Права жінок

Дослідження міжнародних стандартів прав жінок має велике значення для України як з точки зору найбільш повного виконання нею своїх міжнародних правових зобов'язань по їх додержанню, так і з погляду внесення можливих пропозицій щодо покращання цих стандартів і формування ефективних заходів по їх імплементації на міжнародному і національному рівнях.

Суттєвою проблемою є імплементація норм міжнародного права в національне законодавство різних держав.

Питання імплементації норм міжнародних документів щодо прав жінок та рівноправності статей в чинне законодавство може йти різними шляхами. Один з них – це прийняття окремого закону, який регламентує ці питання, а також ство­рення спеціальної інституції, яка здійснює моніторинг за впровадженням в життя цього закону, а саме Омбудсмена у справах рівноправ'я чоловіків та жінок [20].

Проблема імплементації норм міжнародного законодавства гостро стоїть і для України. Як пишуть автори в статті "Проблеми формування сучасних національних правозахисних процедур" Ю.М. Грошевий та О.М. Руднєва, "одним з головних завдань правової реформи є приведення національного законодавства у відповідність з чинними міжнародними договорами та формування національних правозахисних процедур з урахуванням сучасного досвіду розвинутих демократій та державно-правових систем країн перехідного періоду, передусім європейського регіону".

Міжнародні документи і положення, які містяться в них, – це норми непрямої дії, і вони потребують при використанні у національній правовій системі закріплення у внутрішньодержавній нормі визначення цілого комплексу понять, які описують проблему насильства.

Якщо виникає колізія проекту міжнародного договору з Конституцією України, то такий договір може бути укладений тільки після внесення відповідних змін до Конституції України (відповідно до статті 9 Конституції України 1996 р. ). Для проведення у життя міжнародного договору України у необхідних випадках приймаються закони України або постанови Верховної Ради України, укази Президента України, Постанови Уряду України (відповідно до статті 18 Закону України про міжнародні договори України від 22 грудня 1993). Треба відзначити, що стаття 9 Конституції України не зовсім чітко відбиває реальну ситуацію з національною імплементацією норм міжнародного права в країні. Перш за все, потрібно передбачити реалізацію не тільки договірних норм, а і загальновизнаних норм і загальних принципів міжнародного права, а також звичаєвих норм міжнародного права. По-друге, норма міжнародного права не може стати сама по собі частиною національного законодавства України. Для цього потрібне прийняття відповідного закону. А норма міжнародного права, навіть прямої дії, якщо і виконується в Україні, складає частину не законодавства, а правової системи України [20].

В Віденській декларації і програмі дій, прийнятих Всесвітньою конференцією з прав людини в 1993 році, визнається право кожної держави обирати структуру національної установи з прав людини, яка найкращим чином відповідає потребам держави. В Україні в 1998 році запроваджено інститут Омбудсмена, який діє на основі закону України "Про уповноваженого Верховної Ради з прав людини".

Одною з перших вагомих подій, яка започаткувала формування жіночої політики в Україні, стали Парламентські слухання, які відбулися 12 липня 1995 року. В результаті були прийняті Рекомендації учасників парламентських слухань, які були першою спробою концептуалізації жіночого питання та переведення його з теоретичного рівня обговорень на рівень практичних рішень. Так, в структурі Кабінету Міністрів України функціонує сектор у справах жінок, охорони сім'ї, материнства та дитинства, який створено для того, щоб спільно з міністерствами та відомствами, громадськими організаціями та вченими розробляти заходи по забезпеченню соціальних та правових гарантій рівних можливостей жінок у сфері праці, підвищенню престижу сім'ї в суспільстві, механізми вдосконалення системи державної допомоги сім'ям з дітьми [20].

8 вересня 1997 року Кабінет Міністрів України затвердив Національний план дій на 1997-2000 роки щодо поліпшення становища жінок і підвищення їх ролі у суспільстві. Національний план дій було розроблено Міністерством України у справах сім'ї та молоді спільно з іншими міністерствами та відомствами, а також з жіночими громадськими організаціями. Він знаходиться у відповідності до положень Пекінської декларації і Платформи дій, Конвенції ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", до рекомендацій Парламентських слухань у Верховній Раді України з цього питання (липень 1995 року).              

