История цивилизаций

      Аналізуючи  генезис цивілізаційного підходу, не можна обійти увагою концепцію  цивілізацій англійця А.Дж.Тойнбі, якому  належить розробка поліциклічної системи розвитку цивілізацій (середина ХХ ст.).  

      У радянській науці поняття “цивілізація”, як і цивілізаційний підхід, фактично не використовувалися. Перспективи  розвитку світового суспільства  пов’язували з поступовим еволюційним  переходом до соціалістичної, а потім і комуністичної формації, що у програмних документах радянських ідеологів, підтверджених науковими розвідками радянських суспільних наук, розглядалися як втілення ідеального образу будівника комунізма, який будує світ у відповідності з комуністичними ідеалами, зафіксованими в Моральному кодексі будівника комунізму. У цей час було створено ідеальну суспільну модель, що здатна була захопити своєю розумністю та раціональністю, урахуванням усіх необхідних потреб як соціуму вцілому, так і окремих соціальних груп. Проте подальший суспільний розвиток переконливо довів неможливість реалізації даної моделі, адже соціальні проблеми, конфлікти та суперечності супроводжують розвиток навіть найбільш розвинутих країн світу. Утопічна ідея комуністичного суспільства була спростована самою суспільною практикою, а її реалізація призвела до численних людських жертв, встановлення тоталітарних режимів, виникнення економічної стагнації, а зрештою – розпадом СРСР і т.зв. “соціалістичної співдружності”.  

      Цікаво, що згадані події засвідчили реалізацію деяких передбачень американського соціолога Френсіса Фукуями, зроблених ним на основі цивілізаційного підходу майже за десятиріччя до цієї події (80-ті роки ХХ ст.). Завдяки цьому цивілізаційний підхід до аналізу розвитку світового суспільства знову набуває популярності та починає широко застосовуватися науковцями. 

      За  Ф.Фукуямою наприкінці ХХ ст. виникають  умови, згідно з якими американське суспільство може претендувати на одноосібне лідерство у світі, бути зразком  єдиної вестернізованої планетарної цивілізації, що виступає як завершення ідеологічної еволюції людства та універсалізації західної ліберальної демократії як кінцевої форми правління [2]. 

      Подальші  пошуки прихильників цивілізаційного  підходу привели до нових нетрадиційних висновків щодо основ та причин розвитку цивілізацій. Серед них найбільш поширеними у концепціях розвитку цивілізацій ХХ - початку ХХІ століть стали ідеї щодо визначальної ролі етносів у процесах розвитку світового суспільства.  

      Наслідком зазначеного дискурсу можна вважати геостратегічну концепцію конфлікту, висунуту Семюелом Гантінгтоном (1993 р.). Розвиваючи у своїй концепції набутки М.Данилевського, О.Шпенглера, А. Дж. Тойнбі, директор Інституту стратегічних досліджень Гарвардського університету доводить, що розвиток суспільства визначається взаємодією восьми головних цивілізацій. Природа етносів, які закладають основу цивілізацій, наділяє їх неповторними рисами, що проявляються у вигляді цілісних систем та визначають їх роль у розвитку світового суспільства. Питання щодо остаточної кількості світових цивілізацій залишається проблемним. Адже, базуючись на визначених системних ознаках, науковець називає спочатку 100 цивілізацій, а потім зменшує їх число до 36… 21… 13.  

      Адже  з точки зору А.Дж.Тойнбі у 10-20-і роки XX століття основною одиницею суспільного розвитку була національна держава, в 30-40-ті рр. – “просторово-часовий регіон”1, у 50-60-і роки – приналежність до “найвищих релігій світу”. 

      Згідно  з концепцією Тойнбі, вирішальна роль у становленні цивілізацій належить “відповіді” тих чи інших народів на ”виклик”соціально-історичних обставин та Бога. Характер відповідей етносів на ці виклики визначає напрям розвитку цивілізації. Процес становлення цивілізації пов’язується з тенденцією щодо зміщення спрямування її дій від зовнішнього оточення до внутрішніх викликів. Саме вони стають вирішальними, забезпечують самодостатність цивілізації або етносу, що її формує, стимулюють прогресивний рух у напрямку самовизначеності. 

      Незважаючи  на достатню розвиненість цивілізаційного підходу, кількість цивілізацій та критерії їх визначення як у минулому, так і в майбутньому розвитку суспільства залишаються остаточно не визначеними. 

      У цивілізаційних концепціях поняття  “цивілізація” продовжують ототожнювати з поняттям “культура”, і висловлюють гіпотезу щодо наявності кількісного коду цивілізацій, зашифрованого у вершинних досягненнях матеріальної культури людства. З цією метою досліджують архітектурні пропорції єгипетських пірамід, античних і давньоруських храмів, вивчають архітектурні пропорції, що відповідають закону ”золотого перетину”.  

      Звернемо  увагу на те, що кількісне співвідношення цивілізацій, визначене А.Дж. Тойнбі (36, 21, 13) співпдає з числами ряду Фібоначчі. Аналогічний числовий ряд знаходимо  і в давньоруських храмах, кількість куполів на яких складає: 21 (церква Спаса в Кижах), 13 – (собор Святої Софії у Києві), 8 – (центральний собор храму Василя Блаженного у Москві), а також найчастіше 5 чи 3 або ж 1 – на дзвіницях.  

      Усе це дозволяє зробити висновок щодо суттєвої ролі культурних характеристик у можливому визначенні універсального закону розвитку світової цивілізації і дає підставу висловити гіпотезу щодо фіксації кількісних параметрів цивілізації людства у найвищих досягненнях культури. Можливим стає припущення щодо гармонійного розподілу цивілізацій у просторі та часі у формі циклічної спіралі, що відповідає підвищенню якості життя людини та суспільства. Таку “криву гармонійного розвитку” Й.-В. Гете проголошував математичним символом життя та духовного розвитку. 

      Саме  виходячи із циклічних закономірностей  розвитку цивілізацій, Узагальнюючу концепцію  культурно-історичних типів цивілізацій  запропонував Питирим Сорокін (“Криза нашого часу”, 1941 р.). У цій роботі вперше до наукового обігу вводиться  така ключова категорія, як “соціокультурна суперсистема”. Кожен тип суперсистеми формується на базі визначеного способу пізнання, де інтегруючим фактором виступають такі чотири посилки: бачення природи об’єктивного світу, природи потреб, рівня задоволення та шляхів і методів насичення останніх [1, с.5].  

      Ідеї, на засадах яких П.Сорокіним було створено типологію суперсистем, були у 70-і роки ХІХ ст. визначені вченим В.Хлєбниковим. Базуючи свою типологію  на основі ціннісних орієнтацій, він  визначив три типи цивілізацій: чуттєву, утилітарно-реалістичну та ідеалістично-релігійну. Згідно з цим, пріоритетом чуттєвих цивілізацій є матеріальна насолода, особливо чуттєве кохання, що прирівнюється тут до найвищого роду людських потреб та санкціонується усіма формами пропаганди як культовий феномен. Навіть Бог, якому всі поклоняються, на думку Хлєбникова, сприяє чуттєвості й відповідним чином тлумачить регулятори – добро, справедливість та право. Цивілізації цього типу регресивні за своєю природою. Індивідуалізм та егоїзм, жадоба мати насолоду за будь-яку ціну лежать у їх основі. Але спадкоємність у прихильності до насолоди не гарантує відтворення нації, навпаки, виснажує духовні сили народу. Зв’язок між поколіннями дуже крихкий, і вони легко залишають історичну сцену. 

      Отже, підкреслюючи визначальну роль культурної складової у розвитку цивілізацій  та враховуючи силу впливу вестернізованої  культури, спрямовність останньої на нав’язування своїх цінностей суспільствам, що перебувають у стані трансформації  та остаточно не визначили напрямок свого розвитку, слід намагатися максимально нейтралізувати її вплив, вбачаючи у ньому загрозу національній безпеці.  

