Суспільно-політичні особливості Бразилії

Економіка Бразилії 90 рр. характеризується динамічним розвитком, все більшою  відвертістю і лібералізацією. В  цей час інтенсивно проводилися  реформи в області зміцнення  валютно-фінансової сфери, модифікації  системи пенсійного забезпечення в державному і приватному секторах, удосконалення податкової системи, надання великих можливостей приватному бізнесу для капвкладень в державний сектор, зниження фінансового ризику країни. Ці процеси особливо інтенсифікувалися з середини 90 рр., коли в країні почали здійснюватися економічні реформи, був даний старт виконанню програми соціально-економічних перетворень "План Реал". Уряду вдалося добитися постійного і значного зниження інфляції (з 2500% в 1993 р. до 6% в 2000 р.) [26].

У соціальній сфері основними досягненнями уряду стали зниження рівня безробіття до 7,5% економічно активного населення країни (у 2000 р. було створено 600 тис. нових робочих місць), а також ухвалення закону про підвищення мінімальної зарплати до 85 дол.

Економічна політика, що проводиться в країні, послужила основою для зростання об'єму іноземних інвестицій, розмір яких у 2000 р. склав 30,6 млрд. дол. (3 місце в світі). Для порівняння – об'єм іноземних інвестицій в 1994 р. склав 2 млрд. дол. Основними інвесторами виступають – США, Іспанія, Голландія, Франція. Основний реципієнт інвестицій – сектор послуг.

Бразилія має в своєму розпорядженні  виключно багату мінерально-сировинну  базу: країна володіє більш ніж 80 корисною копалини. Бразилія займає 1 місце  в світі по запасах залізняку (9% світових запасів), ніобію (86% світових запасів), берилію, титану; 2 місце – по білій глині і графіту; 4 – по магнезію; 5 – по олову; шосте – по алюмінію, літію і марганцю. У країні є родовища апатитів, хромітів, азбесту, бокситів, природного газу, алмазів, урану, кобальту, свинцю, цинку, міді, сурми та інших мінералів. Слабким місцем мінерально-сировинної бази Бразилії є відсутність великих запасів нафти, яку країна імпортує в значних кількостях [30].

У 2000 р. видобуто 197 млн. т. залізняку (22% світового виробництва), з яких 142 млн. т. були експортовані. Відмітною особливістю залізняку є високий вміст заліза в рудах і можливість їх розробки відкритим способом. Головний виробник – компанія "Валу ду Ріо Досе". У країні було видобуто 13 млн. т. бокситів (3 місце в світі), 35 тис. т. нікелю, 43 тис. т. ніобію [8].

Нафтовидобувна і газодобувна  промисловість не отримали достатнього  розвитку. Зважаючи на відсутність  великих запасів нафти (власне виробництво  задовольняє внутрішні потреби  на 50%) Бразилія відчуває залежність від імпорту нафти з-за кордону. Загальні запаси (розвідані і прогнозні) нафти оцінюються в 17,3 – млрд. бар., природного газу – 410 млрд. куб. м.  [30]

Чорна металургія повністю працює на власному високоякісному залізняку, але коксівне вугілля Бразилія вимушена імпортувати. Галузь відрізняється достатньо високим технологічним і виробничим рівнем підприємств, що функціонують на базі сучасної західної технології: близько 80% сталі виплавляється конверторним способом. У 2000 р. було вироблено: чавуну – 28 млн. т, сталі – 28 млн. т (8 місце в світі), прокату – 18 млн. т. Галузь відрізняється високою експортною спрямованістю: у 2000 р. експорт продукції металургійного виробництва досяг 2,5 млрд. дол. [30]

Кольорова металургія продовжує грати одну з основоположних ролей в економіці країни. Найбільш розвинене виробництво алюмінію на місцевих бокситах. У 2000 р. вироблено 1,3 млн. т. алюмінію (6% світового виробництва), з яких 0,9 млн. т. експортовано. У світовому виробництві кольорових металів Бразилії належить 6% виробництва олово, 1,2% виробництва цинку і 0,6% виробництва міді. [30]

