Правопорушення: поняття, ознаки, склад, види. Причини правопорушень у сучасній Україні та шляхи їх подолання

     Злочин  і аналогічний проступок в  одному діянні не можуть поєднуватися.

     Проступки – менш небезпечні для суспільства діяння. Вони посягають на цінності, що охороняються всіма іншими (крім кримінально-правових) нормами права – цивільного, адміністративного, трудового, екологічного, фінансового тощо. Тому серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові, конституційні, матеріальні та ін.

     Проступки-делікти (лат. delictum – проступок) – правопорушення, які  

     завдають  шкоду особі, суспільству, державі, і являються основою для притягнення  правопорушника до передбаченої законом  відповідальності.²

     Адміністративними правопорушеннями (проступками) визнається

     протиправна, винна (умисна або необережна) дія  чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.¹

     Адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно  віднести: протиправність, винність і  відповідальність

     (адміністративне  стягнення).

     Визначальною  з названих ознак є поняття  діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи; по-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездію. Дія – активне  невиконання законних вимог, а також  порушення встановленої нормами  права заборони (наприклад, порушення  правил полювання). Бездія – пасивне  невиконання передбачених законодавчими  й нормативними актами обов’язків.

     Важливою  ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є  антигромадським і завдає шкоди  інтересам громадян, суспільства, держави.

     Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність  чітко заборонена відповідною нормою адміністративного законодавства, оскільки може завдати шкоди інтересам  особи, матеріальним речам, а також  загрожує небезпекою. 

     Правові норми, за порушення яких настає адміністративна  відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці  – трудове право; агрохімічних норм – земельне право).

 Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до її поведінки та наслідків. Вина виступає у двох формах: у вигляді умисної та необережної.

     Адміністративне правопорушення багато в чому нагадує  злочин – так само воно може бути спрямоване проти громадського порядку, власності, прав і свобод громадян тощо. Головною ознакою, за якою адміністративні  правопорушення відрізняються від  кримінальних злочинів, є менший ступінь  суспільної небезпеки. Адміністративне  правопорушення переростає у злочин: якщо адміністративний проступок набув  ознак складу злочину; якщо адміністративне  правопорушення вчинене вдруге.

     Із  співвідношення відповідних статей кримінального законодавства і  законодавства про адміністративні  правопорушення видно, що і злочини  і адміністративні правопорушення посягають на однакові за своїм характером об’єкти, саме це складає суспільну  небезпеку. Завдання адміністративного  і кримінального законодавств складається  в охороні від посягань одних  і тих же об’єктів.

     Дисциплінарні проступки – це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. У Кодексі законів про працю визначено два види стягнень, що можуть бути накладені на працівників – догана і звільнення. Робота деяких категорій працівників пов’язана з підвищеним ризиком і небезпекою, що зумовлює потребу в додержанні чіткої дисципліни і порядку (залізничники, авіатори, митники та інш.)

     Цивільно-правові  проступки – це суспільно небезпечні порушення майнових і пов’язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою правовідновлюючі заходи (невиконання обов’язків за цивільно-правовим договором). Цивільно-правова відповідальність носить в значній мірі компенсаційний характер.

     Головна мета цивільно-правової відповідальності, на відміну від кримінальної і  адміністративної – не покарання  чи перевиховання, а відшкодування  завданих збитків, оскільки цивільне порушення  завдає шкоди насамперед конкретній фізичній чи юридичній особі.

     Конституційні проступки – завдають шкоди державному ладу; його об’єктом є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності органів державної влади і глави держави, порядок утворення інших органів держави, форма правління та устрій держави, отже, об’єктом такого проступку можуть ставати форма або апарат держави; ним можуть бути також конституційні права людини.

     Новим видом правопорушення являються  податкові проступки – суспільно небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб’єктів податкових правовідносин. За їх здійснення встановлена юридична відповідальність.

     Матеріальні проступки – суспільно небезпечні протиправні вчинки, які складаються в винному нанесенні збитків майну підприємства його робітником. Матеріальну відповідальність покладено за шкоду, заподіяну підприємству чи організації внаслідок порушення трудових обов’язків.

     Трудове правопорушення (порушення трудового законодавства) – це винне протиправне діяння суб’єкта трудового права, яке складається з невиконання, порушення трудових обов’язків і заборонене санкціями, які містяться в нормах законодавства про працю. ¹

     Процесуальне  правопорушення зв’язане з порушенням громадянами чи державними органами інтересів правосуддя чи процесуальних прав сторони, з якою правопорушник перебуває в правовідносинах. Не являються процесуальними правопорушеннями незначні витрати процедурного характеру, які допускаються громадянами.

