Соціальні проблеми людей похилого віку

     - соціальне обслуговування;

     - організація пенсійного забезпечення.

     Механізм  соціального захисту старих людей  реалізується на державному і регіональному (міському) рівнях.

     Державний рівень соціального захисту забезпечує гарантоване надання законодавчо-встановлених пенсій, послуг і пільг у відповідності  із грошовими і соціальними нормативами.

     На  регіональному рівні із врахуванням  місцевих умов і можливостей вирішуються  питання додаткового підвищення рівня забезпечення.

     Основна мета соціального захисту літніх і старих людей – це позбавлення  їх від абсолютних злиднів, бідності, надання конкретної допомоги. Соціальна  допомога літнім і старим людям –  це забезпечення в грошовій чи натуральній  формі, у вигляді послуг чи пільг, наданих з врахуванням законодавчо  встановлених державою соціальних гарантій із соціального забезпечення.

               Основними принципами соціальної  допомоги є:

     - принцип адресності, надання соціальної  допомоги конкретно потребуючим  особам із врахуванням їх індивідуальних  здібностей;

     - принцип гарантованості, обов’язкове  надання допомоги старим людям,  що звернулись у відповідні  органи;

     - принцип диференційованого підходу  при визначенні розмірів і  видів допомоги в залежності  від місця проживання і специфіки  умов;

     - принцип комплексності, надання  одночасно деяких видів допомоги, (грошова, послуги, пільги);

     - принцип самостійності місцевих  органів влади і соціального  захисту з питань організації  і проведення заходів, щодо  надання старим людям допомоги;

     - принцип соціального регулювання,  перегляд соціальних нормативів  у зв’язку із вимогами життя.

     Існують різні форми соціальної допомоги, серед яких слід виділити такі:

• термінова соціальна допомога – надання допомоги одноразового характеру;
• адресна соціальна допомога – здійснюється в кризовій ситуації одиноким старим людям;
• бригадна форма допомоги важкохворим – це комплексне обслуговування з наданням соціальних і медичних послуг.

               Соціальне обслуговування літніх і старих людей.

     Соціальне обслуговування людей літнього і  старого віку – це сукупність спеціальних  послуг, які надаються людям літнього і старого віку в домашніх умовах чи спеціалізованих державних закладах, що включають соціально-побутову допомогу і морально-психологічну підтримку.

     Основні принципи діяльності в сфері соціального  обслуговування старих людей такі:

• врахування прав людини і громадянина;
• надання державних гарантій;
• забезпечення рівних можливостей в одержанні соціальних послуг, і їх доступності для старих людей;
• наступність, поступовість, доступність всіх видів соціального обслуговування;
• орієнтація соціального обслуговування на індивідуальні потреби.

     Держава гарантує літнім і старим людям можливість одержання соціальних послуг на основі принципу соціальної справедливості незалежно  від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання.

     Соціальне обслуговування включає в себе стаціонарні, напівстаціонарні та нестаціонарні  форми. До стаціонарних форм соціального  обслуговування відносяться пансіонати для ветеранів праці й інвалідів, ветеранів війни, окремих професійних категорій старих людей; а також спеціальні будинки для одиноких і бездітних подружніх пар з комплексом служб соціально-побутового призначення.

     Стаціонарне соціальне обслуговування спрямоване на надання різносторонньої соціально-побутової  допомоги людям літнього і старого  віку, які повністю чи частково втратили здатність до самообслуговування.

     Напівстаціонарні  форми соціального обслуговування включають відділи денного і  нічного перебування, реабілітаційні центри, медико - соціальні відділи. Напівстаціонарне соціальне обслуговування включає в себе соціально-побутове, медичне і культурне обслуговування старих людей, організацію їх харчування, відпочинку, забезпечення їх участі в  посильній трудовій діяльності і  підтримування активного способу  життя.

     До  нестаціонарних форм соціального обслуговування входить соціальне обслуговування за місцем проживання, термінове соціальне  обслуговування, соціально-консультативна допомога, соціально-психологічна допомога. Нестаціонарні форми соціального  обслуговування створені для надання  соціальної допомоги і обслуговування старих людей, що надають перевагу звичній  для них домашній обстановці.

     Основні соціальні послуги, що здійснюються за місцем проживання такі:

• організація харчування і доставка продуктів додому;
• допомога у придбанні медикаментів, продовольчих і промислових товарів першої необхідності;
• сприяння в організації медичної допомоги та інших правових форм;
• підтримка умов проживання у відповідності з гігієнічними вимогами;
• організація різних соціально-побутових послуг в залежності від умов проживання;
• допомога в оформленні різних документів;
• допомога в оформленні у стаціонарний заклад соціального обслуговування.

     Право на соціальне обслуговування мають  жінки старші 55 років та чоловіки старші 60 років, що потребують постійної  чи часткової допомоги у зв’язку  з неможливістю самостійно задовольнити свої життєві потреби[37,с.98].

       В Україні державна система соціального обслуговування самотніх непрацездатних громадян, інвалідів, людей похилого віку та інших осіб складається з мережі стаціонарних установ, територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, реабілітаційних центрів для громадян з обмеженими фізичними та розумовими можливостями, установ і закладів, що надають соціальні послуги бездомним громадянам та особам, звільненим з місць позбавлення волі. Усі ці заклади опікуються більш ніж півтора мільйонами громадян, що перебувають у складних життєвих обставинах. Але, очевидно, що цього недостатньо та й, крім іншого, значна централізація української системи соціального обслуговування та соціальних послуг ускладнює інтеграцію малозахищених громадян у суспільство і не впливає на поліпшення якості їх життя. Одержання послуг на рівні громади або вдома часто є неможливим. Тому сьогодні назріла об’єктивна потреба формувати модель надання соціальних послуг європейського зразка, розвивати державні та недержавні соціальні служби для надання соціальних послуг громадянам та їх родинам.  

