Соціальні проблеми людей похилого віку

          Піклування про старість батьків має бути завжди , у всьому, за будь-яких обставин. Гріх покидати батьків у нещасті, у хворобливому стані, не лікувати їх, відмовляти у їжі,одязі, приміщенні. Соромно -  кидати безпомічних батьків.  Проте, деякі діти кидають власних батьків, і ті опиняються у будинках-інтернатах, або взагалі на вулиці. І тоді чужі люди,держава починають піклуватися про хвору, немічну людину, виявляти та задовольняти її потреби, допомагати пристосовуватися до нового середовища, інших умов життя.

      Відсутність занять у людей, які вийшли на пенсію, самим безпосереднім чином пов’язана з відривом від суспільства. Незайнятість проявляється у старих людей в результаті зменшення життєвої активності та енергії. Незайнятість розглядається як сукупний процес, психосоціальне явище, яке пояснюється як психологією даного індивідуума, так і впливом на нього суспільства.  Суспільство може звільнити людину від обов’язків, але воно не може звільнити її від обов’язків до самого себе. В такому випадку зовнішні соціальні фактори поведінки та її мотиви відходять у старої людини на другий план, а перший виходять власні внутрішні потреби. У людини похилого віку змінюється мотивація трудової діяльності. У неї стремління до праці має  не  стільки матеріальний, скільки емоційний мотив. Для самоствердження важлива сама  невтрачена здатність до праці, а гроші виступають еталоном її оцінки[8, с.138].

      В умовах зростаючого рівня безробіття в нашій країні зайнятість для людей похилого віку постає складною проблемою. Для довготривалості життя необхідно, щоб людина як можна довше зберігала свою працездатність. Старість та працездатність  це два антагоністи: де є  працездатність, там немає місця старінню. Праця є життєвою потребою людини.  Ні в якому віці людина не втрачає права на працю, якщо вона зі своїми фізичними та інтелектуальними можливостями здатна виконувати певну роботу.

      Дозвілля – це такий вид занять, які дають людині відчуття задоволення, піднімають настрій та приносять радість. Люди проводять дозвілля для того, щоб зняти стрес, відчути фізичне та психологічне задоволення, розділити свої інтереси з друзями та близькими, зав’язати суспільні контакти та отримати можливість самовизначення та  творчої діяльності.

      Дозвілля включає в себе такі види діяльності:

спорт або фізична активність ( роль глядача, гравця, тренера або будь-яка інша організаційна діяльність);

• художня діяльність (живопис, малювання, літературне мистецтво);
• вишивка, в’язання, плетіння);
• піклування про тварин;
• хобі (діяльність за інтересами);
• відвідування музеїв, театрів, галерей, екскурсій;
• ігри (настільні, комп’ютерні);
• розваги (перегляд телепередач, фільмів, читання літератури, слухання радіопередач);
• спілкування з іншими людьми ( телефонні розмови, написання листів, запрошень, організація та відвідування вечорів ).

      Життя людини не є повноцінним, якщо не реалізується її право на відпочинок. Дозвілля та відпочинок грають особливу роль в житті людини похилого віку, особливо, коли її участь в трудовій діяльності не можлива. В сучасних економічних умовах люди похилого віку займають в нашому суспільстві маргінальне соціокультурне положення. Повноцінна життєдіяльність  багатьох людей похилого віку не можлива  без надання їм різних видів допомоги та послуг, які відповідають їхнім соціальним потребам. Організація дозвілля є одним з важливих елементів реабілітації та піклування за хворими, інвалідами та старими людьми.

      Проблеми, які можуть виникнути при організації дозвілля та відпочинку у людей похилого віку, мають наступний характер.

1. Фінансові, транспортні та інші проблеми.
2. Ступінь доступності суспільного дозвілля та відпочинку для людей похилого віку.
3. Вікові  обмеження у можливості розвивати навички та здібності , необхідні для проведення дозвілля та відпочинку, а також у можливості розвивати ці якості з урахуванням адаптації до нових життєвих умов після виходу на пенсію.
4. Атмосфера соціального оточення.

      При плануванні дозвілля та відпочинку пріоритет належить розвиваючим технологіям. В розпорядженні спеціалістів з реабілітації є ігрові та розважально - ігрові ( рухливі, малорухливі, театралізовані), діалогічні (показ, розповідь, переказ, пояснення, ілюстрування), репродуктивні та творчі (тренінги, імпровізація), навчальні ( завдання, повторення), проблемно-пошукові, інформаційні та інші технології.