Встановлена потужність електростанцій в 2000 р. склала 68,9 тис. мВт. Основним виробником електроенергії є ГЕС: їх частка в  загальному балансі енергетичного виробництва складає 90,6%, частка ТЕС – 5,4%, частка АЕС – 4%. До найбільших ГЕС відносяться: "Ітайпу" (12,6 тис. мВт.), "Тукуруї" (4,2 тис. мВт.) і "Ілья-Солтейра" (3,2 тис. мВт.). Найбільша ТЕС – "Санта-Круз" (600 мВт.). У країні створені 2 АЕС: "Ангра-1" і "Ангра-2", потужність яких складає 650 і 1350 мВт. відповідно [30].

Загальне вироблення електроенергії в 2000 р. склало 310,5 млрд. кВт. год. Протяжність  ЛЕП склала 184,2 тис. км.

Згідно плану розвитку галузі "План Десенал" в найближчі 10 років планується довести рівень установлених потужностей до 109,4 тис. мВт., причому виробництво електроенергії на термоелектростанціях повинно бути доведено до 18%, багато в чому завдяки постачанням природного газу з Болівії.

В електроенергетичному секторі продовжується процес приватизації. Після ухвалення нових законів в 1995 р., регулюючих іноземні інвестиції в галузь, "Електробраз" приступив до розділення своїх активів на генеровані, передавальні і розподільні і до продажу нових компаній приватним інвесторам, в т.ч. іноземних. Приватизовано 16 компаній, на частку яких припадає 35% електроенергетики [30].

Автопром Бразилії входить у  першу десятку в світі. Динамічний розвиток цієї галузі в значній мірі став результатом діяльності найбільших іноземних автомобільних корпорацій "Фольксваген", "Фіат", "Дженерал Моторс", "Форд", "Мерседес-Бенц", "Тойота" та ін. Автозаводи в Бразилії організовані по методу "прогресивної зборки", з обов'язковою умовою максимального використання деталей і вузлів власного виробництва. У 2000 р. виробництво автомобілів зросло на 23% і склало 1,6 млн. од., з яких 0,4 млн. було поставлено на експорт.

У 2000 р. в країні вироблені 71 тис. вантажних  автомобілів ("Сканіа", "Вольво") і 23 тис. автобусів ("Бускар", "Маркополо").

Бразилія виробляє (35 тис. в 2000 р.) колісні і гусеничні трактори, культиватори, комбайни, землерийні машини [30].

Літаки займають 1 місце в експорті країни. У 2000 р. було експортовано 160 літаків (90% вироблених в країні літаків) на 3,1 млрд. дол. Основним виробником авіаційної техніки в Бразилії є компанія "Ембраер", що займає 4 місце в світі по виробництву авіатехніки і міцно утримує 1 місце серед бразильських експортерів. Основний вид літаків, що випускаються, – "регіональні" літаки (на 50-80 чол.).

Хімпром у значній мірі визначає рівень розвитку економіки всієї країни. У 2000 р. було вироблене хімічних товарів на 42 млрд. дол., в т.ч. хімічних продуктів для промислового використання – на 22 млрд. дол., фармацевтичних продуктів – на 6 млрд. дол., добрив – на 2,7 млрд. дол.

На ринку фармацевтичних товарів продовжують утримувати провідне становище іноземні компанії: "Новартіс", "Глаксо", "Кнол". У країні налічується 70 лабораторій, що належать ТНК.

Власні потужності по виробництву  мінеральних добрив залишаються  недостатніми (країна задовольняє потреби тільки у фосфатних добривах) для повного задоволення потреб сільського господарства, внаслідок чого Бразилія в 2000 р. імпортувала добрив на 1 млрд. дол.

У шкіряній промисловості в 2000 р. спостерігалося зростання – вироблено 32 млн. шт. різних типів шкір, з яких 16 млн. – на експорт.

Бразилія має в своєму розпорядженні  високорозвинену взуттєву промисловість  – країна займає 3 місце в світі  по виробництву взуття. У 2000 р. вироблено 580 млн. пар взуття, в основному  шкіряного, з яких 160 млн. – експорт.