      Продовжуючи розвивати визначену попередниками  ідею взаємодії цивілізацій та ”міжцивілізаційного  спілкування”, Л.Гумільов вважав, що діалог цивілізацій сприяє пасcіонарному поштовху та розвитку фази піднесення етногенезу, що формує, в кінцевому підсумку, цивілізацію. Для того, щоб один народ сприйняв цивілізацію іншого, необхідна духовна асиміляція – ”благородний донор”, за допомогою якого відбувається процес мавпування, який далеко не завжди має позитивні наслідки. На думку вченого, така “взаємодія цивілізацій” відіграє негативну роль у культурному розвитку народів: цивілізації або зовсім зникають, або розчинюються в інших.  

      Одну  з найбільш сміливих, хоча й суперечливих ідей ХХ ст. в цьому напрямку висунули соціологи Франції. Вони виступили  перед науковим світом з ідеєю  цивілізації дозвілля. Вчені стверджували, що кінець ХХ ст. стане епохою переходу до цивілізації дозвілля, яка запанує у прийдешньому ХХІ ст.  

      Одним з перших розробив ідею “цивілізації дозвілля” Ж.Дюмазедьє. На його думку, вона вже настала, хоча й знаходиться  лише на початку свого розвитку. Аргументами на користь її існування  є швидкий ріст обсягу вільного часу у всіх прошарків населення, зростання цінності дозвілля і особливо зростання його автономії. Дозвілля і праця як цінності, на думку Дюмазедьє, міняються місцями: дозвілля перестає бути простою компенсацією праці, стає необхідністю, перетворюється в “незалежну перемінну”, в “сенс еволюції розвинутих індустріальних суспільств”. Праця ж перестає бути “першою життєвою потребою” і стає лише засобом самореалізації індивіда, що здійснюється саме в дозвільній діяльності, надаючи їй соціального значення та самоцінності.  

      Веблен  у праці «Теорія дозвіллєвого класу» навіть зафіксував та обгрунтував  появу нової соціальної спільності, соціальної групи сенсом життя якої стає саме дозвіллєва діяльність. 

      Однак Ж.Фурастьє, відомий французський футуролог, поділяючи в загальному вигляді ідею “цивілізації дозвілля”, відносив її до далекого майбутнього, аргументуючи це тим, що “ми ще не дозріли для цивілізації дозвілля“, її “ще немає”, але є “дозвіллєвий вибух”, “перехідний період”. Вільний час в його сучасному вигляді, вважав Фурастьє, не сприяє розвитку особистості, необхідно ще навчити маси, як проводити вільний час. Таким чином, Фурастьє інакше оцінював ту ж дійсність, приділяючи більше уваги аналізу самої праці, і виводив з нього характер дозвілля. 

      Висновки:  
 

      Узагальнення різних цивілізаційних концепцій доводить, що сьогодні цивілізації мають надетнічний характер, а основними факторами їх утворення та розвитку стають культурні характеристики, домінуючими серед яких виступають культурні цінності.

      Визначальною  характеристикую сучасних цивілізацій виступає культурно-ментальна спорідненість утворюючих його народів та рельєфно визначена територія спільного проживання населення.

      Формування  цивілізації відбувається на грунті домінування однієї чи кількох визначених ознак культурно-історичних типів цивілізацій, визначених М.Данилевським, М.Хлєбниковим та П.Сорокіним.

      Цивілізаційний  вибір України пов’язаний з відтворенням циклічно-цивілізаційної концепції, що базується на географічно-континентальній  та культурно-ментальній основі. 

      Література: 
 

      Сорокин П.А. Главные тенденции нашего времени. – М.: Наука, 1997. – 351 с.

      Фукуяма Ф. Конец истории? // Философия истории: Антология. – М.: Аспект Пресс, 1995. –  С. 291.

      Хантингтон  С. Столкновение цивилизаций? // Полис. – 1994. – № 3. – С. 30-49.

      Sorokin P.A. Social and Cultural Dynamics: Vol. I-IV. – N.Y., 1937-1941.; Crisis of our age. – N.Y., 1941.

      МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

      ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

      ФАКУЛЬТЕТ ЗАОЧНОЇ ТА ДИСТАЦІЙНОЇ ОСВІТИ

      КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

      з курсу: «Соціологічна думка в Україні»

на тему: «Історія соціологічної думки України. Основні проблеми та задачі курсу.» 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка групи  СЦ-09-01з

Ніздрань  О.О. 
 

Перевірила: