Соціальні проблеми людей похилого віку

                                                ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ I.Теоретико – методологічні засади дослідження соціальних проблем людей похилого віку в українському суспільстві…………………………….4

1.1.Адаптація людей в період старіння. Загальна характеристика соціальних проблем людей похилого віку……………………………………………………4

1.2.Соціогеронтологічні теорії старіння………………………………………..12

РОЗДІЛ II.Характеристика стану соціальних проблем людей похилого віку в українському суспільстві……………………………………………………......17

2.1.Визначення  соціальних проблем людей похилого  віку…………………..17

2.2.Соціальний захист та соціальне обслуговування людей похилого віку………………………………………………………………………….....     38

Висновки………………………………………………………………………    45

Список  використаної літератури………………………………………………48 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                   Вступ 

         Соціальні проблеми людей похилого віку в даний час знаходяться в центрі уваги багатьох соціальних інститутів, соціальних і дослідницьких програм, спрямованих на забезпечення прийнятного рівня життя літніх людей.

         Як відомо,ритм старіння суттєво  залежить від способу життя,  їх становища в сім’ї,рівня життя, умов праці,соціальних та психологічних факторів. Перехід людини в групу осіб похилого віку суттєво змінює її взаємовідносини з суспільством. Значно змінюється і спосіб життя людей. Раніше вони були пов’язані з суспільством, виробництвом,громадською діяльністю.

         Вихід на пенсію особливо важко  сприймають люди, чия трудова  діяльність мала високу оцінку  в минулому, а зараз визнається  непотрібною,безкорисною. І це природно, оскільки праця являється джерелом  довголіття, однією з найважливіших умов збереження хорошого здоров’я.

        Зі збільшенням тривалості життя зростає і період безпомічного існування старих людей з різними хронічними захворюваннями. Старі люди з порушенням повсякденних функцій складають приблизно 60%. Вже багато часу, на протязі століть, вчені, науковці, соціологи, розглядають соціальні проблеми людей похилого віку. Ці проблеми гостро торкнулися і українського суспільства. В Україні, порівнюючи з іншими розвиненими державами, дуже низький рівень допомоги людям похилого віку. Не достатнє піклування «панів» політичної  еліти, насамперед, держави, призводить до виникнення цілої низки проблем людства, які дуже позначаються на фізичному та психічному стані старіючого покоління.

        Серед головних соціальних проблем  людей похилого віку можна  виділити: самотність, безробіття, проблеми  у сім’ї, різноманітні захворювання, економічні проблеми, проблеми дозвілля  старих людей та багато інших проблем українського суспільства. Безвладдя, зниження моралі та культури населення, етичних норм та цінностей, призвели до руйнації колись процвітаючої та могутньої держави - України. Цілеспрямована діяльність з підготовки суспільства до демографічних змін потребує зміцнення системи соціальних служб, вдосконалення технологій рішення економічних, сімейно-побутових, психологічних та багато інших проблем, які мають життєво важливе значення для людей похилого віку.

          Об’єкт дослідження – людина похилого віку в українському суспільстві.

          Предмет дослідження – соціальні проблеми людей похилого віку в українському суспільстві.

         Мета дослідження - визначити основні соціальні проблеми людей похилого віку. Виявити можливі варіанти вирішення соціальних проблем людей похилого віку в українському суспільстві.

                                               Завдання:

1. Обґрунтувати  адаптаційний період людей до старіння;
2. Розглянути основні теоретичні підходи до вирішення соціальних проблем людей похилого віку;
3. Виявити головні соціальні проблеми людей похилого віку;
4. Визначити роль соціального захисту та соціальної допомоги людям похилого віку в українському суспільстві;
5. Обґрунтувати  можливі варіанти поліпшення життя людей похилого віку в українському суспільстві.

     РОЗДІЛ  І. Теоретико-методологічні засади дослідження соціальних проблем людей похилого віку в українському суспільстві.

1.1.Адаптація людей в період старіння. Загальна характеристика соціальних проблем людей похилого віку в українському суспільстві.

