інститут президентства в США

ЗМІСТ 

Вступ

Розділ 1. Історія виникнення інституту президентства в США

            1. Зародження і сутність інституту президентства

           2. Виконавча влада в системі поділу влади федерального рівня: взаємодія і стримування

            3. Президентський імунітет

Розділ 2. Криза інституту президентства  в США 

            1.Загальні ознаки президентських криз

            2. Ірангейт і подальший розвиток кризових явищ в правління Рональда Рейгана

Висновок

Список  використаної літератури 

Вступ

         Актуальність. Інститут президентства  - широко поширене явище в сучасному  світі.У багатьох країнах різного  рівня розвитку, це інститут функціонує  вже тривалий час. Жоден політичний  інститут не вплинув на хід  світової історії в XX столітті  настільки глибоко значно, як президентський інститут США.Для правильного розуміння механізму дії демократичних урядових і громадських систем необхідно розгляд самого інституту президентства, його сутність і особливості.

       Обрання президента, його повноваження, взаємовідносини із законодавчими органами, терміни перебування при владі і багато хто інші риси, які визначають конкретний зміст цієї форми правління, далеко не адекватні в різних країнах. Вони визначаються історичними особливостями, політичними традиціями, співвідношенням сил між президентом іншими органами влади, між протиборчими і багатьма іншими чинниками.

       Історія президентства, взята у світовому  масштабі, аж ніяк не свідчить про те, що наявність цього інституту  є критерієм демократичності  держави взагалі, і його політичного устрою зокрема. Поява такого явища як інститут президентства в нашій країні привело до зростання інтересу до конституційних основ і практичних форм президентства, інтерес до ролі особистості президентів (їх походженням, освітою, слабким і сильних сторін їх характеру, політичних дій та упущень,до їх краху або величі).Тому, на думку автора, тема роботи є однією з найбільш актуальних як для історії, так і для політології, соціології, юриспруденції. Ще більший інтерес має викликати проблема кризи президентської влади. На той чи шлях розвитку стала Росія та інші країни світу?Що є інститут президентства: дійсна демократія або її глухий кут, згортання? Ці питання виникають завдяки тим чи іншим подіям, про які йтиметься нижче.Явище криз президентської влади в США змушує задуматися про життєздатність такої політичної системи, якою є інститут президентства. США держава, де практично з самого початку його утворення існувала президентська форма правління «республіканського короля на час».Тому, вважаю за доцільне розглядати інститут президентства і його кризи саме на основі американської моделі. Причому найбільш гостро ці кризи виявлялися в 70-90-і роки XX століття.  
 
 
 
 
 

Розділ I. Історія виникнення інституту президентства в США

1. Зародження і сутність інституту президентства

       Установа  в системі державної влади  Російської Федерації поста президента значно посилило увагу в нашому суспільстві  до інституту президентства в  різних політичних системах. Більше 130 країн світу мають у своєму державному устрої пост президента.У різних країнах президенти мають різний обсяг повноважень. Ці обставини зумовлюють необхідність більш пильного вивчення інституту президентства.

       Термін  «президент» походить від латинського presidents, що буквально означає "що сидить попереду". У руслі європейської практики республіканської спочатку проходив і процес формування виконавчої влади в Сполучених Штатах Америки.На першому етапі американської державності не тільки законодавча, а й виконавча влада були зосереджені в одному представницькому органі Континентальному Конгресі.Одноосібного глави держави в той час не існувало, а Конгрес обирав із числа своїх членів президента, функції якого обмежувалися лише головуванням на засіданнях. Дуже скоро більшість політичних діячів молодої американської республіки прийшли до висновку про неефективність діяльності Конгресу з виконання ним законів про необхідність розділення законодавчої і виконавчої влади. При цьому делегати Конституційного Конвенту, які зібралися в 1787 р.у Філадельфії для прийняття федеральної Конституції США, що зробили історичний вибір між монархією і республікою.Більшість американців тільки що, покінчив з пануванням британської монархії, були рішуче налаштовані проти створення у себе вищої виконавчої влади в особі монарха, нехай навіть з обмеженими повноваженнями.У силу цього пошуки формування найбільш застосовуваної форми виконавчої влади пішли на конвенті на основі республіканізму, що передбачає виборність усіх посадових осіб. Після довгих дебатів серед творців американської Конституції запанувало уявлення про те, що вища виконавча влада повинна бути єдиною, тобто зосередитися в руках одного, а не кількох посадових осіб.Таким чином, в побудові федеральної виконавчої влади США спочатку встановився принцип єдиноначальності.Глава федеральної виконавчої влади в країні став іменуватися, згідно з Конституцією, Президентом Сполучених Штатів Америки: «Виконавча влада представляється Президенту Сполучених Штатів Америки.Він займає свою посаду протягом чотирирічного терміну і разом з віце-президентом, вибраним на той самий строк, обирається таким чином ... (Ст. II, розділ 1) ».Таке найменування глави держави було пов'язано не тільки з тим, що президент асоціювався з республіканською формою правління, але і з тим, що в ряді американських штатів в той час глави виконавчої влади називалися президентами, а не губернаторами. У результаті США стали першою країною у світі, де виникла посаду президента, що об'єднала в одній особі главу держави і главу уряду. Крім того, саме в США зародився інститут президентства як один з найважливіших інститутів політичної системи.На відміну від інших держав того часу, де виконавча влада повсюдно мала монархічний, спадковий характер, у США главу держави стали обирати в ході загальних виборів (Ст. II,розділ 1).

