Поняття, суть і соціальна цінність права

3

                                          Міністерство освіти та науки України

                                      Сумський Державний Університет

                                                                Кафедра права

                               Курсова робота

                     з дисципліни:

                              Теорія держави і права

                                                   на тему:

„Поняття, суть і соціальна цінність права”

                                                                                                                              Виконала:

                                                                                                                              студентка гр. Юм-01

                                                                                                                              Леунова Н.В.

                                                                                                                              Науковий керівник:

                                                                                                                              Сінченко Ю.П.

                                                            Суми-2010

                                        Зміст

Вступ………………………………………………………………………3

Розділ 1. Поняття права............................................................................4

     1.1. Різноманітність підходів...............................................................6

     1.2. Різноманітність визначень та єдність поняття............................8

Розділ 2. Основні ознаки права................................................................11

Розділ 3. Сутність права............................................................................14

      3.1. Право як формальна рівність.......................................................17             

                 3.2. Право як свобода..........................................................................18

                 3.3. Право як справедливість..............................................................21

           Розділ 4. Соціальна цінність права..........................................................23

                 4.1. Функції та принципи права.........................................................25

                 4.2. Форми права.................................................................................30

           Висновки....................................................................................................32

           Таблиці та схеми.......................................................................................33

           Список використаних джерел..................................................................41

Вступ

Право, як і держава, належить до числа не тільки найважливіших, але і найскладніших суспільних явищ. Намагаючись зрозуміти, що таке право і яка його роль в житті суспільства, ще римські юристи звертали увагу на те, що воно не вичерпується одним яким-небудь визначенням. Право вживається щонайменше в двох значеннях. По-перше, право означає те, що „завжди є справедливим і добрим", тобто природне право. По-друге, право — це те, що „корисне комусь або всім в якій-небудь державі, як цивільне право".

У міру розвитку суспільства і держави у людей, звичайно, змінювалось і уявлення про право. З’явилася безліч різних правових ідей, теорій, думок. Проте початкові основи, закладені римськими юристами, особливо в такій галузі права, як цивільне, хоча і в модернізованому вигляді, але збереглися. В першу чергу це торкається таких правових інститутів, як власність, спадкоємство, купівля-продаж, і багатьох інших.

Слід зазначити, що багато інститутів римського права як своєрідне першоджерело постійно використовувалися і продовжують використовуватися при розробці цивільних кодексів і інших нормативно-правових актів і в інших країнах.

Повною мірою зберегли свою значущість і актуальність, наприклад, положення, сформульовані давньоримськими і старогрецькими юристами про нерозривний зв'язок права і справедливості, права і добра.

Право, як і держава, є продуктом суспільного розвитку. Право настільки унікальний, складний і суспільно необхідний феномен, що протягом всього періоду його існування науковий інтерес до нього і до його теорії не згасає, а навпаки, постійно зростає. У цьому і полягає актуальність дослідження.

Об'єктом дослідження є право. Предметом дослідження є поняття, сутність та зміст права.

Мета дослідження – узагальнити, порівняти  та проаналізувати різні точки зору на предмет дослідження.

Завдання дослідження: 1) проаналізувати визначення права різних авторів, порівняти їх; 2) розглянути проблему праворозуміння у контексті правових шкіл та дати визначення цієї наукової категорії; 3) розглянути думки фахівців щодо змісту та сутності права та виявити основні риси та взаємопов'язаність цих категорій.

Метод дослідження – теоретичний (аналіз і синтез). Також важливу роль відіграватиме метод порівняння, яким можна виявити у досліджуваних об'єктах схожі ознаки чи встановити розходження між ними.

Розділ 1. Поняття права

              Право завжди пов’язане з суспільним життям людини. Людина є носієм і основним споживачем його норм, а її інтереси і потреби – джерелом змісту поведінки людей у суспільстві. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, організацій і держави. Право проявляє себе як загальний обов’язків порядок, що панує над волею кожної людини. Правове регулювання – це проголошення державою вимог до людини в формі правових приписів, з одного боку, та використання особою цих вимог (правових обов’язків) – з другого.

              Право – це специфічно форма регулювання поведінки людей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що створили державу з метою захисту їх прав, свобод і власності, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізованого порядку в країні, зміцнення і розвитку держави [2, с.56].

