Права жінок

45

ЗМІСТ

Вступ             

Розділ 1. Особливості реалізації жінками своїх прав в сучасних умовах             

1.1. Можливості самовираження жінок у різних сферах діяльності             

1.2. Порівняльна характеристика правового регулювання праці жінок в Україні та за кордоном             

1.3. Гарантії реалізації рівноправності жінок та чоловіків в Україні та світі             

Розділ 2. Особливості охорони праці жінок             

2.1. Спеціальні норми по охороні праці жінок на важких, шкідливих і небезпечних роботах             

2.2. Заборона й обмеження залучення жінок до робіт у нічний час, понаднормових робіт             

2.3. Правове регулювання переводу на більш легку роботу             

Розділ 3. Проблеми забезпечення рівних можливостей реалізації прав жінок і чоловіків та шляхи їх розв'язання             

3.1. Проблема формування паритетних відносин між жінками та чоловіками як умови сталого розвитку громадянського суспільства             

3.2. Проблема "комплексного підходу" до подолання статевої нерівності у суспільстві             

3.3. Проблема впровадження стратегій європейських документів у національне законодавство             

Висновки             

Список використаних джерел             

Вступ

Актуальність теми дослідження. Права людини. Це словосполучення стало чи не одним з найпопулярніших на сторінках газет та у виступах сучасних політичних діячів. Про них говорять урядові та неурядові організації. Права людини намагаються захищати представники протилежних за ідеологічними орієнтирами політичних партій та громадських рухів. Правам людини, питанням їх дотримання та порушення присвячують наукові конференції та практичні семінари. Їх обговорюють в контексті розбудови незалежної демократичної держави в Україні і в контексті діяльності правоохоронних органів. Відповідні навчальні курси вводять у систему середньої та вищої освіти. Численними накладами видають документи міжнародних організацій, присвячені цій проблемі. Але в той же час опитування показують, що дуже часто в це словосполучення вкладають різний зміст. А багато хто взагалі не може пояснити, що таке права людини.

Початок ХХІ століття характеризуються гендерно-правовою активністю у Європейському регіоні. Така діяльність є узагальненим результатом досвіду гендерної діяльності в національних суспільствах (особливо у північноєвропейських країнах), суттєвого впливу феміністичних і гендерних рухів попередніх десятиліть.

Найбільша гендерно-правова трансформація в системі суспільних відносин відбулася саме в Європі, де нерівність було подолано у сфері відповідальності та участі жінок і чоловіків як у громадському, так і у приватному житті. Йде мова про рівність, що має на меті юридичний захист і правове забезпечення прав і свобод людини, викорінення дискримінації на підставі статевої приналежності3.

Досягненню успіхів щодо утвердження рівних можливостей в країнах Європи сприяла гендерна діяльність європейських структур.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження.

Об'єктом дослідження курсової роботи є суспільні відносини в галузі забезпечення прав людини.

Предмет дослідження – права жінок в Україні як об'єкт правового захисту.

Метою курсової роботи є дослідження прав жінок в Україні як об'єкт правового захисту.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

–        визначити особливості реалізації жінками своїх прав в сучасних умовах;

–        дослідити особливості охорони праці жінок;

–        охарактеризувати проблеми забезпечення рівних можливостей реалізації прав жінок і чоловіків та шляхи їх розв'язання.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагаль­нення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як Колодій A.M., Олійник А.Ю., Погорілко В.Ф., Ю.М. Тодика, Скакун О.Ф., Журавський В.С. тощо.

Основою для написання роботи стало практичне вивчення законодавства України та міжнародного законодавства.

Розділ 1. Особливості реалізації жінками своїх прав в сучасних умовах

1.1. Можливості самовираження жінок у різних сферах діяльності

Один з головних міжнародних документів стосовно жіночих прав, який поширюється на політичні, соціальні, економічні сфери, – це Конвенція ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок". В ній вперше на рівні міжнародних норм наголошувалось на відповідальності урядів за дискримінацію жінок не тільки в суспільній, але й у приватній сфері, тобто за дискримінацію в родині. Ця Конвенція дає також можливість уточнити термінологію, що описує ситуацію жінок у суспільстві.

Так, "поняття "дискримінація щодо жінок" означає будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямовані на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, громадській або будь-якій іншій галузі" (ст. 1 Конвенції).

