Правопорушення: поняття, ознаки, склад, види. Причини правопорушень у сучасній Україні та шляхи їх подолання

До кінця 1970-х років  у радянській Україні, як і в інших  республіках СРСР, спостерігався  незвичайно низький для індустріальної урбанізованої країни рівень злочинності. Однак у 1977 році рівень злочинності  початків швидко підвищуватися, відбиваючи, серед іншого, відмирання різних факторів, що стримують злочинність, а також  вплив зростаючої тіньової економіки, що початку робити і реалізовувати  великі обсяги споживчих товарів  в обхід закону.

Розвал офіційної  радянської економіки, що відбувся в 1989–1990 роках, неминуче привів до зубожіння  частини населення і до крайнього  соціального розшарування суспільства  в пострадянській Україні. Виникнення нового, хоча і нечисленного, класу  багатих підприємців, багато хто  з якого привертались в різні  види незаконної діяльності, створило для української молоді досить привабливий  зразок поводження, оскільки багато хто  з молодих людей прагнули вийти  з тієї бідності, у якій перебувала більшість населення. У той же час держава стала настільки  слабкою, що не могла далі виконувати свої основні функції, такі як соціальний захист, і була змушена уступити частину податкових надходжень приватним  фірмам, готовим взяти на себе ці функції. А щоб обійти надзвичайно  заплутану і воістину конфіскаційну  податкову політику держави, бізнесмени ховали велику частину своїх операцій від офіційного контролю. У результаті масштаби тіньової економіки виросли настільки, що розмах її діяльності склав 45 % від всього обсягу економічної діяльності.

У період між 1988 і 1997 роками Україна пережила різкий, у два  з половиною разу, підйом рівня  зареєстрованої злочинності [9, 7]. Основне джерело такої зміни ситуації варто шукати не в насильницьких злочинах (рівень яких виріс у незначному ступені), а в майнових (крадіжка, пограбування, шахрайство і вимагання) і економічних злочинах (хабарництво, контрафакція, торгівля наркотиками). Кількість цих двох видів злочинів росло настільки швидше в порівнянні з кількістю насильницьких злочинів , таких як убивство, розбійне напад і хуліганство, що з 1989 по 1993 рік рівень перших двох видів злочинів піднявся з однієї третини до двох третин усіх злочинів, а рівень останнього виду злочинів упав із двох третин до однієї третини всіх злочинів. Один тільки рівень крадіжок (не включаючи розбій) піднявся з 29,1 % від усіх злочинів у 1980 році до 48,5 % у 1990 році і до 56–58 % у 1992–1993 роках [9, 17]. Більш того, у 1990-х роках ріст рівня заявлених злочинів був навіть вище, ніж ріст рівня злочинів, зареєстрованих міліцією, і їсти причини думати, що розбіжність у показниках відбулося головним чином за рахунок майнових злочинів.

Хоча перевага злочинів по корисливих мотивах – це звичайне для часів економічного спаду  явище, зміни в Україні відбулися  особливо швидко, що з’явилося відображенням  соціальної напруженості, викликаної раптовим і різким соціальним розшаруванням, загальним поклонінням ”золотому  тельцю” і прагненням до нагромадження  матеріальних благ, а також обмеженим  для більшості населення доступом до законних шляхів досягнення добробуту. Крім того, фактори, що послабляли напруженість у радянський період, – держава  загального добробуту, можливості соціальної мобільності і соціальний контроль – більше не існували.

Причини правопорушень серед  неповнолітніх в  України

Негативні соціально-економічні і політичні процеси, які відбуваються у суспільстві, тяжко вразили і школу. Гострота проблем злочинності і правопорушень серед школярів посилюється. Причин чимало: погіршення криміногенної обстановки в умовах кризових явищ в економіці, падіння виробництва, порушення колишніх виробничих та людських стосунків, гострий дефіцит і низька якість промислових товарів, продуктів харчування, дедалі зростаюча активність ділків тіньової економіки, незаконна спекуляція, шахрайство, бізнес на підпільних азартних іграх та ін. Прискореними темпами триває майнове розшарування населення. Освіта перебуває в жебрацькому стані.

У цьому зв’язку  при аналізі реальних соціальних явищ виникає питання: чи  зможуть  дослідники дати правдиву відповідь  щодо причин антигромадських проявів  у середовищі неповнолітніх, а тим  більше впливати на підлітків. Статистика викликає тривогу і занепокоєність. За останні 10 років удвоє зріс рівень дитячої злочинності. Близько 70 тисяч  дітей і підлітків стоять на обліку правоохоронних органів. Питома вага юних правопорушників нині складає 25% проти 13% десять років тому.

