Правопорушення: поняття, ознаки, склад, види. Причини правопорушень у сучасній Україні та шляхи їх подолання

Недоброзичливе, грубе  ставлення дорослих до підлітка.

Гострою стає проблема вживання неповнолітніми наркогенних  речовин, що стає причиною споєння правопорушень  і злочинів. 60-70% підлітків, які скоїли протиправні дії, були при цьому  у нетверезому стані. За період з 1985 року цей показник зріс у 4 рази. Основні  причини потягу до тютюну, алкоголю — соціальна і нервово-психічні напруженість. Так, за даними дослідження, у стані підвищеної тривожності  постійно перебуває дві третини  школярів. Тому особливо важливим постає роль соціально-педагогічних факторів в етиології алкоголізму, наркоманії, злочинності, психічних захворювань (зокрема психозів і неврозів) та ін. Фармакологічний вплив наркогенних речовин полягає в тому, що вони, особливо у великих дозах, придушують психічну і фізичну активність і разом з тим, особливо в малих дозах, діють як стимулятор, знімаючи гальма свідомості і відкриваючи тим самим простір подавленим мотивам та імпульсам.

Зв’язок вживання наркогенних  речовин підлітками з пониженням самоповаги і негативними почуттями  особистої залежності неодноразово відмічалися в психіатричній  літературі. Ці фактори суттєві і  для пояснення злочинів проти  особистості (хуліганство, насильство та ін.). Тому вони заслуговують серйозної  уваги психологів, педагогів, юристів  та інших дослідників різних форм девіантної поведінки (особливо серед  підлітків і молоді), а також  тут потрібні зусилля практичної педагогіки.

Таким чином, тенденція  щодо розповсюдження вживання наркогенних  речовин серед молодших вікових  груп стає надто небезпечною. Справа не лише в тім, що вживання алкоголю, тютюну, наркотиків, токсичних речовин  саме по собі небезпечно для здоров’я неповнолітніх, а й у тому, що через  них більшість підлітків залучається  до кримінального способу життя, призвичаюються до традицій кримінального  спілкування.

Отже, в розглянутих  нами основних причинах правопорушень  неповнолітніх, їх соціальної дезадаптації, антисоціальну спрямованість особистості  породжують:

протиріччя між  ще й досі існуючими догмами, лозунгами  і фактичним станом справ у  різних сферах життя, які спричиняють  розчарування, падіння авторитету виховних установ, озлоблення;

кризові явища в  економіці, об’єктивно характерні для  перехідного періоду, гострий дефіцит  і низька якість промислових товарів, продуктів харчування і послуг;

зростаюча активність ділків тіньової економіки, наявність  засобів і сфер нетрудового збагачення, бізнес через нелегальні азартні  ігри, сутенерство, рекет;

майнове розшарування суспільства;

вплив негативного  соціального фонду на емоційно-духовний стан суспільства, переваження таких  почуттів, як ненависть, заздрість, гнів, злоба, недружелюбство;

відсутність цілеспрямованої  молодіжної політики, в результаті чого в державі на протязі багатьох років не вирішуються найгостріші  соціальні проблеми молоді;

відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх  алкоголіків, наркоманів;

крах ідеалів, бездуховність  як результат споживацького ставлення  до життя, апатія, байдужість до себе і  інших, відчуження від школи, знань, сім’ї;

соціальна незахищеність  підлітків, які нерідко стають причиною зривів і конфліктів у сфері навчання і праці;

наростання альтернативних, неформальних рухів серед підлітків, культ сили, зневажливого, зверхнього ставлення до оточуючих;

дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання, примітивна соціологізація навчальних норма;

нескоординованість  роботи ланок, що займаються профілактикою  відхилень у поведінці учнів;

відсутність позашкільної зайнятості, яка давала б можливість ефективному розвитку процесу соціальної адаптації неповнолітніх;

Для успішного вирішення  цих проблем державі необхідно:

визначити пріоритетні  напрямки розв’язання соціально-педагогічних проблем неповнолітніх на основі аналізу сучасної ситуації в Україні;

забезпечити економічні, правові, організаційні умови і  гарантії для життя, самореалізації неповнолітніх, визначити їх права  та соціальний статус у суспільстві;

активізувати інтерес  державних органів і суспільних інститутів громадськості до соціально-педагогічних проблем дітей та підлітків;

створити систему  роботи з профілактики антигромадських  проявів у дитячому та підлітковому середовищі, соціальному захисті  неповнолітніх у нових соціально-політичних і економічних умовах розвитку держави.

