Соціальні проблеми людей похилого віку

     Розділ ІІ. Характеристика стану соціальних проблем людей похилого віку в українському суспільстві

2.1.Визначення  соціальних проблем людей похилого  віку

Сім’я , як соціальна проблема людей похилого віку.

      З певного віку непересічною цінністю для людини стає сім’я,задля єдності та благополуччя якої вона живе та працює, обстановка в якій може додавати їй сил і відчуття усіх барв життя або пригнічувати, кидати її в депресивні стани. Особливо важливе значення має сім’я для людей похилого віку, хоч багато з них зустрічають свою старість самотніми[18,с.166].

      Соціологи сім’ї докладно проробили проблеми молодої сім’ї,  більш менш сім’ї середнього віку, та в меншій мірі проблеми сім’ї людей похилого віку.  З віком, чоловік та дружина знаходять спільну мову, стають рідними не по крові, а по довгим прожитим рокам, по образу життя та думок, переконань, поглядів і навіть смакам. Навіть у конфліктних сім’ях в минулому ,немає роздорів. Відносини похилих людей можуть бути кращим прикладом, який ілюструю теорію символічного інтеракціонізму: кожен рух,жест, вираз обличчя несе в собі значення, яке зрозуміле для обох сторін спілкування. Кожен здатен вгадати альтернативні поведінкові реакції другого та змоделювати власну поведінку.

     В похилому віці під впливом суб’єктивних та об’єктивних  обставин відбуваються часткові ускладнення  зору,слуху, смакових відчуттів, уповільнення реакцій, зміна зовнішності та ходи. Все це відображається на характері та манері поведінки. Самій собі людина може здаватися такою як завжди, тоді як партнер фіксує всі ці зміни і йому потрібні зусилля, щоб пристосуватися до нових ситуацій.

      Є наступні типи відносин між подружжям похилого віку:

а) «існуючі разом» – пари, які живуть разом  за звичкою, за довге життя у них  скопилося стільки образ,що  під  їх вагою забулися першочергові відчуття, які об’єднували колись цих людей.

б) «партнери  – конкуренти». Цих  людей колись , в молоді роки, об’єднувала якась спільна справа, можливо спеціальність. Разом вони складали гарний тандем, прагнули добитися кар’єри. В похилі роки, коли кар’єра відійшла у минуле,  спільні успіхи втратили свою цінність та залишилися  тільки сум від повсякденності, образи та докори.

в) «  закохані друзі». Відносини, побудовані на коханні та дружбі, які цим  людям вдалося пронести через  все життя.

      Люди похилого віку, вільні від повсякденної праці, частіше всього займаються вихованням онуків. Вони передають їм все краще, що накопили упродовж всього життя.

      Як правило, пенсіонери, які живуть у сім’ї займаються домашнім господарством. Вони раніше за всіх прокидаються. Готують сніданок для працюючих членів родини, годують онуків,допомагають їм одягатися, проводжають до школи. Потім йдуть на ринок, купують продукти. Після  цього прибирають у квартирі. Як є можливість, заглядають до сусідів,щоб поділитися цікавими новинами. Гуляють з онуками перед сном. Такий типовий день «відпочинку» багатьох пенсіонерів.

      Самопочуття людей похилого  віку в значній мірі визначається атмосферою, яка склалася у сім’ї – доброзичливою чи недоброзичливою. Виникають і інші проблеми. В сучасних умовах, коли відбувається НТР, накоплений досвід старшого покоління вже не має практичного значення. Більш освічена  молодь по іншому дивиться на старше покоління, не проявляючи  колишньої поваги. Але чуйність, увага до стариків, взаємна повага у сім’ї визначаються перш за все загальною культурою членів сім’ї, тією атмосферою, яка складається в суспільстві на різних етапах його функціонування.

      Все це впливає на бажання людей похилого віку жити разом з дітьми та онуками або окремо. Самопочуття людей похилого віку в більшій мірі визначається їх сімейним станом.

      Значення браку  та сім’ї в житті людини неоднакове на різних етапах її життя. Людина похилого  віку потребує сім’ю , перш за все у зв’язку з потребою у спілкуванні, взаємодопомозі, з необхідністю організації та підтримки життя. Це пояснюється тим, що похила людина вже не має ранішніх сил, енергії, не може переносити тяжку роботу, часто хворіє, потребує особливого харчування, піклування про себе. Коли мова йде про людей похилого віку, основний мотив заключення шлюбів – збіг поглядів та характерів, спільні інтереси, бажання позбутися самотності. Хоча , звісно, і в цьому віці емоції та симпатії також грають не малу роль.

      Як свідчать дані державної статистики, ріст числа пізніх шлюбів визначається в основному високими показниками розлучень, що перш за все характерно для числа міських жителів.

      Як правило це повторні шлюби. В рішенні проблеми самотності людей похилого віку за рахунок укладення повторних шлюбів не малу роль можуть зіграти соціальні робітники,  організуючі центри знайомств для людей середнього та похилого віку.

Проблема  взаємовідносин вікових груп.

      Відносини «донька – мати». Все почалося з того, що мати вирішила народжувати. На днях народження , ювілеях частіше згадують усі заслуги ювіляра і також забувають, що день народження – це день пологів, значить сліз, болі та перемоги над власною слабкістю.  Тож чиє це свято? Але вітають доньку. В кращому випадку, пару слів або букетик квітів – матері: «Ви можете гордитися такою донькою!».

      Мати годувала, поїла, вчила розмовляти, читати, писати, одягатися… цьому переліку немає кінця. Мати звикла до покірності своєї дитини, а вона стає  самостійною. Мати звикла,що у ній була постійна необхідність, і тоді, коли донька була маленькою, і тоді, коли у доньки з’явились свої маленькі. Мати звикла піклуватися, а піклування більше не потрібне. Але з іншого боку,  донька теж звикла до піклування, до сильної та умілої руки, але виявляється , що мати вже стара і слабка, що починається інволюційний  процес. Мати і донька; молодша починає піклуватися про старшу. Але мати не хоче з цим погоджуватися, тому що прийняв  «нові умови гри», вона повинна признати свою поразку та забути ті давні перемоги, з якими пов’язані і народження, і становлення доньки самостійною людиною. Донька також не радіє новому розподіленню ролей, вона вже виростила своїх дітей, напрацювалась, втомилася, далеко не молода, а треба знову няньчити, виконувати капризи та при цьому ні в якому разі не виказувати незадоволення. Так повинно бути , це називається «свята забов’язаність».

      Більш важкими є відносини «мати – син». Ще хлопчиком , син хоче відірватися від матері, більш всього бо назви  «мамин синочок». Внутрішньо хлопчик хоче відмовитися від своєї матері, порвати з нею зв’язок… Він робить це , подавляючи в собі все, що вважає проявленням жіночого початку. Хлопчик  хоче довести,що він та його мати не єдине ціле.

      До тих пір, доки чоловік не стане сиротою, він знаходиться в епіцентрі боротьби між матір’ю та жінкою за його увагу.

      Відносини «син – батько». Деякі психологи здатні розглядати їх скрізь призму боротьби за лідерство, а ті з них, хто сповідує  фрейдизм, порівнюють цю боротьбу, як двох самців.

      Відносини « батько – донька». Як відбуваються відносини  дорослої доньки та похилого батька? Тут немає ніякого суперництва, як у відносинах : «донька – мати» чи «батько – син», але це не виключає глибоко схованих заноз від конфліктів минулих років, наприклад, через солідарність з матір’ю (жіноча солідарність).

      Розглядаючи різні відносини, хочеться показати, що немає  якоїсь  інструкції «Як вести себе молодим зі стариками, а старикам з молодими»; кожна пара має свою індивідуальну історію та соціальні передісторію.

      Великою радістю на старості є онуки та правнуки. У багатьох бабусь та дідусів налагоджуються з ними дружні стосунки. Ці стосунки часто відіграють домінуючу роль у спонукальній сфері людей похилого віку, дають їм відчуття особистісного та сімейного оновлення, вносять різноманітність у їхнє життя, надають йому сенсу, є ознакою довголіття,яким можна гордитися. Дідусі та бабусі виконують важливі соціальні ролі, які мають різну мотиваційну спрямованість:

1. присутність. Зумовлена прагненням бабусі та дідуся створити спокійну обстановку , особливо за наявності загрози розпаду сім’ї;
2. сімейна «національна гвардія» Деякі бабусі і дідусі охоче беруть активну участь  у житті родини , віддаючи себе вихованню підростаючого покоління;
3. арбітри. Бабусі і дідусі прагнуть зберегти сімейні духовні цінності, підтримувати цілісність, спадкоємну єдність родини, намагаються владнати конфлікти між своїми дорослими дітьми та онуками;
4. зберігачі сімейної історії. Багато бабусь і дідусів, дбаючи про наступність між поколіннями, передають онукам сімейну спадщину і традиції[18,с.168].