       Протягом всієї історії США президенти залишали свій слід в американській політиці.Однак аж до XX століття вони найчастіше були на задньому плані,не беручи активної участі в процесі вироблення рішень Конгресом. Проведена ними політика зазвичай не чинила великого впливу за межами США і навіть не мала особливого значення для більшості американців. З часу президентства Ф.Д. Рузвельта (1933 -1945) істотно змінилася роль президентської діяльності і значимість самого інституту президентства.[1;142]

       Президентство ставало в США головною ланкою в процесі прийняття рішень.Починаючи з часу "нового курсу" президенти знайшли потужні засоби визначення політики (закріплені в законах), яких не було у їх попередників. Стало само самим зрозумілим, що президент відіграє домінуючу роль у процесі прийняття важливих для країни рішень.Він отримав у своє розпорядження офіційних помічників, сконцентрованих в апараті президента, а також міг залучати будь-яких співробітників з органів виконавчої влади (Ст. II, розділ 2). У 1940-1950 рр..зміни, що почалися за часів Рузвельта, були інстітуціоналізірованни його наступниками і в даний час є одним з постулатів американської політики.

       Сучасні американські президенти дають багатий  матеріал для багатогранних досліджень можливостей людини. Ф. Рузвельт і Дж. Картер, Л.Джонсон, Д. Ейзенхауер та ін таять в собі безліч загадок.[1;148]

       Але часто говорять, що американська політична  система - це скоріше система дії  законів та інститутів, ніж індивідуальностей.Однак  особистості президентів є невід'ємною  частиною американської політичної системи як конституційно встановлені інструменти правління і в рівній мірі мають потребу в пильному і постійного вивчення.[1;150]

       З часів Фр.Рузвельта інститут президентства  зазнав помітні зміни, що призводить до політичної вразливості президента, так само як до зростання його потенційного впливу. Зростаючий штат співробітників, що є характерною рисою сучасного президентства, швидше періодично створює проблеми для свого керівництва, ніж сприяють їх вирішенню.Величезна відкритість сучасних президентів робить їх «козлами відпущення» в очах громадськості під час національного лиха, навіть якщо вони не відповідальні за нього.І зросла влада сучасних президентів, і можливості контролю над національною політикою часто ведуть до зростання очікувань громадськості, яким не судилося збутися. Проте основною силою швидкого реагування в уряді, здатної опанувати стрімко змінюється ситуацією, є американський Президент. Сьогодні, коли Америка є великою індустріальною державою, американці оцінили мудрість відомого вислову, що сучасна демократія - це «просто-напросто один триклятий криза за іншим».Ось чому центр американському політичному житті перемістився від двох інших влад саме до виконавчої влади, і та система, яка в ранній період існування держави називала себе «правлінням Конгресу», а в десятиліття «невтручання» (laisser faire) кінця XIX ст.звалася "правлінням законників", тепер називається "президентським правлінням". В очах людини з твердими переконаннями вже сам процес висунення на пост Президента рівносильний подвигу, тому що для того, щоб керівництво політичної партії визнало людини "перспективним", він повинен бути, як правило, надійним і помірним, зберігаючи при цьому зовнішню бойовитість. Шлях до президентського крісла настільки залежить від випадковості і вимагає такого вміння пристосовуватися, що нерідко президентом може стати просто добродушний і пересічний людина, яка діє з добрих спонукань, користується довірою народу і не дуже впертий. При тому, що традиція американського президентства відкидала людей творчих та ідейних, "сам цей пост наділений дивовижну властивість: мантія Президента чарівним чином зменшується або розтягується, пристосовуючись до статей свого власника.Вона не обмежує людини великих габаритів і маленькому не надто велика. Вона висловлювала, Бурена і Лінкольна, Гардінга і Рузвельта ".[2;451]