Напрямки  профілактики правопорушень  в законодавстві  України. 

Зміцнення законності правопорядку в період кардинальних трансформацій, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя, формування правової держави передбачає здійснення превентивних заходів у боротьбі з правопорушеннями, диктує необхідність забезпечення комплексного випереджального  впливу на криміногенні чинники та підвищення ефективності цього впливу.

Диспропорції суспільного  розвитку, послаблення традиційних  форм соціального контролю призвели до значного збільшення кількості осіб, які потребують кримінологічної  профілактики.

На жаль, попередження злочинів, яке завжди проголошується головним напрямком боротьби з правопорушеннями як і раніше залишається лише гаслом. Ця робота повинна розвиватися насамперед через індивідуалізацію, поглиблення  морально-психологічної спрямованості, підвищення професіоналізму кадрів і загальної ефективності.

 Несприятливі для  суспільства кількісні та якісні  зміни у сфері правопорушень  є грунтом для розвитку конформізму,  подвійної моралі, соціальної апатії, бездуховності, байдужості і скептицизму.  Усе це спотворює суспільну  свідомість і призводить до  дегуманізації відносин між людьми, до розповсюдження агресивності  та інших криміногенних явищ.

Падіння моральних  устроїв призвело до зниження суспільної активності в сфері протидії злочинності  і поширення таких негативних явищ, як пияцтво, наркоманія, проституція, що живлять злочинність.

Основна особливість  структурних і функціональних змін кримінальної політики в демократичному суспільстві має полягати в перетворенні кримінологічного попередження на основній засіб боротьби зі злочинністю. Попередження злочинів має посісти значне місце  в правоохоронній діяльності органів  внутрішніх справ та інших державних  органів і базуватися на принципах  моралі і права. Водночас це не означає  послаблення уваги до розробки і  здійснення заходів каральної політики. Навпаки, ці процеси є взаємопов’язаними  і взаємообумовленими: чим більше уваги суспільство приділяє попередженню злочинів, тим більше право воно має суворо питати за порушення законів.

Розкриваючи зміст  двох взаємопов’язаних блоків (морального і правового) кримінологічного попередження, слід зауважити, що кожен з них  має свої особливості.

Так, моральна профілактика полягає у діях суспільства щодо попередження можливих порушень механізму  моральної регуляції соціуму. Моральна профілактика спрямована як проти соціальних відхилень, так і проти тих  явищ соціального життя, які детермінують порушення моральних норм демократичного суспільства. Такі види негативної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, проституція  порушують різні соціальні норми. Більша їх частина являє собою  відхилення саме від моральних норм і принципів демократичного суспільства, але вони можуть перерости в правопорушення або навіть у злочини.

Загально соціальні  профілактичні функції цієї діяльності шляхом утвердження моральних принципів, приписів та оцінок, що моделюють певний позитивний тип поведінки людей (а також груп, соціальної спільноти  загалом) і ставлять під контроль моралі мотиви поведінки даного виду і спрямування особистості.

Результатом даного виду моральної профілактики є формування у членів суспільства здатності  до саморегуляції, яка засновується на засвоєнні норм моралі, на прагненні  до неухильного дотримання цих норм у своїх повсякденних діях.

Розвиток та вдосконалення  виду моральної профілактики  —  необхідна умова підвищення ефективності державної та суспільної діяльності, спрямованої на попередження всієї  системи антисоціальних проявів, у  тому числі і дій, що мають протиправний характер, оскільки, як відзначалося раніше, право засноване на моралі, а мораль, у свою чергу, ”знаходить у праві  одну з необхідних форм свого існування”.

