Шпаргалка по "Налоговому праву"

 

80. Розкрийте поняття та умови усиновлення.

Усино́влення (або удоче́ріння) — влаштування у сім'ях дітей, які залишилися без піклування рідних батьків; адопція (лат. adoptio, від adopto — усиновлюю). Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 Сімейного Кодексу України.

Окреме важливе  місце в сімейному законодавстві  належить інституту усиновлення. Головною і визначальною ідеєю інституту  усиновлення є турбота про  дітей, які втратили батьків або  з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення  для них середовища, яке є характерним  для сім'ї.

Усиновленням  є прийняття усиновлювачем у  свою сім'ю особи на правах дочки  чи сина, що здійснене на підставі рішення  суду.

Усиновлення дитини проводиться у її найвищих інтересах  для забезпечення стабільних та гармонійних  умов її життя. При усиновленні завжди забезпечується єдність інтересів  тих, хто усиновлює, з інтересами тих, кого усиновлюють. Суб'єктами відносин усиновлення є усиновлювачі і  усиновлені.

Прийняття усиновлювачем  дитини в сім'ю здійснюється на підставі рішення суду. Ця вимога закону поширюється  на відносини:

а) усиновлення  в Україні громадянами України  дитини, яка також є громадянином України;

б) усиновлення  іноземцем в Україні дитини, яка  є громадянином України;

в) усиновлення  дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, громадянами України  або іноземцями, які проживають в  Україні.

Закон не обмежує  кількість дітей, яку може усиновити  один усиновлювач. Невідомі також будь-які  законодавчі обмеження усиновлення  за ознакою раси, національності, віросповідання.

Усиновлення здійснюється за взаємною згодою осіб. Як правило, усиновлюються  діти, які не мають батьків. Але  досить часто усиновлюється дитина, яка має одного або й обох батьків. За таких обставин усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення  дитини має бути безумовною і може надаватися ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Закон  застерігає про недопустимість плати  за згоду батьків на усиновлення  їх дитини. Письмова згода батьків  на усиновлення засвідчується нотаріусом. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків.

Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони: 1) невідомі; 2) визнані безвісно відсутніми; 3) визнані недієздатними; 4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється. Без згоди  повнолітніх батьків усиновлення  дитини може бути проведено, якщо судом  буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців  без поважних причин, не виявляють  щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують  її. На усиновлення дитини одним  із подружжя потрібна письмова згода  другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Таким чином, згода на усиновлення  дитини другого з подружжя є окремою  умовою здійснення усиновлення.

 

81. Розкрийте поняття форми державного (політичного) режиму та назвіть його види.

Державно-правовий режим - сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і  недемократичних засад.

Політичний режим  являє собою сукупність способів і методів здійснення влади державою. Державно-політичний режим - це сукупність методів і засобів легітимації  та здійснення влади певним типом  держави.

Державний режим - найважливіша складова частина політичного  режиму, що існує в суспільстві. Політичний режим - поняття більш широке, оскільки воно включає в себе не тільки методи державного володарювання, але і  характерні способи діяльності недержавних  політичних організацій (партій, рухів, спілок).

Державно-політичний режим - це поняття, що позначає систему  прийомів, методів, форм, способів здійснення державної і політичної влади  в суспільстві. Це функціональна  характеристика влади. Характер державно-політічекого режиму ніколи прямо не вказується в конституціях держав (не вважаючи поширених вказівок на демократичний  характер держави), однак майже завжди самим безпосереднім чином відбивається на їх утриманні.

Основою для кваліфікації державних (політичних) режимів слугує:

- ступінь розвиненості  політичної демократії;

- реальний політико-правовий  статус людини.

Основні режими.

Державний (політичний) режим

• Демократичний: антидемократичний, ліберально-демократичний
• Авторитарний: консервативно – демократичний, революційний, стабілізаційний, радикально-демократичний
• Тоталітарний: расистський, фашистський, військово-диктаторський

1. Демократичний.  Він властивий насамперед країнам  із соціально орієнтованою економікою, де існує сильний «середній  клас». Можна виділити дві групи  ознак, властивих даному виду  політичного режиму. Перша група  це формальні ознаки: а) народ  - основне джерело влади; б)  юридичну рівність всіх громадян; в) переважання більшості над  меншістю при прийнятті рішень; г) виборність основних державних  органів.

Друга група це реальні ознаки: а) розвинені інститути  представницької і безпосередньої демократії; б) гарантування громадянам політичних прав і свобод; в) свобода  інформації та незавісімостьСМІ; г) партійний  і політичний плюралізм; д) поділ  влади; е) незалежність профспілок; ж) місцеве  самоврядування; з) сильна обмеженість  політичного та правоохоронного  насильства; і) визнання етнічних та інших  соціальних меншин.

2. Авторитарний. При такому режимі переважають  методи примусу, але при цьому  зберігаються деякі риси лібералізму.  Вибори в різні органи державної  влади є формальними. 

3. Тоталітарний  – крайня форма антидемократичного  режиму. Характеризується повним  пануванням держави над людиною  і суспільством Режим цілком  грунтується на методах фізичного,  психічного, ідеологічного примусу.  Існують злиті партійно-державні  органи. Законом встановлюються  різні градації прав громадян. Місцеве самоврядування та поділ  влади відсутня.

4.  Перехідний. У деяких країнах існують проміжні, напівдемократичні режими, в інших  - режими перехідні від тоталітаризму  до авторитаризму (країни Африки), від тоталітаризму і авторитаризму  до демократії (постсоціалістичні  держави Азії).

