Специфіка інтеграції України в світове господарство

     -             потенційна взаємовигідність вільної торгівлі.

       Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні  світогосподарські зв'язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови.

       Основні політико-правові передумови інтеграції:

           -           політичне визначення України;

           -          забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки;

• безумовне виконання міжнародних зобов'язань, особливо в сфері прав людини; запровадження прийнятної форми громадянства;
• перегляд існуючої практики політичних зв'язків із державами колишнього СРСР;
• пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах;формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання [20, 74].

       Економічні  передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам:

• економічному та інституційному забезпеченню суверенітету;

            -  оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови; розробленню та реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення;

• оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
• запровадженню національної грошової одиниці з включенням її в систему міжнародних розрахунків;
• розв'язанню проблеми зовнішньої заборгованості та розподілу активів колишнього СРСР шляхом відповідних переговорних процесів.

       До  основних соціально-культурних передумов  інтеграції належать:

• відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народу України;
• формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти;
• розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України [8, 80].

      Формування інфраструктурних передумов насамперед пов'язане з:

• розвитком транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави (національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації);
• розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем [6, 65].

       Формуючи  інтеграційну стратегію і тактику, слід враховувати особливості України  як потенційної учасниці міжнародних  економічних угруповань:

• відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенітету;

             - нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів;

• нерозвиненість ринкових відносин;
• інерція погіршення економічного стану;
• запас соціальної витримки населення, який виснажується.

Значний вплив на інтеграційну мотивацію  та політику України справляють такі чинники:

• збіг періодів дезінтеграційних та інтеграційних процесів;
• розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;
• конкурентоспроможність щодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;
• негативний досвід інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.

       Інтеграція  України у світове господарство можлива різними, але водночас взаємопов'язаними  шляхами:

• через активну та ліберальну зовнішньоекономічну політику; за рахунок формування середовища, сприятливого для іноземного підприємництва й інвестування та транснаціоналізації високомонополізованих підприємств;
• через укладання двосторонніх міждержавних економічних угод та участь у багатосторонніх міжурядових переговорах;
• за рахунок інтенсифікації східноєвропейських інтеграційних процесів та формування передумов інтеграції в західноєвропейські інтеграційні структури [17, 430].

          Безумовно, визначальним чинником організації економічної інтеграції країн є інформаційні ресурси, що зводить суб'єктивність прийняття рішень до мінімуму. В країнах, де інформаційні технології досконаліші, рівень добробуту населення вищий. У цьому плані перед Україною стоїть завдання забезпечення високого рівня інформаційних технологій [15, 16]. 

     Провідними формами економічного співробітництва між Україною і ЄС є торгівля, інвестиційна діяльність та технічна допомога. Торгівлі належить центральне місце в загальній системі економічної взаємодії.

       У 90-ті роки відбулися значні структурні зміни в зовнішній торгівлі України. Питома вага країн ЄС у період з 1994 до 2005 рр. зросла: в експорті України з 9,0 % до 27,87 %, в імпорті — з 13,3 % до 32,11%. Разом з тим ці показники були значно меншими, ніж у середньому по СНД (експорт 30,2%, імпорт —48,5%) [26].

       У 2006 році загальний обсяг двосторонньої торгівлі між Україною та ЄС досяг 23,9 млрд. євро (це складає менше 1% у загальному обсязі торгового обороту ЄС), при чому цей показник постійно зростає з часу економічної кризи 1998 року. Однак структура виробництва та торгівлі України є незбалансованими. Промислові товари, напівфабрикати та паливо склали приблизно 60% українського експорту до ЄС, тоді як основну частку в експорті ЄС до України (75%) складають машинне обладнання, промислові товари та продукти хімічної промисловості. Торгівля послугами України та ЄС є дуже обмеженою у вартісному вимірі: 1,5 млрд. євро у 2003 році [26].

       На сьогодні ЄС є найбільшим іноземним інвестором в Україні, який інвестує більше, ніж США та Росія разом.

       Обсяг прямих інвестицій в економіку України з країн ЄС на 01.01.2007 становив 15924,0 млн.дол. США, що складає 75,2% загального обсягу інвестицій в Україну (на 01.01.2006 – 12069,9 млн.дол., 71,5%). Порівняння прямих і інвестицій в Україну з країн ЄС  наведено в рис. 2.2 [додаток В].

           Головними країнами-інвесторами, на які припадає 83,5% загального обсягу інвестицій з ЄС, є Німеччина – 5620,7 млн.дол. (35,3% загального обсягу інвестицій з країн ЄС), Кіпр – 3011,7 млн.дол. (18,9%), Австрія – 1600,8 млн.дол. (10,1%), Сполучене Королівство – 1557,2 млн.дол. (9,8%), Нідерланди – 1493,0 млн.дол. (9,4%) [27].

      Загалом, абсолютна більшість проблем  для українських експортерів, які  викличе розширення ЄС, кореняться у відставанні України від країн-кандидатів у сфері ринково спрямованих соціально-економічних перетворень та за темпами економічної і технологічної модернізації, що впливає на конкурентоспроможність у відкритому ринковому середовищі.

