Мораль і право

ПРАВО І МОРАЛЬ. ПРОБЛЕМАТИКА СПІВВІДНОШЕННЯ 

ЗМІСТ 

Вступ………………………………………………………………………………….……3 

Розділ 1. Право і мораль як частина соціальних норм...………………………………..4

      1.1. Поняття, природа і сутність  права та моралі………………………………...5

1.2. Право і  релігія……………………………………………………………….…7

1.3. Право і  корпоративні норми………………………………………………...13

1.4. Право і  політичні норми…………………………………………………..…14

1.5. Право, мораль і звичай………………………………………………………16 

Глава II. Співвідношення права і моралі……………………………………………….21

      2.1. Єдність права і моралі………………………………………………………..21

      2.2. Розмежування права і моралі………………………………………………..22

      2.3. Суперечності між правом і мораллю……………………………………….25

      2.4. Справедливість як ідеал права і моралі…………………………………....29 

Глава ІІІ. Взаємодія  права і моралі……………………………………………………..32

     3.1. Загальні аспекти взаємодії права  і моралі………………………………….32

     3.1. Взаємодія норм права і норм  моралі в процесі правотворчості…………..35

     3.2. Вплив норм моралі на діяльність, пов'язану з реалізацією права…………36 

Висновки………………………………………………………………………………..37  

Перелік використаної літератури……………………………………………………..38

  
 

ВСТУП 

     Особливе місце в формуванні духовного світу людини, її свідомості і культури, активної життєвої позиції належить праву і моралі, які є найважливішими соціальними регуляторами, включеними до системи суспільних відносин.

     Мораль - система норм і принципів, які  виникають з потреби узгодження інтересів індивідів один з одним  і суспільством, спрямовані на регулювання  поведінки людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки.

      Мораль  має історичний характер, але за всіх часів критерієм моральних  норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті. Вона охоплює  майже всі сфери життя - економіку, політику, право та ін. За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами суспільства, долаються суперечності між ними, регулюється міжособистісне спілкування.

      "Золотим  правилом" моралі, відомим із найдавніших  часів, є таке:

"(не) роби щодо інших  так, як ти (не) хотів би, щоб вони  робили щодо тебе".

      У багатьох випадках правові норми  як би виростали з моральних принципів.

      Дотримання  норм права є моральним обов'язком громадянина, який визначається моральною і правовою культурою суспільства. Щоправда, на жаль, жодне суспільство в історії розвитку людства не досягло гармонії права і моралі.

     Право і мораль - найважливіші елементи людської культури, які знаходяться в тісній єдності та взаємодії. Така взаємодія є об’єктивно обумовленою, адже генезис і існування права і моралі визначаються єдиними сферами суспільних відносин, в яких розгортаються складні і часом суперечливі зв’язки цих соціальних регуляторів.

     За  допомогою норм права держава  має домагатися затвердження прогресивних норм моралі, які, в свою чергу, сприяють зміцненню морального авторитеру права, що сприймається як соціальна цінність всього суспільства. З розвитком моральної і правової свідомості підвищується авторитет норм права, вдосконалюються як норми моралі, так і норми права.

      

Розділ 1. ПРАВО І МОРАЛЬ ЯК ЧАСТИНА  СОЦІАЛЬНИХ НОРМ 

      1.1. Поняття, природа і сутність права та моралі

     Анілізуючи  юридичні та філософські джерела співвідношення права і моралі, слід зробити висновок, що такі близькі за звучанням поняття як «мораль» і «моральність» використовувати як тотожні поняття неправомірно. «Моральність» є суб’єктивним явищем, тобто таким, яке належить суб’єкту права. Мораль – це об’єктивне явище, тобто це усвідомлене, засноване на знаннях, досвіді, звичаях поняття, яке формує відчуття прагнення до належного, що виходить з внутрішнього спонукання віри у справедливість, впевненості панування добра, бере цю впевненість з розуміння цінностей життя: добробуту, миру, захисту, збереження та продовження роду за для майбутнього людського існування.

        Мораль – це категорія, що визначає рівень свідомості, сформованої еволюційно, з врахуванням життєвого досвіду; це поняття, що може бути усвідомлено людьми; це людське уявлення про належне, критерієм якого є добро і зло, чесність, порядність, справедливість, правда, кривда; це явище динамічне, що формується та змінюється в залежності від досягнутого економічного, матеріального, інформаційно-технічного, культурного та духовного рівня суспільства або групи людей чи індивіда; це внутрішнє спонукання людини, яке націлене на досягнення належного, абсолютних цінностей, істинності; це внутрішнє переконання, що формується усвідомлено людиною під впливом виховання, освіти, оточуючого соціального середовища у вигляді норм, принципів, поглядів, оцінок.

      Право, в свою чергу, - це складна соціальна система, яка є формально визначеною, загальнообов’язковою, структурованою. Право – це передусім система норм, відносин, діяльність, які є соціально визнаними, дотримання і виконання яких забезпечується державою. Право – явище багатостороннє. Воно пронизує усі сфери життєдіяльності суспільства.

     Сутністю права і моралі є загальна воля для права і добра воля для моралі. 

  Кожне історично конкретне суспільство вимагає певної міри соціального регулювання суспільних відносин.

      Регулювання суспільних відносин здійснюється шляхом реалізації певних соціальних норм: норм права, норм моралі, норм, установлених громадськими організаціями, норм звичаїв, норм традицій, норм ритуалів і т.д. У загальному плані соціальні норми - це правила поведінки суспільного характеру, що регулюють взаємини людей і діяльність організацій у процесі їхньої взаємодії.

      Як  вид соціальних норм, моральні норми  характеризуються загальними родовими ознаками і є правилами поведінки, що визначають відношення людини до людини. Якщо дії людини не стосуються інших людей, його поведінка із соціальної точки зору байдужа. Тому не всі вчені вважають норми моральності явищем винятково соціальним.

      Норми моралі – правила поведінки людей, які встановлюються в суспільстві згідно з моральними уявленнями людей про добро та зло, справедливість і несправедливість, обов’язок, честь, гідність і охоронюються силою суспільної думки або внутрішнім переконанням.

     Існує переконання, що сфера моральності охоплює виключно внутрішній світ людини, тому оцінити вчинок як моральний або аморальний можна лише стосовно особи, що його вчинила. Людина ніби витягає із себе норми своєї поведінки, а у глибині своєї "душі" дає оцінку своєї дії. З даної точки зору конкретна людина, поза її відносинами з іншими людьми, може керуватися моральними правилами.

      Компромісна позиція в оцінці морального регулювання полягає в тому, що норми моралі мають двояку природу: одні мають на увазі самого індивіда, інші - ставлення індивіда до суспільства.

      Нарешті, найпоширенішим є подання про абсолютний характер норм моралі й відсутності в них будь-якого індивідуального фактору. Моральність, за цією позицією, є не вимогами людини до самої себе, а вимогами суспільства до людини. Не людина визначає, як вона повинна ставитися до іншої людини, не окремий індивід оцінює своє поводження як гарне або погане. Лише суспільство може визнати вчинок морально гарним (хоча він не гарний для індивіда) і навпаки.

      Існує точка зору, що моральні закони закладені  в самій природі людини. Зовні вони проявляються залежно від тієї або іншої життєвої ситуації, у якій виявляється індивід. Інші ж стверджують, що норми моральності звернені до людини ззовні.

  Будь-яка соціальна норма має загальний характер, і в цьому сенсі вона адресується не до конкретного індивіда, а до всіх або до великої групи індивідів. Моральні норми регулюють не "внутрішній" світ людини, а відносини між людьми. Однак не слід упускати з виду індивідуальні аспекти моральних вимог. В остаточному підсумку їхня реалізація залежить від моральної зрілості людини, міцності її моральних поглядів, соціальної орієнтованості її індивідуальних інтересів. Внутрішнє переконання індивіда в моральності або аморальності свого вчинку значною мірою визначає і його соціальну значимість.

      Елементами  морального регулювання є:

      - ідеал, що виражає подання суспільства,  класів, соціальної групи про  моральну досконалість;

      - система норм, дотримання яких  є необхідною умовою функціонування  суспільства, досягнення їм своїх  моральних цінностей;

      - особливі форми соціального контролю, що забезпечують реалізацію моральних  норм, у тому числі суспільна  думка.

      Що  ж до права, то воно, хоча й належить до області духовного життя людей, але представляє собою за основними  характеристиками зовнішньо об’єктивований інституційній соціальний регулятор, здатний опосередкувати найрізноманітніші відносини, аби б вони піддавалися зовнішньому контролю і забезпечувалися державно-примусовими заходами, а також за допомогою особливих, лише йому притаманних засобів гарантувати організованість, упорядкованість суспільних відносин в умовах цивілізації.

      Право в практичному житті людей – це явище, яке стосується побутових справ, конфліктів, узгодження суперечок тощо. Виражається та реалізується воно в законах, інших нормативних актах, судових рішеннях, правочинах, торкається поточних справ та турбот і пов’язано з діяльністю законодавців, суддів, нотаріусів, правоохоронних органів та юристів.

      Право будується та функціонує на основі певних принципів, які виражають його сутність та соціальне призначення. В них відображаються головні риси й особливості права, що надають йому властивість державного регулятора міри свободи і справедливості в суспільних відносинах.

     До  основних принципів права належать:

     -     принцип демократизму в формуванні та реалізації права;

      -     принцип законності;

      -     принцип національної рівноправності;

      -     принцип гуманізму;

      -     принцип рівності громадян перед законном;

      -     принцип взаємної відповідальності держави і особи.

      Таким чином, право – це система нормативних установок, що спираються на ідеї людської справедливості і свободи, які виражені більшою частиною в законодавстві і регулюють суспільні відносини.  

     1.2. Право і релігія

     Дослідження співвідношення права і релігії є обов’язковим та дуже цікавим елементом теми співвідношення моралі та права хоча б тому, що історично релігія як система моральних норм та правил поведінки віруючого мала величезний вплив на формування права, а сучасні правові системи і окремі галузі права певною мірою мають релігійне коріння.

      Право - це міра свободи і рівності, заснована на уявленнях про справедливість і потребах суспільного розвитку, що поступово складається в процесі повторюваних суспільних відносин, які схвалюються суспільством та визнаються і охороняються державою. Тож, право - це продукт суспільства, а не держави.

      Релігія - це заснована на вірі у священне система духовних явищ та відповідних їм норм, інститутів, відносин та дій. Релігійні норми завжди пов’язані з  наявністю об’єкту поклоніння, віри в існування вищого містичного сенсу життя, незбагненних цінностей тощо.

      Наведене  дозволяє встановити спільні та відмінні риси права і релігії.