Особливості перекладу реалій у газетно-публіцистичному стилі

     а) Інтернаціональні – це реалії, які фігурують у лексиці багатьох мов і увійшли до відповідних словників і зазвичай зберігають разом з тим вихідне національне забарвлення;

     б) Регіональні – ті, які переступили межі однієї країни або поширилися серед кількох народів (необов'язково сусідніх), звичайно з референтом, будучи, таким чином, складовою частиною лексики декількох мов;

     Б. В площині пари мов – реалії розглядаються з точки зору перекладу:

     1. Зовнішні реалії – однаково чужі обом мовам;

     2. Внутрішні реалії – слова, що належать одній з пари мов, і, отже, чужі для іншої;

     Тут необхідно зазначити, що всі розподілу умовно, в тому сенсі, що нерідко одну і ту ж одиницю можна з однаковим підставою віднести до різних рубриках.

     ЧАСОВИЙ ПОДІЛ

     А. Сучасні

     Б. Історичні – залежно від ступеня засвоєння діляться на:

     1. Знайомі (словникові);

     2. Незнайомі (позасловникові);

         Отже, запропонована болгарськими вченими класифікація базується на кількох принципах. С. Влахов і С. Флорін враховують не тільки тематичний принцип, але і розглядають також принцип місцевого розподілу (в площині одного або кількох мов) та принципи часового поділу.

     В історико-семантичному плані виділяють:

     1. власне реалії (за наявних референтів): η λίρα – народний струнний смичковий музичний інструмент;

     2. історичні реалії – семантичні архаїзми, які внаслідок зникнення референтів входять до історично дискантної лексики, втративши життєздатність: άγγελος – посланець.

     У структурному плані розрізняються:

     1. реалії-одночлени: Παρθενώνας - Парфенон;

     2. реалії-полічлени номінативного характеру: τα ρεμπέτικα τραγούδια– грецькі народні пісні;

     3. реалії-фразеологізми: στο τέλος της γραφής – нарешті.

     Коли  мова йде про фразеологічних одиницях, як реаліях, то мова йде і про звичайні стійкі словосполучення, у тому числі ідіоми, прислів'я та приказки, більшість яких самі по собі мають характерне національне чи історичне забарвлення.

     4.Іншою формою реалії є скорочення (абревіатури), що представляють собою, по суті, стягнуті в одне «слово» номінативні поєднання: Π.Α.ΣΟ.Κ (Πανελληνικό Σοσιαλιστικό Κίνημα) – Всегрецький соціалістичний рух (партія).

     Але і класифікація запропонована болгарськими вченими недосконала. В.С.Виноградів розглядає і систематизує запас лексичних одиниць, що передають фонову інформацію.

     Він виділяє також і асоціативні реалії пов'язані з самими різними національними історико-культурними явищами. Вони своєрідно втілені в мові. Такі реалії не знайшли своє відображення у спеціальних словах, в безеквівалентной лексиці, а «закріпилися» в словах самих звичайних (наприклад: кольори, символи) [7, с. 113]. Г.Д.Томахін також виділяє цей же тип реалій, але називає їх конотативними реаліями – «лексичні одиниці, які, позначаючи самі звичайні поняття, виражають разом з тим смислові та емоційні «фонові відтінки».

     Конотативні реалії знаходять своє матеріалізоване вираження у компонентах значень слів, у відтінках значень слів, в емоційно – експресивних обертах, у внутрішній формі слова, виявляючи інформаційні розбіжності подібних слів у порівнюваних мовах. Таким чином, словами «сонце», «місяць», «море», «червоний», що втілюють в собі загальнолюдські фонові знання, супроводжують в художніх текстах тієї чи іншої мови країнознавчі фонові знання, фонову інформацію, обумовлену асоціативними реаліями[15, с. 127].

     Таким чином, розглянувши різні точки зору з проблем класифікації слів-реалій, можна зробити висновок про те, що в дослідженнях з даного питання міцно утвердився спосіб угруповання реалій за тематичним принципом. З метою систематизації реалій необхідно ґрунтуватися на екстралінгвістичні факторі – тематичних асоціаціях, так як основним критерієм їх виділення є фактор семантичний, який виявляється у зіставленні з лексико-семантичною системою іншої мови. 

2.2. Структурно-семантичні особливості реалії в газетно-публіцистичному стилі новогрецької мови  

     В системі мови публіцистичний стиль  виділяється в окрему одиницю  мови і, за визначенням багатьох сучасних відомих лінгвістів, відноситься  до функціонального стилю мови.

     Гойхман О.Я. зазначає, що публіцистичний стиль  є характерним перш за все для  засобів масової інформації. За його словами специфічність публіцистичного стилю полягає у поєднанні двох функцій мови: інформаційній та агітаційній (з ціллю впливу на читача або слухача). Публіцистичний стиль характеризується використанням експресивно-оцінюючої лексики (разом з нейтральною та загально функціональною), а також фразеології. Гойхман О.Я. виділяє наступні жанри публіцистики: передова стаття, доповідь, нарис, репортаж, фейлетон та ін. тобто маємо, що багато з цих жанрів використовується в газеті [10, с.203].

   Основні характеристики публіцистичного тексту надає Паршин А.Н. Тож він зазначає, що у публіцистичних текстах широко використовується суспільно-політична термінологія. Публіцистика також немислима без систематичного звертання до образних засобів літературної мови, насамперед до епітетів, порівнянь, метафор. Але вони в публіцистичному тексті, на відміну від тексту літературно-художнього, відіграють підпорядковану, службову роль. Без них публіцистика залишалась би сухим повчанням та напучуванням і не змогла б апелювати до емоційних читачів та слухачів [9, с.127].

     Треба зазначити, що засоби масової інформації і, власне, газетно-інформаційний матеріал, якнайповніше відображають культурне та духовне життя країни, ось чому в статтях часто використовуються реалії як специфічна риса газетно-інформаційного матеріалу.

     Специфіку публіцистичного тексту розглядало багато лінгвістів, таких як Комісаров В.Н., Рецкер Я.І., Тархов В.І., Тертичний А.А., Арнольд І.В., Піввуєва Ю.В.  та Двойнина Є.В., Федоров А.В. та інші.

     Публіцистичний  стиль характеризується широким  використанням слів реалій, тому як  публіцистика – це область літератури, що має своїм предметом актуальні  суспільно-політичні питання, що вирішує  їх з погляду певного класу  в цілях безпосередньої дії на суспільство. Таким чином газетно-публіцистичний стиль мови містить в собі яскраво виражені слова, словосполучення, притаманні окремій культурі. Вони не мають ні повних, ні  часткових відповідностей у словнику іншої мови і утворюють безеквівалентну лексику цієї мови [3, с.18].

     Реалії, як відображення побуту, культурного  життя носіїв мови, предмети, процеси і явища, характерні для життя і побуту країни тощо, не відзначаються науковою точністю визначення. Вони зустрічаються в газетному матеріалі досить часто і являють собою окрему проблему для перекладача, оскільки не мають відповідних еквівалентів в мові , на яку робиться переклад. 

     В газетно-публіцистичному стилі дуже широко вживаються власні назви, імена, що роблять повідомлення більш конкретним описуючи якісь події на певній місцевості, або тих, що стосуються певних людей або установ. Тому у рецептора мають бути певні попередні знання, що дозволить йому пов’язати назву з предметом чи об’єктом, що називається у статті.

     Тож, для газетно-публіцистичних текстів частіше за все характерні наступні реалії: ономастичні реалії (реалії-топоніми – η Πάτρα , реалії-антропоніми – ο Κάρολος Παπούλιας, назви театрів – Θέατρο Επιδάυρου, інститутів – Πανεπιστήμιο Στερέας Ελλάδας тощо) та реалії суспільно-політичного характеру (ο νομός – округ, адміністративно - територіальна одиниця Греції). Найширше використовується суспільно-політична термінологія, оскільки без неї неможливо було б  сформувати політичну ідею, що є душею публіцистики.

     Також в наш час дуже поширеними є  реалії пов’язані із всесвітньою боротьбою з тероризмом та різноманітними терористичними угрупуваннями: αντιτρομοκρατική υπηρεσία – організація по боротьбі з тероризмом, το σχέδιο άμυνας – план оборони.

     Діаграму  частотності вживання реалій у публіцистичному  стилі дивіться у додатках рис.1. 

2.2.1. Функціонування суспільно-політичних реалій у публіцистичному стилі новогрецької мови 

     В статтях, що ми їх вибрали та розглянули переважна більшість реалій, які  нам зустрілись, були політичні і  соціальні реалії. В першому розділі ми вже зазначали, що політичні і соціальні реалії включають в себе назви місцевих адміністративних установ, органів управління, посад та реалії, що стосуються власне соціального та політичного життя країни.

     Дослідження суспільно-політичної лексики завжди були предметом наукових дискусій, оскільки її формація відбувалася поетапно під впливом певних факторів, умов, закономірностей. Цілком очевидно: чим інтенсивніші зміни в політиці, тим інтенсивніші зміни в лексичному складі мови на кожному з етапів її розвитку. Саме в сфері політичної лексики спостерігаються суттєві зміни, що зумовлені суспільно-політичними процесами [10, с.84].

     У порівнянні з загальновживаною лексикою суспільно-політичні реалії мають  вузьке стилістичне призначення, як виявляється в тому, що їх переважно вживають в публіцистиці, де вони у функціональному відношенні сприймаються експресивними.

     Суспільно-політична  лексика новогрецької мови являє  собою невід’ємну частину лексико-стилістичних ресурсів багатьох газетно-публіцистичних жанрів (нарис, репортаж, газетна стаття та інші) [10, с.89]. Порівняння цієї лексики в новогрецькій та українській мовах дає змогу не лише ознайомитись з реаліями та характерними рисами політичного життя народу, але й краще осягнути лексичне багатство цих мов.

     В текстах оригіналу нам зустрілось дуже багато суспільно політичних реалій, до яких належать:

• реалії що позначають адміністративно-територіальний устрій, тобто населені пункти та їх частини: η περιφέρεια – адміністративних округ (область) Греції;
• органи та носії влади:  ο Άρειος Πάγος – Верховній суд, Συμβούλιο Επικρατείας – Державна рада;
• політичні та соціальні рухи – Πανελλήνιο Απελευθερωτικό Κίνημα – Всегрецький визвольний рух;
• політичні діячі: το καθεστώς των Συνταγματαρχών – чорні полковники;
• звання, ступені, титули: ο διδάκτωρ – доктор наук; ο στρατηγός – полководець, керівник масштабних військових операцій;
• імена історичних осіб:  ο Παύλος Κουντουριώτης – Павлос Кунтуріотіс, грецький адмірал, командувач флотом доби Першої Балканської війни та інші.

     Діаграму суспільно-політичних реалій у публіцистичному стилі дивіться у додатках рис.2.  

2.3. Особливості перекладу реалій у газетно-публіцистичному стилі 
 

     Питання про передачу реалій у газетно-публіцистичному тексті важливе для перекладача, так як збереження їх у перекладі в значній мірі обумовлено, з одного боку, місцем в оригіналі, а з іншого, – засобами, які можна залучити для збереження реалії на її місці і в перекладі.

     Відтворення семантико-стилістичних функцій реалій у перекладі – кардинальне  питання перекладознавства. Чимало дослідників розглядало це питання  і часто доходило при цьому  не зовсім однакових висновків. При  перекладах реалій слід враховувати  те,що в різних мовах визначаються різні способи перекладу реалій [16, с.304].

     Зрозуміло, що аби правильно передати означення  предметів, про які йдеться в  оригіналі, і образів, пов’язаних з ними, необхідно мати певні знання про ту дійсність, що про неї йдеться у тексті оригіналу. В теорії перекладу такі знання називають «фоновими знаннями». Тобто сукупність уявлень, про те, що являє собою реальний фон, на якому розгортається картина життя іншої країни та народу [15, с.176]. Фонова лексика – слова або вирази, що несуть в собі додатковий зміст та певні семантичні та стилістичні відтінки, які накладаються на основне значення, і є загальновідомими людям, що належать до певної мовної культури [11, с.139].

     Існує чотири способи передачі реалій у публіцистичному стилі:

     · По-перше, це транслітерація або транскрипція (повна або часткова ), безпосереднє використання даного слова, що означає реалію, або його кореня в написанні літерами мови перекладу або в поєднанні з суфіксами мови перекладу

     · По-друге, утворення нового слова або словосполучення для означення відповідного предмету на основі елементів та морфологічних відносин, що вже реально існують в мові. В своїй основі цей переклад описовий.

     · Третій спосіб – використання слова, що має близьке значення, хоча і не тотожне до значення реалії, яка перекладається.

     · Четвертий спосіб – гіпонімічний, або узагальнено-приблизний переклад, при якому слова мови перекладу, що називають поняття виду, передаються словом мови перекладу, що називає поняття роду [18, с.247].

     Перший  спосіб перекладу реалій дуже широко використовується. Немає такого слова, яке не можна було б перекласти на іншу мову, хоча б описово.