Соціально-економічні гарантії держави населенню

На сьогодні соціальна підтримка  населення, що здійснюється у трьох  основних формах (соціальні пільги, соціальна допомога й субсидії), є надто складною й непрозорою.

Сучасна система соціальних пільг  в Україні формувалась на основі системи соціального захисту  населення УРСР, а широке коло осіб, які мають право на отримання  пільг (пільговики), та вагомий перелік  самих пільг спричинюють істотне  фінансове навантаження на зведений бюджет України.

Діючі державні інформаційні системи  і ресурси з питань соціального  захисту громадян, формувалися окремими органами державної влади в умовах відсутності єдиної нормативної  та технологічної бази. Відомості, що містяться в них, недоступні іншим  органам державної влади для  оперативного використання, що на практиці призводить до значних часових затримок при міжвідомчому обміні інформацією, багаторазового збору і дублювання інформації в різних системах.

До основних проблем чинної системи  соціальної підтримки слід віднести:

- низький рівень охоплення бідного  населення соціальною підтримкою. Усього 56,8 % осіб, які мають доходи  нижче за прожитковий мінімум,  одержують принаймні один вид  соціальної підтримки;

- низька адресність при наданні  соціальної підтримки. Розподіл  державних соціальних трансфертів  є несправедливим: менше 23 % від  їх загальної суми потрапляють до бідних, інші (майже 17 млрд. грн. щороку, тобто близько 6 % доходів бюджету) надаються небідному населенню;

- механізм надання житлових  субсидій та пільг з оплати  житлово-комунальних послуг побудований  на завищених нормативах споживання  цих послуг, що призводить до  неефективного використання коштів  бюджету.

Одним з головних пріоритетів України  є прагнення побудувати орієнтоване  на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток суспільство. Тому велике значення має величина видатків на соціальне забезпечення з боку держави.

Указом Президента планується ввести найближчим часом електронну соціальну картку (створення єдиної інформаційно-аналітичної системи обліку та управління коштами соціальної сфери, впровадження на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій прозорого механізму адресної реалізації соціальних пільг та контролю за обсягом наданих соціальних пільг із державного та місцевих бюджетів).

І останнім показником ефективного  забезпечення є своєчасність та повнота одержання соціальних виплат. Нестабільна політична та економічна ситуація в країні впливає на вчасність соціальних виплат.

Отже, питання ефективності забазпечення населення соціальними  виплатами є досить актуальним в  наш час. Загалом тенденція піклування держави про своїх громадян та забезпечення їх соціальними виплатами  у разі необхідності є позитивною, але разом з тим існує ряд  недоліків які потребують термінового  вирішення.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ  СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ ДЕРЖАВИ

 

3.1 Підвищення  ролі соціальних фондів у забезпеченні  соціальних гарантій.

 

Одним з найголовніших  завдань економічних перетворень  з метою побудови в Україні  соціально-орієнтованого господарства ринкового типу є реформа системи  державного фінансового забезпечення соціальних гарантій. Її головною метою  має стати досягнення найбільш повного  задоволення соціальних інтересів  кожного громадянина. З огляду на це актуальним питанням залишається  вивчення зарубіжного досвіду у  сфері управління соціальними фондами  та участі держави у цьому процесі.

Існує низка проблем яка  притаманна конкретним соціальним фондам держави. Так, Фонд соціального страхування  на випадок безробіття має багато проблем, пов'язаних із рухом робочої  сили. Причиною такого розповсюдженого  явища є неефективність використання робочої сили у минулому й відсутність  економічних умов, які дали б змогу  людям застосовувати свої навички  у продуктивній роботі за пристойну  плату. Тому не дарма більшість економістів  і соціологів розглядають це явище  як соціальне зло.  

В провідних країнах світу  з розвинутою економікою і високим  рівнем життя проблема ефективної зайнятості вже давно вирішена, а якщо і  є, то рівень безробіття є лише фрикційним і структурним, які є обов’язковими  характерними рисами будь – якої держави, навіть з досить розвинутою економікою. Для нашої ж країни це питання  є досить актуальним, і, мабуть, ситуація зміниться лише за умови ефективної політики зайнятості.

З найбільшою кількістю проблем  стикається Пенсійний фонд України, головне завдання якого полягає  в підтримці життєдіяльності  тієї категорії громадян, які досягли похилого віку чи втратили працездатність і визнані інвалідами, через що не можуть забезпечити собі мінімально необхідний рівень доходу.

Відсутність системності  у проведенні пенсійної реформи, випереджаюче підвищення розмірів пенсій, порівняно із збільшенням фонду  оплати праці  - розбалансовують  бюджет Пенсійного фонду України.

Дослідивши стан пенсійного забезпечення в Україні, можна зробити  висновки, що наявна пенсійна система  перебуває в надзвичайно складному  фінансовому становищі і не забезпечує пенсіонерів необхідним обсягом  доходу для прийнятного рівня  життєдіяльності. Назріла необхідність вдосконалення функціонування пенсійного забезпечення в Україні, адже її ефективна діяльність є передумовою підвищення рівня соціального захисту у державі. Отже, це свідчить про актуальність проблеми реформування пенсійної системи України.

Наявна система пенсійного страхування не виконує належним чином свого головного завдання, оскільки розмір пенсій здебільшого  не дає можливості підтримувати мінімальний  рівень життєдіяльності . Можна виділити такі основні проблеми пенсійної системи України на сучасному етапі:

- низький рівень пенсій більшості осіб, що досягли пенсійного віку: понад дві третини пенсіонерів отримують пенсії до 1 тис гривень. У той же час, середній розмір «спеціальних» пенсій щонайменше у 2,5 рази перевищує середній розмір пенсії призначеної на загальних умовах;

- незбалансований бюджет Пенсійного фонду – у 2010 році з держбюджету на покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду України виділено майже 27 млрд. гривень;

- видатки на пенсійне забезпечення сягнули 16,3 % ВВП. При цьому не слід забувати, що розмір пенсійних внесків становить 35 %, що набагато вище, ніж в інших країнах Європи: Угорщина - 26,5 %, Франція - 24 %, Чехія - 28 %, Швеція - 18,9 %. Проте й цього недостатньо для покриття пенсійних видатків;

- на даний час існує розрив між розмірами пенсій жінок і чоловіків. Для жінок встановлено нижчу межу працездатного віку, вони мають меншу тривалість стажу, заробітна плата жінок в середньому майже на 30 % нижча ніж у чоловіків.

Середній розмір пенсії за віком у жінок становить в  середньому 872,60 гривень, у чоловіків - 1327,06 гривень. Отже, розмір пенсії за віком  жінок вдвічі менший за розмір пенсії за віком чоловіків. Пенсії для більшості  людей залишаються мізерними, засоби, що поступають на їх виплату в масштабі країни, величезні, а їх сума з року в рік зростає несумісними  з можливостями економіки темпами.

Основними факторами незадовільного функціонування пенсійної системи  є:

- складна демографічна ситуація та негативні перспективи її розвитку;

- макроекономічний стан держави (інфляція, безробіття, економічні кризи тощо);

- значна «тінізація» виплат працівникам.

Формування економічної  політики держави передбачає захист малозабезпечених верств населення, а різноманітні соціальні програми вимагають проведення дослідження в демографічній сфері. Як підкреслюють більшість фахівців, сучасна демографічна ситуація в Україні викликає занепокоєння. Характерними ознаками нинішніх демографічних тенденцій стали скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя і народжуваності, від'ємне сальдо міграції.

В Україні 13,7 мільйона пенсіонерів. Зараз на 88 пенсіонерів припадає 100 осіб, а в 2025 році один працюючий  за прогнозами буде утримувати одного пенсіонері. У 2050 році за прогнозами вже  буде 125 пенсіонерів на 100 працюючих.

За розрахунками до 2050 року кількість населення скоротиться  приблизно на 40 %. Саме демографічні чинники, у сукупності з іншими економічними і соціальними факторами, зобов'язують уряд країни проводити пенсійну реформу, яка є складовою інших реформ — економічної, соціального страхування, охорони здоров'я.

Реформування механізму  функціонування соціальних фондів держави  доцільно здійснювати на основі:

- чіткого визначення джерел і розмірів фінансування за різними видами соціального страхування;

- централізації та впорядкування збирання страхових внесків;

- удосконалення методів контролю та підвищення ролі соціальних партнерів в управлінні соціальним страхуванням;

- збереження державних соціальних гарантій;

- створення економічних передумов зростання заробітної плати як найважливішого фактора розвитку соціального страхування.