      Культурно - дозвіллєва діяльність  людей похилого віку включає  в себе: заняття художнім, прикладним, технічним мистецтвом;

свята, обряди ,конкурси, фестивалі;

спорт, екскурсії, ігри;

ділові, комерційні, логічні, інтелектуальні ігри та заняття;

спокійний пасивний відпочинок ( читання, перегляд телепередач). Дозвілля та відпочинок направлені на реабілітацію людей похилого віку шляхом досягнення життєво важливих для них цілей. При організації  дозвілля слід враховувати фізичний та емоційний стан людини, а також  стан її зору, слуху, мобільності.

                 Існують різні реабілітаційні види дозвілля.

1. Бібліотерапія. Бібліотерапія та її соціокультурна направленість здійснюється через художнє читання, дискурси, літературні вечори, зустрічі з персонажами та їх авторами, тренінг-конкурс на швидко читання, літературні та поетичні клуби, виставки книжок. Реабілітаційна дія  бібліотерапії проявляється у впливі на формування самоусвідомлення людиною своїх проблем, налагодження зв’язків з однодумцями, приближення до культури країни та світу, розвитком мовленнєвих можливостей. Реабілітаційний вплив читання проявляється у тому, що ті чи інші образи та пов’язані з ними відчуття, бажання, думки, доповнюють нестачу власних  образів та уявлень, замінюють погані думки та відчуття людини для встановлення її душевної рівноваги. Людина, яка сприймає читання як світ добра та краси , створює гармонію в середині самої себе. Вона краще себе почуває. Це дозволяє їй активно діяти та гарно виглядати.
2. Ізотерапія. Терапія художньою творчістю – універсальний метод, який використовується з метою комплексної реабілітації та направлений на зменшення нервово-психічних розладів, формування здібностей до ігрової, навчальної, трудової діяльності в процесі занять специфічними видами творчості. Основним завданням терапії творчістю є встановлення індивідуальних та суспільних цінностей людей похилого віку.
3. Музикотерапія. В процесі прослуховування музичного твору зникає напруження, знімаються негативні відчуття. Головним критерієм для відбору музичних творів є: спокійний темп, відсутність дисонансів , мелодичність та гармонійність. Музикотерапія – це технологія соціокультурної реабілітації, яка використовує різноманітні музичні засоби для психолого-педагогічної та оздоровчої корекції хворого, розвиток його творчих здібностей, розширення кругозору, активізація соціально-адаптивних здібностей. Спів збагачує людей з фізичними вадами  новими враженнями , розвиває ініціативу, самостійність та корегує активність психічних процесів.
4. Ігрова терапія. Ігрова терапія – це комплекс ігрових методик.  До її видів відносять: пізнавальні та розвиваючі ігри, настільні та комп’ютерні ігри, конкурси, турніри, змагання та рухливі ігри.
5. Глинотерапія. Глинотерапія – це ефективний спосіб реабілітації, який має в своїй основі роботу з пластичним матеріалом (глина, пластилін, тісто). Це служить розвитку інтелекту, мілкої моторики, оволодіння навичками професійного мистецтва.
6. Спорт, активний відпочинок та туризм. Спорт, активний відпочинок та туризм є важливими факторами у процесі реабілітації та адаптації людей похилого віку.  Туризм помітно впливає на здоров’я людей похилого віку, тому що є фактором, протидіючим гипокинезії (малорухомий образ життя), який негативно впливає на здоров’я.

      Люди, які вийшли на пенсію, можуть використовувати вільний час, беручи участь у суспільній роботі, здійснюючи різні соціокультурні програми та проекти. Для людини похилого віку, туризм являє собою такі можливості, як підвищення інтересу до життя та збільшення життєвої активності. Основними функціями туризму з соціальної точки зору є : компенсаторна, відновлюючи та реабілітаційна. Розвиток соціального туризму, розробка туристичних програм з урахуванням доступності для людей – все це створює рівні можливості для  здійснення права на відпочинок, для приближення до культурних цінностей.

      Для правильної організації дозвілля та відпочинку людям похилого віку необхідно виконувати наступні вимоги.

1. Виявити інтереси людини похилого віку.
2. Розширити уявлення про відпочинок людей, обговорюючи їх проблеми.
3. Визначити головні особливості діяльності , вибраної людиною.
4. Виявити засоби модифікації та адаптації людини.

      Зустріч з родичами , друзями , розмови по телефону є основними заняттями для хворих з обмеженою рухливістю[8,с.142].

      Таким чином система дозвілля в нашій країні у нинішній час ще знаходиться в стадії модернізації, повільно  перетворюючись в якісно нову самостійну, багатопрофільну галузь народного господарства, поступово наближаючись  до стандартів європейських та інших економічно розвинутих країн.  
 
