Правопорушення: поняття, ознаки, склад, види. Причини правопорушень у сучасній Україні та шляхи їх подолання

Попередження злочинів значною мірою залежить від встановлення перешкод антигромадським впливам  на формування особистості. Тому в попереджувальній діяльності важливе значення мають  норми адміністративного та інших  галузей права, які повинні забезпечити  в подальшому правомірну поведінку  особистості. Попереджувальна роль норм адміністративного права полягає  в тому, що вони виконують ці функції  в боротьбі зі злочинністю на спеціально-кримінологічному рівні — для попередження конкретних видів злочинів — і на індивідуально-кримінологічному рівні, для профілактичних дій щодо конкретних осіб, які за певних умов можуть скоїти злочини.

Державний контроль над правопорушеннями

Існують дві перепони на шляху зростання злочинності  в будь-якому суспільстві, використовуючи які держава стримує криміналізацію суспільства. Це соціальний контроль, тобто економічній, науково-технічний  та духовний розвиток країни та соціальний контроль за поведінкою людей.

Співвідношення між  ними непрості, часом суперечливі. Далеко не завжди економічне благополуччя країни супроводжується розквітом культури та духовності її населення, а посилення  державного контролю часом не сприяє подоланню корупції чиновників.

Статистика свідчить, що у найбільш економічно розвинених країнах рівень злочинності значно перевищує середні показники. Середньосвітовий коефіцієнт злочинності у 1990 р. складав 5,5 тис на 100 тис. населення, а у  розвинутих країнах він — 8 тис. [12, 15] .

Своє призначення  консолідуючої суспільної субстанції держава виконує, сприяючи соціальному  прогресу, економічному розквіту, освіті, охороні здоров’я, які впливають  або повинні позитивно впливати на рівень і структуру злочинності. Йдеться про так зване загальносоціальне  запобігання правопорушень, яке  багатьма кримінологами вважається поряд зі спеціально-кримінологічним  різновидом профілактики [7, 339-342] .

Інша річ — соціальний контроль, тобто свідомий цілеспрямований  вплив людської спільноти на поведінку  людей через звичаї, традиції, етичні, релігійні та правові норми, прийняті в суспільстві чи соціальних групах.

Державна влада, спираючись на авторитет, релігію та силу, не лише використовує громадський вплив  на індивідів, а й створює закони, зокрема кримінальні, та систему  правоохоронних державних установ  — поліцію (міліцію), прокуратуру, суд, тюрми тощо. Таким чином, соціальний контроль, у будь-якому разі у  значній його частині, стає прерогативою держави, перетворюється на контроль державний.

Кримінальна статистика свідчить, що стан і динаміка правопорушень  значною мірою визначаються дієвістю державного контролю. В результаті рішучих дій уряду СРСР в 1985 р., підтриманих населенням, значно зменшився  рівень правопорушень в 1986—1987 рр., особливо кількість тяжких насильницьких  посягань на життя, здоров’я та майно  громадян. Однак після поступового  послаблення соціального контролю кримінальна ситуація, починаючи  з 1988 р., невпинно погіршується і в 1989 р. злочинність зросла майже на третину, хоча число засуджених у 1989 р. зменшилося, порівняно з 1986 р., майже на 40 відсотків, тобто судова правоохоронна діяльність — складова соціального контролю — стала значно слабшою [11, 8].

Тотальний комуністичний  контроль зумовив у свій час відносно низький рівень злочинності в  радянській України. Але в період перебудови криміногенна ситуація все  більше виходила з-під державного контролю. Ініціатори і провідники реформ не могли спрогнозувати шляхи послідовного переходу від тоталітаризму до демократії. Та й населення, яке демократії майже  на знало, не мало поваги до закону, а  несподівану свободу сприймало  здебільшого як волю робити, що заманеться, без огляду на закон. Сприяв цьому  і процес дезорганізації правоохоронної системи у перші перебудовні  роки.

Соціальний контроль над злочинністю, який здійснює державна влада, реалізується у формах: кримінального  законодавства; застосування норм кримінального  кодексу; спеціально-кримінального  запобігання злочинності й окремим  злочинам.

Ці три форми (напрями) контролю над злочинністю взаємопов’язані. Кримінальне, кримінально-процесуальне, кримінально-винонавче законодавство  визначають діяльність оперативно-розшукових служб, органів дізнання та досудового слідства, регламентують судовий  розгляд кримінальних справ, призначення  та виконання покарань. Адміністративне  законодавство тісно пов’язане  з практикою запобігання адміністративним правопорушенням, зокрема в галузі торгівлі, транспорту, використання зброї, боєприпасів та вибухових речовин. Застосування  багатьох статей Кримінального  кодексу теж часом має безпосередній  кримінологічний сенс, оскільки запобігає  більш тяжким злочинам. Мається на увазі застосування статей про погрозу  вчинити вбивство (ст. 129), втягнення  неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304), незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут вогнестрільної чи холодної зброї, бойових припасів та вибухових речовин (ст. 410), недбале  зберігання вогнестрільної зброї та боєприпасів (ст. 414).

Спеціально-кримінологічне запобігання правопорушенням й  судова і слідча діяльність не можуть бути дієвими без належного кадрового  і матеріального забезпечення, а  бажане подолання майнового розшарування сучасного суспільства сприятиме  тому, що кількість дрібних корисливих правопорушень, які вчиняються заради виживання — зменшуватиметься. А  тому державний антикримінальний контроль ґрунтується на подолання в Україні економічної і соціальної кризи.

Крім того, деякі  загальносоціальні заходи держави  в галузі розвитку духовної культури нації, освіти та здоров’я мають безпосереднє профілактичне значення. Йдеться, насамперед, про протидію пропаганді насильству, жорстокості та розпусті у засобах  масової інформації, про психологічну та психіатричну допомогу хворим, лікування  алкоголіків та наркоманів. 
 
 
 
 

Загальні  висновки

В даній роботі було розглянуто основні  положення категорії  правопорушення, з’ясовано  причини їх виникнення.

      1. Злочини і інші правопорушення  негативно впливають на розвиток  суспільства. Злочинність і інші  правопорушення об’єктивно гальмують  поступовий розвиток нашого суспільства,  подальше вдосконалення суспільних  відносин. Злочинність та її прояви  як діяльності, спрямована на  протизаконне задоволення потреб  певної частини суспільства за  рахунок інтересів більшості  його членів.

      Правопорушення, взяті в сукупності на відповідному відрізку часу і конкретному суспільстві, завжди відрізняються значною різноманітністю  як за ступенем суспільної шкідливості, так і за психологічними, соціальними  і юридичними ознаками. Але разом  з тим в походженні, причинах і  подальшій історичній долі вони мають  загальні риси, що дало можливість вивчити  не тільки окремі види правопорушень, але і всю їх сукупність, проаналізувати причини і умови, які сприяють їх здійсненню, розробити системи  заходів боротьби з ними. Викорінення  злочинності – це більш складне  завдання, ніж викорінення всіх інших  правопорушень;

      2. Злочини, як найбільш суспільно  небезпечні діяння мають порівняно  меншу латентність, здійснюються  незначною кількістю осіб, викликають  актив-

      ну  протидію правоохоронних органів і  негативну оцінку всіх членів суспільства

      Що  стосується інших видів правопорушень, то вони складають великий масив  і латентність, не завжди отримують  негативну оцінку і часто не передбачають відповідальності;

      3. В роботі звернуто увагу на  необхідність активізації дослідження  про правопорушення і відповідальність  в галузевих науках; поки найбільшу  розробку ці питання отримали  в кримінології;

      4. Багаточисельність причин, умов  правопорушень роблять їх важко  аналізуючими. Докладний аналіз  можливий в ряді робіт, спеціально  присвячених  окремим видам  правопорушень в різних областях  народного господарства і в  галузях законодавства. Економіка  повинна бути моральною, розвиток  економіки – не самоціллю,  а засобом прогресу особистості  і суспільства;

    5. В роботі визначено причини,  які призвели до погіршення  кримінальної ситуації в Україні,  а саме: безробіття, складні економічні  умови життя, низький рівень  правової культури, падіння авторитету  влади та інші.

