Влада і право

        МІНІСТЕРСТВО  ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

                НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ  СПРАВ

     Навчально-науковий  інститут заочного та дистанційного  навчання

Факультет підготовки працівників  органів внутрішніх справ 

                                Кафедра теорії держави та права

 

 

 

                                        Курсова робота

        з  навчальної дисципліни “Теорія держави та права”

                                   на тему № 6 “Влада і право ”

 

 

 

 

 

 

                                                         Виконала:

слухачка 2 навчальної групи

                                        1  курсу

                                                                 Півторак Анна Миколаївна

                                                        Залікова книжка № 11-156-КА                                           Домашня адреса:

                    м. Київ, пр.-т. Червонозоряний 10

 

 

 

 

 

                                                          Київ-2012

Зміст:

Вступ

1)Поняття і  різновиди права

1.1 Термін «право»,поняття і ознаки права

1.2 Основні юридичні джерала  формування права

1.3 Сутність права

2)Форми здійснення права

2.1 Співвідношення права и закону

2.2 Юридичні джерела(форми)права

3)Влада та правоутворення.Вплив влади на формування права

3.1 Поняття влади

3.2 Поняття правоутворення,та його складові

3.3 Принципи і функції правотрворчості

3.4 Стадії правотворчого процессу

3.5 Вплив  влади на формування  права

Висновки

Список використанної  літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Україна вийшла не так давно  на дорогу незалежності, тому вивчення

головних питань теорії держава  і права є вкрай важливими  на сьогоднішній

день. У зв’язку із соціально-політичними змінами в нашій країні

відбуваються зміни у  різних сферах діяльності. Так, нова форма в

юриспруденції змінює застарілу. Одночасно утримуються і сприймаються

практично і науково значущі  результати, які набувають нових  властивостей

на вищому витку розвитку.

У наші дні використовуються результати багатовікових досягнень у царині

пізнання права, закону, держави. Правознавство перебуває в стані

підйому, що пов'язано з об'єктивними умовами — переходом до ринкових

відносин, суверенізацією України, формуванням нового мислення,

концептуальною основою  якого є права людини.

Актуальність теми “Влада та право” випливає з того, що право — це

система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних

державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють

міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних,

групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни,

забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до

примусу.

Найвище суспільне призначення  права — забезпечувати у нормативному

порядку свободу в суспільстві, підтверджувати справедливість, виключити

сваволю і свавілля з життя  суспільства. Право акумулює суспільну,

групову та індивідуальну  волю громадян у їх гармонічному поєднанні,

злагоді та компромісах. А  влада, держава в цілому в особі  своїх

законодавчих органів  «підносить до закону» суспільні, групові та

індивідуальні інтереси, які  мають відповідти принципам справедливості,

свободи, демократії, рівності, гуманізму.

В даній роботі особливе місце хочу відвести таким питанням як: поняття  і

різновиди права, форми здійснення права, поняття влади та

правоутворення, дослідження складових правоутворення, прагну дослідити

вплив влади на формування права.

Під час написання курсової роботи мною були використані такі методи

наукового дослідження як: літературний метод, хронологічний,

порівняльний аналіз, синтез та інші.

Структура роботи. Робота складається  з трьох розділів. У першому розділі

йдеться про поняття права  та його різновиди, основні юридичні джерела

формування права, його сутність. У другому розділі були розглянуті

питання співвідношення права і закону, юридичні форми права. Третій

розділ присвячений розкриттю  поняття влади, правоутворення та впливу

ий розкриттю поняття  влади, правоутворення та впливу

влади на формування права. Загальний об’єм роботи становить 30

друкованих сторінок.

Під час написання курсової роботи мною використовувалася навчальна та

спеціальна література, Конституція України, періодичні видання.

 

Гадаю, що мені в певній мірі вдалося більш глибше розкрити для себе

природу права і принципові впливи влади на формування права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1)Поняття  і  різновиди права

1.1 Термін “право”, поняття і ознаки права

В юридичній літературі термін «право» вживають у різних значеннях (правопершості в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; право

співзасновника комерційної  корпорації вимагати здійснення його

корпоративних прав; право  зажадати повернення свого майна  із незаконного

володіння та ін.). В усіх випадках термін «право» походить від кореня

«прав», що означає правда, справедливість. Але не у всіх наведених

прикладах термін «право» має юридичне значення. Право першості в черзі —

це норма, що стала звичкою, норма — звичай, а не право  в юридичному

значенні слова. Право  на подяку за допомогу — це моральна норма. Право

співзасновника комерційної  корпорації вимагати здійснення його

корпоративних прав — це «право», що ґрунтується на законі, який чітко

визначає, що таке корпоративні права. Таким самим, тобто основаним на

законі, інших офіційних  джерелах, є суб'єктивне право  зажадати

повернення свого майна  із незаконного володіння. Лише в двох останніх

випадках вживання терміна  «право» має юридичне значення.

Дехто з вчених здійснює поділ права на:

— загальносоціальне, або  безпосередньо-соціальне (випливає безпосередньо

із соціального життя і не залежить від держави);

— спеціально-соціальне, юридичне (є наслідком державної діяльності,

втіленням волевиявлення  держави).

Юридичне право ще називають  «законодавчим правом», на відміну від

звичаїв — «передзаконодавчого  права».

Юридичне, «законодавче право» нерідко визначають як «позитивне право».Це є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено в

писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах,

судових прецедентах, актах виконавчої влади. «Позитивне право» як

система норм, що містять  права та обов'язки, офіційно закріплені

державою, начебто то протиставляється «природному праву», яке має

глибший, обгрунтованіший, вихідний у житті людей норматив поведінки,

джерелом якого є сама природа людини. Джерело прав людини — вона сама,

її потреби та інтереси, її спосіб існування та розвитку. Вона же

виступає їх носієм [9, с.97].

