Релігія та віра

   3. Релігія не може існувати без будь-яких релігійной діяльності. Місіонери проповідують і поширенню траняют свою віру, теологи складають наукові праці, викладачі викладають основи своєї релігії і т.д. Але стрижень релігійної діяльності - це культ. Під культом розуміється вся сукупність дії, які здійснюють віруючі з метою поклоніння Богу, богам чи якимось надприродним силам. Це обряди, богослужіння, молитви, проповіді, релігійні свята. Обряди та інші культові дії можуть бути магічними, тобто такими, за допомогою яких особливі люди або служителі культу намагаються таємничим, непізнаваним способом впливати на навколишній світ, на інших лю ¬ дей, змінити природу і властивості тих чи інших предметів. Однак магічні чаклунські дії завжди засуджувалися і засуджуються більшістю релігій і церков, де вважаються «підступами нечистої сили». Інша різновидність культових дій - символічні обряди, які тільки зображують або імітують дії якогось божества з метою нагадування про нього.  
Можна виділити також певну групу обрядів та інших релігійних дій, які явно не належать до чаклунства або помахом чарівної палички, але, з точки зору віруючих людей, містять надприродний, таємничий елемент. Вони зазвичай спрямовані на те, щоб «розкрити Бога в собі самому», з'єднатися з ним шляхом «розчинення в Бозі» власного свідомості. Містичні обряди можуть впливати не на всіх, а тільки на присвячених у внутрішній зміст даного релігійного вчення.        Елементи містики присутні в багатьох релігіях, в тому числі і великих світових.

       Для того, щоб здійснювати культ, необхідні церковні будівлі, храми (або молитовні будинки), церковне мистецтво, предмети культу (начиння, облачення священства і т.п.) і багато чого іншого. Для здійснення культових дій в біль шості релігій потрібні спеціально підготовлені священнослужітелі. Вони можуть сприйматися як носії особливих властивостей, що наближають їх до Бога, наприклад володіти божественною благодаттю, як православні й католицькі священики (див. теми VI, VII, IX, X), а можуть бути і просто організаторами і керівниками богослужінь, як у протестантизмі або іслам. Кожна релігія розробляє свої правила відправлення культу. Один культ може бути складним, урочистим, детально затверженим, інший - простим, дешевим, а можливо і допускающих імпровізацію. Будь-який з перерахованих елементів культу - храм, пред  позначки культу, священство - може відображатися в деяких релігіях. Існують такі релігії, де культу надається настільки мале значення, що він може бути практично незамітним. Але в цілому роль культу в релігії надзвичайно велика: люди, здійснюючи культ, спілкуються один з одним, діляться емоціями та інформацією, милуються чудовими творами архітектури, живопису, слухають молитвиву музику, священні тексти. Все це на порядок збільшуж релігійні почуття людей, з'єднує їх і допомагає в досягненні вищої духовності.

4. У процесі відправлення культів і всієї своєї релігійної діяльності люди об'єднуються у спільноти, звані громадами, церквами. Іноді замість слів церква чи релігія (не релігія взагалі, а конкретна релігія) вживають термін конфесія. У російській мові до цього терміну найближче по значення слово віросповідання (кажуть, на-приклад, «людина православного віросповідання»). Сенс і суть об'єднання віруючих по-різному розуміються і трактуються в різних релігіях. Наприклад, в православном богослов'ї церква - це з'єднання всіх православних: живуть нині, а також вже померлих, тобто перебувають у «життя вічного» . В інших релігіях під церквою розуміється просто об'єднання одновірців, визнають певні догмати, правила і норми поведінки. Деякі з церков наголошують на особливу «по-священність» і ізольованість своїх членів від усіх оточующих, інші, навпаки, відкриті і доступні для всіх. Зазвичай у релігійних об'єднань існує організаційних структура: органи управління, об'єднавчий центр (наприклад, римський папа, патріархія тощо), чорництво зі своєю специфічною організацією; ієрархія духовенства. Існують релігійні навчальні заклади, готують священиків, академії, наукові підрозділи, господарські організації і т.п. Хоча всі пе рераховане абсолютно не обов'язково для всіх релігій. Церквою зазвичай іменують велике релігійне об'єднання, що має глибокі духовні традиції, перевірені часом. Відносини в церквах упорядковані століттями, в них є поділ на священнослужителів і простих мирян. Послідовників у кожній церкві, як правило, дуже багато, в основній своїй масі вони анонімні (тобто облік церквою не ведеться), їх релігійна діяльність і життя не контролюється, за ними залишається відносна свобода думок і поведінки (в рамках навчання даної церкви). Від церков прийнято відрізняти секти. Це слово несе на собі негативне забарвлення, хоча в буквальному перекладі воно означає всього лише вчення, напрям, школа. Сектою може бути опозиційне протягом всередині будь-якої церкви, яке може перетворитися з часом, а може безслідно зникнути. На практиці секти розуміються більш вузько: як групи, що складаються навколо  
будь-якого лідера-авторитету. Вони відрізняються замкнутістю, ізольованістю, суворим контролем за своїми членами, що поширюються не тільки на їх релігійну, а й на всю приватне життя. Буває, що секти вимагали і вимагають права на майно своїх послідовників, перетворюють їх у постійних професійних місіонерів і вербувальників нових членів секти.  

Серед наукових підходів до вивчення релігії  виділяються три:  

1. Конфесійний (від лат. церковний, віросповідні), тобто релігійний. Так як вчені, які дотримуються такого підходу, належать до конкретних конфесій (церквам, релігій), то вони, вибудовуючи картину розвитку релігії, порівнюючи та співставляючи різні релегійні навчання, мають своєю кінцевою метою затвердити виключнісь своєї релігії, довести її перевагу над іншими. Іноді буває так, що, розглядаючи історію релігій як історичний процес, вони взагалі не включають в загальний огляд відомості про «свою» релігії, вважаючи, що вона повинна розглядатися окремо, поза загальної течії історії.
2. Атеїстичний чи натуралістичний. Розглядають віру людей в Бога як помилку, тимчасове,  але що займає певне місце в історії явище. Для цього підходу більш важливою є не стільки сама релігія, скільки історія її вибавлення в людської свідомості. Як правило, дослідники, що стоять на атеїстичних позиціях, приділяють велику увагу соціальній, економічних, політичної стороні релігійному житті, тонкощі ж віровчення їх цікавлять у набагато меншій мірі, а іноді навіть відволікають і дратують як щось незначне.
3. Феноменологічний підхід, з точки зору якого релігія описується і вивчається поза зв'язку з проблемою буття чи небуття Бога. Якщо релігія існує як явище, отже, її можна і потрібно вивчати. Велику роль в феноменологіческом вивченні релігій зіграли історики культури, археологи, етнографи, мистецтвознавці, тобто всі дослідники, сфери інтересів яких природним чином стикалися з релігійним життям як у давнину, так і в даний время. Їх може цікавити історична роль церкви, яку вони вважають на якихось етапах реакційної, що заважає людському прогресу, або позитивної і прогресивною, або нейтральною до нього.

1.2. Психологічне коріння релігії і релігійності 

       Існують різноманітні аспекти взаємин таких виявлень людського існування як психологічна реальність і сфера духовного світу особистості. Остання знаходить своє вираження в таких категоріях як релігійність, релігія, духовність, віра.  
Так, в «Енциклопедичному словнику релігії» наводиться три значення терміна «религиозність»:

- перебільшена, невідповідна залученість людини в релігійну проблематику;

- можливість для людини вступати у взаємодію, відносини з Богом;

- людське прагнення діяти за межами чисто тілесних інтересів, брати участь в культурі та суспільстві духовно налаштованих людей.

   У роботі болгарського дослідника В. Мілєва «Психологія і психопатологія релігії» релігійність визначається як найважливіша психологічна категорія, складена з безлічі компонентів, основні з яких є емоційні та інтелектуальні.

 
Описуючи «психологічні корені релігії», можна визначити такі їх функції:

- пряме задоволення потреб, наприклад здійснення бажань чи зцілення;

- редукція тривоги, що знаходить вираз у прийнятті факту смерті, тенденції збільшення релігійності з віком;

- вирішення внутрішніх конфліктів

- сприйняття Бога як батька;

- досягнення самоідентичності через почуття приналежності;

- сприяння  когнітивному розвитку через розуміння сенсу буття;

- кореляція з біохімічними змінами, містичний досвід в результаті застосування галюциногенних засобів.

   Саме тому релігію неможливо прямо вивести з психології. Але можна визначити як взаємний зв'язок психологіі і релігії, так і соціальний проміжок між ними. Можна запропонувати 4 моделі взаємовідносин релігіі і психології

- психологія проти релігії;

- психологія релігії;

-психологія і релігія паралельно;

-психологія, інтегрована з ре ¬ лігіей.

  Підходи до релігії сучасних психологів можна поділити на тих, що знецінюють - для них не існує реальності за межами контурів фізичного досвіду і раціонального підходу (Фрейд, Уотсон,Скіннер), тих, що пов'язані з естетичним переоцінювання (Еріксон, Кольберг ) - які визнають етичні та естетичні структури, недоступні чуттєвому досвіду , та космічні (Юнг, Роджерс, Маслоу) - для яких вищі стадії людського розвитку обумовлені енергіями, що знаходяться за психологічними межами.

У данний час розвитку психологічної науки  актуальність психологічних проблем, пов'язаних з релігійністю настільки усвідомлюється, що їх навіть пропонується включити в нову діагностичну категорію у вигляді шкали Z для DSM-4. При цьому за мету ставиться поліпшення діагностики при відповідних станах, та оптимізація лікування. На думку авторів, Z шкала повинна включати псіхорелігіозние і психодуховні розлади. Прикладом перших є втрата або розхитування віри або звернення в нову, прикладом друге - близько-смертний досвід і містичні переживання. Торкаючись проблеми взаємовідносин теології можна відмітити, що їх взаємозв’язок обумовлений тим, що як теологія, так і психологія, говорять про людину в її ставленні до Бога, до самого себе, до інших і до світу в цілому.

   Сам термін психології релігії в його історично сформованому значенні, охоплює все розмаїття психологічних підходів до сфери вищих духовних цінностей. На розвиток психології релігії продовжують впливати праці Фрейда, Юнга,Фромма та інших видатних спеціалістів з області психічного людиною світу 

1.3. Релігія та релігійність  з точки зору психологічних шкіл 

   На різних етапах становлення  психологічної науки вченими  розглядався процес виникнення релігії, розкриття її глибинної сутності та дослідження сутності віри та релігійності в контекстах своїх уяв.

     Так Зігмунд Фройд (1856—1939р.р.) як представник психоаналізу прагнув удосконалити і науково обґрунтувати його. З допомогою психоаналізу вчений намагався встановлювати факти, пояснювати їх причини і передбачати наслідки. Він винайшов психоаналіз не тільки як наукову теорію, а й як особливу психотерапевтичну практику, сутність якої полягала в тому, щоб допомогти хворому визначити причину своєї травми шляхом згадування витісненої події, усвідомлення її, що призведе до ліквідації або послаблення больового симптому.

Оригінальну концепцію релігії запропонував один із улюблених учнів 3. Фройда, філософ Карл-Густав Юнг (1875—1961р.р.). На противагу своєму вчителю він значно розширив смисл "лібідо", але не в розумінні сексуальних тенденцій, а в значенні могутнього життєвого пориву. У К.-Г. Юнга лібідо виступає як інтенціальність, направленість психічних процесів, енергія, яку можна порівняти з волею Шопенгауера.

До питань релігії як психологічного феномену звертався видатний німецько-американський  філософ і психолог Еріх Фромм (1900—1980р.р.). Він постійно полемізував з Фройдом та Юнгом, котрі розглядали історію лише крізь психічні факти. Натомість Фромм вважає, що для осягнення таємниць історії недостатньо одних лише психологічних одкровень. їх необхідно співвіднести з багатомірним соціально-історичним контекстом, з імперативами культури.

     Спочатку сферою психоаналізу вважали вирішення медичних завдань. Це була техніка проникнення у царину несвідомого. Проте, відкривши глибинні пласти психіки, Фройд спонукав до перегляду всіх традиційних уявлень про людину. За 3. Фройдом, психоаналітичну доктрину можна застосовувати не лише до історії культури, міфології, вчення про неврози, а й до процесу виникнення релігії.

Починаючи свою діяльність як психотерапевт-практик, 3. Фройд згодом дійшов висновку про неефективність методів лікування з арсеналу психіатрії. Його не задовольняла жодна з існуючих концепцій свідомості: ні містична, оскільки в ній без відповіді залишалось питання про джерела свідомості, ні грубо натуралістична, де стверджувалась жорстка залежність від зовнішніх факторів.