      6. Кількість шкідливих і небезпечних  для суспільства діянь зросла  б, якщо б вони не були  заборонені, чи за них були  б встановлені  неефективні  санкції, або, якою б правові  заборони можна було порушувати  безкаранно.

      Однак це зовсім не означає, що боротьба з  правопорушеннями в сучасних умовах нереальна. Адже глобальне завдання включає в себе зміну всіх сторін суспільного життя, в тому числі  і тих, які породжують правопорушення. І в цьому процесі повинен  брати участь весь народ, всі державні і суспільні організації і  навчальні заклади.

      Для зменшення кількості правопорушень  необхідно усунути причини і  умови, які породжують шкідливі і  небезпечні для суспільства діяння.

      Держава має право і повинна вести  боротьбу з викоріненням правопорушень, причин і умов, які породжують їх, в ім’я забезпечення нормального  розвитку, зберігання правопорядку, захисту  справедливості.

      На  нашу думку, важливим напрямком боротьби із загальною кримінальною злочинністю  є залучення громадян до охорони  майна та захисту від агресивних посягань.

      Для ліквідації деяких правопорушень  необхідно:

      - провести медико-біологічні заходи  проти алкоголізму, наркоманії;

      - організувати статистичний облік  злочинності; боротися з наркобізнесом;

- громадяни повинні  бути інформовані про правові  вимоги, які пред’являються              до них державою;

      - підвищити результативність діяльності  правоохоронних органів.  

Розглядаючи радикальні зміни в сфері правопорушень, що відбулися в Україні за останні дванадцять років, з кількісної і якісної точок зору, ми приходимо до досить суперечливих висновків. З одного боку, ріст звичайної злочинності, особливо майнової злочинності, являє собою природний вихід на рівень західних країн – що можна назвати нормалізацією (Україна ще не цілком пройшла цей шлях) – та природну відповідь на соціальну дезорганізацію, соціальне розшарування і соціальну напруженість, що посилілись. При цьому можна було б очікувати, що рівень правопорушень повинний був би піднятися ще вище, і цілком можливо, як думають деякі українські кримінологи, що реальні показники злочинності (включаючи латентну її складову) надзвичайно високі.

З іншого боку, криміналізація економіки – розширення тіньового  сектора економіки, ріст організованої  злочинності і корупції державних  чиновників – являє собою більш  серйозну погрозу для майбутнього  української економіки і політики. У той час як високий рівень звичайної злочинності цілком може знизитися за умови розвитку в  Україні процвітаючої економіки  й ефективно функціонуючого уряду, змінити домінуюче положення  кримінальних-політичних зв’язків —  економічних і урядових — може виявитися набагато більш важкою справою. У той час як деякі  спостерігачі розглядають це явище  як частину ”перехідного” періоду, інші, на наш погляд, зовсім справедливо  вважають проблему злочинного бізнесу  природним образом властиву посткомунізму, принаймні, у тім же ступені, у який корупція була присутня пізньому комунізму.

Безсумнівно, з цього  видимого порочного кола повинний бути вихід. Один з можливих виходів –  дослідження і визначення ефективних шляхів розвитку відповідальності урядових чиновників і надання їм допомоги на шляху до розриву з кримінальним світом. Цей підхід зажадає як позитивних стимулів, так і мір, що забороняють, і тому буде досить дорогим. Інший  підхід полягає в тім, щоб заохочувати  кримінальні елементи ”відмивати”  гроші, інвестуючи їх у законний бізнес, як би дивно це ні пролунало. Дійсно, важко представити розвиток в  Україні процвітаючої економіки  без об’ємного реінвестування сумнівних  доходів, викачаних раніше з держави. Однак серйозне довгострокове інвестування в Україні не може мати місце, поки цілком не розів’ється система приватної  власності, забезпеченої відповідним  правовим захистом. Дотепер українська еліта одержувала більше вигоди від  невизначеності в області прав власності.