Права жінок

Слід, мабуть. наголосити, що політичні та соціально-економічні перетворе­н­ня, що відбуваються в українському суспільстві, вимагають впровадження нових соціально-правових механізмів регулювання поведінки особи в сфері трудових відносин, які повинні характеризуватися зменшенням державного регулювання та всебічним розвитком локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання питань у сфері праці та соціального захисту.

Державне регулювання повинно обмежуватися чітко визначеними сферами, а саме: захистом прав і законних інтересів працівників, охороною їх життя та здоров'я, охороною праці жінок, неповнолітніх дітей, інвалідів та інших соціально вразливих груп робітників. У регулюванні інших питань державний вплив повинен мати виключно рекомендаційний характер, широко поширеному мають стати типові нормативні акти.

Такі питання, як тривалість робочого дня, порядок надання вихідних днів та відпусток, форми організації і системи оплати праці, заохочувальні заходи та заходи відповідальності тощо, повинні визначатися на рівні локального, індивіду­ально-договірного або колективно-договірного регулювання, із застосуванням державних рекомендацій [26].

За таких умов адміністрації підприємств спільно з профспілковими комітетами мають досить широке коло прав щодо встановлення за рахунок власних коштів додаткових, порівняно з встановленими законом, трудових та соціально-побутових пільг для працівників свого колективу або для окремих категорій громадян.

2.2. Заборона й обмеження залучення жінок до робіт у нічний час, понаднормових робіт

На підставі ст. 175 КЗпП України [2] залучення жінок до роботи в нічний час не допускається, за винятком тих галузей господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і винятків з вказівкою максимальних строків застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України (означені в ч. 1 ст. 173 КЗпП України обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї родини).

Стаття 176 КзпП України не припускає залучення до робіт у нічний час, та понаднормових робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок, а також жінок, які мають дітей в віком до трьох років.

Тим не менше в Україні практика застосування праці жінок у нічний час досить широка. В основному вони працюють в три-чотиризмінному режимі на виробництві з безперервними технологічними процесами, а також у галузях, пов'язаних з обслуговуванням населення: транспортні перевезення вантажів і пасажирів, медичне обслуговування, забезпечення населення продуктами споживання тощо.

Жінки, які мають дітей і онуків дошкільного і шкільного віку, відзначили певні переваги нічних змін в зв'язку із можливістю догляду за дітьми у денний час. До негативних сторін роботи у нічний час жінки відносять втомлюваність, труднощі із транспортом у пізній час, незадоволення в родині, неповний відпочинок у денний час через родинно-побутові умови [24].

Таким чином можна сказати, що в Україні немає категоричної заборони використання праці жінок у нічний час. Однак у нинішніх важких економічних ситуаціях ця норма (ст. 175 КЗпП України) потребує особливого осмислення. В багатьох країнах з високим рівнем розвитку економіки норми заборони нічної праці для жінок сьогодні вже будуть відсутні. Багато країн дератифікували Конвенцію МОП № 45. Однак це пов'язане з істотним поліпшенням умов праці та її оплати. На Україні, на жаль, і зараз продовжується погіршення умов праці. Тому в процесі переходу від заборон (що відповідає міжнародним нормам) до заохочування в законодавстві про працю жінок, слід серйозну увагу приділити поліпшенню охоронних норм у системі їх законодавчого закріплення. Міністерство праці та соціальної політики розробило Положення про порядок використання праці жінок у нічний час, до прийняття якого умови нічної праці жінок слід вирішувати у колективних договорах.

2.3. Правове регулювання переводу на більш легку роботу

Законодавством України не допускається залучення жінок до роботи у нічний час (ст. 175 КЗпП України). Водночас встановлені виключення, що допускають застосування праці жінок у тих галузях економіки, де це викликано особливою необхідністю, і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей, видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. Положення законодавства щодо обмеження застосування праці жінок у нічний час не поширюється на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї [25, 414].

Додаткові гарантії встановлюються жінкам у зв'язку з материнством. Вони надаються для вагітних жінок і. жінок, що мають малолітніх дітей, понад гарантії, встановлені для всіх працюючих жінок.