З цього погляду природне право як сукупність прав і обов'язків має

загальносоціальне, людське  походження, а не державне. Воно —  продукт

нормальної життєдіяльності  людини, а не держави. Саме природне право є

підставою невід'ємних, природних прав людини (право на життя, право на

свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), які існують

незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні.

Природні права безпосередньо  випливають із природного порядку речей, ізсамого життя, з існуючих у суспільстві  економічних, духовних та інших, у

існуючих у суспільстві  економічних, духовних та інших, у тому числі природних, чинників. Тому природні права ще називають

«природженими» суб'єктивними  правами. Вони й складають сутність

загальносоціального, або  безпосередньо-соціального права. З точки зору

природно-правової теорії, права  людини слід розуміти не як державний

дарунок, а як «природжені», дані людині від природи права, які

демократична держава  закріплює в нормах Конституції, інших законах і в

такий спосіб визнає їх «позитивними», «юридичними».

Юридичне право, у свою чергу, має два значення:

— об'єктивне юридичне право  — система діючих у державі  правових норм і

принципів. Вони встановлені (або визнані) державою як регулятор

суспільних відносин, забезпечені  нею. Термін «об'єктивне» означає, що

вони одержали об'єктивацію в офіційних державних актах і тому є

незалежними від індивідуального  інтересу (волі) та свідомості суб'єкта

права (крім «автора» цих  норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське життя,

уже стикається з «готовими» юридичними нормами, які виникли  до нього і

незалежно від нього;

— суб'єктивне юридичне право  — правові норми і принципи як певні

юридичне визнані можливості (свободи) суб'єкта права задовольняти

власний інтерес (приміром, можливість задовольнити інтерес особи, яка

має пільги щодо податків, полягає в одержанні цих пільг). Термін

«суб'єктивне» означає, що наданими можливостями (правами і свободами)

суб'єкт на свій розсуд може скористатися або не скористатися, усе

залежить від його волі (інтересу) та свідомості. Суб'єктивне юридичне

право є похідним від об 'єктивного, виникає на його підґрунті та у його

межах.

Між двома значеннями терміна  «право» існує тісний взаємозв'язок. Поки

норма права є загальною  і поширюється на усі випадки  конкретної сфери

життя та діяльності людини, вона є об'єктивною. Коли норма права

стосується певної ситуації і здійснюється в конкретній поведінці

суб'єкта, вона є суб'єктивною. Наприклад, громадянин С. може

скористатися суб'єктивним правом на пільгу щодо податків у силу того, що

така пільга передбачена в нормах податкового права. Об'єктивне право

складається з норм, що виражені в законі, норм, що «говорять» про

суб'єктивні права взагалі  — безвідносно до конкретного суб'єкта.

Велику частину своїх  прав суб'єкт не може здійснювати, якщо він не

визнаний державою юридичне правоздатним, дієздатним і не стане носієм

суб'єктивного юридичного права. Наділяючи громадян суб'єктивним

юридичним правом, держава  нібито то відкриває доступ до здійснення

основних, невідчужуваних прав людини, даних йому від народження, від

природи.

Це можна зобразити  так:

природні права людини ( норми об'єктивного права ( суб'єктивні юридичні

права

Природні права людини (її безпосередньо-соціальні права) перетворюються

на суб'єктивні юридичні права і одержують офіційне визнання за допомогою

загальнообов'язкових норм права, встановлених і охоронюваних державою у

вигляді об'єктивного права.

 

Подальший конкретний виклад питань полягатиме в розкритті змісту

юридичного права (об'єктивного  та суб'єктивного).

ва (об'єктивного та суб'єктивного).

Право — система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або

визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально

закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до

суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення

країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до

примусу.

До специфічних ознак  права можна віднести:

1. Вираження міри свободи,  рівності та справедливості означає, що право

з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини, визнані у

світовому співтоваристві. Право є мірою свободи та рівності людей,

установленою державою таким  чином, щоб свобода одного не обмежувала

свободи іншого. І цією мірою  є справедливість. Повної свободи досягти не

можна, проте можна бути вільним у тій мірі, у якій вільні інші. У праві

свобода трансформується  в суб'єктивні права, яким відповідають

обов'язки, що їх обмежують. Своїм загальним масштабом і  рівною мірою

право вимірює, «відміряє» і оформляє саме свободу в людських

взаємовідносинах, свободу  індивіда. Свобода невіддільна від

справедливості і становить  її підставу. Свобода завжди є обмеженою

конкретними рамками (мірою), які не допускають антигромадських  актів

«користування свободою». Нерівність у свободі.

Але не завжди, не за усіх історичних часів була рівність у свободі,

єдина для усіх міра свободи. Приміром, кріпосне право закріплювало

становище несвободи селянина. Віднімаючи свободу в селянина, воно

віддавало свободу пану. Міра свободи кріпака і пана —  різна. По суті,

кріпосне право — це вираження через закон свободи  поміщика. Всяке право

містить у собі елемент свободи, міру свободи, дарма що ця свобода й може

бути, односторонньою, має  характер привілею однієї особи на шкоду іншій.

У такому разі через право як систему норм, виданих державою, виражається

воля панівного класу, свавілля панів і несвобода селян. Селяни віднесені

не до суб'єктів, а до об'єктів права. До них не є застосовним принцип

правової рівності. Таке право не може бути справедливим, тому що не