Мораль і право

      5. За характером і порядком відповідальності за порушення: протиправні дії тягнуть за собою реакцію держави - юридичну відповідальність, причому порядок її покладання чітко регламентований законом. Натомість, покарання за порушення звичаю (як і моральної норми) виражається в тому, що порушник піддається суспільному осуду. Це — відповідальність не перед державою, а перед суспільством, колективом, сім'єю, оточуючими людьми.

      6. За рівнем вимог, що пред'являються до поведінки людини: цей рівень значно вище в нормах звичаю, які у багатьох випадках вимагають від особи набагато більше, ніж юридичний закон, хоча він і передбачає за деякі протиправні дії досить суворі санкції.  

     Досліджуючи взаємовплив релігії, політики, звичаїв, моралі і права, слід пам’ятати, що йдеться про сферу багатогранних відносин особи та суспільства. З одного боку, тут для кожної людини постають суто індивідуальні, тобто інтимні переконання, а з другого - неминуче розкриваються якісні характеристики відповідної держави, її здатність забезпечити демократичні права своїх громадян, виключити будь-який, зокрема правовий, примус. Отже, йдеться про найважливіший показник демократичності та гуманістичності суспільства. Запорукою цьому є виважена політика держави у соціальній сфері. Ця політика має ґрунтуватися на принципі верховенства права і здійснюватися за посередництвом застосування та реалізації норм позитивного права. 
 
 

Розділ ІІ. СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА І МОРАЛІ 

      2.1. Єдність права і моралі

     Право й мораль мають загальні риси, властивості. Передусім вони є частиною змісту культури суспільства, ціннісними формами свідомості, мають нормативний зміст і служать регуляторами поведінки людей. І право, і мораль впливають на соціальні, економічні, політичні умови життя суспільства, мають спільну мету – узгодження інтересів особи і суспільства, забезпечення та підвищення гідності людини, підтримування суспільного порядку.

       Єдність правових і моральних норм, як і єдність всіх соціальних норм цивілізованого суспільства, ґрунтується на спільності соціально-економічних інтересів, культури, прихильності людей до ідеалів волі й справедливості.

     Спільними рисами права і моралі є те, що вони:

      - є надбудовними явищами над  економічним базисом і суспільством, діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними нормами;

      - мають загальну економічну, соціально-політичну  й ідеологічну основу;

      - мають спільну мету - затвердження загальнолюдських цінностей, встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

     - мають однакове функціональне призначення – активно впливати на дії людей, регулювати їх відносини, формувати еталони, стандарти поведінки;

      - адресовані до всіх або до великої групи людей, тобто є правилами поведінки загального характеру;

     - мають нормативний характер, забезпечують негативні наслідки для порушників норми;

       - мають єдину духовну природу, єдиний ціннісний стрижень - справедливість. В будь-якій державі норми права є вираженням справедливості, на якій грунтуються норми моралі. Останні, у свою чергу, обумовлюються матеріальним і духовним розвитком суспільства, але завжди норми права і моралі протистоють свавіллю та анархії.

     Усі елементи моралі і права мають  стимулюючий вплив. Заохочення визначених вчинків і заборона у відношенні до інших, формулювання ідеалів, знання правових і моральних норм стимулюються свідомістю індивіда. Встановлюючи визначені межі активності людини за допомогою нормативних вимог, мораль і право разом завдяки особливостям цих норм є найбільшими стимуляторами подальшого розвитку людства.

      Здійснення правом і мораллю однакових функцій у сучасному соціумі є свідченням їхньої спільності як ідеологічних форм.

     Отже, і право, і мораль мають здібність проникати до найрізноманітніших галузей суспільного життя. Ані право, ані мораль не обмежуються предметно відокремленою сферою соціальних відносин. Вони пов’язані з поведінкою людей в багатьох сферах їх взаємодії, тому неможна розмежовувати право і мораль в залежності від предмету їх регулювання, вони діють в єдиному «полі» соціальних зв’язків. Звідси спільність, тісний взаємний зв’язок між нормами права і моралі. 

     2.2. Розмежування права і моралі

     Поряд із загальними рисами існують і відмінні риси моралі й права. Мораль з'явилася  ще до поділу суспільства на класи  й становлення держави. Право  ж складається з установлених у певному порядку компетентними державними органами й зафіксованих юридичних актах. Воно виражає волю держави, правосвідомість народу, соціальних груп, що стоять на чолі державної влади. Норми моралі виражаються в суспільній думці і в цілому не є систематизованими.

      Мораль  охоплює область відносин більш  широку, ніж право. Багато взаємин людей у побуті, колективі, родині є об'єктами моралі, але не підлягають правовому регулюванню. Зміст норм права характеризується більшою конкретністю.

      У правових нормах виражений державний  підхід до оцінки конкретних суспільних відносин. Моральні вимоги відрізняються  більше широким утримуванням, дають  більший простір для тлумачення й застосування. Наприклад, мораль засуджує всі види обману і брехні. У праві ж осуд конкретизується стосовно окремих видів неправомірного обману (наприклад, шахрайство).