       Це дозволить добитися конкретної мети: покращення якості життя літніх людей, ресоціалізації людей похилого віку, визнання їх досвіду і життєвих досягнень, підвищення їх соціального статусу.

Цієї  мети можливо досягти за умови  виконання непростих, але важливих задач:

       Створити місце зустрічей (наприклад, Центр соціальної активності громадян) – простір для спілкування людей, перш за все осіб похилого віку; метою є відродження у його клієнтів нових життєвих імпульсів та інтересів, визнання досвіду і життєвих досягнень літніх людей, а відтак підвищення їх соціального статусу. Люди, навіть, у похилому віці можуть відігравати важливу роль у житті суспільства. Особливо це стосується жертв тоталітарних режимів, які можуть передати свій важливий досвід наступним поколінням.

• Підвищити соціальний статус осіб похилого віку, суспільно визнати їх життєвий досвід.
• Створити умови для активної участі літніх людей у суспільному житті, сприяти подоланню їх ізольованості шляхом організації різноманітних заходів у місцях зустрічі (Центр соціальної активності громадян).
• Сприяти усвідомленню взаємної відповідальності поколінь: люди похилого віку мають сприйматися суспільством не як безпомічні старі люди або жертви, а як особистості, що завдяки своєму досвіду та знанням спроможні робити важливий внесок у розвиток суспільства.
• Змінити суспільне уявлення про старість - пригорнути увагу суспільства до соціальної ситуації людей похилого віку на місцевому та національному рівнях, а у перспективі змінити уявлення про старість.
• Сприяти осмисленню історії свого життя і своєї країни, в тому числі, за допомогою заходів, спрямованих на започаткування діалогу між поколіннями.
• Створити волонтерських рух, який би дозволив людям похилого віку брати активну участь у житті громади та сприяв їх соціальній адаптації.
• Покращити якість життя людей похилого віку шляхом регулярного надання їм соціальних, юридичних, побутових та культурних послуг.
• Розробити ефективні моделі проектів з надання допомоги людям похилого віку, які можуть слугувати за взірець для широкого впровадження і сприятимуть покращенню структур, що надають допомогу літнім людям.

        Вказаний перелік задач, звичайно, не вичерпний. Він може бути розширений з огляду на потреби людей похилого віку та ситуацію, яка склалася у суспільстві…

     Отже, переважна більшість старих людей має потребу в самому широкому спектрі послуг і допомоги, що робиться їм сторонніми людьми, будь те члени родини, сусіди, медичні, соціальні або благодійні організації. Стосовно до України, в основній своїй масі родини нездатні, узяти на себе всі турботи про старих і безпомічних родичів. Уся вага по відходу за старими людьми ляже в першу чергу на плечі державних соціальних служб, а також на органи охорони здоров'я. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                 Висновки 

       У даній роботі були проаналізовані  методологічні засади соціологічного  аналізу соціальних проблем людей  похилого віку в українському  суспільстві. На початку роботи  розглянуто період адаптації  людей до старіння, були виявлені  основні геронтологічні теорії  та концепції. 

       В ході роботи визначено, що зміни статусу людини в старості, викликаного,  насамперед припиненням або обмеженням трудової діяльності,  трансформацією ціннісних орієнтирів самого способу життя і спілкування, а також виникненням різних утруднень, як у соціально-побутовій, так і психологічної адаптації до нових умов.  Точне і повне знання особливостей впливу соціально - психологічних і біологічних факторів на процес старіння особистості дозволить направлено змінити умови, спосіб життя старих людей таким чином, щоб сприяти оптимальному функціонуванню особистості старої людини і робити тим самим стримуючий вплив на процес її старіння.

       Нейл Смелзер,  приводить коефіцієнти  залежності похилих (65 років і  вище) та молодих(до18 років). Причому  перший коефіцієнт має явну  тенденцію до підвищення, а другий  навпаки – до зниження. Часи  змінюються, зростає рівень комфорту, але потреба людей похилого  віку у допомозі не тільки  не зникає, але й має тенденцію  зросту.

       І для людей похилого віку, і для молоді важливими стають можливості адаптації до нових життєвих обставин. Класифікація соціальних проблем кожної соціальної групи детермінується її характеристикою та специфічними особливостями. Предмет геронтосоціології полягає в трьох рівнях: індивіду, малої групи, та групи соціальної структури.

        На першому рівні ведуться дослідження еволюції особистості з приходом старості, вивчається вплив попередніх етапів біографії  та професійної діяльності на характеристику людини похилого віку, розглядається її поведінка в адаптаційному та після адаптаційному періодах життя, здібності до зміни стилю життя, її реакції у конфліктних ситуаціях (перш за все у вічному конфлікті поколінь), аналізуються зміни потреб, інтересів та ціннісних орієнтацій.

         На другому рівні досліджується  місце, роль та функції похилої  людини у колективі, в колі  сусідів,друзів, знайомих та родичів,  у сім’ї. Третій рівень дослідження розглядає включення геронтогрупи в суспільні процеси, вплив на політичні події в житті суспільства, проводе аналіз державної політики по відношенню до пенсіонерів.

          Різноманіття і складність соціальних проблем, що виникають зі старінням населення, носить, як правило, довгостроковий характер. Соціально-економічні труднощі періоду радикальних перетворень останніх років значно погіршили соціальне самопочуття більшості людей похилого віку, які по суті зайняли маргінальне становище в суспільстві. Соціальний статус літніх і старих людей істотно змінився в бік погіршення.