       Питання про конституційні повноваження Президента дискутується хіба що на сторінках  підручників, сьогодні ніхто не сумнівається в розширенні його реальної влади.Безумовно, президентська влада могла бути більше або менше в залежності від того, хто обіймав президентське крісло. Однак протягом останніх століть тенденція до збільшення проглядається безпомилково, незважаючи на те, що вже і Джефферсон, і Лінкольн зосереджували у своїх руках величезну владу. Серед тлумачів цієї тенденції дехто схильний журитися, на думку М.Лернера, безпідставно, з приводу того, що розширення президентських повноважень значною мірою обмежує права штатів і принцип поділу влади.Зустрічаються й такі, хто запитує, де саме в Конституції записані ті чи інші повноваження, які привласнили собі президенти за останній час.На це зазвичай відповідають, що дії Президента визначаються не конкретними правами, що записані в Конституції, але широкої всеосяжної виконавчою владою. Вона включає в себе весь залишок влади, яка не витребувана двома іншими владами і не суперечить духу і букві Конституції.Ще одна відповідь міститься в знаменитій теорії "стеження" Теодора Рузвельта. За цією теорією, Президент мислиться як особа, яка здійснює ці залишкові повноваження з метою служіння народу. Проблема президентської влади в цілому виявляється в полоні хибного уявлення про співвідношення між інститутом президентства і джерелами його влади. Згідно з тлумаченням Верховного Суду Конституція визначає ті шляхи, по яких поширюється влада Президента.Тим часом влада сама по собі залежить від зв'язку Президента з відбувалися навколо нього подіями, а також від того, як його позиція співвідноситься з образом думок і цілями тих людей, на яких ці події можуть позначитися. Ось де криється справжній джерело президентської влади.Існує дві Конституції: писаний документ і неписана практика. На ділі справжній зміст другому Конституції не зводиться до її практичного застосування.[2;473]

       Авторитет Президента ще важливіше, ніж його повноваження, тому що саме авторитет формує і визначає структуру повноважень.Під "авторитетом" розуміється довіру народу. Президентський авторитет черпається скоріше з суб'єктивних, ніж з об'єктивних джерел, він виростає з особистості Президента, його політичного стилю, того, як він розпоряджається своєю посадою, та його впливу на людей.Авторитет не можна раз і назавжди закласти в писану Конституцію. Якщо Президент наділений магнетизмом, чарівністю і політичним артистизмом, якщо він вміє поставити мету і досягти її, то він буде мати авторитетом, незалежно від того, яких повноважень він добивається, а якими нехтує.Тоді авторитет президента виконує будь-яке його бажання. Якщо ж, навпаки, Президенту не вдається завоювати авторитет, як це сталося з Дж. Адамсом (1825-1829) і Г. Гувером (1929-1933), то навіть обмежене застосування президентської влади обернеться бідою і чіткі повноваження йому не допоможуть. Президент зосереджує на собі не тільки величезну владу, авторитет, на нього покладено обов'язки, які тиснуть на нього важким тягарем. Президентство з'їдає людини. До того, хто сидить у президентському кріслі, пред'являються такі ж категоричні, як і парадоксальні вимоги. Сила чи слабкість в здійсненні президентських функцій частково залежить від характеру особистості і внутрішніх спонукань, почасти від обраної концепції президентської влади, а найбільше від тих труднощів, з якими Президенту довелося зіткнутися. З точки зору правлячої еліти, роль президента у політичному процесі розглядається як центральна.Захищаючи інтереси пануючого класу, господар Білого дому висуває політичні ініціативи, мобілізує сили на підтримку існуючого режиму, направляє урядове регулювання соціальних та економічних відносин.Саме тому настільки великі його формальні повноваження: глава уряду, глава держави, лідер партії, головнокомандувач, керівник дипломатії країни, важлива сила в законодавстві. Будучи головою уряду, президент контролює федеральну виконавчу владу і проведення в життя законодавчих актів. Як керівник дипломатичної служби президент укладає договори та виконавчі угоди, встановлює дипломатичні відносини. Як лідер партії він здійснює контроль над загальнонаціональною організацією своєї партії і системою патронажу, завдяки престижу може впливати також на партійні організації в штатах і на місцях.У сфері законодавства президент виступає з ініціативами у вигляді запитів і рекомендацій конгресу, накладає вето на неугодні йому законопроекти, має право скликання спеціальних сесій однієї або обох палат конгресу.Як головнокомандувача він очолює армію і флот США, проводить призначення в офіцерському корпусі, приймає рішення про початок бойових дій і користується широкими повноваженнями в період війни, (стаття II). В останні десятиліття президент виступає також як провідний координатор економічної і соціальної політики США, центральна фігура в регулюванні відносин федерації і штатів, головна особа, відповідальна за управління країною в період криз.Крім цього глава виконавчої влади має у своєму розпорядженні великий арсенал засобів впливу на законодавство; особисте тиск (зустрічі, листи, дзвінки і так далі), урядовий лобізм, заклики до партійної лояльності конгресменів або захисту "загальнонаціональних інтересів" та інВін є головнокомандувачем армії і флоту Сполучених Штатів; присвоює офіцерські звання в збройних силах; має право відстрочки виконання вироків та помилування за злочини проти США (за винятком справ з імпічменту);має право вимагати у письмовому вигляді від вищих посадових осіб кожного з департаментів виконавчої влади думку з будь-якого питання, що стосується їх обов'язків за посадою;заповнювати вакансії, що відкриваються в період між сесіями Сенату, видаючи посвідки на посади, термін дії яких закінчуються до кінця наступної сесії; рекомендувати до розгляду Конгресу доцільні, з його точки зору, заходи;скликати у разі крайньої потреби одну або обидві палати; приймати послів та інших офіційних представників; дбати про виконання законів; підтверджувати призначення на посади всіх вищих посадових осіб Сполучених Штатів. Президент розділяє з Сенатом такі повноваження: укладати міжнародні договори за умови схвалення їх двома третинами присутніх на засіданні сенаторів;призначати на посади та за порадою і за згодою Сенату призначати послів, консулів, та інших офіційних представників, суддів Верховного Суду і всіх інших посадових осіб.Вступ до посади, яких в іншому порядку не передбачено Конституцією США і посади, яких встановлені Основним законом.[3;274]