 
 

                               Самотність як соціальна проблема 

       В похилому віці реальність старіння веде за собою самотність. Вмирають старі друзі, але хоча їх можливо замінити новими знайомими, думка, що ти продовжуєш своє існування, не слугує достатньою втіхою. Дорослі діти віддаляються від батьків, інколи лише фізично, але частіше від емоційної потреби бути самими собою і мати можливість займатися власними проблемами та взаємовідносинами. Зі старістю приходе самотність.

      Всі дослідники виявили, що  самотність в самому загальному  приближенні пов’язано з переживанням  людини, його відірваності від  суспільства,сім’ї,історичної реальності. Самотність у старості це перш  за все відсутність родичів,  дітей, онуків, подружжя, а також  окреме проживання від молодих членів сім’ї[28,№7,с.10].

      Рівень та причини самотності в розумінні людей похилого віку, залежать від вікових груп. Люди у віці 80 років розуміють значення терміну «самотність» не так, як представники інших вікових груп. Для престарілих самотність асоціюється зі зниженням діяльності, яка обумовлена непрацездатністю, а не з відсутністю соціальних контактів. Є ще один аспект самотності, жертвами якого стають здебільшого чоловіки, ніж жінки. Це самотність, яка наступила в результаті спаду інтелектуальної активності, наряду зі зниженням фізичної. Жінки не тільки живуть довше ніж чоловіки, але й в цілому менше піддаються старінню. Більшість жінок похилого віку здатні осунутися в домашнє господарство частіше, ніж більшість чоловіків похилого віку. З виходом на пенсію кількість справ у чоловіків зменшується, зате кількість справ у жінок значно збільшується. Жінка ніколи не розлучиться з роллю домогосподині. З виходом на пенсію чоловіка, жінка скорочує грошові витрати на ведення господарства, її здоров’я погіршується і знижується життєва енергія.

      Отже, жінки менш самотні, так як у них в середньому більше соціальних ролей, ніж у чоловіків. Овдовівші чоловіки більш самотні,ніж чоловіки, які в шлюбі, а серед жінок, які у шлюбі чи овдовівші, не знайдено суттєвої різниці у відчуттях самотності. Чоловіки та жінки, які пов’язані шлюбом, менш самотні, ніж ті, які мешкають самі. Самотні чоловіки належали до групи найбільш страждаючих від самотності людей. Проведені дослідження соціологів показали, що більшість людей похилого віку (56%) мешкають разом з дітьми, причому в 45% таких сімей є онуки, (59%) пенсіонерів мають дружину чи чоловіка. Самотні складають (13%). Якщо серед опитуваних пенсіонерів відчуття самотності як реальний факт відмічають 23%, то для самотніх цей показник – 38%.  При допомозі самотнім необхідно враховувати багато факторів, які приводять до самотності. Дружні зв’язки, соціальне оточення та індивідуальна діяльність  представляють собою альтернативу медичному втручанню для надання допомоги самотнім.

      В рішенні проблеми самотності важливе значення мають системи соціальної реабілітації та соціальної допомоги престарілим. Соціальна реабілітація являє собою комплекс соціально-економічних, медичних, юридичних, професіональних та інших мір, направлених на забезпечення необхідних умов та повернення цієї групи населення до гідного життя в суспільстві. В цілому по Україні близько 1,5 мільйонів громадян похилого віку потребують постійної допомоги. По даним вибіркових досліджень, самотні громадяни та самотні сімейні пари, в яких обидва є престарілими і можуть потребувати в соціальному обслуговуванні складають 69%.

      Тенденції до прогресуючого зростання самотності в похилому віці у нинішній час та в майбутньому загострюють цю проблему.

      Самотність – відчуття суб’єктивне. Коли ж ми відчуваємо себе самотніми? Тоді, коли не задовольняється наша потреба в емоційному зв’язку з іншими людьми. Самотність може бути причиною багатьох розчарувань, але гірше, коли воно стає причиною падіння надій. Самотні люди відчувають себе  покинутими, відірваними ,забутими, непотрібними. Самотність являє собою розрив зв’язків або повна їх відсутність, тоді як наші звичайні надії, сподівання  орієнтовані на воз’єднання та міцний зв’язок.                 Таким чином, «самотність» - це переживання, яке викликає комплексне та гостре відчуття, виражає собою певну форму самосвідомості. Аналіз проблеми самотності дозволяє виявити, що саме в похилому віці ризик виникнення цього відчуття достатньо високий в силу певних вікових особливостей людей похилого віку та соціокультурного положення в українському суспільстві.