Важливим кроком в розумінні прав жінок було також прийняття Європейської соціальної хартії (1961). Робота над нею продовжувалась більше 8 років, а мета прийняття цього документа полягала в тому, щоб гарантувати здійснення соціальних прав без дискримінації, сприяти підвищенню рівня життя всіх прошарків населення держав-учасниць. Вона присвячена формулюванню і захисту соціальних прав, таких як право на працю, на справедливі умови праці, свободу професійних об'єднань, на укладання колективного договору, право працівників на інформацію, участь в нарадах, що стосуються виробничих питань діяльності їх підприємства, права дитини, підлітків, працюючих жінок, права матері та сім'ї, людей з обмеженою працездатністю, осіб похилого віку і їх сімей на захист, право на безкоштовну медичну допомогу та соціальне забезпечення. Але всі права взаємопов'язані і спільно утворюють нероздільну систему принципів, на яких будуються європейські демократії [26].

Витоки Європейської соціальної хартії знаходяться у Загальній декларації прав людини, яка проголошує в ст. 22 та 25 низку соціальних прав (право на працю, безкоштовну медичну допомогу, на захист материнства і дитинства тощо). Після прийняття Конвенції про захист прав людини та основних свобод стало зрозуміло, що якщо держави доходять до розуміння в питаннях громадянських та політичних прав, то з соціальними правами ситуація більш складніша. Тому й було розроблено спеціальну угоду – Європейську соціальну хартію.

При розробці цього документа виникли суттєві дискусії, оскільки поняття соціального та економічного права були відносно новими, і тому гарантії цих прав, на відміну від гарантій громадянських та політичних прав, дуже повільно знаходили своє місце в законах різних держав. Крім того, соціальні та економічні структури різних країн дуже різняться між собою, що ускладнює процес розробки міжнародних угод у цій сфері [26].

Соціальні права, гарантовані ЄСХ (в її другій частині), можуть бути розділені на декілька самостійних груп: права, пов'язані з працею та трудовою діяльністю в вузькому смислі слова (ст. 1 – 4 Хартії); права об'єднань (ст. 5-6); права, які стосуються захисту трудящих і осіб інших категорій (ст. 7 – 17); права, які пов'язані з професійною підготовкою (ст. 9, 10, 15); права, пов'язані з вільним пересуванням працівників (ст. 18, 19). З точки зору дотримання та захисту прав жінок особливо важливі такі статті ЄСХ, як 8 – права жінок на особливий захист, ст. 11 – права на охорону здоров'я, ст. 12 – права на соціальне забезпечення, ст. 13 – права на соціальну і медичну допомогу, ст. 16 – права родини на соціальний, правовий та економічний захист, ст. 17 – права матерів та дітей на соціальний і економічний захист, ст. 7 – право дітей і підлітків на захист. У зв'язку з активним поширенням виїзду українських громадян, особливо жінок, за кордон з метою працевлаштування актуальними для України є статті про особливі права трудящих-мігрантів – вісімнадцята та дев'ятнадцята.

До Європейської соціальної хартії було прийнято Додатковий протокол, зміст якого враховував ті зміни, які сталися з часів прийняття Хартії у сфері законодавства про працю, в підході до соціальних проблем і частково в термінології. Так, Протокол гарантує право на рівні можливості і рівні умови стосовно зайнятості і професії, без дискримінації за ознакою статі; право брати участь у визначенні та поліпшенні умов праці та виробничої ситуації; право осіб похилого віку на соціальний захист.

Європейська соціальна хартія та Додатковий протокол мають суттєвий вплив на формування соціальної політики, оскільки ці документи встановлюють її еталони, і цей вплив держава відчуває ще до ратифікації цих документів. Це відбувається тому, що держава, яка планує ратифікувати Хартію, вимушена спочатку ретельно вивчити своє законодавство і практичну діяльність та внести відповідні корективи і лише після цього ратифікувати ці документи. Саме таке використання Хартії може бути важливим для України, яка проводить законодавчу реформу з метою наблизити своє законодавство і соціальну політику до стандартів, які досягнуті розвинутими країнами Європи.