Жінкам у зв'язку з материнством встановлюються пільги і компенсації у сфері робочого часу і часу відпочинку. Забороняється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направляти їх у відрядження. Залучення жінок, що мають дітей . віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт або направлення у відрядження можливе лише з їх згоди. Жінкам у зв'язку з материнством надано право працювати на умовах неповного робочого часу, першочергове право на надомну роботу. Роботодавці за власний кошт можуть запроваджувати для них роботу на умовах скороченого робочого часу, встановлювати інші пільги та гарантії. Для жінок, що мають дітей віком до півтора року, надаються додаткові перерви для годування дитини, що включаються у робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Жінкам надаються соціальні відпустки у зв'язку з материнством:

1) відпустка по вагітності і пологах тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей – 70 календарних днів);

2) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

3) додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, тривалістю 5 календарних днів;

4) відпустки без збереження заробітної плати: матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

для здійснення домашнього догляду за дитиною тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку;

для догляду за хворою дитиною тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів.

У зв'язку з материнством для жінок встановлені пільги у порядку надання щорічних відпусток. Вони мають право на одержання відпустки повної тривалості у перший рік роботи до настання шестимісячного терміну безперервної роботи, право на одержання щорічних відпусток за другий і наступні роки роботи в зручний для них час, право на перенесення щорічної відпустки у випадку настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами.

Забороняється залучати вагітних жінок, як і будь-яких інших працюючих жінок, до роботи у шкідливих і важких умовах праці. Тому вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. Якщо роботодавець не може забезпечити вагітну жінку відповідною роботою, то до вирішення питання про надання легшої та нешкідливої роботи вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені робочі дні. Відповідно до медичного висновку вагітним жінкам знижуються норми виробітку, норми обслуговування.

 Праця жінок охороняється відповідно до Закону України "Про охорону праці" ст. 10. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину віком до 15 років, регулюється законодавством.

Також вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей, надаються інші соціальні пільги, які передбачено чинним законодавством України. Закон України "Про відпустки" (ст. 17) передбачає надання відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами: до пологів 70 календарних днів, а після пологів 56 календарних днів. Відповідно до ст. 179 Кодексу законів про працю України також передбачено надання відповідної соціальної відпустки в разі народження 2-х і більше дітей та у разі ускладнених пологів тривалість відпустки сумарно буде становити 140 календарних днів. Ст. 18 Закону передбачає надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Статтею 181 Кодексу законів про працю України передбачено надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку без збереження заробітної плати і зарахуванням стажу роботи. Ст. 180 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічну основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві. Згідно зі ст. 19 Закону та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України жінкам, які працюють і мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину інваліда, за їх бажанням щорічно надається додаткова оп­ла­чувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних [15].

Ст. 20 Закону передбачає порядок надання соціальних відпусток, тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Вона надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

До відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається працівнику, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Законодавець передбачив жінкам, які працюють і мають дітей до півтора року на підставі ст. 183 Кодексу законів про працю України перерви, крім загальної, для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності 2-х і більше дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.

Розділ 3. Проблеми забезпечення рівних можливостей реалізації прав жінок і чоловіків та шляхи їх розв'язання

3.1. Проблема формування паритетних відносин між жінками та чоловіками як умови сталого розвитку громадянського суспільства

Гендерна політика – це комплексна цілеспрямована діяльність держави, міжнародних та недержавних організацій щодо інтегрування гендерного підходу для ліквідації усіх форм дискримінації за ознакою статі в суспільстві. Таким чином вона є не просто окремим напрямком державної політики, а інтегруючим компонентом усіх складових напрямків політики держави, враховуючим її вплив на представників різної статі [21]

Рівність прав жінок та чоловіків – законодавче закріплення рівноправності незалежно від статі. Рівність можливостей жінок та чоловіків – система юридичних та інших гарантій, які надають певним категоріям громадян для реалізації на практиці принципу рівних прав.

Гендерна рівність – правовий принцип, який включає до себе як законодавче закріплення рівних прав суб'єктів незалежно від статі, так й систему юридичних та інших гарантій щодо реалізації цієї рівноправності Гендерна проблема є через прогалини в законодавстві країн, неприйняття законів, що унеможливлювали переростання даної проблеми в кризу необізнаність населення з проблеми Гендерної рівності; замовченням про приклади дискримінації статі на виробництві зокрема; в гарячій політичній полеміці щодо економічних показників, зростання обсягів валового продукту та боротьбі з корупцією (що є важливим, хто ж з цим бути сперечатися), ніхто навіть й не згадує про гендерну складову демократичних перетворень є проблема гендерної дискримінації є однією з важливих вимог у реформуванні правової сфери та соціально-політичних відносин в Україні. Серед вимог, які висуваються перед нашою країною для просування у число кандидатів до вступу у Європейське Співтовариство, однією з основних є вимога забезпечення гендерної рівності та дотримання прав чоловіків та жінок, оскільки відповідно до Амстердамського протоколу 1997 року гендерна рівність є фундаментальним принципом Європейського співтовариства [21].