Аналізуючи виконання Міністерством України у справах сім'ї та молоді Національного плану дій на 1998 -2000 роки щодо поліпшення становища жінок і підвищення їх ролі у суспільстві, можна підбити перші підсумки.

У 1998 році проведено перший Всеукраїнський конгрес жінок "Жінка на порозі ХХІ століття: становище, проблеми, шляхи соціального розвитку". Його проведено 21 – 23 травня на виконання Національного плану дій на 1997-2000 роки щодо поліпшення становища жінок і підвищення їх ролі у суспільстві, на реалізацію якого в Україні спрямовані як державні, так і громадські зусилля. Конгрес дав можливість ще раз переконатися в тому, що лише співпраця державних структур і недержавних організацій може стати реальним механізмом виконання важливих планів і вирішення найболючіших проблем суспільства [20].

На Конгресі було вироблено Резолюцію та Звернення учасників конгресу до Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради України. Відповідно до доручення Президента України від 9 червня 1998 року № 1-14/416 за результатами його участі в роботі Всеукраїнського конгресу жінок підготовлені та затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 1998 року № 1929 Заходи щодо посилення охорони материнства та дитинства.

Підготовлено також проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України", згідно з яким Кримінальний кодекс України має бути доповнений статтями "Примушування до стерилізації" та "Втягнення жінки у заняття проституцією". Встановлюється відповідальність за примушування до участі у створенні продукції порнографічного характеру і виробів, що пропагують культ насильства та жорстокості. Проект передано до Верховної Ради України.

Підготовлено і подано на розгляд Кабінету Міністрів України доповіді щодо реалізації в Україні норм Конвенції ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок".

Внесено пропозиції до Кабінету Міністрів України з питань щодо запровадження в Україні інституту Уповноваженого у справах дотримання Конвенції ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок" та "Конвенції ООН про права дитини", запропоновано запровадити інститут уповноважених з прав жінок та дітей в структурі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [20].

Управліннями у справах сім'ї та молоді облдержадміністрацій створено банк даних по сім'ях, які перебувають в надзвичайно складних умовах. Запроваджуються різні форми їх патронажу, зокрема, у вигляді безкоштовної кваліфікованої юридичної, психолого-педагогічної, медичної, інформаційної допомоги, заходів з профілактики правопорушень, опікування інвалідами та дітьми-інвалідами тощо. Проводиться реабілітаційна робота з матерями і дітьми після розлучення батьків, надається допомога в розв'язанні життєвих та виховних проблем. На базі центрів соціальних служб для молоді працюють консультативні пункти, клуби для молодих сімей [20].

Управління у справах сім'ї та молоді підтримують різноманітні ініціативи громадських жіночих формувань в організації спільних програм і проектів.

У 1998 році при Міністерстві у справах сім'ї та молоді була створена і розпочала свою роботу Рада рівних можливостей (Гендерна рада), до якої увійшли як жінки, так і чоловіки. Гендерна рада тісно співпрацює з Програмою ООН "Гендер у Розвитку", яка сприяє утвердженню в Україні принципів гендерного рівноправ'я.

Здійснені заходи щодо вдосконалення статистичної звітності про становище сімей, жінок, молоді та дітей. Розроблено, наприклад, проект форми державної статистичної звітності №1 – притулок про мережу та діяльність притулків для неповнолітніх.

Проект нової форми звітності щодо насильства та протиправних дій стосовно жінок допрацьовується МВС та Державним комітетом статистики. Нову форму звітності планується ввести до звіту за 1 квартал 1999 року.

Оскільки українська держава заявила про необхідність дотримання положень основних гуманістичних цінностей, які сформульовані в сучасних міжнародних документах з прав людини, саме ідеологія цих документів повинна бути покладена в основу формування жіночої політики в Україні. Це такі документи, як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенція ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", Декларація ООН "Про ліквідацію всіх форм насильства щодо жінок", матеріали Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 року), Пекінська Платформа дій – підсумковий документ Четвертої Всесвітньої конференції ООН зі становища жінок.

Ці документи визначають головні проблемні зони сучасного жіноцтва, висувають ідеали, до яких намагається просуватися демократичне людство, окреслюють шляхи подолання дискримінації в різних країнах.

