Поняття, суть і соціальна цінність права

ustify">      рівною – свобода різних суб”єктів визначається єдиним способом, на єдиних засадах;

      справедливою – відображує об”єктивно зумовлене співвідношення свободи вибору варіантів поведінки та їх обмежень відповідно до досягнутого суспільством рівня цивілізованості, соціального прогресу;

      інституціональною – у розмаїтті своїх виявів і форм становить певний соціальний інститут як феномен, самостійне явище;

      легітимною – загальновизнаною, сприйнятою суспільством і запровадженою у встановленому порядку;

      універсальною – спроможною врегульовувати різні за природою соціальні відносини.

3.3. Право як справедливість

              Розуміння права як рівності (як загального масштабу і рівної міри свободи людей) містить у собі з необхідністю і справедливість.

              У контексті розрізнення права і закону це означає, що справедливість входить у поняття права, що право по визначенню справедливо, а справедливість — внутрішня властивість і якість права, категорія і характеристика правова, а не позаправова (не моральна, моральна, релігійна і т.д.)[10, c. 104].

              Тому завжди доречне питання про справедливість чи несправедливості закону — це власне кажучи питання про правовий чи неправовий характер закону, його відповідності чи невідповідності праву. Але така ж постановка питання недоречна і не за адресою стосовно до права, оскільки воно (уже по поняттю) завжди справедливо і є носієм справедливості в соціальному світі.

              Більш того, тільки право і справедливе. Адже справедливість тому власне і справедлива, що втілює собою і виражає загальнозначущу правильність, а це у своєму раціоналізованому виді означає загальну правомірність, тобто істота і початок права, зміст правового принципу загальної рівності і свободи.

              І за змістом, і по етимології справедливість сходить до права, позначає наявність у соціальному світі правового начала і виражає його правильність, імперативність і необхідність.

              Справедливо те, що виражає право, відповідає праву і випливає праву. Діяти по справедливості — значить діяти правомірно, відповідно загальним і рівним вимогам права.

              Отже, справедливість права, якщо така взагалі допускається, носить похідний, вторинний, умовний характер і поставлений у залежність від підпорядкування права відповідному позаправовому початку. І оскільки такі позаправові початки позбавлені визначеності принципу правової рівності і права в цілому (об'єктивної загальності правової норми і форми, єдиного масштабу права, рівної міри правової свободи і т.д.), вони неминуче виявляються у владі суб'єктивізму, релятивізму, довільного розсуду і приватного вибору (індивідуального, групового, колективного, партійного, класового і т.д.). Звідси і множинність борючих між собою і непогоджуваних один з одним позаправових уявлень про справедливість і право, однобічних претензій тієї чи іншої частки початку на загальному, властивому праву і справедливості.

              Право (і правовий закон) не ігнорує, звичайно, усі ці особливі інтереси і домагання, і вони повинні знайти в ньому своє належне (тобто саме —- справедливе) визнання, задоволення і захист [9, c. 191]. А це можливо тільки тому, що справедливість (і в цілому право, правовий підхід і принцип правової регуляції) не зливається із самими цими домаганнями і не є нормативним вираженням і генералізацією якого-небудь одного з таких приватних інтересів Навпроти, справедливість, представляючи загальний правовий початок, піднімається над усім цим партикуляризмом, "зважує" (на єдиних вагах правової регуляції і правосуддя, за допомогою загального масштабу права) і оцінює їх формально-рівним, а тому й однаково справедливим для всіх правовим мірилом.

Розділ 4. Соціальна цінність права

              Під цінністю права розуміється його спроможність служити метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціальне справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об'єднань. Цінності в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві - це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою [5, с.407].

              Можна виділити основні прояви цінності права:

1. Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюючи загальну, групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці відносини. У суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої системи соціальних норм, яка змогла б забезпечити доцільне регулювання економічних, державно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізуючи при цьому демократичні, духовні та моральні цінності. Забезпечуючи простір для упорядкованої свободи і активності, право служить чинником соціального прогресу. Його роль особливо зростає в умовах краху тоталітарних режимів, розвитку демократії.