Об'єм виробництва текстильної  промисловості в 2000 р. склав 22 млрд. дол., в якій головну роль грає виробництво  тканин і виробів з бавовни (8 місце  в світі).

По виробництву і експорту с/г  продукції Бразилія входить в  першу трійку в світі. Провідна галузь – рослинництво (60% продукції сільського господарства). Бразилія займає 1 місце в світі по виробництву і експорту кави (25% світового збору), цукру-сирцю і апельсинів (експорт концентрату апельсинового соку складає 1 млрд. дол. в рік); 2 місце – по виробництву какао-бобів, кукурудзи, маніоки, сої-бобів, рицини, рослинних масел [30].

Тваринництво Бразилії, переважно  м'ясного напрямку, дає 40% продукції  сільського господарства. М'ясне виробництво  в 2000 р. склало: яловичина – 6,5 млн. т., з яких 600 тис. т. – на експорт (3 місце в світі); свинина – 2 млн. т. (2,5% світового виробництва), з яких 100 тис. т. – на експорт (3% світового експорту); кури – 5,5 млн. т., з яких 1 млн. т. – на експорт (3 місце в світі) [30].

4.2. Сучасна суспільно-політична ситуація Бразилії

В кінці березня 1992 р. весь кабінет  міністрів подав у відставку. Інфляція продовжувала зростати і в  серпні 1991 р. досягла 22% в місяць, а  безробіття в деяких районах перевищило 15%. Економічна картина ще більше захмарилася  в кінці року, коли Коллор обнародував програму проведення масових громадських робіт, намагаючись добитися підтримки у законодавців, щоб блокувати кампанію по імпічменту президента. Аргументами для цієї кампанії послужили пред'явлені Коллору і його найближчому оточенню звинувачення в здійсненні посадових злочинів, включаючи хабарництво. Це викликало масові маніфестації, в яких взяли участь мільйони жителів країни, особливо студенти. У вересні 1992 р. палата депутатів проголосувала за імпічмент Коллора. Віце-президент Ітамар Франку зайняв його пост у той час, коли Коллор чекав рішення сенату. Процедура імпічменту в сенаті почалася 29 грудня, але ще до її завершення Коллор подав у відставку. Після цього Франку офіційно зайняв пост президента Бразилії.

На референдумі в квітні 1993 р. виборці висловилися з деяких принципових конституційних питань. Переважна більшість населення схвалили республіканську форму правління і відкинули реставрацію монархії. Президентській системі була віддана перевага перед парламентською. Тим часом економічний стан країни продовжував погіршуватися. У 1993 р. інфляція досягла рекордного рівня – 2567%. У серпні була введена нова грошова одиниця крузейру-реал, що відповідала 1000 крузейру, що незабаром привело до гіперінфляції. Іноземний борг Бразилії зріс і склав 120 млрд. дол. [31]

У грудні 1993 міністр фінансів Фернанду Енрікі Кардозу, колишній сенатор, що заснував в 1988 р. лівоцентристську Партію бразильської соціал-демократії (ПБСД), запропонував широкомасштабний план стабілізації економіки. Кардозу намагався зупинити інфляцію шляхом скорочення дефіциту федерального бюджету. Для цього рекомендувалося підвищити прибутковий податок, скоротити зайнятість у державному секторі і зменшити витрати федерального бюджету на соціальне забезпечення. Цей план підтримали багато підприємців, але він зустрів протидію з боку профспілок. У липні була введена нова грошова одиниця – реал, вартість якого була прирівняна до долара США (що складав тоді близько 2600 крузейру). Темпи інфляції, що в червні перевищували 50%, в липні знизилися до 10% і до початку жовтня залишалися на рівні декількох відсотків. На президентських виборах у жовтні 1994 Лула був висунутий кандидатом від ПТ, а Кардоза – кандидатом від ПБСД. Кардозу підтримали також дві правоцентристські партії. Кардоза був вибраний у першому турі, набравши 54% голосів. Під час інавгурації він завірив, що вищим пріоритетом його політики буде соціальна справедливість, проте його програма призначалася перш за все для переважаючих в конгресі неоліберальних союзників. Стабілізація цін і зростання економіки пов'язувалися з прискоренням приватизації, а отримані кошти прямували на погашення дефіциту бюджету.