3. Фройд  вважав, що у свідомості є те, що визначається нею і водночас  не походить зі світу, який  відображається свідомістю. Так  вчений підняв проблему несвідомого,  яке разом з лібідо (сексуальними  потягами та їх перетвореннями) стало підґрунтям психоаналізу. Фройд вважав, що психоаналіз ґрунтується на концепції позасвідомого як регулятора людської поведінки, вченні про дитячу сексуальність, згідно з яким сублімована (перетворена) статева енергія є джерелом творчої активності людини, і теорії сновидінь як архаїчного пласта психічного життя.

     Сенс вивчення релігії 3. Фройд вбачав у тому, щоб перетворити метафізику на метапсихологію. З огляду на специфіку різноманітних проявів релігійної свідомості саме психологія вивчає релігію крізь призму людської психіки, розкриває психологічні закономірності її виникнення, розвитку і функціонування. Основою розуміння 3. Фрейдом релігії є боротьба Я і Воно. У його працях релігія виступає в різноманітних виявах: як проектована на зовнішній світ психологія, як "всезагальний невроз нав'язливих станів", як "сублімований продукт сексуальних потягів", як "колективна ілюзія" тощо. Першим дослідженням проблем релігії є стаття "Нав'язливі дії і релігійні обряди" (1907 р.). Аналізуючи культову поведінку віруючих, вчений доходить висновку, що вона багато в чому нагадує поведінку невротика. Релігійний культ є органічним елементом релігії: це реалізація релігійної віри в діях соціальної групи. До культової системи входить низка обрядів, ритуалів, жертвоприношень, молитв і т. д. Культ як сукупність стереотипних звичних дій є найконсервативнішим елементом релігії. Повторюючись, культ сприяє створенню динамічного стереотипу, переростає у глибоку внутрішню потребу. Основними симптомами неврозу є нав'язливі думки та дії. Нав'язливі думки відчуваються невротиком як примусово повторювані, чужі, нав'язані ззовні. Вони, як правило, не осмислені, не зв'язані з обставинами життя індивіда, абсурдні. Щоб позбавитися почуття тривоги, яке викликають нав'язливі ідеї, невротик здійснює церемонії, дії, які є спробою протидії деструктивним імпульсам. Недоречність цих дій людина розуміє, але усунути їх самостійно не може. Далі Фройд досліджував спільне між нав'язливими діями та релігійними обрядами. Ним він вважав докори сумління при їх невиконанні, ізоляцію від оточуючих, добросовісне виконання дрібних обов'язків. Різниця між невротичними церемоніями і релігійним ритуалом полягає у значному різноманітті церемоній на противагу стереотипності релігійного ритуалу, приватному характері церемоній та суспільному характері ритуалів. Особливо різняться символічний смисл релігійних обрядів та беззмістовність нав'язливих дій. Отже, основою як неврозу, так і релігійного переживання є пригнічення природних інстинктів, що прагнуть проявитися. Нав'язливі дії та релігійні обряди виконують захисну функцію, приборкуючи нестримні душевні сили. Вони долають почуття вини, оскільки уособлюють спокуту, покаяння, міру захисту та очищення. Необхідні постійно нові психічні зусилля, щоб утримувати в рівновазі натиск з боку несвідомого. Пригнічені інстинкти постійно проявляються, і лише заборони можуть стримати їх. На думку 3. Фройда, нав'язливий невроз ґрунтується на пригніченні сексуальних інстинктів, а розвиток релігії — на егоїстичних, шкідливих для соціуму інстинктах з сексуальним відтінком. Ідея спільності неврозу і релігії стала стержневою у викладах Фройдом розуміння релігії як колективного неврозу і засобу захисту від неврозу. Досліджуючи витоки релігії, об'єктом вивчення Фройд робить психологію первісної культури та релігії. Результатом цих досліджень стала книга "Тотем і табу" (1913), де він вивчає сутність тотемізму і виникнення табу.. Отже, тотемізм не лише релігійна, а й соціальна система. Тому й виникнення релігії є як психологічним, так і соціальним актом. Усупереч своїм психологічним установкам 3. Фройд був змушений визнати роль соціального чинника у виникненні релігії. Адже тотемізм регулював відносини не лише між членами одного тотема, а й розробляв правила поведінки для представників інших племен.