2. Інструментальна цінність права - один із проявів його загаль-носоціальної цінності - полягає у тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різних завдань, у тому числі для забезпечення функціонування інших соціальних інститутів (держави, соціального керування, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Як інструмент право використовується різними суб'єктами соціального життя - державою, церквою, громадськими об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами. У цивілізованому суспільстві саме право є одним із головних інструментів, здатних забезпечити організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир, злагоду, зняття соціальної напруженості.

3. Власна цінність права як соціального явища полягає у тому, що право виступає як міра: а) свободи та б) справедливості. У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерційним організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя. Соціальна свобода, не пов'язана правом, поза права, може переростати у сваволю, несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, яка в змозі протистояти беззаконню.

Стверджуючи принципи свободи і справедливості, право набуває глибокого особистого значення, стає цінністю для окремої людини, конкретної групи та суспільства в цілому, відкриває особі доступ до благ і виступає дієвим засобом її соціальної захищеності. Як писав український мислитель Б. Кістяківський, "право лише там, де є свобода особи". У цьому проявляється гуманістичний характер права. Саме через свою власну цінність право входить до арсеналу загальнолюдських цінностей, що виробляються поколіннями людей протягом історії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.1 Функції та принципи права

              Активна роль права в житті суспільства виражається в його функціях. Функції права-це основні напрямки його впливу на суспільні відносини, на поведінку людей. Функції права можуть розглядатися в різних площинах. Так як право нерозривно пов'язане з державою, то його функції багато в чому збігаються з функціями державної влади. Всі основні напрямки діяльності держави здійснюються в правових формах, на основі законодавчих актів, які визначають характер і зміст цієї діяльності. З одного боку, можна виділити економічну, соціальну, екологічну та інші функції права, що відповідає ідентичним функцій держави. З іншого боку, за суб'єктами державної влади можна розрізняти законодавчу, виконавчу і судову функції права.

Функції права можуть підрозділятися на види і залежно від того, які основні завдання вони вирішують. При даній класифікації виділяються такі напрямки правового впливу, які виражають специфіку права як регулятора суспільних відносин, його юридичне значення для цих відносин [16, с.34].

Найважливіше завдання системи права будь-якої цивілізованої країни-упорядкування суспільних відносин, введення їх в рамки соціальної свободи і справедливості. Це завдання право вирішує за допомогою регулятивної функції. Другим важливим завданням права є охорона регульованих суспільних відносин від різного роду посягань з боку правопорушників. Це завдання вирішується за допомогою охоронної функції права.

Розглянемо коротко зміст регулятивної і охоронної функцій права.

1.Регулятівна функція - це такий напрям правового впливу, яке покликане забезпечити чітку організацію суспільних відносин, їх функціонування і розвиток відповідно до потреб суспільного прогресу. Регулятивний вплив права пов'язано з позитивними явищами суспільного життя, що виникають у сфері майнових, фінансових, сімейних і інших відносин.

Регулятивна функція права впливає на суспільні відносини наступним чином:

По-перше, шляхом закріплення цих відносин у нормативно-правових актах. Правові норми надають обов'язкову юридичну форму тим відносинам, які складають основу нормального функціонування суспільства. Так, в нормах права отримують закріплення порядок утворення, компетенція органів держави, права, свободи і обов'язки громадян.

По-друге, право забезпечує високу ступінь свободи і організованості суспільних відносин, їх постійне вдосконалення і розвиток. Такий вплив права проявляється у безпосередньому регулюванні організації суспільних відносин в економічному, соціальному будівництві та інших сферах. У результаті правового регулювання встановлюється найбільш оптимальний порядок суспільних відносин, що відповідає Інтересам усього населення країни. У праві закладені можливості зміни і вдосконалення існуючих відносин, а також можливість викликати до життя нові суспільні відносини, потреба в яких виникає кожному конкретному етапі суспільного розвитку (наприклад, закріплення в законодавчих актах різноманітних форм власності в період переходу від тоталітарного до демократичної правової держави) .

