Влада і право

визнаним судовий прецедент  як головне джерело права, суди беруть участь

у правотворчості. В Україні  суд не може привласнювати собі функції

законодавчої або виконавчої влади. Делегування своїх функцій  судами, а

також привласнення цих функцій  іншими органами чи посадовими особами  не

допускається (ст. 124 Конституції України). Це не означає, що в Україні,

як і в інших правових системах романс-германського типу, судовий

прецедент не може бути допоміжним джерелом права [12, с.7].

Роль судової влади  полягає у стримуванні двох інших  гілок влади в рамках

права і конституційної законності шляхом здійснення конституційного

нагляду і судового контролю за ними.

Юрисдикція судів поширюється  на всі правові відносини, що виникають у

державі.

Таким чином, основні функції  судової влади:

• охоронна (охорона прав);

• функція правосуддя (захист, відновлення прав);

 

• контрольно-наглядова (за іншими гілками влади). Розмежування

законодавчої, виконавчої і  судової влади є поділом державної  влади по

горизонталі. По вертикалі  влада розподіляється між усіма органами та

посадовими особами, що належать до тієї чи іншої гілки влади.

Правотворчість здійснюється двома соціальними інститутами:

• державою в особі державних  органів та їх посадових осіб;

• громадянським суспільством і його окремими суб’єктами.

Види правотворчості як громадянського суспільства, так і держави можна

класифікувати за різними критеріями. Основний вид правотворчості —

правотворчість державних  органів і посадових осіб.

Види правотворчості держави  за юридичною чинністю актів:

Законодавча діяльність, тобто  діяльність, пов’язана з підготовкою і

прийняттям законодавчих актів (законотворчість).

У правотворчості України  головну роль відіграє законодавчий орган

держави — Верховна Рада. Вона має монопольну законотворчу компетенцію,

тобто виключне право на прийняття законів і коло повноважень  щодо їх

прийняття, передбачені Конституцією та іншими законами, її

законотворчість — провідна частина правотворчості і основної

конституційно-правової форми  прийняття законів державою;

Підзаконна правотворча діяльність, тобто діяльність, пов’язана з

підготовкою і прийняттям підзаконних актів (підзаконна правотворчість).

Правотворчість інших  державних органів України (правотворчістю

займаються практично  всі державні органи) здійснюється на підставі і

відповідно до чинних законів, прийнятих Верховною Радою.

Нагадаємо, що юридична чинність прийнятих державними органами

нормативно-правових актів  залежить від рівня і обсягу їх повноважень,

які визначаються місцем, яке  посідається в системі органів держави

(Президент, Кабінет Міністрів, міністерства, відомства, голови державних

адміністрацій на місцях та ін.).

Форми участі держави у  правотворчості

рми участі держави у правотворчості безпосередня правотворчість санкціонована правотворчість спільна правотворчість делегована правотворчість

 

— видання нормативно-правових актів органами держави і уповноваженими на

те посадовими особами — санкціонування актів, прийнятих організаціями

(комерційними і некомерційними); попередній дозвіл їх видання — спільне

прийняття нормативного акта(нормативні угоди) — делегування правотворчих

повноважень вищого органа держави нижчим

Безпосередня правотворчість держави – основна, яка полягає  у виборі та

прийнятті нових правових актів. Інші прояви правотворчості держави

(зміна або доповнення, скасування, систематизація) мають  допоміжне

значення для формування системи права.

Санкціонована правотворчість полягає у затвердженні актів, прийнятих

організаціями громадянського суспільства — недержавними об’єднаннями:

суспільними (партіями, профспілками та ін.) і комерційними (акціонерними

товариствами та ін.), або  в попередньому дозволі щодо їх видання.

 

Спільна правотворчість (нормативні угоди) – акти укладаються на

галузевих, професійних і  місцевому, територіальному рівнях. Наприклад,

спільні акти органів держави  і недержавних об’єднань; нормативні угоди

між різними суб’єктами права: профспілками, уповноваженими працівниками,

представницькими органами, органами виконавчої влади та ін. Нормативні

угоди усе ширше використовуються у правотворчій практиці України.

Делегована правотворчість — видання нормативно-правового  акта за

уповноваженням, яке виходить із закону, або за прямим дорученням одного

(вищого) органу держави  іншому (нижчому) зі збереженням  певної системи

контролю з боку вищого органу за реалізацією делегованих  повноважень.

Державні органи можуть делегувати правотворчі повноваження громадським об’єднанням (наприклад, передати профспілкам функції соціального

страхування). При цьому норми, що створюються громадянськими

об’єднаннями, набувають  якостей і властивостей правових норм, які

охороняються державою. Ознаки делегованої правотворчості:

Делегована правотворчість полягає у попередньому дозволі  органу держави іншому органу (або організації) видавати нормативно-правові акти з

регулювання відносин, що входять  до предмета відання першого.

  Делегуються лише окремі повноваження, у результаті чого відбувається

тимчасове розширення повноважень  органу, якому вони делегуються.

