Поняття, суть і соціальна цінність права

2) Принцип соціальної справедливості. Цей принцип має морально-правовий зміст. Він забезпечує відповідність між практичною роллю індивідів у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, між працею і винагородою, злочином і покаранням, заслугами людини та їх суспільним визнанням. За допомогою права досягається найбільш оптимальна співмірність між можливим і належним поведінкою та оцінкою його результатів. Справедливість є також одним з провідних почав у практиці правового регулювання, при вирішенні конкретних юридичних справ (наприклад, при призначенні розміру пенсії, виділення житла, визначенні міри кримінального покарання).

3) Принцип демократизму. У правовій державі цей принцип пронизує всю систему права. Безпосереднє вираз він знаходить у правових нормах, які регулюють порядок організації і діяльності органів державної влади, що визначають правове становище особистості, характер її відносин з державою.

4) Принцип гуманізму. Почала гуманізму властиві усім цивілізованим правовим системам. Вони розкривають одну з найважливіших ціннісних характеристик права. Право закріплює і реально гарантує природні і невід'ємні права і свободи кожної людини: право на життя, здоров'я, особисту свободу та безпеку, право на охорону своєї честі та репутації, захист від будь-якого довільного втручання у сферу особистого життя та інші.

Гуманізм правових установлень виражається у тому, що вони гарантують недоторканність особи: ніхто не може бути заарештований або незаконного утримання під вартою інакше, як на підставі судового рішення або з санкції прокурора; кожна людина має право на захист, на справедливий і відкритий розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом; всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і повагу їх гідності; ніхто не повинен зазнавати тортур, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує його гідність покаранню.

5) Принцип рівноправності (рівність усіх перед законом). Цей принцип закріплений у Загальній декларації прав людини, міжнародних пактах про права людини, в конституційних законах більшості країн світового співтовариства. Ці нормативно-правові акти проголошують рівність всіх громадян перед законом, їх рівне право на захист закону незалежно від національного чи соціального походження, мови, статі, політичних та інших переконань, релігії, місця проживання, майнового стану чи інших обставин. Ніякі особи, соціальні верстви і групи населення не можуть користуватися перевагами і привілеями, що суперечать закону.

6) Єдність юридичних прав і обов'язків. Суть даного принципу виражається в органічному зв'язку і взаємозумовленості юридичних прав і обов'язків учасників суспільних відносин: держави в ціпом, його органів, посадових осіб, громадян та різних об'єднань. При такій організації суспільних відносин праву користуватися певним соціальним благом відповідає обов'язок здійснювати суспільно корисні дії в інтересах інших. Говорити про реальність будь-якого права можна лише за наявності відповідної йому юридичного обов'язку. Так, право громадянина на судовий захист реалізується через обов'язок судів здійснювати такий захист; право громадянина на соціальне забезпечення в старості, в разі хвороби або втрати працездатності забезпечується державою в особі її спеціальних органів, які зобов'язані виплачувати їм пенсії чи допомоги. У той же час законом встановлюється, що здійснення прав громадянином не повинно суперечити правам інших людей.

7) Принцип відповідальності за провину. Відповідно до цього принципу юридична відповідальність може бути покладена на особу лише в тому випадку, якщо воно винне у порушенні вимог правової норми. Вина є провідним початком, визначальним підстави юридичної відповідальності. При відсутності вини в діянні особи до останнього не можуть бути застосовані заходи юридичної відповідальності.

8) Принцип законності. Цей принцип має найбільш загальний, всеосяжний характер. Його зміст виражається у вимозі суворого і повного здійснення розпоряджень правових норм усіма суб'єктами права. Забезпечуючи реалізацію норм права, вказаний принцип одночасно сприяє втіленню в практиці правового регулювання інших загальних правових принципів: справедливості, соціальної свободи, гуманізму[14, с.182].

Слід зазначити, що всі загальні принципи права тісно взаємопов'язані між собою. Якщо діє принцип соціальної справедливості, то встановлюються і гуманні відносини між людьми. І навпаки, реалізація принципу гуманізму означає в той же час встановлення справедливих відносин у суспільному житті. Ще Аристотель зазначав, що справедливість тісно пов'язана з поняттями законності та рівності людей, так як справедливість виступає як законне і як рівне, а несправедливість-як протизаконне і нерівне ставлення до людей [за 13, с.83].

2. Міжгалузеві правові принципи. Це такі керівницькі початки, які виражають особливості декількох споріднених галузей права (наприклад, кримінально-процесуального та цивільно-процесуального). Загальними принципами зазначених галузей права є, наприклад, колегіальність у розгляді кримінальних і цивільних справ, гласність судового розгляду. У той же час на родинні (суміжні) галузі права повною мірою поширюються і загальні правові принципи. Вони виявляються окремо у кожній галузі і інтегруються в міжгалузеві принципи.