     Відмінність норм права від моралі проявляється також у характері гарантій виконання  цих норм. Вимоги моралі й права виконуються більшістю людей добровільно в силу розуміння їхньої справедливості. Норми моралі виконуються за рахунок особистої переконаності, звичок людини. Внутрішнім гарантом моралі виступає сумління людини, а зовнішнім - суспільна думка.

     Право, закон мають як специфічну гарантію виконання авторитет і владу держави, що забезпечується при необхідності примусовими заходами. Норми моралі в певних випадках також опираються на примусові заходи, але характер примусу й спосіб його застосування в праві й моралі різні

      У сфері моралі примус виступає у формі суспільної думки, впливу соціальної спільності, колективу. Суспільство у випадку здійснення людиною аморального вчинку визначає міру морального осуду, впливу. Моральні норми не регламентують заздалегідь конкретні міри й форми впливу. Заходом морального впливу може бути осуд вчинку людини на зборах колективу, моральне осудження, попередження, виключення із громадської організації. У випадку ж правопорушення відповідні правоохоронні органи зобов'язані вжити належних заходів, передбачені законом.

     Порушення норм права тягне суворо визначений процесуальний порядок залучення винної особи до юридичної відповідальності. Порушення ж моральних норм такого порядку не передбачає.

      Розходження між правом і мораллю проявляється і в оцінці мотивів поводження особи. Право пропонує необхідність всебічної оцінки поводження людини, що скоїли правопорушення. Але з правової точки зору немає значення, якими мотивами керувалася людина в конкретному випадку, якщо його поводження по своїх результатах було неправомірним, незаконним. Більш того, у випадках, коли мотив є важливим для визначення складу правопорушення (наприклад, склад деяких злочинів передбачає обов’язковою складовою певний мотив, яким керувався порушник),  ставлення закону і моралі до такого мотиву може не співпадати. Так, помста як мотив заподіяння шкоди потерпілому з моральної точки зору може повністю або частково виправдовувати людину, але з точки зору закону розглядається як обставина, яка, навпаки, обтяжує покарання.

      З погляду моралі, важливо виявити  стимули, мотиви людини, її дійсні наміри у виборі певного поводження, що є правомірним (наприклад, особа, яка утримується від крадіжки предмета, який «погано лежить», виключно тому, що знає про наявність поблизу камери спостереження, підлагає моральному осуду практично так само, як і крадій). З позиції права мотиви правомірної поведінки жодного значення не мають. Інший приклад. Закон, як правило, не карає людину за умисел, намір скоїти протиправне діяння. Натомість, для моральної оцінки вчинку людини немає вирішального значення, чи втілений в життя її злочинний намір – достатньо того, що людини здатна і морально налаштована на вчинення відповідного проступку.

     Отже, розмежування між правом і мораллю можна викласти у вигляді таблиці:

      2.3. Суперечності між правом і  мораллю

     Між правом і моральністю можуть бути і протиріччя, які відображають відсутність їх належної узгодженості. Причини таких протирічь пояснюються по-різному. Одні пояснюють це змінами у економічному житті, інші - впливом інших частин надбудови, формальною визначеністю правових норм. Ці протиріччя долаються як шляхом напрацювання нових моральних принципів і норм у розвитку суспільства, так і шляхом внесення коректив у чинне законодательство.

      Тісний  зв'язок між правом і мораллю іноді є незручним; обидві ці сфери відносин прагнуть відділитися одне від одного. Відділення права від моралі викликається розвитком життя, коли складні стосунки і зіткнення інтересів окремих осіб змушують встановлювати більш тверді основи юридичного обороту. Відокремлення моралі від права обумовлюється розвитком особистості, коли індивідуальна свідомість людини відмовляється керуватися примусом суспільства та вимагає для свого неповторного духовного життя більшої свободи переконань і дій.

      Право рано чи пізно виробляє собі такі форми, які ставлять його в протиріччя з початком моральної свободи і сприяють його відокремленню від моралі. Першим кроком до цього відокремлення і відособлення є з'ясування правил, докладно визначеного ставлення окремих осіб одне до одного і до суспільства. І моральність має свої правила, але це вони вказують лише загальні напрями людської волі, дозволяючи моральному почуттю кожного окремої людини визначити подробиці і обрати ступінь моральних уподобань.

     Висловлюючи заповідь любові до ближніх, мораль не визначає чітко засобів і розмірів прояву цієї любові. Усе це надається моральній свободі. Звідси постійні й цілком допустимі коливання у виконанні морального закону, який в одних викликає лише слабку данину визнанню його вимог, в інших - пожертвування всіх своїх зусиль і коштів у служіння моральним цілям. Внести сюди якісь точні вимоги - означає перекрутити саму сутність моральності, яка необхідно передбачає свободу кожного в виконанні морального закону.

     Тож, моральні заповіді не зв'язують свободу людини дрібними і докладними визначеннями її дій, і, тим більш, не нав'язуються їй за допомогою актів примусу і насильства. Вони мають лише керувати вільною діяльністю людини та давати опорні пункти щодо її власних рішень. Корінні моральні заповіді назавжди мусять зберегти своє безумовне значення, але щодо для реалізації їх людині повинна бути надана повна свобода.