              Право є юридичною основою для виникнення держави. Держава не може існувати без права.

Кожне право як елемент правової системи, складається з багатьох правових норм. Аби вірно вибрати ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками, - між ними існують конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему. Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регулювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регулюються.

Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їхніх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.

Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.

Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно виїдається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що пред'являються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.

Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого - відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.

Отже, право як волевиявлення держави - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неоднорідному суспільстві [10, с.94].

1.1. Різноманітність підходів до розуміння права

Наявність значної кількості підходів до праворозуміння об’єктивно зумовлена тим, що право тісно пов’язане з багатьма іншими соціальними явищами, як-от: державою,  політикою, економікою, релігією, загальною культурою суспільства, особливостями його історичного розвитку тощо.  ця обставина обумовлює його надзвичайну складність. Адже право, з одного боку, формується під впливом  вказаних і багатьох інших факторів, а з іншого – само покликане впливати на них, тобто впорядковувати (врегульовувати) політичні, економічні, релігійні та інші відносини.

Зважаючи на обумовлену вказаними обставинами складність права як соціального явища, можна говорити про те, що кожен з існуючих підходів до розуміння права фактично робить наголос  на якійсь одній або кількох його характеристиках і властивостях, висвітлює його з якогось одного боку. Якщо виходити з того, що цілісна характеристика права  можлива лише через всебічний аналіз і врахування його багатоманітних зв’язків з соціальною дійсністю, кожен з яких обумовлює ті або інші характеристики права, то можна  дійти висновку, що жоден з існуючих підходів до розуміння  права  не дає і не в змозі дати повного уявлення про нього. Тому для максимально повного осмислення поняття „право ”  слід враховувати положення і висновки практично всіх підходів до його розуміння [3, с.122].

              Найвпливовіші у наш час підходи до розуміння права.

При нормативному (позитивістському) підході до праворозуміння право відносять до нормативних систем суспільства. При цьому виявляються ознаки, властиві  соціальним нормам взагалі (моралі, релігії, звичаям, праву), та специфічні властивості права, що відрізняють його від  інших соціальних норм.  У цьому разі право розглядається  переважно як система загальнообов’язкових і формально визначених у нормативно-правових актах норм, що відображають по-державному організовану волю народу, вистукають  особливим регулятором суспільних відносин, гарантуються  і охороняються державою. Таким чином, згідно з нормативістським  підходом до праворозуміння, право - це ті приписи, що містяться у чинних нормативно-правових актах.

              При генетичному підході до праворозуміння основна  увага зосереджується на процесах виникнення і формування права як певної системи правил поведінки, його соціальної детермінованості об’єктивними і суб’єктивними умовами життя суспільства. Тому для правильного розуміння права слід, насамперед, встановлювати ті причини й умови, які передували створенню конкретних правил поведінки.

Інструментальному підходу властиве дослідження права як специфічного регулятора соціальних відносин, з допомогою якого здійснюється і забезпечується державне управління суспільством. Отже, право розглядається тут виключно як засіб, інструмент, що покликаний забезпечувати керівний вплив владних структур на суспільство.

              Дослідження права як феномена культури,  соціальної цінності складає основу аксіологічного підходу. Правова  дійсність вивчається у цьому разі крізь призму її  відповідності досягнутому суспільством рівню соціального прогресу, що дає змогу встановити питому вагу „права в праві ”, тобто дати оцінку прогресивності правових явищ, виявити в них те, що відображує регресивні тенденції, гальмує суспільний розвиток.

Системному підходу відповідає відображення правової дійсності як системи (сукупності) правових явищ, що певним чином пов’язані між собою і утворюють єдине  ціле – правову систему. Статичний аспект її складають норми права, суб’єкти права, правопорядок тощо, а динамічний – правотворчість, правовідносини, реалізацію норм права, правове мислення та інші правові процеси.

              З позиції психологічного підходу до права на поведінку людини реально впливає  не те, що міститься у нормативно-правовому акті, не закладений у нього нормотворцями дійсний зміст, а те, як  конкретна людина розуміє, тлумачить  для себе припис нормативно-правового акта.