Україна, як і інші країни Центральної та Східної Європи, повинна стати учасницею ефективно діючої системи захисту та розвитку основних соціальних прав (як і громадянських та політичних прав), щоб відвернути негативні соціальні процеси, які можуть принести наслідки не бажані для ще нерозвинутої демократії. Оскільки ЄСХ задає основні напрями розвитку прогресивної та активної соціальної політики, вона може і повинна відігравати важливу роль у приведенні соціальної політики держав-учасниць у відповідність з сучасною ситуацією. Важливим кроком є приведення національного законодавства у відповідність з Європейською соціальною хартією [23].

Значним успіхом у розумінні прав жінок було підтвердження принципу прав жінки на Віденській конференції з прав людини у 1993 році. 171 держава погодилася з висновками конференції, що отримали популярність як "Віденська декларація і програма дій" ("Віденська декларація"). У цьому документі, зокрема, говориться, що "права жінок є невід'ємною складовою і неподільною частиною загальних прав людини. Повна і рівна участь жінок у політичному, цивільному, економічному, суспільному і культурному житті на національному, регіональному і міжнародному рівнях, а також ліквідація усіх форм дискримінації за ознакою статі є першочерговими цілями міжнародного співтовариства". Незважаючи на суттєві успіхи в галузі розуміння прав людини, які відбулися завдяки Конференції, у цій сфері залишилися багато недоліків та завдань, які необхідно вирішити.

Яка ж ситуація в Україні? Жінки складають 53,6% населення країни. Вони мають великий потенціал, їх рівень освіти в середньому вищий, ніж у чоловіків, вагомий відсоток жінок зайнятий у народному господарстві України. Навіть політична активність жінок-виборців більша, ніж чоловіків. В той же час, на жаль, ми не можемо констатувати, що жінки на практиці мають однакові з чоловіками можливості для реалізації власних прав, які гарантує їм Конституція України (стаття 24). Про яку сферу суспільного життя ми не вели б розмову, жінки будуть знаходитися в дискримінованому стані [23].

Так, за статистичними даними заробітна платня жінок складає біля 70 % від заробітної платні чоловіків. Робочий тиждень жінок, які працюють в народному господарстві, довший, ніж у чоловіків, за рахунок праці вдома. Останню ж ніде і ніколи не вважають виробничою працею, хоча вона забезпечує життєздатність переважної більшості українських сімей. Як і раніше, має місце "надексплуатація" жінок. Жінки, які мають в середньому більш високий рівень освіти, ніж чоловіки, займають менш престижні та оплачувані посади; серед управлінців складають меншість, а на вищому рівні майже не репрезентовані взагалі. Україна, ратифікувавши Конвенцію "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", формально підтвердила принцип недопущення дискримінації жінок, втілюючи в життя ідею рівноправ'я між жінками і чоловіками в усіх сферах економічного, політичного, соціального, культурного, громадського життя. Рівні права, проголошені законодавством в освіті, праці, винагороді за неї, особливо в просуванні по роботі, нерідко порушуються.

Ознакою сьогодення стає посилення патріархатної ідеології в усіх її формах, які здебільшого виявляються неофіційно. Свій внесок у посилення такої ідеології роблять і засоби масової інформації. Сучасна ситуація у сфері соціо-статевих відносин отримала у соціологів визначення "гендерна асиметрія". І мова йде не тільки про явну нерівність у соціальних позиціях та можливостях чоловіків і жінок, а ще й про те, що після всіх суспільно-політичних змін початку 90-х років жінки залишилися в гіршій ситуації, ніж чоловіки: не тільки менша конкурентоспроможність жінок у сфері праці, але й і практична відсутність жінок при визначенні цілей та завдань реформування країни [23].

Основне протиріччя гендерної проблеми в сучасному українському суспільстві полягає в тому, що, з одного боку, формування ринкових відносин, процеси первісного накопичення капіталу, часткова деіндустріалізація, тимчасова депресія соціальних галузей (де ще за радянського часу жінки посідали перше місце) та формування ринку праці об'єктивно сприяють дискримінації жінок, виштовхуванню значної їх частини у сферу домашнього господарства, більшій імовірності жіночого безробіття, більшій можливості перетворення жінок у групу соціального ризику. Статистичні дані та соціальні дослідження підтверджують ці тенденції. З іншого боку, все це відбувається на тлі загальносвітової тенденції розширення залучення жінок до економічного, політичного управління, зростання їх соціально-культурної ролі.