Кардозу вдалося стримати девальвацію  реала і тим самим уберегти країну від гіперінфляції. Для цього  довелося звернутися до іноземних інвесторів, нехтуючи інтересами державного сектора і дрібних бразильських підприємців. Становище загострилося в 1998 р. в результаті фінансової кризи, що потрясла країни Азії. Відсоткові ставки в Бразилії були підвищені на 50% для підтримки котирувань цінних паперів і запобігання витоку капіталів [31].

В розпал цієї кризи виборці знову  підтримали кандидатуру Кардозу  на президентський пост, висловившись за стабілізацію національної валюти. Вони розуміли недоліки програми Кардозу, але визнали її більш прийнятною в порівнянні з ризиком обрання Лулу. Результати президентських виборів 4 жовтня 1998 р. майже співпали з підсумками попередніх виборів: Кардозу набрав небагато чим більше 53% голосів, а Лулу – небагато чим більше 31%.

На виборах губернаторів і депутатів парламенту 25 жовтня 1998 партії, що підтримували Кардозу, включаючи ПБДД, отримали 21 губернаторське місце з 27 (як і в 1994). ПБДД взяла верх над ПЛФ в сенаті, але остання зберегла більшість в палаті депутатів [31].

Фернанду Енрікі Кардозу, що приступив до виконання президентських обов'язків 1 січня 1995 р., – син генерала, вивчав соціологію в університетах Бразилії і за кордоном. У 1968 став професором в Сан-Паулу, але наступного року із-за переслідувань військових властей змушений був покинути країну. В еміграції перетворився на відомого лівого теоретика, що займався проблемами країн "третього світу". У 1979 повернувся до Бразилії, приєднався до опозиційної Партії бразильського демократичного руху і в 1982 р. був вибраний від неї в сенат. У 1988 р. Кардозу заснував ПБСД, при президенті І.Франку займав пост міністра закордонних справ, потім – міністра економіки і фінансів.

Уряд Кардозу проголосив основною метою своєї економічної політики усунення державної монополії в  енергетиці, нафтовидобутку і телекомунікації. Вже влітку 1995 р. парламент позбавив державну нафтову компанію виняткових прав на нафтовидобуток і затвердив поправки до конституції, що відміняли монопольні права держави в газопостачанні і судноплавстві. Парламентарії ухвалили допустити іноземні капіталовкладення в гірничу справу, а також приватні інвестиції в області телекомунікації. У 1997 р. уряд продав 42% акцій найбільшої гірничодобувної компанії "Валу ду Ріу-Досе".

До кінця правління президента Кардозу в 2002 р. була приватизована велика частина державних підприємств, за винятком нафтокомпанії "Петробраз" і Державного банку. Проводилося систематичне скорочення витрат на суспільні потреби. Вдалося скоротити рівень інфляцію (з 2564% в 1993 до 18,8% в 1996) і зовнішню заборгованість, але зростання облікових ставок не дозволило понизити загальну суму боргів держави: у 1984-2001 рр. вона збільшилася з 30% до 54% валового внутрішнього продукту. Засоби, виручені державою від приватизації за перші півтора роки правління Кардозу дозволяли покрити лише 12,5% боргів федерального уряду. У жовтні 1996 р. уряд ввів у дію пакет заходів по зменшенню дефіциту державного бюджету, включаючи скорочення робочих місць у сфері суспільних послуг, відміну пільг і т.д. Здійсненню цих заходів перешкодив опір парламенту і трудящих, зайнятих у цій галузі. Але власті продовжували скорочувати витрати на соціальні потреби. Тільки в 1996 р. суми, що виділяються на розвиток суспільної охорони здоров'я, зменшилися на 53%, витрати на допомогу бездомним і безпритульним – на більш ніж 42%, на освіту і культуру – на 13%. Міністр охорони здоров'я А.Жатені пішов у листопаді 1996 р. у відставку, протестуючи проти такої політики адміністрації Кардозу і порушення ним передвиборних обіцянок [31].