Статистичне дослідження економічного стану країни (регіону, міста)

РОЗДІЛ  ІІ. СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ 

     Система національних рахунків (СНР) — це система  взаємозв’язаних статистичних показників, яка побудована у вигляді певного набору рахунків і таблиць з метою відтворення повної картини економічної діяльності держави.

     Система показників СНР є найважливішим  інструментом розробки національної економічної стратегії, зовнішньоторговельної та валютно-фінансової політики, дає змогу оцінювати міждержавні рівні економічного та науково-технічного розвитку, допомагає відшукувати раціональні форми участі в міжнародному поділі праці. Система національних рахунків розглядає економіку як ціле, принципово не розрізнюючи виробництво матеріальних благ і надання послуг.  СНР характеризує основні явища економічного життя: виробництво, дохід, споживання, нагромадження і багатство. 

     У системі національних рахунків (СНР) економічна діяльність — це сукупність операцій з продуктами, послугами, доходами та фінансовими відносинами. Виконання цих операцій полягає у взаємодії між інституційними одиницями або в рамках самих одиниць. Економічні об’єкти, інституційні одиниці та операції між ними в національних рахунках групуються для того, щоб висвітлювати стан економіки відповідно до вимог ринкових відносин. Система національних рахунків дає змогу створити інформаційну базу для вивчення реальних процесів, які відбуваються в ринковій економіці, зокрема щодо розвитку виробництва, масштабів інфляції, безробіття, приватизації, дієвості податкової та митної політики і та ін.    СНР має певні категорії, які становлять основу цієї системи та дозволяють подати її в повному обсязі. Ці категорії охоплюють різноманітні економічні об’єкти та явища, а саме: інституційні одиниці та сектори; операції та інші потоки; активи і зобов’язання; види діяльності, продукти.

     Інституційними  називають економічні одиниці, які  можуть володіти активами і брати  на себе зобов’язання. Вони можуть здійснювати  всю сукупність операцій. Інституційні одиниці є центрами прийняття рішень за всіма аспектами економічного життя і за своїми головними функціями групуються в інституційні сектори (нефінансові та фінансові корпорації, органи державного управління, домашні господарства,некомерційні установи)

        Більшість економічних  дій виконуються здебільшого за обопільною згодою інституційних одиниць і являють собою або обмін економічної вартості, або добровільну передачу (трансферт) однією одиницею іншій певної кількості вартості. Ці дії називаються операціями. Для економічного аналізу діяльності кожної групи одиниць і макроекономічного аналізу на національному рівні економічні операції подаються у вигляді рахунків.

     Активи  і зобов’язання є компонентами балансів усієї економіки й інституційних секторів, які відбиваються в балансових відомостях. Активи і зобов’язання оцінюються в поточних цінах на той час, якого стосується баланс. Балансова відомість показує запаси активів і зобов’язань, які є на визначену дату за кожною одиницею чи сектором або економікою в цілому.

     Метою СНР є фіксування економічних потоків і запасів. Потоки та запаси фіксуються в рахунках, причому кожний рахунок стосується певного аспекту економічного життя. СНР містить такі рахунки:

• внутрішньої економіки: продуктів та послуг, утворення, використання доходів, капітальних витрат, фінансовий рахунок;
• «зовнішньоекономічних зв’язків» («решта країн світу»): поточних операцій, капітальних витрат, фінансовий рахунок.

     Рахунки групуються за трьома категоріями: поточні  рахунки, рахунки нагромадження та баланси.

     Рахунок товарів і послуг характеризує ресурси (внутрішнє виробництво та імпорт) і використання (проміжне та кінцеве споживання, капіталоутворення, експорт) товарів і послуг. Показники рахунку поділяють на такі групи: продукти і матеріальні послуги; нематеріальні послуги.

     Рахунок виробництва відбиває операції, що стосуються процесу виробництва. Тут подається вартісна оцінка товарів і послуг для цілей проміжного та кінцевого споживання, що дає змогу дістати одну з головних балансових статей СНР — додану вартість, яка використовується при обчисленні ВВП виробничим методом. Валовий внутрішній продукт — це кінцевий результат виробничої діяльності резидентних одиниць-виробників.  Після завершення процесу виробництва починається процес первинного та вторинного розподілу доходу, а також його перерозподілу.