 

Делегування повноважень  можливо на визначений час або  без зазначення

строків. При делегуванні повноважень на певний строк не потрібно видання

правового акта, що відкликає  повноваження: вони припиняються

автоматично. При делегуванні  без зазначення строків повноваження можуть

бути відкликані в будь-який час за рішенням органу, який делегує.

   Делегувати повноваження може лише вищий орган нижчому,

5. Делегуватися повноваження  можуть органом у межах його  компетенци(не

може передати більше повноважень, ніж має сам, і не може передати ті

повноваження, яких не має).

6. Делегування повноважень  відбувається у формі письмового

7. Орган, що делегує, обов‘язково зберігає контроль за здійсненням

делегованих повноважень.

Делегування парламентом  законодавчих повноважень іншим  гілкам влади

Конституцією України  не передбачено. У деяких країнах

романс-германського і англо-американського права має місце делегування

законодавчих повноважень  парламентом уряду (таке делегування  є

конституційне закріпленим). У цьому разі законодавчий акт, підготовлений

органом, якому делеговані такі повноваження, підлягає затвердженню

органом, що делегує, — парламентом

Приклади делегованої  правотворчості в Україні:

18.11.1992 p. Верховною Радою  України був прийнятий Закон  «Про тимчасове

делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в

сфері законодавчого регулювання» із «метою оперативного вирішення

питань, пов’язаних із проведенням  ринкової реформи».

 

Відповідно до Конституції  України Верховна Рада делегує Президенту до

28.07.1999 p. право на видання  схвалених Кабінетом Міністрів і

скріплених підписом Прем’єр-міністра нормативних указів з економічних

питань, неурегульованих  законами, з одночасним поданням відповідного

законопроекту до Верховної Ради;

Відповідно до Конституції  України і Конституції Автономної Республіки

Крим Верховна Рада АРК  і Рада Міністрів АРК можуть виконувати делеговані

відповідно до Конституції  України виконавчі державні функції  та

повноваження на території  АРК. Нормативно-правові акти з питань

виконання делегованих повноважень  повинні прийматися відповідно до

Конституції України, законів  України, актів Президента України, Кабінету

Міністрів України та на їх виконання (ст. 28 Конституції АРК та ін.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Право представляє собою  систему норм (правил поведінки) і  принципів,

встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин,

які формально закріплюють  міру свободи, рівності та справедливості

відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі)

населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного

впливу аж до примусу.

Можна виділити два шляхи  формування права:

— через норми, що виходять від держави;

— через норми, що виходять від суспільства (общин, інших соціальних

груп, наприклад, купців, релігійних об'єднань, церкви тощо) і

підтримувані державою.

Здійснення права –  важливий момент функціонування права. Соціальна

цінність права реалізується в соціальній цінності окремих юридичних

законів.

Влада — явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій

формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих

колективах, державі, тобто  там, де є реальні можливості і  спроможність

впливати на поведінку  людей за допомогою яких-небудь засобів.

Сутністю влади є вольові  відносини (керування /панування/ —  підкорення).

Влада припускає верховенство, монопольне право суб'єкта приймати рішення

(«авторитетні рішення»), обов'язкові і значущі для об'єкта, і

спроможність забезпечувати  виконання прийнятих зобов'язань, тобто

ь, тобто

контролювати об'єкт. Суспільство  об'єктивно потребує влади. Вона

протистоїть анархії, перешкоджає  руйнівним діям, небезпечним для  всього

соціального організму. Авторитет, право, насильство — засоби, за

допомогою яких влада має  спроможність і можливість здійснювати  свою

волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.

Правотворчість, правотворення  і законотворчість в сукупності складають

правоутворення. Вплив влади  на формування права можна досить чітко

простежити через коротку  характеристику трьох гілок влади: законодавчої,

виконавчої, судової.

У країнах загального права (Англія, США, Канада, Австралія), де є

визнаним судовий прецедент  як головне джерело права, суди беруть участь

у правотворчості. В Україні  суд не може привласнювати собі функції

законодавчої або виконавчої влади. Делегування своїх функцій  судами, а

також привласнення цих функцій  іншими органами чи посадовими особами  не

допускається. Це не означає, що в Україні, як і в інших правових

системах романс-германського типу, судовий прецедент не може бути

допоміжним джерелом права.

Питання “Влада та право” потребує подальших досліджень і буде

залишатися актуальним до того часу, доки будуть існувати держава  та

юридичне право.

Гадаю, що мені вдалося дослідити головні особливості впливу влади та

право, та розкрити головні  поняття і різновиди права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використанної літератури

1)Алексеев С. Государство и право. Навчальный курс. — М., 1993.

2)Давид Р. Основные правовые системи современности. — М., 1988.

3)Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., 1997.

4)Конституція України.

5)Конституція АР Крим

6)Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. — М.,

1999.

7)Теория государства и права / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова.

— М., 1997.

8)Теория права. — М., 1998.

9)Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків:

Консум, 2001. - 656с.

10)Чиркун В.Е. Основы сравнительного государствоведения. — М., 1997.

11)Юридичний словник-довідник. – К., 2001.

12)Якименко І.В. Влада і право сьогодні // Віче. – 2000. - №12.