       До  повноважень Президента, що розділяються з Конгресом, відноситься і схвалення законодавчих актів. Таким чином, президент відіграє основну роль у системі виконавчої гілки влади.[3;275]

2. Виконавча влада  в системі поділу  влади федерального  рівня: взаємодія  і стримування

       Конституцією  США визначений принцип поділу влади на виконавчу, законодавчу та судову, який одночасно передбачає їх взаємодію. Цей механізм безпосередньо впливає на законотворчість.Вплив Президента в Конгресі в значній мірі залежить від того, який відсоток складають його однопартійці. В історії американської демократії законодавчі повноваження кілька разів переходили від Конгресу до Президента і навпаки.Тому адміністрація президента з початку XX століття стала приділяти велику увагу питанням взаємодії з парламентаріями.[4;240]

       Законодавча та виконавча влади в США перебувають у тісному співробітництві.Згідно з Конституцією всі законодавчі повноваження належать Конгресу США, який складається з Сенату і Палати представників (ст. 1., Розд. I). Виконавча влада надається Президентові (ст. 2, розд. 1). Його повноваження викладені в статті 2 (розд. 1 - 4) Конституції США. Природно особливу увагу дослідників до взаємин президента як глави федерального виконавчого апарату і конгресу, які формують і здійснюють американську державно-політичну стратегію.Перш за все від їх діяльності залежить ефективність проведення правлячими колами своєї класової лінії в області зовнішньої і внутрішньої політики.[4;245]

       Ранній  період історії США не свідчить про  безхмарному характер відносин президента і Конгресу. Наприклад, хоча президент Дж.Вашингтон уникав відвертого тиску на конгрес, його основні помічники - міністр фінансів А. Гамільтон і державний секретар Т. Джефферсон - займалися цим без коливань. У палаті представників, де спочатку зосередилося обговорення найважливіших питань, А.Гамільтон придбав такий вплив, що палата прийняла рішення про створення особливого комітету з доходів та податків, щоб краще протистояти тиску міністра фінансів.

       Ставши  президентом, Т.Джефферсон досить ефективно  контролював конгрес завдяки  вмілому використанню там апарату своєї партії (демократично-республіканської).

       З відходом Джефферсона з Білого дому центр влади перемістився в конгрес.Більш  того, останній використовував інструменти, що були недавно запорукою могутності президента, проти голови адміністрації. Спікер палати представників завдяки системі комітетів і партійних зборів фракції повністю контролював законодавчий процес, який вийшов з-під опіки президента.А в 1812 р. "військові яструби" конгресу навіть змусили президента Дж. Медісона всупереч його бажанню вступити у війну з Англією. Протягом наступних 16 років у США панувало так зване правління конгресу.