     Рахунок утворення доходу відбиває розподільчі операції, безпосередньо пов’язані з процесом виробництва. Ресурсна частина рахунку складається з валової доданої вартості і субсидій з виробництва та імпорту, отриманих від держави. Балансуюча стаття визначає валовий прибуток; для домашніх господарств він приймає форму змішаного доходу, що поєднує вартість робочої сили та прибуткового продукту.         Рахунок розподілу первинного доходу показує, як компоненти валової доданої вартості розподіляються між чинниками праці, капіталу і державою, резидентами та нерезидентами. Оплата праці найманих працівників з'являється тут у сумі, яка отримана домашніми господарствами, податки на виробництво - як надходження до Державного та місцевих бюджетів, державних цільових фондів. Балансуюча стаття - валове сальдо первинних доходів, що залишаються у кожного з інституційних секторів після операцій, пов'язаних з виробництвом; на рівні всієї економіки - це валовий національний дохід.

        Рахунок вторинного розподілу доходу охоплює перерозподіл доходу через грошові трансферти. В ресурсній частині перераховуються поточні податки на доходи та майно, внески на соціальне страхування, соціальні допомоги, а також інші трансферти, крім натуральних, одержані країною в цілому та інституційними секторами. Ці види трансфертів є і в розділі використання ресурсів, але вже як сплачені. Балансуюча стаття - валовий наявний дохід, який призначається для споживання.

     У рахунку перерозподілу  доходів у натурі має на меті одержання альтернативної, скоригованої оцінки наявного доходу для державних закладів і некомерційних організацій, що задовольняють потреби населення в товарах і послугах (освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо), і для домашніх господарств, які одержують ці товари і послуги. Операції по умовному обміну вказаними товарами  розглядаються як соціальні трансферти в натуральній формі.

     Рахунки використання  доходу складаються в двох варіантах: наявний та скоригований наявний дохід, які відповідно утворюють їх ресурсну частину. Перший показує витрати на кінцеве споживання, другий - фактичне кінцеве споживання. Згідно з правилами СНР кінцеве споживання можуть мати тільки домашні господарства, сектор загального державного управління і некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства. Балансуючою статтею обох рахунків є заощадження, яке виступає відправним елементом рахунків нагромадження.

     Рахунки нагромадження. До них належать: рахунок капіталу, фінансовий рахунок , рахунок інших змін в обсязі активів; рахунок переоцінки.

     Рахунок капіталу слугує для відображення фінансового нагромадження основного капіталу і зміни запасів матеріальних оборотних коштів, включаючи перерозподіл капітальних активів між секторами економіки та «рештою країн світу» у вигляді капітальних трансфертів. Балансова стаття для цього рахунку — чисте кредитування або чисте заощадження.

     У фінансовому рахунку відбиваються операції з фінансовими інструментами, у результаті чого відбувається, з одного боку, зміна фінансових активів (ліва частина), а з іншого — зміна фінансових зобов’язань (права частина). Балансова стаття фінансового рахунку «чисті позички», що є вихідним потоком нагромаджувальних рахунків.

     Рахунки «решти країн світу» характеризують зв’язки економіки країни з економікою зарубіжних країн, які виявляються у формі зовнішньоекономічної діяльності. Вони показують операції нерезидентів з резидентними — інституційними (господарськими) одиницями. Операції цього рахунку складаються з позицій зарубіжних країн і, в кінцевому підсумку, мають давати значення чистого кредитування або чистого запозичення, що протилежне відповідним статтям рахунків операцій з капіталом національної економіки.

     Елементи  та підсумки національних рахунків належать до системи показників, на основі яких проводять оцінку перспектив розвитку. При цьому вирішують три проблеми: по-перше, оцінювання можливостей досягнення поставлених перед державою цілей на базі наявних ресурсів; по-друге, поєднання завдань і засобів для їх вирішення в часі; по-третє, досягнення поставлених завдань найраціональнішим способом. Вирішення цих проблем потребує вивчення динаміки під впливом основних факторів на основі моделей економічного зростання, забезпечення економічної рівноваги в усіх ланках економіки, оптимізації розвитку за певними критеріями.

     Велике  значення має складання національних рахунків — не лише річних, але й  внутрішньорічних, зокрема квартальних. Їх використовують для аналізу поточного  стану економіки, а також для  прогнозу на майбутнє. Наявність квартальних даних дає можливість вирізнити та вивчити коливання найважливіших показників розвитку економіки і тим самим зробити висновок про те, чи є поточні зміни кон’юнктури сезонними, чи вони характеризують поворотні пункти динаміки народного господарства.