            Основним показником адаптації до виходу на пенсію є прийняття старіння за нормальне явище, а вихід на пенсію – за заслужений відпочинок після багатьох років праці. Мірою адаптації до пенсійного періоду є активність та уміння заповнити свій вільний час. Активність повинна бути відповідною до можливостей людини: якщо вона надмірна, це свідчить, швидше, про погане пристосування, відображаючи потребу людини показати, що вона ще до сих пір молода. Хороша адаптація ґрунтується на реальному розумінні свого становища, на пристосуванні способу життя та планів до умов, які змінились. Впевнена закономірність: люди, які перед виходом на пенсію мали широкі та живі інтереси поза своєю професією, улюблені заняття, на котрі їм завжди не вистачало часу, краще пристосовуються до особистої свободи. У цілому вихід на пенсію легше переноситься жінками, ніж чоловіками. Це пояснюється тим, що жінки у своїй основній масі займаються професійною діяльністю з чисто економічних причин, а не для задоволення потреб самореалізації. Вихід на пенсію жінок, обтяжених домашніми обов’язками, веденням господарства, вихованням дітей, сприймається ними як серйозне полегшення і задоволення. Вихід на пенсію розцінюється як катастрофа жінками, які відмовились від сімейного щастя заради кар’єри. Такі жінки після виходу на песію зазвичай розвиваютьрізні види діяльності соціального чи релігійного напрямку, вони декларують своє нібито повне задоволення від добре виконаних обов’язків[1,с.23].

         Геронтологи вважають, що якщо людина змінюється постійно протягом життя, то також бажано, щоб змінювалася виконувана нею робота, що дозволило б їй краще пристосуватися один до одного. 

             Старість – це заключний період вікового індивідуального розвитку, що наступає закономірно.

        Старіння - руйнівний процес, що протікає  в результаті наростаючої з  віком дії зовнішніх і внутрішніх  факторів, що ушкоджують і призводять  до недостатності фізіологічні функції організму[5,с.11].

        В старості, як і в будь –  якому віці, життя людини не  усвідомлюється без суспільних  відносин. Зміст існування  в  цьому суспільстві зводиться  до того,щоб бути йому корисним. Бездіяльність в старості сприймається  як відмова від індивідуальності. Обмеження з віком фізичних  можливостей , відповідно відображається  і в психічній сфері похилої  людини, визначаючи таким чином  свою точку зору на своє  місце у суспільстві. Цей фактор  є важливою умовою формування  в старості нової життєвої  позиції, яка направлена на  відмову від минулих спрямувань, соціальної активності та затвердженням  в новій соціальній ролі. Формування  нової життєвої позиції має  свій активний початок.

           Змінюючи одне соціальне оточення на інше, тобто змінюючи мікросередовище людина проходить процес адаптації. Цей процес великою мірою залежить від таких умов і того середовища в якому вона раніше перебувала.

      Старість приносить із собою і зміну звичних життєвих стандартів, і хвороби, і важкі щиросердечні переживання. Люди похилого віку виявляються на узбіччі життя. Мова йде не тільки і не стільки про матеріальні труднощі (хоча і вони відіграють істотну роль), скільки про труднощі психологічного характеру. Вихід на пенсію, утрата близьких і друзів, хвороби, звуження кола спілкування і сфер діяльності - усе це веде до збідніння життя, відходові з неї позитивних емоцій, почуттю самітності і непотрібності. Ситуація, однак, така, що з ростом тривалості життя і зниженням народжуваності значну частину населення складають люди літнього віку і, отже, є необхідність спеціальної організації допомоги літній людині.

        Необхідно пам'ятати, що люди похилого віку - це найбільше соціально вразлива частина населення. Їхній дохід звичайно значно нижче середнього, а потреби, особливо в медичному обслуговуванні, дієтичному харчуванні, значно вище. Дуже часто люди похилого віку живуть окремо від родин, і тому їм буває не під силу справитися зі своїми нездужаннями і самітністю. І якщо раніш основна відповідальність за літніх лежала на родині, те зараз її всі частіше беруть на себе державні і місцеві органи, установи соціального захисту населення [4,с.38].

        Неминуче наступаючі в старості вікові зниження адаптаційних можливостей компенсується професійною майстерністю, глибокими пізнаннями і навичками, придбаними протягом усього життя. Адаптаційні механізми дійсно знижуються, але це може бути успішно компенсовано  високим рівнем суджень, широтою кругозору.

        Таким чином, особистість людини  в міру її старіння змінюється, але старіння протікає по-різному, у залежності від ряду факторів, як біологічних (конституціональний тип особистості, темперамент, стан фізичного здоров'я), так і соціально-психологічних (спосіб життя,  сімейно-побутове положення, наявність духових інтересів, творчої активності). "Людина старіє так і таким чином, як вона жила протягом  життя і якою вона була як особистість" .

