Організація роботи народного депутата України у Верховній Раді та з виборцями

 

 

 

 

1. Основні засади правового статусу народного депутата України

Статус народного депутата України – це його правове положення  окреслене системою правових норм, які регулюють суспільні відносини  пов’язані з депутатською діяльністю.

Конституційно-правовий статус народного депутата України є  конструкцією, що поєднує нормативно регламентовані характеристики інституту  народного депутата України з  огляду на політико-правову природу  та відповідну триєдність структури  як представника народу, члена колективного представницького законодавчого органу державної влади та політичного  діяча, котрий здійснює повноваження представницького, державно-владного та політичного характеру  в умовах конституційно-правової дійсності, та охоплює широке коло (систему) суспільних відносин і розглядається як єдина  цілісна система, утворена сукупністю взаємозв’язаних компонентів (свого  роду підсистем) та їх елементів.

Здійснений науковий аналіз структури конституційно-правового  статусу народного депутата України  дозволяє виділити певні його елементи, зокрема:

• політико-правова природа депутатського мандату;
• підстави виникнення і припинення дії депутатського мандату;
• принципи статусу народного депутата України;
• права і обов’язки народного депутата України;
• гарантії здійснення депутатських повноважень;
• відповідальність народного депутата України.

Зазначається, що нормативно правовий статус народного депутата України утворюється сукупністю прав і обов’язків парламентарія  України як представника народу та члена колективного органу законодавчої влади України, а також прав та обов’язків інших органів державної  влади та місцевого самоврядування та їх посадових осіб щодо народних депутатів України, котрі безпосередньо  закріплені в Конституції України, Законі України «Про статус народного депутата України», Регламенті Верховної Ради України, а також опосередковано в численних нормативно-правових актах України, що стосуються виборів до Верховної Ради України, організації роботи Верховної Ради України, функціонування політичних партій тощо.

Характеристика народного  депутата України як представника Українського народу свідчить про те, що українські парламентарі мають вільний мандат³.

Основними положеннями вільного депутатського мандату є те, що:

• мандат є загальним (тобто хоча депутати і можуть обиратись по виборчих округах, вони представляють усю націю);
• мандат – не імперативний, а факультативний (його здійснення вільне – від примусу, депутат не зобов’язаний робити щось конкретне, враховувати думку своїх виборців);
• мандат не підлягає відкликанню;
• мандат за його здійснення не потребує схвалення дій мандатарія (презумпція відповідності волі депутатів волі народу не підлягає запереченню)⁴.

З огляду на політичну структурованість Верховної Ради України постає проблема відповідності принципу вільного мандата  вимогам фракційної дисципліни. З одного боку, вільний мандат передбачає відсутність будь-якого тиску на депутата, що може призвести до його обмеженості у прийнятті рішень та парламентських діях, а з іншого – депутат, в інтересах досягнення спільної політичної мети, повинен діяти згідно з рішенням, прийнятого більшістю партійної фракції, до складу якої він входить. У літературі звертається увага на те, що фракційна дисципліна є наслідком політичної плюралістичної структури сучасного суспільства, де «здійснення індивідуальних і партикулярних інтересів можливе лише фокусуванням їх у спільній акції»⁵. Тож вільний характер депутатського мандата не можна розглядати ідеалізовано: ніхто й ніколи не може бути абсолютно незалежним. Депутат, який порушує вимоги фракційної дисципліни, може притягатися до відповідальності, наприклад, бути виключеним із фракції, яка не має конституційно-правового характеру, тобто вилучення (вихід за власною ініціативою) народного депутата України з фракції чи партії не призводить до втрати ним депутатського мандата, незалежно від того, чи був він обраний від одномандатного виборчого округу, чи за партійним списком⁶.

Протилежним вільному мандату  є імперативний мандат, який передбачає, що виборці мають право надавати депутатам обов’язкові для них накази та достроково відкликати своїх обранців, якщо вони не виконують ці накази або роблять це неналежним чином. Як правило, закріплення цього принципу є характерним для соціалістичних конституцій⁷.

Відповідно до ст. 78 Конституції  України та ч. 2 ст. 1 Закону України «Про статус народного депутата України» народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Вони відповідно закону не мають права:

• бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади;
• мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;
• обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;
• займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обо’язків народного депутата час;
• залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю;
• входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку, також зобов’язані додержуватись інших вимог та обмежень, які встановлюються законом⁸.