     Отже, проступки – звичайні, ординарні  правопорушення. Вони відрізняються  один від одного не ступенем своєї  шкідливості для суспільства, а  іншими

     матеріальними рисами і ознаками, обумовленими особливостями  тієї сторони правопорядку, на яку  вони посягають.

               В залежності від характеру  цивільно-правового порушення розрізняють:

     договірні правопорушення і позадоговірні правопорушення. Перші зв’язані з порушенням зобов’язань сторін цивільно-правового договору, другі – з невиконанням чи з недотриманням умов цивільно-правових норм.

     Від цивільного правопорушення слід розрізняти невинне нанесення шкоди (ст.454 ЦК Укр.), порушення майнових прав внаслідок  правомірних дій– рятування майна (ст.472 ЦК).¹

     Крім  приведеного вище поділу існують  і інші основи класифікації правопорушень. Базуючись на наявності економічних, соціальних, політичних відносин суспільства, розрізняють три види правопорушень: а) в сфері соціальноекономічних відносин (власність, праця, розподіл і  інш.); б) в сфері побуту і дозвілля (сім’я, суспільний порядок); в) в суспільно-політичній сфері (діяльність державного апарату). Можлива класифікація правопорушень  і за іншими

     критеріями (наприклад, в наукових цілях). Так, можна  розрізняти правопорушення, які посягають  на духовні чи матеріальні блага, суспільні чи особисті інтереси, правопорушення в сфері нормотворчої діяльності.

     Правопорушення  по колу осіб: особисті і групові (колективні). Груповими називаються правопорушення, скоєні об’єднанням дій членів групи, які характеризуються визначеним ступенем загальності інтересів, цілей і єдністю дій.

     Поряд із національним правом держав існує  і міжнародне право. Порушення міжнародно-правової норми є міжнародним правопорушенням, яке породжує міжнародно-правову відповідальність.

     Міжнародні  правопорушення – дії чи бездіяння  суб’єктів міжнародного права, які  суперечать нормам і принципам міжнародного права чи особистим 

     зобов’язанням і завдають шкоду іншому суб’єкту, групі суб’єктів міжнародного права  чи всій міжнародній спільноті.

     Розрізняють міжнародні злочини і міжнародні делікти (проступки). До злочинів відносять  работоргівлю, піратство, міжнародний  тероризм), а до міжнародних деліктів – порушення торгових зобов’язань).

     Отже, ми визначили різні види правопорушень  і можемо зробити висновок, що всі  вони знаходяться в тісному зв’язку  та взаємозалежності між собою. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Для наукових і практичних цілей створені різноманітні класифікації правопорушень. Види правопорушень - класифікаційні групи правопорушень за різними підставами розмежовуються між собою за ступенем суспільної шкідливості (небезпечності), за об'єктами посягань, за суб'єктами, за розповсюдженням, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду.

Отже, правопорушення класифікуються за: а) ступенем суспільної небезпеки - на злочини і провини; б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні, правопорушення у сфері трудового законодавства і інші); в) колом осіб - особові і колективні; г) за характером правових приписів -нормативно-правові і дисциплінарні; д) в залежності від характеру цивільно-правового порушення - договірні і позадоговірні правопорушення; е) правопорушення у сфері суспільного життя (в сфері соціально-економічних відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля).

Найбільш поширеною  класифікацією правопорушень є  їх поділ за ступенем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки. Головними критеріями їх поділу являється, по-перше, характер і ступінь суспільної шкідливості, яка, в свою чергу, визначається цінністю об'єкта протиправного посягання, змістом протиправного діяння, обстановкою, часом, способами (насильницькими чи ненасильницькими), розміром і характером завданої шкоди, формою і ступенем вини правопорушника, інтенсивністю протиправних дій, їх мотивацією, особистими характеристиками правопорушника і ін.; по-друге, суб'єктивний фактор, який в значній мірі здійснює вплив на визнання того чи іншого діяння в якості протиправного.

Злочинами визначаються правопорушення, з якими пов'язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Правова система повинна  володіти такими механізмами, при яких визнання того чи іншого діяння злочинним  не знаходилось би виключно в залежності від законодавця. В зв'язку з цим  поділом постає проблема розмежування кримінальних злочинів і адміністративних проступків, оскільки провести межу між ними досить не просто.

Традиційно злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під

загрозою покарання.¹

Офіційне поняття  злочину дається у ст. 7 ККУ, згідно з якою "злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки."²

Для того, щоб правопорушення вважалося злочином, воно повинно  містити в собі такі ознаки: кримінальна  протиправність; суспільна небезпечність; винність; караність.

Суспільна небезпека - оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом.