Релігія та віра

Також релігійне почуття пов'язується з екзистенційними проблемами. Існує шлях «пробудження» релігійного почуття, зі своєю дінамікою динамікою: подив перед «присутністю», що викликає почуття прекрасного; гармонійна краса, яка стверджує провіденційну реальність. У цьому народженні релігійного почуття людина усвідомлює себе як Я, що є виявленням глибинної самосвідомості, яка відчуває в собі Іншого. Цей стан прирівнюється до молитви, в якій повністю реалізується велич людини. Втіленням внутрішнього Я є закон, закріплений у серці, що виступає своєрідним морально-етичним регулятором. Релігійне почуття розглядається у філософському, богословському, психологічному зрізах, кожен з яких фіксує лише момент особистісного зростання цілісної людини.

На противагу  богословсько-теологічній інтерпретації  релігійного почуття як особливого, принципово відмінного від інших, Богом  даного елементу людської психіки, В. Джемс  висунув інше його трактування. Він  був одним із перших, хто відмовився від «моністичного» погляду на природу релігійних почуттів. На думку В. Джемса, вони такі ж різноманітні, як і почуття людини взагалі. Вказуючи на складність визначення сутності релігійного почуття, він писав, що деякі автори сприймають його як почуття залежності, інші виводять його із почуття страху, треті ототожнюють із статевим життям тощо. В. Джемс наголошував, що саме релігійні почуття є найглибшим джерелом релігії.

Петербурзький філософ професор О. Введенський  ще в 1922 p., полемізуючи з «войовничими атеїстами» щодо позицій християнства, висловив ідею вічності релігійних почуттів, посилаючись на такі чинники:

1) чимало  людей відчувають Бога безпосередньо,  без жодних доказів і розмислів.  Таке почуття охоплює їх при  спогляданні зоряного неба, нескінченності моря, дивних картин природи, а також під час молитви, здійснення обряду;

2) це  «чутлива совість», що чинить  опір атеїзму, який обезцінює  людину; 3) саме релігія наділяє  все особливим естетичним ореолом;  натомість у атеїстичному світосприйнятті  весь світ перетворюється на бездушну та омертвілу сутність.

    Американський психолог Г. Оллпорт висловлював думку про неоднорідність релігійних почуттів у різних людей. У декого воно фрагментарне, поверхове, в інших — глибоке і всепроникаюче, вплетене в саму життєву тканину. Зміст і функціонування релігійного почуття, зауважував психолог, залежать від зовнішньої і внутрішньої релігійності. Зовнішня релігійність не торкається глибинних підвалин особистості, вона може використовуватись для підвищення статусу, для підтримки впевненості в собі, для збільшення прибутків. Внутрішня релігійність глибоко інтеріоризована і є базовим, інтегральним мотивом діяльності людини. Г. Оллпорт наголошує, що коли зовнішня релігійність може порушити психічне здоров'я, то внутрішня, навпаки, підтримує його.

Дослідники  психології релігії радянських часів, аналізуючи релігійні почуття, зауважували, що вони спрямовані на ілюзорний об'єкт. Визначали їх як переживання людини, пов'язані з її ставленням до Абсолюту, ті переживання, що виявляються здебільшого у формі тривоги, трепету, благоговіння. Отже, релігійні почуття розглядаються дослідниками вкрай неоднозначно.

   Особистісне відношення людини до релігійних феноменів у формі переживання власне і є релігійним почуттям. Інтенсивність такого переживання може бути різноманітною: від легкого переживання до пристрасті. Його посилення залежить від міри усвідомлення цього ставлення, яке виявляється через почуття, світосприйняття і світорозуміння людини, її особистісних якостей. Інтенсивність почуття залежить від предмета чи особистості, що його викликають і на які воно спрямовується.

Характеризуючи  емоційні явища, виокремлюють такі властивості релігійних почуттів:

1) амбівалентність  (лат. ambi — з обох боків і  valentia — сила, міць) — спостерігається  при одночасному переживанні  індивідом емоцій, які мають полярні  характеристики. Прикладом виявлення  амбівалентності є тотемічна  трапеза, яку описав у праці  «Тотем і табу» 3. Фройд;

2) полярність (лат. polaris, від polos — вісь) — вказує  на можливість зміни будь-якого  почуття на протилежне йому. Приємне  може стати неприємним; те, що  викликало радість, може заподіяти  горе;

3) активність (лат. activus — діяльний) — здатність емоцій стенічним (підсилювальним) або астенічним (при-гнічувальним) чином впливати на діяльність;

4) інтенсивність  (лат. intensio — напруження, посилення)  — властивість, яка свідчить  про ступінь вираження релігійного  явища. Діапазон цієї властивості значний: від легкого хвилювання до пристрасті;

5) глибина  релігійних почуттів — залежить  від того, викликані вони пересічними  чи життєво важливими подіями,  а також від того, в якому  зв'язку перебувають з об'єктом,  що спричинює ці почуття;

6) тривалість релігійних почуттів — характеризується часом їх існування. Це залежить від особливостей предмета, який їх викликає, а також від інтелекту та способу життя індивіда.

Найвідомішими спеціалістами з емоційно-екстатичного гіпнозу були шамани. Це люди, у яких надзвичайно розвинене екстрасенсорне сприйняття. В такому стані різко підвищується здатність до моделювання психіки інших.

Часто можна почути думку, що релігійні  почуття є звичайними людськими  почуттями і їх особливість полягає  у спрямованості на релігійний об'єкт. В. Джемс з цього приводу зауважував: «Є релігійна любов, релігійний страх, релігійне почуття піднесеного, релігійна радість тощо. Але релігійна любов — це лише спільне всім людям почуття любові, звернене на релігійний об'єкт. Релігійний страх — це звичайний трепет людського серця, але пов'язаний з ідеєю божої кари. Релігійне почуття піднесеного — це те особливе здригання, якого ми зазнаємо в нічну пору в лісі або гірському міжгір'ї, тільки в цьому разі воно породжується думкою про присутність надприродного... Немає особливої елементарної релігійної емоції, а є лише сукупність звичайних емоцій, на які релігійні об'єкти накладають свій характерний відбиток».

Почуття ніколи не бувають безпредметними, нейтральними щодо змісту психічної  діяльності. Вони завжди виражають емоційне ставлення до об'єкта, який цікавить людину.Про силу емоційно-чуттєвого навіювання свідчать різноманітні феноменальні явища, зокрема стигмати, чудодійні зцілення тощо.

   Структурувати релігійні почуття доволі складно. Проте виокремлюють такі його складові:

1) емоція  страху. Діапазон її проявів надзвичайно  різноманітний: від неймовірного  жаху до непевного хвилювання, спричиненого невідомою, таємничою  силою, яка обожнюється;

2) елементи  телепатії чи потягу до «свого»  Бога. З'являється надія на умилостивления найзлішого, найжорстокішого; людина прагне зробити його прихильним до себе, співпереживаючим;

3) практичність  і утилітарність релігійного  почуття.

    Як вираження вузького егоїзму воно стає засобом інстинкту самозбереження, могутньою зброєю у боротьбі за життя. Ця ознака досить виразно розкривається завдяки практичному правилу культу: жертвоприношення пропорційні бажанням і проханням, а прохач сподівається отримати відповідну винагороду.

З цього  моменту релігійне почуття набуває соціального характеру. Посилюється принцип авторитету; спільність культу і обрядів стає яскравим свідченням соціальної солідарності .Досліджуючи релігійне почуття, можно визначити його витоки і роль у житті архаїчної людини. Із становленням, розвитком релігійного почуття його психологічна забарвленість все чіткіше набуває соціальних характеристик.

Релігійні почуття мають досить різноманітний  вияв, але завжди присутнє особистісне  ставлення до релігійних феноменів  у формі переживання. Його інтенсивність  може бути неоднаковою — від легкого переживання до пристрасті, а посилення залежить від міри усвідомлення релігійного почуття, яке переживається, від світосприйняття і світорозуміння людини, її особистісних якостей. Однією з особливостей релігійних почуттів є їх інтенціальність, спрямованість на об'єкт. Тобто змістове наповнення почуття залежить не лише від особистості, а й від об'єкта, результатом переживання якого він є.