Сьогодні ми стикнулися з ситуацією, яка є вкрай драматичною. Ідеологія ”життя заради світлого майбутнього” виявилася повністю зруйнованою  протягом дуже короткого періоду. Але  й уміння повноцінно, повнокровно  жити без ”казки” — не сформувалось. Ця ситуація, складна навіть для  дорослих, виявилась надскладною, сверхкризовою  для підлітків і юнацтва. В  результаті у багатьох з них виникає  або повна розгубленість перед  сьогоднішнім і завтрашнім днем, або  бажання урвати від життя якомога  більше, і негайно. У молодих формується і комплекс неповноцінності, який буквально  роз’їдає душу дитини і штовхає  до спотворених форм протесту —  хуліганства та ін. 95% підлітків ніде подітися у вільний час. І сьогодні ситуація не лише не покращується, а  навіть погіршується, оскільки багато гуртків, секцій стали платними, відтак і недоступними багатьом учням.

Серед неповнолітніх  зростають такі злочини, як зловмисні  вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування. Це свідчить про ускладнення структури  злочинності.

Причини злочинності  неповнолітніх оцінюються неоднозначно, серед них: курс суспільства на демократизацію, погіршення економічного стану, гуманізація  кримінального законодавства і  судової практики та ін. Певний зв’язок  між злочинністю і названими  перебудовними процесами є. Однак  корені неблагополуччя — набагато глибше, в нашому минулому.

Донедавна у нас  у статистиці панувала стійка тенденція  до скорочення числа правопорушень, хоч в дійсності кількість  щорічно скованих злочинів постійно збільшувалася. Рекордними темпами  підвищується рівень злочинності серед  молоді. Якщо після закінчення Великої  вітчизняної війни у загальній  масі злочинів питома вага неповнолітніх  поступово знизилась до 4-6%, то, починаючи  з 1960 року ця частка безперервно зростає  і зараз по Україні досягла 25%. Наростають несприятливі тенденції  у молодіжній злочинності. По-перше, відбувається її омолодження. Так, підлітки віком 14-17 років складають 8% загального населення України, однак скоюють чверть усіх злочинів. Лише за останні 5 років питома вага скоєних ними злочинів зросла на 15%. По-друге, спостерігається значне зростання злочинності серед дівчаток і юнок. Серед перших ця ”прибавка” у порівнянні з 1988 роком склала 44% і у 1994 році питома вага дівчаток-правопорушників становила 14% загальної кількості. По-третє, збільшується  рецидивна злочинність. Серед підлітків вона зросла на 20%, а 60% рецидивістів розпочали свою ”кар’єру” ще підлітками.

Характерно, що серед  тих, хто стоїть на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх, 6-8% складають  учні початкових класів.

Криміногенність молоді загалом висока в усьому світі. Скажімо, за даними ООН до 30% молоді бере участь у якихось протиправних діях, а 5% скоюють серйозні правопорушення. Однак  паралелі з ними проводити тут  аж ніяк не можна, тим більше якось  виправдовувати загальними тенденціями  суто наше явище. У нашій країні правопорушення мають іншу основу й інакші передумови.

Характерною ознакою  злочинності неповнолітніх є  те, що вона в Україні набуває  все більш організованого, групового  характеру (як і серед дорослих).

Майже 40% правопорушень  підлітків носить організований, груповий характер. Змінилась соціальна характеристика і структура групувань підлітків-правопорушників. Сьогодні їхня чисельність складає  не 3-5, а доходить до 50, 100 і більше чоловік. Масовими стають бійки ”стіна на стіну” з використанням ножів, кастетів, ланцюгів, арматури. Груповий характер — це особливість сучасної злочинності неповнолітніх. Доля злочинів скоєних у групі, складає від 50 до 80%. Правоохоронні органи називають  організовану злочинність неповнолітніх  непередбаченим феноменом.

Характерною ознакою  протиправних дій сучасних школярів є те, що уже 11-12-річні підлітки об’єднуються у стихійні групи (приклад Кривого  Рога), які поділяють райони міста  на свої сфери впливу з кримінальною активністю: крадіжками дефіцитних товарів, мотоциклів, велосипедів, машин, запчастин  до них та іншими правопорушеннями. Ще ознака: ескалація жорстокості  в групових бійках, де активно використовуються кастети, дрючки, обрізки арматури ножі тощо. Створюється особлива специфічна субкультура окремих частин міста, основні елементи якої складає віра у всесильство ”групового братва”, наростання невиправданої жорстокості і вандалізму. Неформали агресивного типу наймолодші і найдосвідченіші. Школа безсила щодо них. Вона швидше намагається позбутися таких учнів. Які по тому ще більше спричиняють ріст насильницької злочинності неповнолітніх.

