Специфіка інтеграції України в світове господарство

        4. Виділяють три головні тенденції економічної інтеграції: глобалізація, регіоналізація та гомогенізація світового господарства. Крім того, в окремих підсистемах світового господарства діють тенденції, що відображають зміни у важливих секторах світового ринку, у формах розвитку міжнародних економічних відносин, у механізмі їх регулювання тощо. Вони стосуються динаміки і структури міжнародної торгівлі та інвестицій, географії та інтенсивності міжнародного поділу праці, змісту міжнародних валютно-крсдитних та фінансових відносин, міжнародних ринків праці і суб’єктів міжнародних економічних відносин та ін. 

          1.2.Еволюція поглядів на інтеграцію

          Теоретичні обґрунтування необхідності економічного інтеграційного процесу у країнах з ринковою економікою були запропоновані ще у 70—80-х роках XIX ст. представниками німецької історичної школи — Ф. Лістом, Г. Шмолером, В. Рошером та ін.

    У 50—60-ті роки XX ст. на проблеми економічної інтеграції звернули свою увагу К. Мейер, Ж. Рюєф, Р. Шуман, А. Паніч, Е. Бенуа, Ж. Моне, Б. Баласса та багато інших.

     Регіональною інтеграцією цікавились теоретики світової економіки. Вони розглядали проблеми інтеграції як елемент вчення про ефективність зовнішньої торгівлі або як елемент вчення про державне регулювання зовнішньоекономічних процесів, і, перш за все, регулювання факторів, що впливають на стан платіжного балансу.

      В умовах державного регулювання режиму торгівлі, міжнародних кредитних і валютних відносин набули розвитку прикладні області зовнішньоекономічної теорії, перш за все теорія митних союзів, яку запропонував Дж. Вайнер.

     В основу його аналізу покладено порівняння торгівлі між країнами в умовах існування в кожній з них власного митного тарифу та в умовах підписання між ними угоди про митний союз, що знищує тарифи у взаємній торгівлі. Відповідно до цього в результаті створення митного союзу в економіці виникають так звані статичні ефекти інтеграції — економічні наслідки, які виявляються одразу після створення митного союзу [14, 362].

        В результаті утворення митного союзу (ліквідація торгових бар'єрів, запровадження певного координуючого регламенту та ін.) товари, що традиційно купувались на внутрішньому ринку, можуть стати дорожчими, ніж такі само імпортовані. До створення митного союзу місцеві виробники знаходилися під захистом імпортного мита, імпортні товари були дорожчими за вітчизняні. Після створення митного союзу зарубіжний товар стає дешевшим за вітчизняний, споживачі надають перевагу купівлі імпортних товарів. Виникає імпортний товарний потік у зв'язку з розширенням ринку як на території країни митного союзу, так і в інших країнах, ресурси використовуються більш ефективно. Виникає ефект створення торгівлі (trade сгеаtіоn) — розроблення принципів торгівлі, створення нових товарних потоків. Відбувається переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на більш ефективне зовнішнє, що стало можливим тільки після знищення імпортного мита у рамках митного союзу.

     У результаті виникнення в митному  союзі ефекту створення торгівлі, вільної від митних обмежень, масштаби торгівлі зростають, а добробут усіх країн підвищується, зростає рівень спеціалізації [6, 5].

     Але ця теорія має і певні недоліки, тому що її положення пояснюють лише стандартні ситуації. На практиці можлива ситуація, коли одна окремо взята країна досягає таких же показників, а за деякими аспектами навіть кращих, ніж інтегрована, якщо застосовує односторонні міри з лібералізації зовнішньої політики, наприклад ліквідує митні бар'єри. В такому разі спостерігається ефект відхилення торгівлі (trade diversion), диверсифікація товарних потоків. Вона означає переорієнтацію закупівлі товару місцевими споживачами у більш ефективного, позаінтеграційного джерела постачання на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело, що відбувається в результаті усунення мита в рамках митного союзу. У цьому випадку рівень добробуту в країнах — учасницях інтеграції залежить від співвідношення абсолютних розмірів ефекту відхилення та ефекту створення торгівлі. Якщо в результаті створення митного союзу виникає ефект відхилення торгівлі, то добробут країн, які не є членами цього союзу, погіршиться, тому що обмежені ресурси використовуються неефективно порівняно з умовами вільної торгівлі. Водночас у країнах — учасницях митного союзу добробут підвищиться, якщо ефект відхилення торгівлі за вартістю буде нижчим за ефект створення торгівлі, і навпаки. В цілому на практиці частіше ефект відхилення торгівлі перекривається ефектом створення торгівлі, внаслідок чого інтеграція приводить до зростання добробуту.

         Класичну спробу визначити ефекти створення й відхилення торгівлі в межах ЄС зробив у 1974 р. американський учений Б. Баласса. Він зробив порівняння еластичності попиту на імпорт країн ЄС до створення інтеграційного угруповання з тим же показником після утворення ЄС за галузями. Відповідно до отриманих результатів створення ЄС мало ефект створення торгівлі дуже суттєвих розмірів. Якщо до створення ЄС кожний 1 % зростання ВНП приводив до збільшення торгівлі між країнами на 2,4 % , то після створення ЄС — на 2,7 %, тобто на 12,5 % більше. Ефект відхилення торгівлі мав місце тільки в окремих галузях (продукти харчування, напої, тютюн, хімічні товари) [14, 363].

      Недоліки, що можуть виникнути при утворенні митного союзу, не дають змоги розглядати таку модель торговельної політики як однозначне позитивне явище в міжнародній економіці. Після політики вільної торгівлі немає іншої альтернативної торговельної політики, яка б впливала на міжнародний добробут позитивно. На цих висновках побудована ідея "другого кращого", що розглядалася англійцем Дж. Мідом у 1955 р. Представники іншої школи (Л. Кеохане, П. Робсон, М. Дюватріон та ін.) зробили спробу відокремити, як домінуючі, позаекономічні фактори: інтеграційні угруповання дозволяють країнам забезпечити більш надійну обороноздатність, вступ до "елітного клубу" вважається справою національного престижу тощо. Прихильники ще одного підходу вважають, що створення інтегрованої системи дає змогу ставити спільну мету і спільно її досягати (зростання зайнятості, виробництва, соціальна стабільність тощо.) При цьому збільшується роль держави у вирішенні загальних проблем в рамках інтегрованої системи, коли завдяки зусиллям держав-членів створюється спільний ринок, приймаються найбільш оптимальні рішення, ефективніше стає виробництво товарів. Робиться спроба довести, що переваги митного союзу для держави вищі, ніж від проведення нею політики вільної торгівлі. Критики цього напряму відзначають можливість виникнення міждержавних суперечностей внаслідок "прагнення державами досягти національного ефекту". В той же час не відкидається вірогідність виникнення високого рівня кооперації.

     Голландський  соціал-демократ Ян Тінберген запропонував розрізняти два аспекти інтеграції господарської політики держав-членів: "негативну інтеграцію" і "позитивну інтеграцію". "Під "негативною інтеграцією" Ян Тінберген мав на увазі "усунення різних інструментів міжнародної економічної політики". Під "позитивною" — "додаткові заходи для усунення неузгодженостей, які можуть існувати між митами та податками в різних країнах", а також "позитивні акції у виробничих галузях для здійснення реорганізації програм". Він розрізняє заходи щодо узгодженості тих чи інших інструментів господарської політики й заходи щодо створення нових її інструментів в умовах інтеграції [24, 63].

     Представники  іншої теорії (П. Робсон, А. Рюгман) вважають, що країни прямують до інтеграції своїх економік задля подолання "фактора обмеженості" (сировина, інші фактори виробництва). Вважається, що цей фактор сприяв зростанню масштабів виробництва, розвитку товарної диференціації і нових технологій.

       Зростання масштабів виробництва є прямим наслідком інтеграції, результатом так званих статичних (розміри виробничих підприємств) і динамічних ("вчитись — виробляти") факторів, що дозволяють економічним суб'єктам більш широко використовувати можливості ринку застосовувати більш ефективну організацію виробництва.

        Це твердження можна легко проілюструвати даними про зростання торгівлі всередині ЄС, в тому числі міжфірмової. Номенклатура товарів дуже велика, розрізняється тільки за якісними характеристиками та дизайном. Перевага інтеграції відображається у технології. Країни збільшують витрати на НДДКР. Суттєво знизити ці витрати можна при використанні переваг інтеграції, тобто при створенні нових розробок спільними зусиллями та спільному їх використанні. Ще одна перевага інтеграції, за даною теорією, — це той факт, що інтеграція сприяє зростанню конкуренції. А конкуренція, як відомо, потужний стимул для розвитку виробництва, якості тощо. Французький економіст А. Маршаль розвиває думку про "справжню інтеграцію", а вона можлива, на його думку, лише на стадії економічного союзу, коли відбувається взаємопроникнення національних господарств, і пов'язана зі змінами в їхній структурі. Він сам називає свою концепцію інтеграції структуралістською.

       Неокейнсіанський напрям теорії міжнародної інтеграції відображено в концепції диріжизму (А. Філіп, Р. Купер та ін.). Головною проблемою регіональної економічної інтеграції є пошук оптимального сполучення національних програм господарської політики із забезпеченням переваг, які надає тісне економічне співробітництво. Але використати ці переваги можна лише ціною відмови від певної частини національної незалежності або автономії в області визначення економічних цілей та їхнього досягнення. Таким чином, чітко розрізняються дві взаємопов'язані сторони інтеграції: її економічні цілі і політичні заходи, необхідні для їх досягнення [14, 265].

      Отже, розглядаючи еволюцію поглядів на сучасні інтеграційні процеси, можна зробити деякі висновки.

    1. Незважаючи на велику кількість концепцій, єдиної теорії інтеграції не 
існує. Дослідники поки що не дають однозначної відповіді, у чому полягають конкретні переваги країни, що є членом угруповання, над країною позаінтеграційним об'єднанням.

    2.  У багатьох теоретичних розробках не враховується фактор часу. Мож 
на зазначити, що у різні періоди розвитку національних економік країнами 
рухають різні за своїм змістом аргументи "за" інтеграцію.

     РОЗДІЛ  ІІ. Інтеграція України в світове господарство

     2.1. Інтеграційні процеси на пострадянському просторі і участь в них України.

          Україна не стоїть осторонь інтеграційних процесів, намагаючись відстоювати свої національні економічні інтереси, а також регіональні і локальні, пов'язані з потребами внутрішнього розвитку. Україна співпрацює з багатьма країнами шляхом розвитку двосторонніх міждержавних відносин з прикордонними країнами, Росією, країнами Східної Європи, країнами ЄС, США, Японією, Китаєм, країнами, що розвиваються, країнами ОПЕК, НІК, Індією, країнами Латинської Америки і Африки.

     Розпад  СРСР згортання діяльності РЕВ у 1991 р. привели до серйозної зміни умов розвитку колишніх союзних республік.

     Обидві ці події істотно розрізнялися за масштабами нанесеного збитку і зусиллями, необхідними для його подолання. Якщо втрата ринку країн РЕВ могла бути і значною мірою була замортизована ще досить могутнім для цього єдиним народногосподарським комплексом колишнього СРСР, то розрив міжреспубліканських зв'язків компенсувати виявилося значно складніше. Економічні зв'язки в колишньому СРСР перевершували за інтенсивністю зв'язки між країнами Європейського Союзу. У Радянському Союзі в міжреспубліканський обмін було залучено більше 20 % валового національного продукту (в ЄС — 14 %) [14, 391].

     Новоутворені держави вступили у важкий етап становлення національно-державних суверенітетів і радикальної трансформації економічних систем.

       Організаційною основою цього процесу стало створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Воно є добровільним об'єднанням суверенних країн як самостійних і рівноправних суб'єктів міжнародного права з метою —регулювання за допомогою міжнародно-правових засобів, міждержавних  договорів й угод політичного, економічного, гуманітарного, культурного, екологічного й іншого співробітництва держав-учасниць. СНД не має наднаціональних повноважень.

     Україна бере участь у роботі СНД на правах асоційованого члена, підписуючи лише ті документи та сприймаючи лише ті програми, які відповідають її національним економічним та політичним інтересам і не обмежують її суверенні права. Водночас Україна,  ставить за мету всебічно інтегруватися у європейське та світове господарство, в його організаційні структури, оскільки, лише використовуючи сучасні технології світового рівня, досвід  організації економіки розвинених країн та перемагаючи у конкурентній боротьбі, можна сформувати сучасну економічну систему, забезпечити нову якість, економічне зростання, якісно новий стан соціального розвитку громадян та відповідне місце у світовій співдружності [17, 463].

         За сукупністю геополітичних факторів відносини України і СНД можна групувати за таким чином:

• відносини з Росією, яка домінує на теренах СНД та у відносинах З Україною;
• відносинми з іншими членами Євразійського економічного співробітництва.
• відносини з так званою групою ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Млодова), яка в цьому складі сформувалася у квітні 1999р. у Вашингтоні, під час відзначення 50-річчя НАТО [24, 247].

          Регіональне об'єднання ГУУАМ створює новий і надзвичайно перспективний для України економічний простір. ГУУАМ окреслив дві основні стратегічні цілі свого функціонування:

     економічна- створення міжрегіональних транспортних коридорів, пов'язаних із транспортуванням до Європи азербайджанської та узбецької нафти, а згодом нафтопродуктів з України, водночас товарів і послуг з Європи та України на Кавказ і до Середньої Азії;

       політико-економічні — диверсифікація джерел енергоносіїв, ліквідація монополії Росії на їх постачання в Україну, а отже, - зменшення впливу політичних чинників на можливості вільного вибору країною напрямів зовнішньоекономічної орієнтації. Інтерес до цих цілей, а отже до, співпраці з об'єднанням, проявляє сьогодні й Польща.

         Отже з Гуамом сьогодні пов’язані майбутні вигоди для України, тому реалізація цього проекту передбачає значну, послідовність та наполегливу роботу з доведенням його необхідності та життєвості.

         Основу євроінтеграційного «контексту», тобто багатосторонніх відносин, для України складають з одного боку, Польща, з іншого, Росія, і ця ситуація, слід зазначити, має як конкретно-історичний, так і традиційно-історичний вимір [ 21, 52].