Увага до інтеграції гендерної перспективи не підміняє собою заміну або дублювання конкретних програм забезпечення рівності. Так, в заключній доповіді Групи спеціалістів з інтеграційних стратегій Ради Європи підкреслюється, що "інтеграція гендерної перспективи не може замінити собою або зробити непотрібними розробку конкретної політики сфері рівності і створення відповідних механізмів. Коли мова йде про інтеграцію як нову стратегію забезпечення гендерної рівності, то завжди підкреслюється, що вона не замінює "традиційної" політики у сфері рівності статей, а лише доповнює її. В такому випадку потрібно говорити про два різні стратегічні напрямки, які орієнтувалися на досягнення спільної мети, тобто забезпечення рівності статей, які повинні доповнювати один одного… Питання полягає в тому, яким чином гендерна інтеграція пов'язана із здійсненням конкретної політики забезпечення рівності і чому до цього часу існує необхідність в "традиційних" формах політики у сфері рівності. Основна різниця між інтеграцією і здійсненням конкретної політики забезпечення рівності статей полягає в учасниках та в виборі напрямків діяльності. Відправною точкою "традиційних" форм політики у сфері рівності є конкретна проблема, яка виникає в результаті нерівності статей… Відправною точкою для інтеграції є вже існуюча політика. В цьому випадку політичний процес реорганізується з тим, щоб гендерна перспектива враховувалася звичайними учасниками цього процесу, і щоб забезпечувалося досягнення мети, тобто рівності статей".

Відповідно до двох завдань та стратегій, які були описані вище, механізми забезпечення рівності жінок та чоловіків відіграють такі ролі: заохочення прийняття законодавства щодо рівності можливостей і антидискримінаційних законів; спостереження за здійсненням подібних законів; проведення досліджень; організація підготовки з питань рівності і гендерних аспектів; здійснення конкретних проектів, які спрямовані на рішення основних проблем жінок.

Нова роль інституціональних механізмів полягає в визнанні необхідності того, щоб дані механізми були каталізатором інтеграції гендерної проблематики і її урахування в системі управління в цілому. Інституціональним механізмам необхідно відмовитися від захисту виключно жінок і розглядати проблеми обох статей, відмовитися від проведення тільки конкретних заходів і перейти до спільних дій з використанням у нових галузях, перейти від розробки правил та норм до врахування реального досвіду чоловіків та жінок, а також до аналізу наслідків заходів і рішень на їх повсякденному житті.

Висновки

Отже, один з головних міжнародних документів стосовно жіночих прав, який поширюється на політичні, соціальні, економічні сфери, – це Конвенція ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок". В ній вперше на рівні міжнародних норм наголошувалось на відповідальності урядів за дискримінацію жінок не тільки в суспільній, але й у приватній сфері, тобто за дискримінацію в родині. Ця Конвенція дає також можливість уточнити термінологію, що описує ситуацію жінок у суспільстві.

Формування жіночої політики – нова для України справа. Тому дуже важливо визначитися з методологічними підходами, головними принципами, цілями, завданнями, напрямками та шляхами впровадження державної жіночої політики. І тут орієнтирами виступають міжнародні документи.

За Конституцією України міжнародні угоди є частиною національного законодавства України. Як держава-учасниця міжнародних угод з прав людини Україна взяла на себе зобов'язання викоренити дискримінацію de jure, в тому числі дискримінацію по відношенню до жінок. Україна також зобов'язана запобігати дискримінації в державному та в приватному секторах та надавати ефективні компенсації потерпілим від неї. Щоб виконати ці зобов'язання, Україна повинна, окрім іншого, забезпечити відповідність національного права до міжнародного законодавства з прав людини. Багато експертів вважають, що Конституція та кодекси законів України забезпечують достатню правничу основу для того, щоб гарантувати рівність можливостей на ринку праці, та що найбільші недоліки полягають в практичному запровадженні та застосуванні цих законів. Тим не менше, Human Rights Watch виявила, що деякі положення правової системи України порушують права жінок. Дослідження також виявило регулярні практичні порушення прав жінок, що гарантовані українським та міжнародним законодавством, вже в процесі найму на роботу, через що жінки не мають дійсно рівних з чоловіками можливостей. Роботодавці продемонстрували низьку обізнаність з базових українських законів, так само, як і небажання застосовувати ті закони, про існування яких вони знали. Аналогічно представники урядових структур демонстрували небажання поважати та запроваджувати виконання тих самих законів, підтримку яких на них покладено.