        Старіння особистості може виявлятися у виділеному закордонними авторами синдромі "неприйняття старіння", в основі якого лежить внутрішній конфлікт між потребами особистості й обмеженими в силу фізичного і психічного постаріння можливістю їхнього задоволення. Це протиріччя приводить до явища фрустрації і різних форм соціально- психологічної дезадаптації особистості .

        Таким чином, зміни статусу людини в старості, викликаного,  насамперед припиненням або обмеженням трудової діяльності,  трансформацією ціннісних орієнтирів самого способу життя і спілкування, а також виникненням різних утруднень, як у соціально-побутовій, так і психологічної адаптації до нових умов.  Точне і повне знання особливостей впливу соціально - психологічних і біологічних факторів на процес старіння особистості дозволить направлено змінити умови, спосіб життя старих людей таким чином, щоб сприяти оптимальному функціонуванню особистості старої людини і робити тим самим стримуючий вплив на процес її старіння.   

        Однією з найважливіших систем, що входять у поняття особистості, є образ самого себе. Це представлення людини про себе, своєї зовнішності, можливості, здібності, переваги і недоліки, а також емоційне відношення до себе. Уявлення про самому себе в старої людини залежить головним чином від актуальної життєвої ситуації. Має місце тенденція  до підтримки постійного представлення про власне Я. Сталість образу Я дуже важливо для збереження особистісної й емоційної рівноваги. Раптове руйнування самооцінки і сприйняття власного Я може виявлятися у виді неврозів і навіть психозів. Важливу роль грає зворотна інформація, одержувана з приводу себе від середовища, у якому живе людина[7,с.157].

        Розповсюджені в суспільстві стереотипи впливають на формування відношення до себе людей похилого віку. Під впливом негативних думок, багато представників пізньої дорослості зневіряються  в себе, свої здібності і можливості. Вони знецінюють себе, утрачають самоповагу, відчувають почуття провини, у них падає мотивація і, отже, знижується і соціальна активність.

        Зі старістю пов’язані і специфічні зміни в емоційній сфері людини, які проявляються в некерованому посиленні мимовільних реакцій ( сильному нервовому збудженні ), схильності до безпричинного суму, сльозливості. У більшості людей з’являється тенденція до ексцентричності ( дивацтва ), знижується чутливість, здатність знаходити вихід зі складних ситуацій, вони часто заглиблюються у свої думки, переживання, тривоги.

        На схилі літ люди рідше переживають радість , здивування, багато з них втрачає почуття гумору, інтерес, допитливість. Вони часто відчувають тривогу , пов’язану з очікуванням смерті, із захворюваннями, самотністю, фізичною неспроможністю. Їхня тривога , як правило , не має конкретної причини . У ній страх поєднується з гнівом, почуттям вини, соромом. Страх може бути зумовлений фізіологічними процесами в організмі, усвідомленням життєвих небезпек, що реально загрожують людині. Прояви ображеності здебільшого є емоційною реакцією на несправедливе ставлення до себе, незаслужене приниження власної гідності.

        Часто людина відчуває сум , який є породженням пережитого горя, самотності, хвороби, розчарування у житті,втрати значущої людини, перспективи. Сум супроводжується зумовленою звуженням кровоносних  судин  загальмованість рухів. Складні переживання змушують її оглянутися, по-новому відчути цінність життя, кожного прожитого дня і навіть години.

        Нудьга і пов’язана з нею стан монотонії ( зниження загального рівня активності ) Виникають у зв’язку з відсутністю яскравих сенсорних вражень, спричиненою послабленням слуху, зору та інших видів чутливості; інтелектуальною пасивністю , зумовленою зниженням рівня інтелекту та мотивації пізнавальної діяльності; руховою пасивністю, спричиненою зниженням фізичних можливостей організму.

        Емоційні переживання також пов’язані з очікуванням смерті. Люди у старості спокійніше роздумують про смерть, ніж відносно молодші. Думки про неї навідуються часто, але вже не викликають такої тривоги, як раніше. Емоційне життя літніх людей суттєво змінюється. Частіше виникають у них негативні переживання, які здебільшого пов’язані із пристосуванням до старості й наближенням смерті. Однак і в цьому віці люди нерідко переживають позитивні емоції[10,с.63].