      Не треба намагатися відгородити людину похилого віку від всіх справ, від хвилювань та стресів, таке піклування  обертається великою душевною трагедією для похилої людини. Праця дає людині впевненість у власних силах та у користі, яка необхідна іншим.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                Дозвілля як соціальна проблема 

      В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, в останні роки значно зросла частка людей похилого віку. До старшого покоління сьогодні належить кожен п’ятий . За даними інституту демографії в Україні нараховується 11 млн. людей похилого віку.

      Сьогодні склалася ситуація, коли для багатьох людей праця втратила свою суспільну  значимість, так само  і суспільне визнання праці і трудових досягнень втратило сенс. Для багатьох груп населення ( особливо для людй похилого віку) праця втратила значимість і як засіб самоствердження та самореалізації. Тому в цих умовах дозвілля розкладається як один з важливих засобів реалізації сутнісних сил людини, як суспільна сфера, спрямована на відновлення і розвиток  фізичних, психоемоційних, інтелектуальних сил людини , на самореалізацію її  потенціалу , на задоволення різноманітних потреб[22,с.55].

      Як правило з виходом на пенсію різко знижується рівень доходів, зменшується фізичні та духовні сили, а вільного часу стає більше .Втім , несприятливі умови і низька якість життя в сукупності з низькими доходами змушують пенсіонерів турбуватися, в першу чергу, про задоволення повсякденних потреб, а духовні і культурні потреби відсуваються на другий план. Все це значною мірою обумовлює їхнє незадоволення життям. Проте накопичений досвід, професійна майстерність посилюють усвідомлення власної суспільної значимості, потребу у визнанні, високому статусі, повазі з боку оточуючих, допомагає за певних умов зберегти віру в свої сили, наповнюють життя змістом і сенсом. Дослідження показують, що потреби «молодих пенсіонерів» мало чим відрізняються від потреб працюючого населення. Проблема дозвілля у багатьох літніх людей  виникає, коли рівень мінімального матеріального стану є вже досягнутим.

      В цілому специфіка домашньої  матеріальної бази дозвілля обумовлюється  наступними факторами: по-перше,  рівнем матеріальної забезпеченості, яка вимірюється величиною прибутку, який визначається в бюджеті сім’ї  на культурні потреби, життєвим і майновим станом ; по-друге, суб’єктивними особливостями сім’ї – її  складом, віком, інтересами, ціннісними орієнтаціями  і дозвіллєвими перевагами кожного члена родини, сімейними традиціями та ін.

      Проте, обмеження дозвіллєвої  діяльності лише пасивними формами  експлуатації  суперсучасних аудіовізуальних  засобів і систем не сприяє  реалізації в повній мірі рекреативно-розвиваючого  потенціалу у дозвіллі людей  похилого віку. З іншого боку, вдома є всі можливості проводити  вільний час за рахунок занять  хобі, художньою і прикладною творчістю, сумісних сімейних ігор, свят, соціально значущого спілкування.  Відмінності у практичній, дозвіллєвій  діяльності проявляються за ознакою статі. Так, наприклад, майстрування, будівничі роботи, садівництво в основному практикується чоловіками; шиття, плетіння, кулінарія, як правило, - сфера жіночого дозвілля. Вчені підрахували: людина на дозвіллі може вибрати собі предметну діяльність з 600 видів, типів і форм. Це розширює межі домашнього дозвілля, але й ускладнює діяльність установ культури, які самі можуть запропонувати до 200 різних форм культурно-дозвіллевої діяльності.

      Дозвілля пенсіонерів, які з  тих чи інших причин не проживають  вдома, має особливий характер. Люди, які втратили здатність самостійно пересуватися і потребують постійного догляду, часто потрапляють у будинки-інтернати (в Україні виділяється 300 грн. на утримання , з них 120 грн. на харчування). За даними соціологічних досліджень, найбільш розповсюджені причини , за якими люди похилого віку потрапляють у будинки-інтернати, це самотність (48,8%), незадовільний стан здоров’я (30%), конфліктна ситуація в сім’ї  та ініціатива родичів (19%).