4.2. Форми права

              Форма права - це державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов’язковість [11, с.304].

Розрізняють такі форми права:

1)правовий звичай - санкціоноване державою звичаєве правило, що має загальнообов’язковий характер та гарантоване його примусовою силою;

2)релігійно-правові норми - санкціоновані державою церковні канони та інші норми, яким надається загальнообов’язковий характер;

3)правовий прецедент – судове або адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому надається обов’язкове значення при розв’язанні всіх наступних аналогічних справ;

4)нормативно-правовий акт - письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено правила поведінки загального характеру, що забезпечується державою;

5)нормативний договір - правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою;

6)міжнародно-правові акти - норми міжнародного співтовариства, які з санкції держави поширюються на її території.

Основним джерелом права України є нормативно-правовий акт. Це пояснюється тим, що він дає можливість:

- найбільш чітко сформулювати зміст прав та обов’язків;

- відносно швидко довести зміст до адресатів норми;

- створити умови до адекватного розуміння і застосування норми;

- оперативно змінювати чи відміняти норму;

- здійснювати систематизацію норм і полегшити користування ними.

              Існують внутрішні та зовнішні форми права. Внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об’єднуються в інститути, підгалузі і галузі права.

Інститут права:

-         певна сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв’язані між собою як самостійна відокремлена група;

-         сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права;

-         сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рів суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.

Ознаки інституту права: наявність сукупності нормативних приписів; юридична однорідність названих приписів; об’єднання правових норм стійкими закономірностями і зв’язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Підгалузь права – об’єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації.

Галузь права – це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання [11, с.94].

Серед нормативно-правових актів розрізняють закони і підзаконні акти.

Закони - нормативні акти вищого представницького органу влади, що регулюють найбільш важливі суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу що до інших нормативно-правових актів.

Підзаконні закони - це акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до його положень і на його виконання. До їх числа належать:

-         укази Президента України;

-         постанови Верховної Ради України та її Президії;

-         декрети та постанови Кабінету Міністрів України;

-         Ради Міністрів Республіки Крим;

-         рішення, нормативні ухвали місцевих Рад народних депутатів;

-         Інструкції, вказівки та накази керівників міністерств і державних відомств України;

-         рішення виконкомів місцевих Рад;

-         накази та інструкції адміністрації підприємств, установ та організацій.

Норма права має внутрішню структуру, яка виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, що зв’язані між собою: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція – частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто само правило поведінки [11, с. 109].

Санкція – така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Диспозиції, гіпотези та санкції за складом поділяються на прості, складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту – на абсолютно чи відносно визначені.

Висновок

Незважаючи на суперечливість і різні наукові уявлення про право, всі вчення про право об'єднує низка загальних положень:

- право є соціальне явище, без нього неможливе існування цивілізованого суспільства;

- право в нормативній формі повинно відображати вимоги загальнолюдської справедливості, служити інтересам суспільства в цілому, а не окремим його прошаркам чи соціальним групам, відображати інтереси і потреби кожної особи;

- право є мірою поведінки, яка встановлена і охороняється державою.

Існуючі підходи до розуміння права висвітлюють його тільки в певних аспектах, тому комплексну характеристику права можна надати лише шляхом всебічного вивчення його багатоманітних зв'язків з соціальною дійсністю.

Сутність права – це внутрішній зміст, сукупність основних властивостей права як регулятора суспільних відносин, що виражається в єдності загальносоціальних і вузько класових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Зміст права – це закріплені в його нормах приписи, що встановлюють права і обов'язки певних суб'єктів і правові наслідки невиконання або неналежного їх виконання чи порушення процедури їх реалізації (матеріальний аспект), а також приписи, що визначають процедуру реалізації цих прав і обов'язків (функціональний аспект).

Визначення терміну "право" нерозривно пов’язане з праворозумінням, тобто правовим світоглядом кожної людини. Це питання дуже важливе, складне і багатоаспектне. Воно завжди привертало до себе увагу не тільки юристів, а й філософів, соціологів, психологів. Воно повинно бути в центрі уваги і в Україні, де, з одного боку, конституційно проголошена правова держава, принцип верховенства права, а з другого боку, ще не подоланий правовий нігілізм, тобто спроби вирішувати певні питання всупереч праву.

Право є основою мирного спільного життя людей. Право дає орієнтири належного поводження. В основі його лежить відома з давніх часів максима (принцип): "Чини так, щоб правило твоїх дій могло бути загальним правилом для всіх".

Поняття тлумачення права