Принципи статусу народного  депутата України – це керівні  ідеї та начала на яких базується законодавче  регулювання їх статусу.

Такими принципами є⁹:

• вільний депутатський мандат;
• здійснення повноважень народним депутатом на постійній основі;
• несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності;
• рівноправність депутатів;
• депутатська недоторканість та депутатський індемнітет.

Принцип вільного депутатського  мандата прямо не закріплюється  в конституції України, але він  випливає із загального принципу парламентаризму, який отримав визнання в ст. 75 Конституції  України. Крім того, Конституція України  не передбачає таких складових ознак  імперативного мандата, як накази виборців та відкликання народного депутата України виборцями. Цей принцип  має визначальне значення та обумовлює характер мандата народного депутата України.

Конституції «радянського»  періоду закріплювали імперативний характер депутатського мандата, що обгрунтовувався на основі положень доктрини народного суверенітету, сформульованої Жан-Жаком Руссо у XVIII ст. Доктрина Ж.-Ж. Руссо базується на ідеї неподільності і непредставництва народного суверенітету: представляти можна не сам суверенітет, а лише владу. За Ж.-Ж. Руссо депутати не можуть бути представниками народу, вони є лише його уповноваженими¹⁰.

Конституції демократичних держав здебільшого закріплюють принцип вільного депутатського мандата, сформульований англійським ученим і законодавцем Едмундом Бруком 1774 р.: «парламент не є зібранням послів, котрі мають різні та ворожі інтереси, що їх кожен член парламенту повинен захищати, діючи як агент і адвокат та борючись з іншими агентами і адвокатами; парламент є спеціальною асамблеєю однієї нації з одним інтересом, інтересом цілого, - в якому керівними принципами повинні бути не місцеві цілі, а користь для всіх, яка є результатом захисту інтересів усіх як одного цілого»¹¹.

Принципи здійснення повноважень  народним депутатом України на постійній  основі та несумісності депутатського  мандата закріплені в ст. 78 Конституції  України та ст. 3 Закону України «Про статус народного депутата України».

Принцип депутатської рівноправності знаходить свій вияв у праві народних депутатів України обирати і  бути обраними до органів Верховної  Ради України та на парламентські  посади, у праві законодавчої ініціативи, брати участь у дебатах тощо.

Принцип депутатської недоторканості означає, що:

• народний депутат України не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований;
• обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише в разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо (ч. 3 ст. 80 Конституції України, ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України»).

Порядок одержання згоди  Верховної Ради України на притягнення  народного депутата України до відповідальності визначається Регламентом Верховної  Ради України та Законом України  «Про статус народного депутата України».

Депутатський індемнітет розглядається у двох аспектах: по-перше, як відповідальність народного депутата України – він не несе юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (ч. 2 ст. 80 Конституції України); по-друге, як винагорода народного депутата України за його парламентську діяльність (згідно зі ст. 33 Закону України «Про статус народного депутата України» оплата праці народного депутата України проводиться в розмірах, встановлених Верховною Радою України).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Повноваження народного депутата України у Верховній Раді України та її органах

Правову основу діяльності народних депутатів України складають  наступні нормативно-правові акти:

• Конституція України від 28 червня 1996 р.;
• Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р.;
• Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. № 2766-ІІІ;
• Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-XII (в ред. Закону від 22.03.2001 р. №2328-ІІІ);
• Постанова Верховної Ради України. «Про забезпечення діяльності народних депутатів України» від 26 липня 1994 р  № 122/94-ВР (із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради України від 20.04.2000 р. № 1679-ІІІ);
• Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховної Ради України № 575-XIV від 08.04.1999 р.);
• Положення про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 378/95-ВР;
• Положення про посвідчення народного депутата України і нагрудний знак «Народний депутат України», затверджене Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1993 р. № 3038-XII;
• Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними, затверджене Постановою Верховної Ради України від 11 липня 1995 р. № 286/95-ВР (із змінами, внесеними згідно з постановами Верховної Ради України № 83/96-ВР від 06.03.1996 р., № 215/98-ВР від 14.04.1998 р., № 729-XIV від 04.06.1999 р.).

Строк повноважень народного  депутата України – це час діяльності Верховної Ради України даного скликання.

Повноваження народного  депутата України починаються після  складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою  України від моменту скріплення присяги особистим підписом під  її текстом¹². При цьому народний депутат України не може брати участі в засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.