 

82. Розкрийте поняття форми державного (територіального) устрою та назвіть його  види.

Форма територіального устрою – національно-територіальна та адміністративно-територіальна організація державної влади. Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави та її органів із державою в цілому та між собою (наприклад. Автономна Республіка Крим, Київська область. Залізничний район та ін. ).

Теорія права  розрізняє просту й складну форми  державного устрою.

Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має  всередині відокремлених державних  утворень, які користуються певною самостійністю. Для державних органів  характерна наявність: єдиної системи  державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки  тощо.

Складна держава - формується з відокремлених державних  утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням  деяких авторів - і імперія.

Федерація - суверенне  державне утворення (союз держав) з  особливою структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні  державні (суспільні) організації, систему  законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів  федерації. Федерація створюється  на добровільних засадах, здебільшого  згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад. Російська Федерація).

Конфедерація - добровільне  об'єднання самостійних держав для  досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи  органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка  з часом або розпадається, або  перетворюється на федерацію.

Імперія - примусово  утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від  верховної влади.

 

83. Розкрийте поняття форми державного правління та назвіть його види.

Організація державної  влади великою мірою залежить від форм держави. Розрізняють форму  правління, форму державного устрою, форму державно-правового режиму.

Форма правління - це організація верховної державної  влади, порядок її утворення й  діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини  з населенням країни.

Відомі дві  форми правління: монархія і республіка.

Монархія - така форма правління, за якої верховну владу  в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої  династії (фараон, король, шах, цар, імператор  і т. ін.).

Монархія буває  абсолютною та обмеженою. Абсолютна  монархія- це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в  руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча  влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються.

Республіка - форма  правління, де верховна влада в державі  належить колегіальним виборним органам  і здійснюється ними. У теорії права  розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки у Стародавніх Афінах, Стародавньому  Римі).

У демократичних  республіках формальне право  брати участь у виборах органів  влади належить усьому населенню  країни, тобто всім громадянам, які  досягли певного віку, не визнані  судом недієздатними чи їхнє право  не обмежене на підставах, передбачених законом.

Відомі три  види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.

У парламентських республіках:

- президент обирається  парламентом;

- уряд формується  з представників партій, що мають  більшість у парламенті;

- уряд підзвітний  парламентові;

- парламент може  висловити урядові недовіру, що  тягне за собою його відставку. 

У президентській республіці:

- президент обирається  всенародне або за особливою  процедурою;

- президент є  главою держави і здійснює  виконавчу владу;

- законодавча  влада належить представницькому  органові (парламентові);

- президент має  право відкладного вето та  інші права (скажімо, право  розпустити парламент). У змішаній  республіці є елементи як президентської, так і парламентської форм  правління (скажімо, в Україні).

 

84. Розкрийте поняття цивільна правоздатність та цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність - це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов´язки. Цивільна правоздатність - це не тільки здатність фізичних осіб мати цивільні права і обов´язки, а й обов´язок держави гарантувати своїм громадянам певне коло цивільних прав і здійснювати контроль за виконанням ними цивільних обов´язків.

У широкому значенні під правоздатністю розуміють здатність  фізичної особи мати права і обов´язки, що стосуються всіх галузей права (державного, адміністративного, трудового, сімейного тощо). У вузькому значенні під правоздатністю розуміють цивільну правоздатність, тобто здатність особи мати права і обов´язки у сфері дії цивільного права.

Цивільна правоздатність виникає в момент народження фізичної особи. Тобто, ще до народження суспільство  та держава вже визначили для  фізичної особи коло прав, а сам  факт народження свідчить про набуття  цих прав людиною.

Фізична особа  може бути обмежена у здійсненні права  на пересування лише у випадках, встановлених законом. Такими випадками  можуть бути обвинувачення особи  у вчиненні злочину, відбуття покарання  за вчинений злочин чи адміністративне  правопорушення. При обмеженні правоздатності необхідно дотримуватись принципу справедливості і розумності.

Закон допускає два види обмеження цивільної  правоздатності - добровільне і примусове.

Цивільна дієздатність. На відміну від правоздатності, яка  гарантує фізичній особі можливість мати цивільні права і обов´язки незалежно від її волі, цивільна дієздатність пов´язана з активним волевиявленням. Здатність здійснювати права і обов´язки, в зазначеному розумінні, виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення фізичною особою певного віку.

У цивільному законодавстві  це поняття визнається як здатність  фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати; також здатність  своїми діями створювати для себе цивільні обов´язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання.

За ступенем дієздатності фізичних осіб поділяють на:

1)  повністю  дієздатних;

2)  з частковою  дієздатністю;

3)  з неповною  дієздатністю;

4)  з обмеженою  дієздатністю;

5)  недієздатних  осіб.

Повністю дієздатними  у віковому аспекті можуть вважатися  громадяни, які досягли повноліття - 18-річного віку. ЦК України передбачає таке поняття, як емансипація - надання  неповнолітній особі повної дієздатності, коли особа досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній  особі, яка записана матір´ю або батьком дитини. Часткову дієздатність мають особи, яким не виповнилося 14 років - малолітні. За загальним правилом, права і обов´язки малолітніх здійснюють їх батьки або законні представники - опікуни. Неповну дієздатність мають неповнолітні особи віком від 14 до 18 років. Вони можуть укладати правочини за згодою своїх батьків або піклувальників.