інститут президентства в США

"Ірангейт" викликав у Рейгана серйозну  психологічну депресію. Падіння  його популярності, зареєстроване проведеними з листопада 1986 опитуваннями громадської думки, дуже стурбувало президента. Не залишилося непоміченим і те, що після "ірангейта" помітно зріс інтерес президента і адміністрації до зовнішньополітичних проблем.[13;310]

       Таким чином, беззаконня було виявлено на самих високих постах. Брехня була самою суттю таємних операцій Ради національної безпеки.Розслідування в комітетах конгресу показало, що, попри законодавчу заборону на допомогу контрас, багато посадові особи в Білому домі та ЦРУ постійно брали участь в розширенні підтримки військовим формуванням контрас. Скандал з продажем зброї Білим домом Ірану і контрас буквально за один місяць знизив позитивні оцінки раніше виключно популярного президента на 21% - найбільш різке зниження в історії опитувань про діяльність президентів. У результаті на початку березня 1987за опитуванням Геллапа лише 40% американців позитивно оцінили діяльність Рейгана. У той же час за опитуванням, проведеним "Вашингтон-пост" - "Ей-Бі-Сі ньюс", схвалення зовнішньої політики Рейгана знизилося до 33%.[13;312]

       Ірангейт  лише оголила приховані пружини  республіканської адміністрації."Доктрина Рейгана" не змогла витримати випробування часом, тому що вона була слабко пов'язане  з мінливою реальністю набагато більш  складного світу, ніж світ 40-50-х рр.., За яким сумують праві консерватори США.

       Таким чином, ми розглянули ще одну кризу  президентської влади.Однак він  не привів до імпічменту або добровільної відставки президента, на мій погляд, частково через зміни обставин, а  також великої популярності особи президента Р. Рейгана, який значно втратив ту саму популярність в результаті афери. До того ж, багато політичних сил США були не зацікавлені в повторенні кризи, подібної "Уотергейтському кризі". Демократія Сполучених Штатів вистояла і цього разу.[13;320]  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок 

         Інститут президентства  був заснований в США. Творці американської  Конституції створили сильну, одноособову  президентську владу, сполучивши в  одній особі повноваження і глави  держави і глави уряду. Одночасно, для того, щоб запобігти перетворенню єдиної виконавчої влади в режим особистої влади, попередити виникнення диктатури і свавілля, “батьки-засновники” закріпили принцип поділу на законодавчу, виконавчу і судову влади, доповнили його системою взаємних “стримань і противаг” цих влад по відношенню одна до одної.

         За американською  моделлю президентського правління  президент має президент має  широкі і різноманітні повноваження, але він діє лише в межах  федеральної виконавчої влади, і  в силу конституційного розподілу влад не може одноособово керувати усім державним апаратом. Його повноправними партнерами і “противагами” виступають незалежний від президента Конгрес та і не менш незалежний Верховний суд. При всій силі своєї влади, помноженої на особисту активність ні один президент США не був спроможний досягти якихось значних змін у внутрішній і зовнішній політиці американської держави без підтримки вищого законодавчого органу країни. Політична система США дає можливість президенту зосередити в своїх руках велику владу лише при одній умові — його повинна підтримувати більшість членів Конгресу. В такій тісній залежності президентської політики від позиції і дій парламенту — одна з найважливіших відмінностей американської моделі президентства від авторитарних моделей президентської влади.

         Американська модель президентства не допускає виникнення двовладдя в політичній системі, стану коли президент проводить  свою політику, а Конгрес здійснює свій курс. Система розподілу і  балансу влад навіть за умов, коли президент  представляє одну партію, а більшість Конгресу підтримує опозиційну партію, забезпечує єдність державної політики.

         Президентська модель США по багатьох своїх атрибутах  була впроваджена в інших країнах  Латинської Америки. Там так само Конституційно затверджена республіканська форма правління, президент суміщає функції глави держави і глави уряду, законодавча влада представлена Конгресом, а судова — Верховним судом. Але в той же час латиноамериканська модель президентства значно відрізняється від американської.

       Таким чином, ми щє розглянули криза інституту президентства в США і виявили, що його наявність залежить не тільки від конкретної особистості даного президента, а від самої політичної системи та її пристрою. Історичні прецеденти Вотергейта і "Ірангейта", а також інших кризових явищ, дозволяють говорити про фактичне створення з послевьетнамскій період особливого кризово-відновлювального політичного механізму в американській системі поділу влади.Цей механізм призначений для припинення непрямим шляхом тих, які найчастіше пов'язані з порушенням закону, напрямків діяльності президентської влади, які прямо чи тільки лише в потенціалі несуть загрозу авторитаризму, тобтосерйозних порушень балансу розподілу влади на користь виконавчої влади. Зворотною стороною цього явища є загроза корпоративним інтересам сенаторів і конгресменів.Спрацьовування даного механізму - досить хворобливе і навіть частково ризикована захід для американської політичної системи. Проте сама наявність такого кризово-відновного механізму дозволяє говорити про високу політичну ефективності американської системи поділу влади, про домінування права і глибоких демократичних традицій у її функціонуванні."Президент не вище закону", однак, і Конгрес не всесильний.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана література

1. "Американська модель": з майбутнім у конфлікті: / Сб. під ред. Шахназарова К.М. - М.: Прогресс,1984. - 254 С.

2.   Американські президенти: 41 історичний портер від Дж. Вашингтона до Білла Клінтона (за ред. Ю. Хайдекінга). М.; Р.-на-Д.: "Зевс"; "Фенікс", 1997.-636 С.

3. Американська цивілізація як історичний феномен сприйняття США в Американській, Західноєвропейської і російської суспільної мислі. / Отв. ред.Н.Н. Болховітінов. - М: "Наука", 2001. - 495 С.

4.   Американський уряд: єдність у різноманітті. М.: Магістр., 1997.-355 С.

5. Бурстін Д. Американці: Демократичний досвід / Пер. з англ. - М., 1993.-811 С.

6. Дай Томас Р., Хартія Зіглер Л. Демократія для еліти (Введення в американську політику). - М.: Юрид.лит-ра., 1984. - 318 С.

7. Іванян Е.А. Рональд Рейган - Хроніка життя і часу. - М.: Думка., 1991.-411 С.

8. Кокорєв А.А. "Яструби" не вгамовуються. - М.: Молода гвардія. - 1981. -239 С.

9. Корнілов Ю.Е., Шишкин Г.А. Хто править Америкою. М.: Политиздат., 1986.-335 С.

10. Лузін В.В. Президентська модель поділу влади (на прикладі США) / / Держава і право. - 1999.,№ 3. С. 155c.

11. Мірошникова В.В., Мирошникова Д.С. 100 знаменитих політіков.-Харків: "Фоліо",002.-511.с.

12. Острогорського М.Я. Демократія і політичні партії. М.: РОССПЭН, 1997.-639 С.

13.Согрін В.В. Суспільство і влада на США XX століття./ / Американська цивілізація як історичний феномен. Сприйняття США вамеріканской, західноєвропейської та російської суспільної думки. - М.: Наука., 2001.-459 С.

14. Сравнітельное вивчення цивілізацій: Хрестоматия. / Сост. Б.С. Єрасов. М.: Аспект-Пресс, 2001. - 556 С.

15. Становлення американської держави / Отв. ред. А. А. Фурсенко. -Спб., 1992.-320 С.

16. Яковлев А.Н.Від Трумена до Рейгана: Доктрини і реальності ядерного століття. М.: Молода гвардія., 1985. - 416.