2.Охоронна функція - це такий напрям правового впливу, яке націлене на охорону позитивних і витіснення шкідливих для суспільства відносин. Охоронна функція спрямована на припинення та запобігання протиправної поведінки. Охоронний вплив права виражається в наступному:

- У визначенні заборон на вчинення протиправних діянь;

- У встановленні юридичних санкцій за вчинення зазначених діянь;

- У безпосередньому застосуванні юридичних санкцій до осіб, які вчинили правопорушення.

Такі основні напрями впливу права на суспільні відносини. У них виражається службова роль права, його соціальне призначення.

Право будується і функціонує на основі певних принципів, які виражають його сутність і соціальне призначення. У них відбиваються головні властивості і особливості права, що додають йому якість державного регулятора міри свободи і справедливості в суспільних відносинах.

Принципи права-це основні вихідні положення, юридично закріплюють об'єктивні закономірності суспільного життя. Вони акумулюють у собі найбільш характерні риси права, визначають його юридичну. Природу. Принципи права лежать в основі діяльності правової держави, всіх органів державної влади. Керуючись ними, держава забезпечує соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи своїх громадян, гарантує виконання ними юридичних обов'язків.

Принципи права пронизують всі правові норми, є стрижнем усієї системи права держави. Звідси їх визначальне значення для регулювання суспільних відносин, для юридичної практики. Суворе і точне здійснення вимог права означає одночасно і послідовне втілення в життя закладених у ньому принципів. Тому при вирішенні конкретних юридичних справ необхідно в першу чергу керуватися принципами права. Це служить основою правильного застосування юридичних норм, прийняття обґрунтованих і законних рішень.

Принципи права можуть спеціально закріплюватися в загальних юридичних нормах (нормах-принципах)-в конституціях, преамбулах законів, кодексах-або складати саму матерію права, проникаючи у внутрішній зміст правових норм.

Принципи права об'єктивно обумовлені характером суспільних відносин, на яких базується певна система права. Це значить, що кожна система суспільних відносин регулюється не довільно, а у відповідності з об'єктивними вимогами, які відображаються в системі права і становлять її сутність. Характер принципів тієї чи іншої правової системи не можна визначати у відриві від соціально-економічних умов, структури та змісту державної влади, принципів побудови і функціонування всієї політичної системи суспільства.

Види принципів права. Принципи права поділяються на види залежно від того, на яку область правових норм вони поширюються. Існує три основні групи принципів права: загальні, міжгалузеві і галузеві.

1. Загальні принципи - це основні засади, які визначають найбільш суттєві риси права в цілому, його зміст та особливості як регулятора всієї сукупності суспільних відносин. Вони поширюються на всі правові норми і з однаковою силою діють у всіх галузях права в незалежності від характеру і специфіки регульованих ними суспільних відносин.

До загальних принципів права належать:

1) Принцип соціальної свободи. Основним початком правового регулювання в цивілізованій державі є представлення його учасникам максимальної свободи у виборі форм трудової діяльності, професії, місця проживання, можливості користуватися різними соціальними послугами держави та приватних осіб, вільно розпоряджатися своїми трудовими доходами, брати участь у розподілі спільних соціальних благ, мати право на свою частку сукупно виробленого продукту, бути захищеним від безробіття та інших соціальних конфліктів. Даний принцип забезпечує соціальну захищеність особистості, надає реальні гарантії дня вільної і забезпеченого життя. Всі державні органи, підкреслюється в Декларації прав і свобод людини, зобов'язані забезпечувати і охороняти права і свободи людини як вищі соціальні цінності.