Ефективне реформування функціонування соціальних фондів дозволить багато в чому вирішити їх нагальні питання.

Відповідно до українського законодавства, національна пенсійна модель формується з кількох рівнів. Перший – солідарна пенсійна система, яка вже повністю функціонує. Фінансові ресурси солідарної системи формуються за рахунок страхових внесків працюючого населення або залучення коштів із державного бюджету. Це означає, що рівень життя пенсіонерів повністю залежить від цих двох основних джерел надходження фінансових ресурсів. Проте результати досліджень у демографічній сфері показують, що даний рівень національної пенсійної системи самостійно не зможе забезпечити високі соціальні стандарти громадянам пенсійного віку. Необхідно додатково запроваджувати накопичувальні пенсійні програми, які формуватимуть другий і третій рівні вітчизняної пенсійної моделі.

Накопичувальні пенсійні програми, поряд із перерозподільними, дозволяють диверсифікувати джерела  фінансових ресурсів для забезпечення пенсійних виплат. У сучасних умовах вирішення цього питання є  особливо актуальним для нашої держави.

Накопичувальні пенсійні схеми побудовані на можливості створення  відповідних резервів для майбутніх доходів їх учасників. На відміну від перерозподільних пенсійних програм, за якими фінансові ресурси спрямовуються, в основному, на поточні пенсійні виплати, накопичувальні передбачають вкладення коштів їх учасників у різноманітні прибуткові інвестиційні проекти. Саме прогнозований інвестиційний дохід має захищати пенсійні заощадження від інфляції, компенсувати накладні витрати, пов'язані з обслуговуванням пенсійних активів, і створити фінансове підґрунтя для гідної старості.

Основним чинником проведення пенсійної реформи в Україні  є наявні вже протягом тривалого  періоду демографічні тенденції. Нинішня  ситуація у сфері пенсійного забезпечення показує, що необхідно на практиці використовувати  всі три рівні національної пенсійної  системи. Щодо солідарної системи, то вона на даному етапі проведення пенсійної  реформи в Україні залишається  основною в плані пенсійного забезпечення громадян .

Солідарна пенсійна система  – існуючий перший рівень української  пенсійної системи, в умовах демографічної кризи неспроможна фінансове забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів. Оскільки вона передбачає утримання громадян пенсійного віку наступними поколіннями працюючих, то може ефективно функціонувати лише за умови розширеного відтворення поколінь. Для підвищення її фінансової стійкості й пошуку нових джерел фінансування потрібно:

- розробити заходи, які сприяли б призупиненню процесів «тінізації» доходів населення, у тому числі заробітної плати, приховування їх від оподаткування;

- підвищити розмір заробітної плати та інших доходів населення. У сучасних умовах рівень заробітної плати працівників не повною мірою відповідає реальній вартості робочої сили. Заробітки працівників повинні надавати їм можливість не тільки сплачувати податки і страхові внески, підвищувати рівень споживання, а й робити відповідні заощадження в банківських установах, формуючи тим самим фінансові ресурси для інвестування національної економіки;

- залучити підприємців, які працюють за спрощеною системою оподаткування, до сплати пенсійних внесків. У свою чергу, співпраця з контролюючими державними органами дасть поштовх до легалізації найманих працівників. Для останніх можливе запровадження пенсійних канікул на певний строк, з поетапним підвищенням сплати пенсійних внесків у майбутньому.

Отже, на сучасному етапі  ринкових перетворень в Україні  у сфері функціонування цільових соціальних фондів нагромадилася низка  нерозв'язаних проблем законодавчого  і організаційного характеру:

- великі розміри внесків до державних соціальних фондів не збільшують надходження коштів від підприємств, організацій, що пов'язано з таким негативним явищем, як «тінізація» економіки;

- відсутність єдиних принципів визначення критеріїв необхідності надання соціальних пільг;

- відсутність чіткої спрямованості соціальних витрат на допомогу сім'ям із низьким рівнем доходів;

- недостатня узгодженість соціальних витрат із іншими державними витратами;