Мораль і право

     Однак моральний розвиток людства перетерплює  певні протиріччя. Загальнолюдське в моралі зіштовхується із проявами групової моральної свідомості, відбувається взаємодія загальнолюдського й класового.

      Значний вплив на мораль, на затвердження загальнолюдських норм у ній робить релігія. Принцип моралі - це вихідні вимоги, що охоплюють суспільне й особисте життя людини. Вони конкретизуються у вигляді норм, що регулюють поводження людей у певних життєвих ситуаціях. Норми моралі тоді стають діючою основою морального поводження людини, коли вони затверджуються в його самосвідомості, здобувають якість переконання, зливаються з його почуттями.

      Історія розвитку цивілізації свідчить, що право й мораль як складові частини  культури суспільства органічно  зв'язані одне з одним. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всіх вимоги моралі, моральну культуру населення країни, виходить із того, що моральна основа права є важливою складовою загальної регулятивної потенції права, що право повинне бути моральним, закони повинні бути справедливими й гуманними.

     Найбільшу моральну цінність являють собою  основні права людини - юридичне вираження його волі і гідності. Фактична реалізація цих прав є умовою знаходження людського щастя, тому що права людини по суті є його цілеспрямованість на щастя, визнане законом.

      На  тісний взаємозв'язок права й моралі вказують історичні пам'ятки права  Стародавнього світу, середніх століть і нового часу. Про це свідчить застосування морально-етичних понять в оцінці дотримавання законів, інших джерел права. Виречення древніх "Jus est ars boni et aegui"- "право є мистецтво добра й справедливості" розкриває органічний зв'язок права, юстиції й моралі. У роботі Гегеля "Філософія права" питання права трактуються в органічному зв'язку з питаннями моралі й моральності.

      Зв'язок права й моралі знаходить вираження й у теорії права, в інтерпретації ряду юридичних проблем. У пізнанні якості закону аксиологічний підхід припускає в оцінці змісту закону застосування категорій справедливості, гуманності. Закон може виявитися не відповідним цим соціально-філософським і етичним категоріям. У цьому випадку закон не може бути визнаний справжнім правом. Однак, розрізняючи право й закон, не можна догматично протиставляти їх одне одному, варто виходити із презумпції: закон є право. Це зміцнює престиж закону, правопорядок і суспільну моральність.

      На  дію норм моралі впливають весь уклад  життя суспільства, саме соціальне  спілкування індивідів. Установи культури виховують громадян у дусі правової й моральної свідомості. Активну  роль у вихованні моральної культури особистості грає позитивний приклад співгромадян, що сприяє тому, що вимоги суспільної моралі стають переконанням, складовою частиною самосвідомості, життєвої позиції людини.

     Разом з ростом свідомості громадян зростає  ефективність правового регулювання суспільних відносин, виконання норм права сприймається громадянами як обов’язок перед суспільством і державою, розширюється й заглиблюється взаємодія права й моралі. 

      3.2. Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості

     Як  було наведено в попередніх розділах, право в цілому має відповідати моральним поглядам, переконанням народу. Тому основним завданням законотворців є розуміти цей основний принцип та не припускати прийняття аморальних законів.

     У життєвих обставинах виникають певні протиріччя між правосвідомістю й моральною свідомістю суспільства, окремих соціальних груп, "зіткнення" між нормами моралі й права. У тому випадку, коли норми права заходять у суперечність із суспільною думкою, вимогами моральності, обов’язком компетентних державних органів є вживання необхідних заходів по вдосконалюванню правового регулювання.

      Норми права створюються з урахуванням  норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена  міра справедливості, і тому право  в широкому розумінні є моральним явищем. Наприклад, заборона убивства - це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за наклеп, давання неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, які у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або відома конституційна норма, згідно з якою особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, - є насамперед моральною нормою. Її включення до Основного Закону, хоча це, можливо, і створює певні незручності для правоохоронців, тим не менш, є цілком доцільним, адже, як наводилося вище, неможна примушувати людину робити те, що суперечить її внутрішнім переконанням і сумлінню.

      Норми права змінюються, розвиваються або, навпаки, скасовуються під впливом норм моралі. Наприклад, більшість розвинутих сучасних держав (в тому числі і Україна) відмовилися від застосування спертної кари. Причина для такого кроку – моральний осуд вбивства незалежно від причин, обставин та інших умов. Право людини на життя є основною цінністю та найголовнішим здобуттям демократичного суспільства. Ніхто не може позбавити людину цього права, ніхто не вправі вирішувати, чи гідна людина жити.

     3.3. Вплив норм моралі на діяльність, пов'язану з реалізацією права

      Норми права оцінюються громадянином, який реалізує їх, із погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, які  не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі.

      Норми права тлумачаться посадовою  особою, яка здійснює правозастосовну  діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це стосується тих норм права, які містять у своєму тексті оцінні поняття (наприклад, "цинізм", "особливе зухвальство" - у Кримінальному кодексі України), їх неможливо зрозуміти і застосувати без звертання до норм моралі. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення про наклеп, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, які діють у суспільстві.

  Норми права сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень. Наприклад, ст.21 Конституції України затверджує гуманістичні засади справедливості: "Всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах".

      Норми права сприяють усуненню перешкод на шляху розвитку нових моральних норм. Наприклад, норма про рівність форм власності - державної, комунальної, приватної - затверджує у громадян не лише необхідне почуття відповідальності за цілість державної і комунальної власності, але й моральне право хазяїна, власника - фермера, приватного підприємця та ін.

      Норми права виступають як засоби охорони  і захисту норм моралі, наприклад, статті Цивільного кодексу України, спрямовані на захист і охорону таких моральних цінностей, як добре ім'я, незаплямована репутація, честь, гідність. 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

     Анализуючи співвідношення права і моралі, можна дійти висновку, що виконання правових норм в значній мірі обумовлюється тим, наскільки вони відповідають вимогам моралі. Норми права не мають суперечити позитивним основам суспільства. Для цього вимоги суспільної моралі обов’язково мають  враховуватися державними органами під час розробки нормативних актів.

      Впливаючи на правове життя суспільства, мораль сприяє укріпленню загального порядку. Ніприклад, реалізацію правового положення «все, що не заборонено законом – дозволено» неможна розуміти абсолютно, в тому сенсі, що людина має керуватися лише ним. В свідомості індивіда є такі фактори, як відповідальність, гідність, честь, сумління, які коригують поведінку людини.

      Право має сприяти затвердженню ідеалів добра і справедливості в суспільстві. Тому державні органи при прийнятті юридичних рішень мають звертатися до моралі. Деякі закони безпосередньо закріплюють моральні норми, посилюючи їх юридичними санкціями, - так через право відбувається охорона моральних підвалин суспільства.

      Эфективність правових норм багато в чому обумовлюється тим, наскільки вони відповідають вимогам моралі. Щоб правові норми працювали, вони, якнайменш, не мають суперечити правилам моралі. Мораль – це необхідна складова будь-якого суспільства, причому суспільство є тим більш розвиненим, чим менше в ньому суперечностей між правовими та моральними факторами, чим більше їх взаємна підтримка.

     Право не має поглинатися мораллю і  навпаки. Право і мораль – різні, але не антагоністичні явища. Гіперболізація особливостей права і моралі може призвести до правового нігілізму, з одного боку, і до звільнення від моральних принципів держави, правосуддя тощо – з іншого. Так само взаємозв’язок права і моралі не означає їх злиття. При всій смисловій «етичній» навантаженості правових явищ навряд чи правильно перетворювати мораль в компонент права, як і право – в категорію етики.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

     1. Агешин Ю.А. Политика, мораль, право.  М., 1982.

     2. Алексеев С.С. Теория права.  – М.: Издательство БЕК, 1994.

     3. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 1999.

     4. Вовк Д. О. Право і релігія : загальнотеоретичні проблеми співвідношення : моногр. — X., 2009. — 224 с.

     5. Гетьман-П’ятковська І.А. Історія становлення проблеми співвідношення та взаємодії права і моралі в правовій системі України // Часопис Київського університету права. – 2005. – № 1. – С. 32–37.

      6. Гетьман-П’ятковська І.А. Співвідношення права та моралі - як умова демократизації державно-правових систем // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем: матеріали міжнародної наукової конференції. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, 2000. – С.135–137.

      7. Гетьман-П’ятковська І.А. Співвідношення права і моралі з погляду сучасного праворозуміння // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Зб.матеріалів міжвузівської наукової конференції (м.Косів Івано-Франківської обл., 25–30 січня 2002 р.). Вип. 3. – К., 2002. – С. 28–31.

      8. Гетьман-П’ятковська І.А. Право та мораль як засоби соціального регулювання // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Зб. матеріалів Міжнародної наукової конференції (м. Косів Івано-Франківської обл., 24–29 січня 2005 р.). Вип. 6. – К., 2005. – С. 51–56.

      9. Гетьман-П’ятковська І.А. Концептуальний рівень дослідження джерел виникнення права і моралі//Другі юридичні читання: Зб.матеріалів Всеукраїнської наукової конференції (18.05.05). – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – С.35–38.

  10. Грабко И.И. Основы государства и права в схемах и таблицах. М.: Белые альвы., 1997.

      11. Дробницкий О.Г. Понятие морали: историко-критический очерк М., 1974.

     12. Илин И.А. Порядок или беспорядок? М., 1911.

  13.  Лукашева Е.А. Право.Мораль. Личность. – М.: «Наука», 1986.

     14. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. М., 1977.

     15. Марченко М.Н. Теория государства и права. М.: Зерцало., 1998.

     16.   Назаров А.Т. Основы знаний о государстве и праве. М. 1996.

     17. Новгородцев П.И. Право и нравственность//Правоведение 1995.

     18. Пеньков Е.М. Социальные нормы – регуляторы поведения личности. М., 1972.

     19. П’ятковська І.А. Співвідношення та взаємодія права і моралі в процесі регулювання суспільних відносин // Правова держава. Щорічних наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 8. – К., 1997. – С. 247–251.

      20. П’ятковська І.А. Взаємовплив права та моралі в процесі розробки, прийняття та дії Конституції // Правова держава. Щорічних наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 9. – К., 1998. – С. 320–324.

      21. П’ятковська І.А. Право та мораль як засоби регулювання суспільних відносин // Правова держава. Щорічних наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 11. – К., 2000. – С. 552–559.

      22. Рыбакова Н.В. Моральные отношения и их структура. Л., 1974.

     23. Фуллер Л. Л. Мораль права. К., 1999. 232 с. 

     24.   Хропанюк В.Н. Теория государства и права. М: Интерстиль, 2000.