Релігійні почуття доволі динамічні. Підтвердженням динаміки релігійних почуттів є дослідження російського вченого Д. Коновалова, пов'язані з психологією екстазу. Він визначає релігійний екстаз «як своєрідне душевне хвилювання, розряд нервово-психічного збудження, що викликається штучними релігійними вправами, які підготовляються суворим аскетичним режимом, і обумовлене психофізичними характеристиками сектантів-екстатиків». Екстаз охоплює приступ розчулення, захвату і натхнення. Під час проповіді, читання Писання, молитви, а особливо співу, люди починають хвилюватись, втрачають самоконтроль. Зовнішньо цей стан проявляється в нестримних сльозах. Таке розчулення захоплює сектантів під впливом незбагненного жалю, що викликається проповіддю про страждання «Божих людей» за віру. Почуття жалю проявляється в неймовірній ніжності і велелюбності: сектанти починають обніматися, цілуватися. Проникаючись почуттям своєї гріховності, сектанти голосно плачуть, з криком і зойком журяться про свої гріхи. Почуття жалю і скрухи, виявившись у сльозах, ніжностях, відкритій сповіді і молитві, здійснює своєрідну психотерапію в душі сектанта — з'являється надзвичайна легкість, підйом духу і радості. Такий душевний стан надає неймовірної легкості і рухливості тілу. За спостереженням самих сектантів, відчуття легкості і неймовірної радості є наслідком виснажливих постів. Чим більше посилюються рухи тіла, тим інтенсивнішим стає захват. Радість, наростаючи, охоплює сектантів, доводить їх до нестями. На цій основі виникає ілюзія бісоодержимості, ентузіазму, марень. Іноді такі образи набувають обрисів, стають галюцинаціями. Особливо часто з'являються нюхові галюцинації, як вважали сектанти, «пахне Святим Духом». Періодом «натхнення» закінчується екстатичний приступ. Після такого емоційного бурану сектанти відчувають полегшення, котре поєднується з відчуттям млості, а іноді повного знесилення. Таке хвилювання доводить до крайніх виявів фізичні і психічні можливості людини. Центри свідомості волі повністю паралізуються; сектанти зовсім голі, забуваючи сором, шаленіють в нестямі, не приховуючи своїх статевих потягів.Коновалов розкрив динаміку екстазу, де емоції повністю захоплюють людину, паралізують сферу свідомості і тим самим визначають її поведінку. Містичний екстаз набуває своєї крайньої емоційної забарвленості.

1.4.2.  Психологічні функції релігії 

     Безперечно релігія - це один з найважливіших факторів людської історії. Можна, взалежності від особистих поглядів, стверджувати, що людина без релігії не стала би людиною, можна (і це теж існуюча точка зору) з рівною завзятістю доводити, що без неї людина був би краще і досконаліше. Але на данному етапі розвитку людства релігія - реальність людського життя, саме так і слід її сприймати.  
Роль релігії в житті конкретних людей, суспільств і держав неоднакова. Досить порівняти двох людей: одного, що живе за законами якої-небудь строгої й ізольованої секти, а іншого - ведучого світський спосіб життя й абсолютно індиферентного до релігії. Так само йде справа з різними суспільствами і державами: одні живуть за суворими законами релігії (припустимо, ісламу), інші надають повну свободу в питаннях віри своїм громадянам і зовсім не втручаються в релігійну сферу, а в третіх релігія може знаходитися під забороною. У ході історії становище з релігією в одній і тій же країні може мінятися. Яскравий приклад того – Росія та пострадянський простір. Та й конфесії аж ніяк не однакові в тих вимогах, які вони пред'являють до людини у своїх правилах поведінки і кодексах моралі. Релігіі можуть об'єднувати людей або роз'єднувати їх, надихати на творчу працю, на подвиги, призивати до бездіяльності, спокою і спогляданню, сприяти поширенню книжності і розвитку мистецтва й у той же час обмежувати будь-які сфери культури, накладати заборони на окремі види діяльності, науки і т.д. Роль релігії завжди необхідно розглядати конкретно як роль даної релігіі в даному суспільстві і в певний період. Її роль для всього суспільства, для окремої групи людей чи для конкретної людини може бути різна. Разом з тим можна говорити, що релігії звичайно виконують по відношенню до суспільства та окремим особистостям певні функції.

     По-перше, релігія, будучи світоглядом, тобто системою принципів, поглядів, ідеалів і переконань, пояснює людині устрій світу, визначає його місце в цьому світі, указують йому в чому полягає сенс життя.

     По-друге (і це наслідок першого), релігія дає людям розраду, надію, духовне задоволення, опору. Зовсім не випадково люди найчастіше звертаються до релігії у важкі моменти свого життя.

      По-третє, людина, маючи перед собою якийсь релігійний ідеал, внутрішньо міняється і стає здатною нести ідеї своєї релігії, затверджувати добро і справедливість (так, як розуміє їх дане вчення), покорюючись з стражданнями, не звертая уваги на тих, хто висміює або ображає його.