Погляди на етногенезу украiнцiв в науцi

Для більш адекватного розуміння  сутності та характеру впливу менталітету  на становлення особистості слід особливу увагу звернути на історичну  зумовленість менталітету, вбачати  в останньому своєрідний канал культурної спадкоємності. Не без підстав Р.О. Додонов стверджує, що етнічна ментальність "закріплюється досвідом багатьох поколінь і передається у спадщину" [14, c. 86]. З іншого боку, на наш погляд, треба уникати надмірного "біологізування" менталітету. Адже якщо прийняти такий підхід, то треба чи не відмовитися від існуючої у світі практики культурного тлумачення нації, від можливості вибору національної приналежності та ін. Подібні погляди висловлює М.Т. Юрій. Він вважає, що "менталітет - це записаний у матеріальних основах психіки поведінецький код" [15, c. 131], що "ментальність долає історичні епохи, зберігає код нації" [15, c. 133].

Якщо ж відмовитися від перебільшень, то пояснити історичну обумовленість  менталітету можна тільки історичною пам'яттю народу. Можна припустити, що ця пам'ять дуже коротка, і сягає вона зазвичай неглибоко. Навіть події недавньої історії затьмарюються злиденним повсякденням, виднокруг обмежується найближчим колом простору. Люди відокремлені від історії своїми особистими проблемами. І чим швидше й активніше твориться історія, тим більше цих повсякденних проблем постає перед людьми і затуляє собою навіть наймасштабніші події. Враховуючи це, слід приділяти особливу увагу формуванню "історичного іміджу" України. Тільки таким чином, через усвідомлення свого історичного коріння, може формуватися особистість, її громадянськість.

Ми вважаємо, етнічний менталітет має, насамперед, соціокультурну природу і носить ситуативно-історичний характер, тобто виникає під впливом конкретних умов, обставин, подій (серед яких не можна не враховувати сучасного уявлення про минуле, яке формується завдяки тій інформації, що є доступною і поширеною у суспільстві). Саме через це слід з особливою ретельністю взятися за справу виховання історичної пам'яті, визначитися з пантеоном імен тих національних героїв (вчених, митців, полководців, святих), звитяга і досягнення яких можуть великою мірою вплинути на формування української особистості. Інакше що ж зробить цю особистість саме українською?

С.Б. Кримський висловлює такі слушні думки про сутність і значущість особистісних еталонів для життя  нації: "...особистість - не одиничне і навіть не особливе, а монадне  утворення, бо вона може репрезентувати весь Всесвіт, стиснений в межах  реального індивідуума... Здатність репрезентувати свій час, свій народ, національну культуру, соціум потенціюється для всіх, хоча й реалізується мірою конституювання особистості та її духовного розвитку. Більш того, така здатність набуває все більшого соціологічного значення. Гасло соборності, авторитарності колективного, партійного фактора суспільно-політичного життя починає витискуватися гаслом особової репрезентації індивіда. Принцип плеяди (колективу) доповнюється принципом монади. У ціннісній свідомості людей ХХ століття такі монадні особистості, як Махатма Ганді та М.Л. Кінг, Я. Корчак і мати Марія, А.Д. Сахаров і О.І. Солженіцин важать значно більше, ніж наймасовіші політичні партії. Сама особистість у її монадному здійсненні набуває функції автопортрету людської спільноти" [16, c. 29].

Останнє зауваження принципово важливе. Риси якісно визначеної ментальності - це риси головних дійових осіб історії - своєрідний автопортрет нації. Важливо тільки визначитися з цими особами, які уособлюють ідеал народу в уявленні самого народу. Свідомість пересічного громадянина утримує кілька (у найкращому випадку) таких імен, зазвичай це персонажі, зображені на гривнях. Велику справу роблять видавці, які започатковують різні біографічні словники і довідники про славетних українців. Але ще більше необхідна найширша популяризація історичної (та й сучасної) української персоналістики, вкорінення у свідомості українських громадян імен-символів, імен, саме звучання яких викликало б почуття гордості від належності до великого народу.

Ментальні характеристики відчутно забарвлені регіонально. Різні регіони України відрізняються один від одного не тільки історією, а й, що у даному випадку важливіше, сучасним економічним, культурним, соціально-політичним становищем, тому вважається недоречним вести мову про якийсь загальноукраїнський менталітет (хіба що у проективному сенсі). Він розпадається на регіональні менталітети (у просторовому розумінні) і на менталітети соціальних груп (у плані соціального розшарування). Але і це може бути ефективно використане у справі формування особистісних якостей. Треба вкорінювати розуміння того, що багатоманітність і своєрідність різних регіонів - запорука сили і стійкості України ("Ми - різні, і усі ми - діти України"). Для розвиненої людини очевидно, що мертвуща уніфікація - шлях у прірву. Особистість має усвідомити, що держава створює для неї всі умови для неутисненого і вільного розвитку незалежно від її етнічної приналежності або місця мешкання ("Україна - наш спільний затишний дім").

Саме регіональні та стратифікаційні (субкультурні) форми ментальності є найважливішими і визначальними  у поведінці особистості, тому що остання у своєму повсякденному  житті спочатку сприймає себе як члена  певної частини соціальної структури (верства, професійна група), потім - як мешканця конкретного регіону і тільки після цього - як представника українського народу.

Якщо перші щаблі ментальної ієрархії так чи інакше наявні в  усіх українських громадян (менталітет львів'янина, одесита, донбасівця, харків'янина  тощо), то формування загальноукраїнської  ідентичності (з відповідними ментальними  характеристиками) - завдання на перспективу. Можна припустити, що загальноукраїнського менталітету як сталого явища  в соціально-історичній реальності ще не існує (або ж він існує на сторінках наукових часописів і досліджень, у промовах державних діячів, і це, очевидно, теж крок до дефрагментації менталітету, до громадянської консолідації).

***Критично розглянувши існуючі погляди на походження і сутність менталітету, а також репрезентовані підходи до української ментальності, можна зробити наступні висновки.

Менталітет виступає складним духовним феноменом гетерогенної природи, у  якому водночас репрезентовані інтелектуальні, усвідомлювані, а також емоційні, мало- чи зовсім неусвідомлювані аспекти. Характерна риса менталітету - його темпоральність, ситуативність, зумовленість соціальним середовищем, субкультурною і територіальною специфікою. Саме у цьому відношенні можна вести розмову про стійкість (усталеність) ментальних структур.

У той же час немає серйозних  підстав вести розмову про наскрізну - через століття - непохитну спадкоємність ментальних проявів того чи іншого народу. Такі прояви важко зафіксувати, взагалі важко довести надісторичну (тим більш генетичну) природу ментальних феноменів. Вони виникають, породжені конкретним збігом соціальних факторів. Причому ментальні феномени мають багато спільного у подібній обстановці незалежно від етнічної приналежності - взяти хоча б ідентичні риси менталітету представників тих чи інших професій, вікових груп, мешканців регіону.

Отже, категорія менталітету нагально потребує демістифікації, навіть "десакралізації", але й певного виправдання, неупередженого обгрунтування (вільного від зайвого метафоризування та відвертих фантазій).

Автор статті виходить з того, що усталеного, реально існуючого загальноукраїнського менталітету внаслідок дії багатьох чинників ще не склалося. Він існує як певна проективна можливість, нерозгорнута потенційність. Становлення української особистості має виступити чинником дефрагментації української ментальності. При цьому у виробленні стратегії особистісного формування слід свідомо та рішуче долати існуючі в ментальному ландшафті елементи фобій, рештки всіляких комплексів меншовартості, історичної скривдженості тощо.

Позитивна програма відродження і "оздоровлення" (хоча доцільніше вести розмову саме про формування) українського менталітету обов'язково мусить враховувати важливі особливості українського минулого (колишню роз'єднаність українського народу, його перебування у різних державних утвореннях, регіональні та місцеві особливості тощо) і бути спрямованою на суспільну консолідацію, формування громадянської гідності та патріотичних чеснот. Для виконання завдань творення ментального середовища новітньої української державності в особистісному вихованні слід велику увагу приділити відновленню (або знов-таки формуванню) історичної пам'яті, використанню доробку історичної персоналістики, широкій популяризації імен славетних українців.

Наприкінці підкреслимо, що менталітет існує у трьох визначально важливих вимірах, які треба враховувати у світлі завдань формування особистості.

По-перше, менталітет репрезентований  у вимірі наукової картини світу, а саме як штучно сконструйоване поняття на кшталт веберівського ідеального типу, який не має емпіричного прообразу. В цьому відношенні треба розробляти моделі змісту і структури менталітету сучасної особистості, робити ці моделі надбанням освітян, виробляти відповідні технології практичного впровадження тих чи інших проективних інновацій у формування особистості.

По-друге, менталітет існує у вимірі ідеології, де він став ідеологічним знаряддям, ідеологемою. У цьому відношенні категорія "менталітет" повинна досить активно використовуватися для обгрунтування завдань громадянської консолідації, доведення того, що народ має глибокі і поважні традиції терпимості й працьовитості, зваженості й поваги до приватної власності, індивідуалістичні риси й естетичну витонченість тощо. Тим самим ідеологія може стати в пригоді у справі спрямування ментальних потоків у бажане русло розвитку.

По-третє, у вимірі свідомості, у вигляді уявлення українців про самих себе. Тому вплив українського менталітету на формування особистості треба розглядати у ракурсі ідеологічного тиску і засвоювання масових уявлень індивідом протягом процесу соціалізації.

Ми виходимо з принципової можливості й необхідності активної політики виховання  відчуття приналежності українських  громадян до історії та культури, формування ментальних засад консолідації громадянського суспільства в Україні, дбайливого збереження всього того, що складає  духовну спадкоємність народу і  може вважатися справжнім уособленням  кращих рис національного менталітету. Багато в чому цей менталітет може бути відповідним чином реконструйований, відтворений, в тому числі через посередництво освітянської політики (принаймні у тих його рисах, які концентрують уявлення народу про цінність праці, про справедливість, про життєві цінності тощо). Іншими словами, у ракурсі становлення особистості менталітет треба розглядати як феномен динамічний і гнучкий, як перспективний об'єкт виховного й ідеологічного впливу.