Статистичне дослідження економічного стану країни (регіону, міста)

Рис.3.2. Валовий внутрішній продукт України

РОЗДІЛ ІV. СТАТИСТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА 

     Найбільш  розвиненою може вважатися країна, де найкраще використовуються як природні, так і накопичені працею попередніх поколінь матеріальні і духовні ресурси. Найважливішою складовою частиною економічного потенціалу країни є національне багатство. Національне багатство – це сукупність матеріальних ресурсів, накопичених продуктів минулої праці і врахованих і залучених в економічний оборот природних багатств, які суспільство має в своєму розпорядженні на певний момент часу. Статистика національного багатства вирішує завдання, пов'язані з розробкою системи показників і обгрунтуванням методології їх числення як для всього багатства, так і для окремих його елементів, а також завдання практичної організації статистичного спостереження і обробки отриманої інформації на різних рівнях відповідно до прийнятої системи показників і методології їх числення. Система показників статистики національного багатства, використовувана в аналізі, включає наступні характеристики:  1) наявність (об'єму) і структури багатства;      2) відтворення найважливіших його часток;      3) динаміки всього багатства і його складових елементів;    4) розміщення багатства на території країни;      5) охорона природних ресурсів і їх заповнення.      Основним елементом (і фактором) виробництва є праця, яка забезпечує здійснення цього процесу лише в разі її об'єднання з уречевленими факторами виробництва — засобами виробництва, за допомогою яких праця впливає на предмет праці для створення продукції. Тобто загалом під уречевленими факторами виробництва розуміють засоби виробництва та предмети праці. Але існування суспільства не обмежується лише періодом участі його членів у процесі виробництва. Для відтворення фізичних та моральних сил суспільство створює і підтримує функціонування соціальної сфери: житлово-комунального господарства, системи охорони здоров'я та освіти, управління, безпеки тощо. А це також потребує наявності певних уречевлених елементів: будівель, споруд, устаткування і т. ін. В умовах ринкової економіки створення чи видобуток необхідних суспільству матеріальних цінностей потребує залучення фінансових ресурсів, наявність яких є первинною передумовою забезпечення виробництва уречевленими засобами та предметами. Облік і аналіз цих уречевлених елементів, необхідних для існування суспільства, виконує статистика національного багатства. Статистика національного багатства — це система показників, за допомогою яких вимірюють наявні та нагромаджені в країні цінності, призначені для підтримання безперервності та розширення процесу суспільного відтворення. Показники національного багатства за найважливішими елементами (у цілому і на душу населення) є найістотнішими характеристиками суспільно-економічного розвитку, досягнутого країною.

Рис.4.1. Структура національного багатства (згідно з СНР Євростату)

     Обсяг, структура та ефективність їх використання (виключаючи, звісно, майно населення, яке є специфічним елементом, і на відміну від інших відіграє у відтворенні пасивну роль) впливають на основні темпи й пропорції розвитку країни, зростання національного доходу та рівня життя населення. На визначення цих характеристик національного багатства і спрямована, насамперед, система статистичних показників.       Розподіл національного багатства у суспільстві залежить від форми власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин, рівня розвитку продуктивних сил, соціальної структури, політичної, юридичної влади та інших факторів. Основну частину національного багатства становить економічний потенціал країни. До нього належать виробничі фонди, матеріальні оборотні засоби і запаси, природні ресурси, сукупний робітник з його загальноосвітнім, професійним, культурним рівнем, потребами і творчими здібностями. Від ефективності його використання залежить економічний та соціальний прогрес суспільства.Зрозуміло, що в статистиці національного багатства, де об’єднуються в окремі групи різнорідні елементи, можуть бути використані лише вартісні показники. Цей підхід не тягне за собою ускладнень при обчисленні обсягу та структури національного багатства. Адже в цьому разі використовуються моментні показники обсягу окремих матеріальних благ q_i та відповідних їм цін р_і за станом на одну й ту саму дату для всіх складових розрахунку, і ми дістаємо значення вартості національного багатства:

     Таку  оцінку називають оцінкою в діючих цінах. У СНР показники національного багатства на початок періоду називають запасами. Пов’язуючи їх з показниками поточних операцій, які називають потоками, дістають дані на кінець періоду як нагромадження для наступного циклу відтворення. У цьому разі показники національного багатства грають провідну роль у всій системі статистичної інформації країни.

     З метою елімінування впливу непропорційної зміни цін на окремі складові національного  багатства СНР рекомендує щорічно переоцінювати національне багатство в сучасні (діючі) ціни за допомогою спеціальних індексів цін, тобто щороку обчислювати ці складові за відновлюваною вартістю:

або використовувати  розрахунки в порівняльних цінах певного базового року, у цінах якого обчислюються всі зведені економічні показники системи. Використання порівняльних цін дозволяє елімінувати їх вплив при порівнянні вартості національного багатства:

     Відносні  зміни вартості національного багатства в динаміці відбивають індекси: 

     вартості  національного багатства (він перебуває під впливом зміни цін і обсягу матеріальних засобів):  

      фізичного обсягу національного багатства (при його розрахунку елімінується вплив зміни цін): 
 

     Отже, національне багатство є однією із найбільш загальних макроекономічних категорій, що дає уявлення про наявні ресурси і потенціал розвитку країни. Для України, яка володіє значними обсягами національного багатства, актуальною в період визначення її стратегічних пріоритетів, стає проблема його комплексної оцінки. У контексті дослідження розвитку економіки України, аналізуючи дані, представлені у таблиці, можна зробити два важливих висновки: по-перше, формування національного багатства України, яке у період 2003–2008 років все ж таки зростало, заклало підґрунтя для нарощування темпів капіталізації країни. По-друге, структура національного багатства України відповідає структурі НБ країн перехідної економіки Західної Європи та найближчих сусідів, Росії та Білорусі, у яких левова частка (50%) належить людському капіталу, а 40% – це природний капітал та 10% – відтворюваний людиною капітал. 

Таблиця 4.1. 

Динаміка  національного багатства  України та його структура

в 2003–2008 роках

* У фактичних цінах поточного року.

 
          Формування такої структури елементів національного багатства, у якій ключова роль належить нематеріальним складовим, є відображенням нових глобальних тенденцій у процесі економічного розвитку, а саме – змін типу відтворення, форм нагромадження, критеріїв ефективності розвитку економіки, що в цілому характеризує "нову якість економічного зростання". Це означає, що більшість країн вже не ставить за стратегічну мету зростання матеріально-речових елементів багатства, а орієнтуються на збільшення величини та якості людського капіталу, який сьогодні стає головним фактором стійкого розвитку суспільства та економіки. Для України, де в структурі національного багатства частка людського капіталу упродовж 2000–2005 років не зростає, а зменшується, і питома вага речового капіталу підприємств є значно нижчою від розвинутих країн, актуальними є два напрями, що забезпечуватимуть ефективність економіки – зростання вкладень держави, бізнесу, домашніх господарств, спрямованих на нарощування людського потенціалу та забезпечення достатнього обсягу вироблених активів (через оновлення основного капіталу, підвищення ефективності існуючих та включення нових активів у ринковий оборот), що в цілому створить основу для переходу до моделі розвитку орієнтованої на якісне економічне зростання.

РОЗДІЛ  V. СТАТИСТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО МАЙНА 
 

5.1. Статистичне вивчення основних та оборотних фондів 

     На  відміну від природних ресурсів, які згідно з класифікацією ООН  для СНР відносять до невідтворюваних матеріальних благ, більш динамічною є інша частина національного багатства — національне майно.

     До  національного майна відносять:

  1) виробничі фонди (засоби) — основні та оборотні;

  2) матеріальні резерви й страхові  запаси, тобто ресурси різного призначення та терміну зберігання;

  3) майно споживчого призначення.       Найважливішим елементом процесу відтворення продукції є основні виробничі фонди (або — згідно з прийнятою СНР класифікацією — основний капітал). Як відомо, під основними виробничими фондами розуміють засоби виробництва, які протягом кількох виробничих циклів беруть участь у процесі виробництва, за цей час зношуються, через що їх вартість зменшується і грошовий еквівалент цього зносу — амортизаційні відрахування — включається в собівартість виробленої продукції.Основні фонди поділяються на такі дві групи: активні (наприклад, машини та устаткування, транспортні засоби, племінна та робоча худоба) і пасивні (наприклад, будинки, споруди). Основний показник характеристики основних фондів — їх вартість. Середня річна вартість визначається як середня хронологічна з місячних даних про їх наявність. Зменшення вартості фондів у зв’язку з їх зношуванням у процесі функціонування зумовило існування двох показників вартості:

• повна вартість основних фондів («брутто», або «валовий основний капітал»), за якою вони оцінені в момент придбання за закупівельними цінами;
• залишкова вартість основних фондів («нетто», або «чистий основний капітал»), яка менша від повної вартості за рахунок фізичного зношування на суму амортизаційних відрахувань за період з моменту введення основних засобів у експлуатацію до дати, на яку провадиться їх оцінювання.    Із розвитком науки і техніки дедалі зменшується вартість навіть тих основних засобів, які зовсім не функціонували. Це пов’язано зі створенням та виробництвом нових, продуктивніших машин та устаткування і відповідним зменшенням цін на устаткування, придбане раніше і вже застаріле. Таке зменшення вартості називають «моральним зношуванням», а для оцінки його розміру необхідна оцінка основних фондів у поточних (відновлюваних) цінах. Маючи відповідні вартісні оцінки основних засобів, розраховують якісні характеристики основних засобів (ОЗ):

  коефіцієнт  придатності

  коефіцієнт  зношуваності

     Ці  коефіцієнти є моментними показниками, і їх зміна протягом певного періоду часу перебуває під впливом зміни повної та залишкової вартостей.  Зміни вартостей можуть бути схарактеризовані за допомогою балансових рівнянь:

• за повною вартістю З₁ = З₀ + З_в.в – З_виб;
• за залишковою вартістю ЗЗ₁ = ЗЗ₀ + ЗЗ_в.в – ЗЗ_виб + КР – А,

де З  — повна вартість ОЗ; ЗЗ — залишкова  вартість ОЗ; ЗЗ_в.в — вартість ОЗ, уведених протягом періоду, що вивчається; ЗЗ_виб — вартість ОЗ, які вибули протягом періоду, що вивчається; КР — вартість проведеного капітального ремонту; А — сума амортизаційних відрахувань.      Як бачимо, приріст вартості основних фондів потребує витрат коштів для їх придбання, які мають назву капітальних вкладень в основні фонди, чи інвестицій.  Капітальні вкладення вивчаються за джерелами утворення та характером використання. За джерелами утворення вони поділяються на капітальні вкладення за рахунок амортизаційних відрахувань (на відновлення) та за рахунок нагромаджень, тобто чисті вкладення на розширення виробництва. За характером використання вони поділяються на капіталовкладення в основний капітал та в оборотні фонди з низьким рівнем ліквідності (приріст запасів сировини, палива, напівфабрикатів, готових виробів). Сума капіталовкладень в основний капітал не буде тотожною вартості введених у дію основних засобів, бо завжди лишається незавершене протягом року будівництво, яке не враховується показником уведених основних фондів. З огляду на це в багатьох розвинених країнах для оцінювання основних засобів у поточних (відновлюваних) цінах використовується запропонований Р. Голдсмітом метод «безперервної інвентаризації», який базується на динамічних рядах капіталовкладень та даних про термін функціонування окремих груп основних фондів. Тому й статистика основних фондів у цих країнах не є самостійною галуззю статистики, а існує спільно зі статистикою капіталовкладень.   Для характеристики інтенсивності процесу оновлення основних фондів обчислюють два моментні показники: