Соціально-економічні гарантії держави населенню

 

Мета дослідження  полягає у визначенні напрямків вдосконалення системи соціальних гарантій на основі теоретичних та практичних аспектів обраної проблематики.

Для досягнення вказаної мети потрібно визначити такі завдання:

- дослідити та поглибити теоретичні  основи поняття “соціальні гарантії”; 

- охарактеризувати показники ефективності  соціальних гарантій;

- виявити та проаналізувати  вплив економічної системи держави  на забезпечення соціальних гарантій  населення; проаналізувати процеси  становлення та розвитку системи  соціальних гарантій населення  в Україні;

- оцінити основні соціально-економічні  гарантії в Україні;

- визначити ефективність забезпечення  населення соціально-економічними  гарантіями в Україні;

- проаналізувати споживчий кошик  провідних країн світу;

- визначити основні джерела  фінансового забезпечення соціальних  гарантій населення; 

- розробити пропозиції щодо  покращання їх фінансування соціальних  гарантій.

Об’єктом дослідження  є система соціально-економічних гарантій населення України і шляхи її вдосконалення.

Предметом - є особливості функціонування соціально-економічних гарантій  держави населенню в Україні.

У процесі дослідження  були використанні такі методи: аналітичний, статистичний, порівняння, монографічний, узагальнення, табличний, графічний.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНО- ЕКОНОМІЧНИХ ГАРАНТІЙ ДЕРЖАВИ

 

1.  Поняття соціальних гарантій та їх необхідність.

 

Конституцією України  нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою. Проголошення України соціальною державою – великий крок у розвитку української державності, однак  це не означає, що держава дійсно є  соціальною, а лише свідчить про  наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.

Державу, що забезпечує своїм  громадянам і особам, що знаходяться  на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний  розвиток, називають соціальною. Така держава створює систему соціального  захисту, що охоплює систему соціального  страхування, соціальні гарантії, соціальну  допомогу, систему фінансування пенсій, допомог, компенсацій, медичних і інших  соціальних послуг. Окремі функції  держава в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний  фонд, Фонд соціального страхування  населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при  підприємствах, тощо.

В Україні 5 жовтня 2000 р. було прийнято Закон  “Про державні соціальні  стандарти та державні соціальні  гарантії”,  який визначає правові  засади формування та застосування державних  соціальних стандартів і нормативів,  спрямованих на реалізацію закріплених  Конституцією України та законами

України основних соціальних гарантій.

Закон оперує і пояснює  такі найважливіші поняття:

–  державні соціальні  стандарти –  встановлені законами,  іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи  або їх комплекс,  на базі яких

визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

–  прожитковий мінімум  – вартісна величина достатнього  для забезпечення нормального функціонування організму людини,  збереження її здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг,  необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;

–  соціальні норми  та нормативи –  показники необхідного  споживання продуктів харчування,  непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними,  соціально-культурними послугами;

–  нормативи витрат –  показники поточних і капітальних  витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб в обсязі, не меншому від державних соціальних стандартів і нормативів [1].

Відповідність українських  стандартів міжнародним є запорукою  інтеграції нашої держави у світовий економічний простір та європейську  спільноту. 

На думку фахівців,  сьогодні одне з основних завдань  – це прискорення стандартизації, тобто приведення у відповідність стандартів країни з міжнародними.  Особливо це стосується соціальної сфери, зокрема рівня добробуту населення. Це зумовлено тим,  що саме в соціальній сфері спостерігається найбільше відставання України,  що є серйозною перешкодою для реалізації плану дій щодо вступу її до Євросоюзу [2].

Головна мета розробки соціальних стандартів –  забезпечити в країні стабільність і мінімізацію соціального  ризику, що в цілому дасть змогу  знизити соціальне напруження.

У світі перша група  соціальних стандартів була розроблена в 1961 р.  і ввійшла до Європейської соціальної хартії, яка повністю присвячена формуванню і захисту соціальних прав [3].

Друга група соціальних стандартів пов’язана із стандартизацією рівня  життя в країні.  Ці стандарти,  у першу чергу,  мають характеризувати мінімальні соціальні норми, які гарантують гідний рівень життя.

Отже, формування соціальних стандартів є одним із базисних елементів  соціальної політики держави та провідним  чинником успіху держави у сфері  соціального забезпечення. Стандарти  необхідні: державі –  як інструмент управління; постачальникам – для підвищення конкурентоспроможності; споживачам –  для визначення якості послуг,  що їм надаються.

 

2. Види соціально-економічних гарантій держави населенню.

 

Соціально-економічні гарантії є методом забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам - це об'єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій показує рівень розвиненості країни.

Економічні гарантії формуються у процесі функціонування економічної  системи суспільства шляхом створення  матеріальних умов реалізації правових приписів. Умовами, що забезпечують законність, є рівень розвиненості економічних  відносин, стабільність діяльності суб’єктів  господарювання,підвищення рівня економічного достатку населення, підвищення продуктивності праці, зростання обсягу виробництва, ефективна грошова система та економічна політика держави.