Істотною умовою успішного  попередження злочинності є не тільки моральне й правове його забезпеченні, себто закріплення в законі та інших нормативно-правових актах  вимог, що сприяють реалізації цього  важливого державного завдання.

Попереджувальні заходи повинні застосовуватись таким  чином, щоб боротьба зі злочинністю  мала дійсно наступальних характер, давала максимальний ефект. Така ефективність може бути досягнута шляхом забезпечення невідворотності тієї чи іншої міри покарання, самим фактом існування певної норми, а також обізнаністю населення із законами та наслідками їх за порушення. Неминучість морального засудження і, більше того, — покарання — за порушення законів означає, що жоден випадок порушення не повинен минутися для людини безслідно.

Об’єктом правового  регулювання у сфері попередження злочинності (правової профілактики) є  суспільні відносини, які мають  криміногенний або анти криміногенний  характер, тобто ті, які негативно  або ж позитивно впливають  на злочинність.

Правова профілактика є тим напрямком попереджувальної соціальної діяльності, яка покликана  не допустити порушення соціального  механізму правової регуляції, усунути  чинники, які породжують правопорушення. Попередження правопорушень і є  основною метою правової політики.

Розглядаючи правові  основи попередження злочинності, слід передусім відзначити норми, які  містяться в Конституції України, де визначені найзагальніші напрямки цієї роботи. Так, статті Конституції  зобов’язують усі державні і громадські установи, усіх посадових осіб дотримуватись  Конституції та інших законів; підкреслюють обов’язок громадян бути непримиренними до антисоціальних проявів і всіляко  сприяти охороні громадського порядку, вказують на обов’язок батьків щодо виховання своїх дітей.

Конкретизація конституційних вимог в галузі попередження злочинів міститься в галузевих нормах права: кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного.

У нормах кримінального  права загальне попередження знайшло  своє вираження і прояв у встановленні кримінально-правової заборони вчинення певних дій, які є суспільно небезпечними. Більшість громадян не чинить злочинів, оскільки їхні морально-етичні погляди  і їх діяльність не суперечать вимогам  законодавства.

Загально примусова  дія кримінального закону значною  мірою пов’язана з неминучістю  відповідальності за вчинені діяння, з використанням правоохоронними  органами наданих ім. Законом кримінально-правових засобів боротьби з антисоціальними  явищами. Загально-превентивна дія  закону полягає в загрозі покарання  і попередження злочину. Попередження проявляється у покаранні осіб, що скоїли злочин, і має однією з  цілей попередити вчинення нових  злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Попереджувальна дія  кримінального закону щодо  тих, хто відбуває покарання, на родичів  і близьких засуджених осіб, на інші верстви населення проявляється у виконанні кримінального покарання.

Встановлення кримінальної відповідальності за визначені законом  дії має превентивний характер, незалежно  від кримінального судочинства. Охоронні норми кримінального закону створюють абстрактну можливість застосування засобів примусу до правопорушника.

З моменту вчинення злочину в дію вступають кримінально-процесуальні засоби попередження:

1) засоби, які застосовуються  у зв’язку з вчиненням злочину  і виявляються в дії на винну  в скоєні злочину особу;

2) засоби щодо попередження  і припинення злочинів;

3) засоби щодо усунення  причин та умов, які зумовлюють  вчинення злочинів.

Критерієм для визначення попереджувальних заходів в якості процесуальних є те, що процесуальні заходи можуть застосовуватись тільки при провадження з конкретної кримінальної справи і базуватись на матеріалах цієї кримінальної справи, використовуються в процесі правозастосувальної  діяльності, яка здійснюється конкретними  посадовими особами і державними органами, покликаними здійснювати  цю діяльність (органи дізнання, слідчий, прокурор, суд).

Саме на державні органи і посадових осіб, які здійснюють кримінальне судочинство, покладається обов’язок попередження злочинів і  саме вони наділяються для цього  відповідною процесуальною компетенцією.