          Існує думка що саме вади економічного розвитку не дозволяють Україні інтегруватися до європейського простору та набути статус країни — члена ЄС. Але посол Італії в Україні пані Брунетті переконана, що річ не тільки в економічному розвитку. Європейський Союз — не лише економічна: асоціація, це — набагато більше. Країни ЄС мають спільні стандарти та ідеали.  ЄС притаманний більш високий рівень етики , у сфері економіки, політиці, організації суспільства –в усьому. Існують спільні прагнення, які полягають у невпинному вдосконаленні суспільства, поліпшенні інвестиційного клімату, впровадженні вільних ринків, покращенні умов життя для громадян. Отже, шлях розвитку, яким Україні ще належить пройти,  прямуючи до ЄС, також має передбачати досягнення цих прагнень і стандартів. Іншими словами, пріоритетним завданням є не тільки задоволення амбіцій щодо формування кращої економіки, а й щодо створення кращого суспільства.

      Таким чином, не тільки економіка, а й спільні прагнення, спільна культура, спільні ідеали існування утворюють Європейський Союз.

      Отже, приєднання до ЄС - це питання не тільки економічного, а й соціального, політичного — загалом системного розвитку суспільства.

          У зв'язку з розширенням ЄС для України набирає актуальності вирішення питання про покращання режиму торгівлі з ЄС у цілому. Зокрема — щодо надання Україні статусу країни з ринковою економікою у повному обсязі (а не лише в рамках антидемпінгових розслідувань). У перспективі засобом розв’язання багатьох проблем може стати укладання угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС, що передбачено чинною Угодою про партнерство і співробітництво [24, 418].

       За  результатами аналізу торгових показників за І півріччя 2006 року Європейський союз був найбільшим зовнішньоторговельним партнером України, доля якого склала 31,1 % [26].

           Торгівля між Україною та Європейським союзом носить міжгалузевий характер. Специфічною рисою такої торгівлі є її висока концентрація на шість країн співдружності - Австрією, Бельгією, Грецією, Нідерландами, Німеччиною та Францією. Окрім того, з Люксембургом ми майже не маємо внутрішньогалузевої торгівлі, за винятком металургійної галузі. Більша частина товарообігу України з Союзом приходиться на міжгалузеву торгівлю відносно гомогенними товарами низького і середнього ступеня обробки, серед яких деревина та вироби з неї, чорні та кольорові метали, а також промислові вироби.

         Іншою світовою організацією в яку Україна нещодавно вступила є Світова організація торгівлі (СОТ), що є спадкоємицею діючої з 1947р. Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), почала свою діяльність з 1 січня 1995 р. СОТ покликана регулювати торговельно-політичні відносини учасників Організації на основі пакета Угод Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів (1986-1994 р.). Дані документи є правовим базисом сучасної міжнародної торгівлі.

         Угода про заснування СОТ передбачає створення постійно діючого форуму країн-членів для врегулювання проблем, які впливають на їх багатосторонні торговельні відносини, і контролю за реалізацією угод і домовленостей Уругвайського раунду. СОТ функціонує багато в чому так само, як і ГАТТ, але при цьому здійснює контроль за більш широким спектром торговельних угод (включаючи торгівлю послугами і питання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності) і має значно більші повноваження у зв'язку з удосконалюванням процедур прийняття рішень і їхнього виконання членами організації. Невід'ємною частиною СОТ є унікальний механізм врегулювання торговельних суперечок.

         З 1947 р. обговорення глобальних проблем лібералізації і перспектив розвитку світової торгівлі проходить у рамках багатосторонніх торговельних переговорів (БТП) під егідою ГАТТ. До 2002 р. проведено 8 раундів БТП, включаючи Уругвайський, і вже почався дев'ятий. Головним завданням цієї впливової міжнародної економічної організації є лібералізація світової торгівлі.

Основними принципами і правилами ГАТТ/СОТ  є:

       -  торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;

       -       регулювання торгівлі переважно тарифними методами;

       -       відмова від використання кількісних і інших обмежень;

       -       транспарентність торговельної політики;

       -   врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій, переговорів і т.д.

       Найважливішими  функціями СОТ є:

       -       контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду;

       -  проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами;

       -   врегулювання торговельних суперечок; огляд національної торговельної політики країн-членів;

       -      технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що стосується компетенції СОТ;

-       співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

       Загальні  переваги від членства у СОТ можна  підсумовувати в такий спосіб:

               створення більш сприятливих  умов доступу на світові ринки  товарів і послуг на основі  передбачуваності і стабільності розвитку торговельних відносин із країнами-членами СОТ, включаючи транспарентність їхньої зовнішньоекономічної політики;

       -     доступ до механізму СОТ врегулювання суперечок, що забезпечує захист національних інтересів і в такий спосіб усунення дискримінації;

            -      можливість реалізації своїх поточних і стратегічних торговельно-економічних інтересів шляхом ефективної участі у БТП при виробленні нових правил міжнародної торгівлі.