Криміногенні молодіжні  угрупування з різним ступенем організованості  виявлені у всіх великих обласних центрах країні. Вони створюються  за місцем навчання, проживання і носять здебільшого ситуаційний характер. Є злочинні ”малини”, до яких поряд  з дорослими, входять підлітки. Очолюють їх,  як правило, молоді криміногенні елементи віком 25-30 років, далі за ієрархією  йдуть бойовики 16—19 років, і нарешті  ”лушпайки” — 13—15-літні підлітки. Тут їх захищають, дають ”цікаву  роботу”, вчать бути ”повноцінними” людьми і підкорятися залізній дисципліні, з якою не може зрівнятися шкільна. Мова йде про несприятливу соціальну  ситуацію розвитку особи.

На основі особливостей соціальної ситуації розвитку в сучасних умовах спробуємо виділити ситуації зі зниженим виховним потенціалом, за яких збільшується вірогідність відхилень  у поведінці школярів, коли з’являється  ризик переходу незначних порушень дисципліни в серйозні правопорушення підлітків.

Створення типової  соціальної ситуації розвитку дитини розкрив ще Л.С. Виготський. Він довів, що до початку кожного вікового періоду  створюються зовсім своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині  і неповторні відносини, стосунки між  дитиною і оточуючою дійсністю, перш за все соціальною. Це відношення ми й називаємо соціальною ситуацією  розвитку в даному віці. Соціальна  ситуація розвитку являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що проходять у розвитку протягом даного періоду.

Тому суттєвим у  визначенні причин правопорушень слід вважати динамічний зв’язок і  взаємозалежність умов життєдіяльності  і соціальної ситуації розвитку школяра, що впливає на соціальну адаптацію.

Суто зовнішні умови  життєдіяльності підлітків не впливають  суттєво на споєння правопорушень. Мова може йти про більш глибокий вплив внутрішніх умов у вихованні  дитини в сім’ї. Спостереження свідчать, що 20% засуджених за крадіжки підлітків  виховувались у формально благополучних  сім’ях, де матеріальний рівень достатній  для задоволення нормальних потреб неповнолітніх, розвитку їхніх інтересів, але  забезпечений цей рівень за рахунок легкої наживи, грубої  спекуляції. У таких сім’ях моральна атмосфера, соціальна позиція і ціннісні орієнтації носять криміногенний характер. Однак, слід відзначити суттєву різницю в структурі дитячої злочинності неблагополучних і звичайних сімей. Якщо у другій половині 80-х років відмічалося, що частка правопорушень під впливом незадовільних матеріальних умов в Україні складала лише 2-3%, то на початку 90-х років питома вага таких злочинів зросла до 15%. Зараз вона складає біля 18%.

Аналіз криміногенної  ролі сім’ї свідчить, що в них  відмічаються такі негативні обставини, як байдужість батьків до виховання  і поведінки підлітків, невміння чи небажання їх виховувати, погане знання підліткової психології. До криміногенних факторів відносять  також неповні сім’ї, споєння  батьками чи іншими родичами злочинів у минулому. За даними досліджень кожен  третій підліток-правопорушник ріс  без батька, у кожного четвертого, що виховувався в повній сім’ї, батько страждав алкоголізмом; 52,.8% підлітків  виростають у неблагополучних сім’ях; 26,1% з них —  неповна сім’я; у 14,6%  відмічається алкоголізм батьків; у 4,2% — аморальний спосіб життя дорослих; 2,8% батьків — систематично б’ють  дітей; у 1,4% сімей — злочинність  серед батьків; у 1,2% — проживання з психічно хворими батьками.  Ці дані свідчать про пряму взаємозалежність між дитячими правопорушеннями і  кількістю розірваних шлюбів. Порушення  структури сім’ї є одним із об’єктивних критеріїв появи  важковиховуваності. Проведена робота по збору таких даних в одній  з неблагополучних шкіл м. Києва  засвідчила, що у 1-х класах нараховується 2 розведені сім’ї, у 2-х -16; у 3-х — 14; у 5-х — 13; у 6-х — 23; у 7-х-16; у 8-х  — 24; у 9-х — 29; 11-х — 24.

Найбільш типовими помилками сімейного виховання  є:

Дефіцит  позитивного  спілкування батьків з підлітками.

Відсутність  у  дорослих стійких власних моральних  установок.

Організація життя  в сім’ї не сприяє формуванню у  дитини моральних звичок.

Батьки не знають і  не розуміють внутрішнього світу  своєї дитини.