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку  і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового  розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей  час вони можуть відлучатися з  місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву  встановити не можна, працівникам повинна  бути надана можливість приймання їжі  протягом робочого часу. Перелік таких  робіт, порядок і місце приймання  їжі встановлюється власником або  уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим  комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в  робочий час і не оплачуються.

  При роботі на відкритому повітрі  в холодну пору року за рішенням  роботодавця встановлюються перерви  для обігрівання. При цьому  власник або уповноважений ним  орган узгоджує з профспілковим  комітетом кількість і тривалість  таких перерв, а також обладнання  місць обігрівання. Перерви для  обігрівання включаються в робочий  час.

 

89. Дайте загальну  характеристику основних галузей  права України.

  Основними галузями сучасного  права є: конституційне, адміністративне,  цивільне, кримінальне, трудове,  сімейне, фінансове, земельне, екологічне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове.

Конституційне право — система норм, що регулюють  основи суспільного і державного ладу, закріплюють основні права  і свободи людини та громадянина, визначають форму держави, повноваження вищих органів державної влади  та органів місцевого самоврядування.

Адміністративне право - система норм, що регулюють  відносини у сфері державного управління, а саме: систему і  повноваження виконавчих органів влади  і посадових осіб, закріплюють  права і обов'язки громадян у їх взаємовідносинах з цими органами, визначають поняття й види адміністративних правопорушень тощо.

Цивільне  право — система норм права, що регулюють майнові та пов'язані  з ними особисті немайнові відносини, засновані на рівності та майновій самостійності їх учасників.

Кримінальне право - система норм, що закріплюють  підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють види покарань за скоєння  злочинів з метою охорони прав і свобод людини, громадянина, громадського порядку, власності, забезпечення миру та запобігання злочинів.

Трудове право — система норм, що регулюють  трудові відносини між роботодавцем і працівником, визначають основні  трудові права і обов'язки працівників, порядок укладання й розірвання трудового договору, робочий час  і час відпочинку тощо.

Сімейне право — система норм, що регулюють  відносини у галузі шлюбу і  сім'ї, а саме: умови і порядок  укладання шлюбу, його розірвання, регулювання  особистих немайнових і майнових відносин між членами сім'ї тощо.

Фінансове право — система норм, що регулюють  відносини, які визначають порядок  формування і розподілу бюджетних  коштів, затвердження бюджету, порядок  грошового обігу, оподаткування, діяльності банків тощо.

Земельне  право — сукупність норм, що регулюють  питання, пов'язані з встановленням  власності на землю, умови і порядок  землекористування, правовий режим  земель тощо.