Соціальні гарантії передбачають наявність стабільного суспільства  з високим рівнем життя та соціальної захищеності населення. Вони відображають суспільне значення людини, реальні  можливості усвідомленого функціонування як суб’єкта суспільних відносин. Звичайно ж  незахищеність населення, падіння  життєвого рівня, зростання безробіття та вартості соціальних послуг не дозволяє державі у повній мірі реалізувати  свої загально-соціальні функції. І тут важливо пам’ятати, що стабільне процвітання держави можливе лише за умови соціальної стабільності та впевненості населення не лише у завтрашньому дні, а й в гарантованості наданих прав і свобод.

Отже, основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою  забезпечення  конституційного  права  громадян на достатній життєвий рівень.  
     До числа основних державних соціальних гарантій належить: 

- мінімальний розмір  заробітної плати;  
- мінімальний розмір пенсії за віком;  
- неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 

- розміри державної соціальної  допомоги  та  інших  соціальних  виплат[4].   

 Основні державні соціальні гарантії,  які є основним джерелом існування,  не можуть  бути  нижчими  від  прожиткового  мінімуму, встановленого законом.

Законами України   з   метою   надання  соціальної  підтримки населенню  України  в  цілому  та  окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо:

- рівня життя  населення,  що  постраждало  в аварії на Чорнобильській АЕС;

- стипендій учням  професійно-технічних  та   студентам   вищих державних навчальних закладів;

-  індексації доходів   населення з метою підтримання  достатнього життєвого рівня  громадян та купівельної спроможності  їх  грошових  доходів в умовах  зростання цін; 

- надання гарантованих  обсягів  соціально-культурного, житлово-комунального,  транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування;  
- забезпечення пільгових умов задоволення потреб у  товарах  та  
послугах  окремим  категоріям громадян,  які потребують соціальної  
підтримки.

 

 

 

3. Характеристика показників ефективності соціальних гарантій.

 

Основними способами реалізації соціальних гарантій є:

- визначення стандартів  малозабезпеченості та мінімальних  рівнів доходів;

- соціальне страхування;

- трансфертні платежі;

- державне фінансування  соціальної сфери;

- регулювання відносин  зайнятості.

Складовою частиною соціальних гарантій є визначення і вимір  малозабезпеченості населення, що як соціально-економічне явище має кілька рівнів і характеризується набором соціальних стандартів.

Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого  визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів  населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти. Закон України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 р. № 966-XIV визначає прожитковий мінімум як вартісну величину достатнього для нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум у  середньому на одну особу на місяць визначається як сума добутків обсягів  прожиткових мінімумів кожної  соціально-демографічної групи населення  та питомої ваги чисельності відповідної  групи в загальній чисельності  населення України  (регіону).

Крім того, прожитковий мінімум  визначається диференційовано залежно  від вікового критерію або ж залежно від соціальної та демографічної групи особи:

• для дітей віком до 6 років;
• для дітей віком від 6 до 18 років;
• для працездатних осіб;
• для осіб, які втратили рацездатність.

Такий поділ зумовлений особливостями  людського організму, у його потребах в залежності від віку та фізичних можливостей.

Основними державними соціальними  гарантіями є мінімальна заробітна  плата та мінімальна пенсія за віком, неоподатковуваний мінімум доходів  громадян, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:  
- вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;  
- загального рівня середньої заробітної плати;  
- продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.  
                 Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. 

Особливістю мінімальної  заробітної плати є її швидке  «старіння», що зумовлює необхідність регулярного коригування її розмірів. Це пов'язано зі змінами в обсягах  виробництва і структурі економіки,  тенденцій на ринку праці,  доходів  та цін на споживчі товари, з процесами  глобалізації. У зв'язку з цим  важливого значення для практичного  втілення мінімальної заробітної плати  у господарську діяльність країни

набувають проблеми визначення термінів, критеріїв, методів, важелів  та інструментів коригування.

Мінімальний споживчий бюджет - це набір продовольчих і непродовольчих товарів і послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.  
          Споживчий кошик  - асортимент товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім'ї. Такий набір використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету, виходячи з вартості споживчого кошика у діючих цінах. Споживчий кошик служить також базою порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання.  
          Формуванням споживчого кошика займається Кабінет Міністрів України.  
          На основі даних по споживчому кошику та споживчому бюджеті розраховуються такі показники, як уже вищезазначені мінімальна зарплата і прожитковий мінімум. 

Якість життя населення  в основному залежить від його сукупних доходів, що формуються з грошових та натуральних надходжень до сімейного  бюджету: оплати праці, доходів від  підприємницької діяльності, доходів  від особистого господарства, пенсій, стипендій, різних допомог тощо. Від  рівня доходів населення безпосередньо залежить рівень його забезпечення матеріальними та культурними благами, стан здоров'я і відтворення робочої сили. Останнім часом відбувається різка зміна структури доходів, було прийнято цілий ряд нових законів та указів, що прямо або опосередковано впливають на номінальні та реальні доходи населення, тому вивчення цієї проблеми на сьогодні є актуальним.