     Міжнародні  статистичні порівняння дають змогу  визначити місце країни у світовому  співтоваристві, з’ясувати реальні  паритетні співвідношення купівельної спроможності валют, виявити і порівняти ефективність національних економік, а також реальні фінансові можливості країн, зокрема щодо формування бюджетів міжнародних організацій, проаналізувати кон’юнктуру ринків і визначити рівень міжнародної економічної інтеграції.

     Отже, за допомогою інформації, здобутої на підставі системи національних рахунків, можна виявити кількісні взаємні зв’язки і пропорції, що стосуються галузевої структури утворення і використання народногосподарських ресурсів, матеріальних благ і послуг; схарактеризувати утворення, розподіл і використання доходів, перерозподіл їх між секторами і галузями економіки, розподіл на кінцеве споживання і заощадження; виконати аналіз джерел капіталоформувань і їх використання на нагромадження, приріст запасів, купівлю землі тощо; дати оцінку фінансових активів і пасивів для вивчення умов формування ринку цінних паперів; схарактеризувати рух капіталу по територіях, взаємовідносини регіональних бюджетів, перерозподіл фінансових і кредитних ресурсів; проаналізувати формування нових фінансово-економічних відносин в умовах зростання самостійності підприємств у економічних зв’язках із закордоном; дати оцінку взаємовідносин з іншими країнами, зокрема на базі платіжного балансу; здійснити порівняльний аналіз щойно перелічених, а також інших кількісних характеристик, темпів і пропорцій України та інших країн згідно з прийнятим Статистичним бюро ООН проектом міжнародних порівнянь. На базі статистичної таблиці, наданої Національним банком України  хочу навести приклад національних рахунків і тим самим зобразити тенденції розвитку економіки країни на основі основних макроекономічних показників у січні-вересні 2009р. 

Рис.2.1. Основні макроекономічні  показники за січень-вересень 2009р. 

РОЗДІЛ ІІІ. СТАТИСТИКА ПРОДУКЦІЇ 

     3.1.Проблеми обліку, розрахунку та зіставлення показників продукції 

     Вироблена продукція, до якої в широкому розумінні слова відносять як матеріальні продукти, так і надані послуги, є джерелом задоволення потреб економіки, соціальної сфери та окремих громадян. При цьому головними завданнями статистики є обчислення обсягу продукції для різних рівнів обліку, розрахунок її структури, аналіз динаміки та встановлення міри впливу окремих факторів на зміну обсягу. Розв’язуючи такі завдання, ми можемо оцінити багатство країни та окремих її громадян, напрямок розвитку економіки (індустріальний, аграрно-сировинний, переробний), тенденції розвитку підприємств під впливом тих чи інших факторів і на цій підставі зробити обґрунтований прогноз про очікувані зміни соціально-економічного стану країни. Залежно від рівня узагальнення показники продукції обчислюють для мікро- (підприємство, фірма, цех, окремий робітник) та макрорівнів (об’єднання, регіон, галузь, країна).

     Підсумки виробництва підбивають за допомогою вартісних показників продукції. Для кожної галузі розрахунок вартісного показника продукції має свої особливості, які розглядаються в курсах відповідних галузевих статистик. Процеси формування найважливіших макроекономічних показників продукції та взаємозв’язків між ними розкриваються у системі національних рахунків. Основним для цього є рахунок виробництва, де відображується вартісна оцінка товарів і послуг для цілей проміжного та кінцевого споживання. Ресурсна частина рахунку виробництва складається з валового випуску продукції та послуг (ринкових та позаринкових), що є результатом діяльності виробничих одиниць-резидентів протягом даного періоду.

     Валовий випуск продукції включає вартість продукції, що реалізується на сторону, зміни незавершеного виробництва, запасів напівфабрикатів і готової, але не реалізованої продукції, продукції, виробленої на підприємствах і використаної на виробничі цілі цих підприємств, цілі власного будівництва, продукції, переданої іншим підрозділам підприємств для виробничих і невиробничих цілей, іншим підприємствам у порядку натурального обміну продукцію, що використана як оплата праці в натуральному вираженні; вартість сільськогосподарських і продовольчих продуктів, вироблених для власного споживання домашніми господарствами; вартість основних засобів, вироблених для власного використання.