Специфіка інтеграції України в світове господарство

     Українсько-польсько-російський «трикутник» є нині надзвичайно  важливим. Україна залишається країною зі значним за європейськими мірками потенціалом, проте цей потенціал не реалізується у належний спосіб, який відповідає прийнятим у Європі уявленням. Окрім того, міжнародна репутація України ще й досі включає в себе елемент «пострадянська» і - що не менш важливо – «проросійська».

     Польська  складова згаданого «трикутника» містить у собі ще один важливий  елемент -  євроатлантичний Польща по відношенню до України виступає не лише як «адвокат»в очах Євросоюзу, а й як «уповноважений» США і НАТО. Російська складова, теж є багатовимірною, Росія так само як і Польща, змінюється сама й змінює свою  роль у світлі нових реалій та можливостей.

     Вибір для України ускладнюється тим, що вона у будь-якому випадку  залишатиметься в рамках українсько-польсько-російського «трикутника» не рівноправним партнером, а партнером, якого кудись «ведуть» або навіть «тягнуть». За таких умов вибір напрямку, орієнтирів, мети руху набуває ще більш важливого значення та, передбачає,  по-перше участь не лише державних структур, а й інститутів громадянського суспільства, і по-друге,  неодмінної консолідації усіх або  принаймні  переважної більшості політичних партій і фінансово-економічнних груп впливу.

      Інтеграційні процеси у Співдружності Незалежних Держав одночасно розвиваються на трьох рівнях: у масштабах усього СНД (Економічний союз), на суб-регіональній основі (Митний союз Білорусі, Казахстану, Киргизії, Таджикистану і Росії, Центральноазіатський союз) і через систему двосторонніх відносин.

     Виникнення  багаторівневої моделі зумовлене наявністю  в партнерів широкого спектра інтересів один до одного, реалізація яких припускає використання різноманітних форм і напрямків інтеграції.

     Насамперед  це загальні інтереси, які кожна  з країн СНД має стосовно всіх інших учасників співдружності. З урахуванням глибокої багатобічної взаємозалежності і взаємодоповнюваності національних господарських комплексів вони насамперед полягають у створенні умов, необхідних для нормального процесу відтворення [14, 399].

         Системні перетворення у країнах Співдружності є чинником, що визначає суть і спрямованість трансформації взаємних зв'язків. Економічні реформи висувають на передові рубежі міжнародного співробітництва господарюючі суб'єкти, пряма взаємодія яких, незалежно від форм власності, становить основний зміст сучасних інтеграційних процесів. Тому головним завданням для країн СНД стає формування умов для розвитку, поглиблення й удосконалення співробітництва на мікрорівні.

       Поряд із загальними для країн Співдружності значимі і субрегіональні інтереси, реалізація яких можлива в рамках окремих, порівняно невеликих і територіально близьких груп країн. Поява в руслі загального процесу інтеграції осередків з підвищеною інтенсивністю взаємодії — дуже розповсюджене у світовій практиці явище, засноване на "принципі змінюваної геометрії". У Співдружності під ним розуміється "різношвидкісна інтеграція". Гнучкість і розмаїтість інтеграційних форм дають партнерам можливість у випереджальному порядку й ефективно вирішувати комплекс завдань, пов'язаних з поглибленням і удосконаленням співробітництва. При цьому обов'язковою умовою має бути незаподіяння шкоди інтересам інших країн СНД, що не входять до субрегіонального об'єднання.

        У цілому СНД має всі необхідні передумови для перетворення у високоефективне інтеграційне об'єднання сучасного типу, підвищення своєї геополітичної ролі. Цьому багато в чому покликана сприяти глибока реформа організаційно-правових основ Співдружності, що завершується найближчим часом, результатом якої стане упорядкуання системи керування інтеграцією.

         Країни СНД залишаються тим основним регіоном світу, з яким Україна здійснює торговельно-економічні відносини. Якщо в 1991р. 85% українського експорту припадало на інші республіки колишнього СРСР, то в 1998р. частка країн СНД та Балтії у вивозі України дорівнювала 35%, в тому числі 33% — до країн Співдружності. У порівнянні січня 2008р. з січнем 2007р. збільшились обсяги експорту товарів до країн СНД (на 23,6%). У січні 2008р обсяги експортних поставок до країн СНД становили 35,9% від загального обсягу експорту. Обсяги імпорту з країн СНД на січень 2008 р. становили 37,4%. Порівняно з січнем 2007р. у січні 2008р. збільшився експорт товарів до найбільших країн-партнерів: Казахстану – у 1,8 раза (за рахунок збільшення поставок у 5,5 раза молока та молочних продуктів, яєць, меду; у 2,6 раза – механічних машин; у 2,3 раза – залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання), Білорусі – на 34,8%, Туреччини – на 28,4%, Російської Федерації – на 18,4% [26].

          З таблиці 2.1 [додаток А] випливає, що країни СНД мають значну частку в експорті і імпорті товарів у торгівельних зв’язках з Україною, найбільшу частку експорту і імпорту мають стратегічні партнери України Білорусь і Російська Федерація [26].

          При цьому головним торговельним партнером України залишається Російська Федерація (Найбільші обсяги експортних поставок за січень 2007р. здійснювались до Російської Федерації – 24,9% від загального обсягу експорту України), обсяг товарообороту з якою перевищує не тільки рівень обміну з будь-якою іншою країною, але й з таким великим інтеграційним об'єднанням, як Європейський Союз [26].

           Основними країнами-партнерами в експорті товарів залишаються Російська Федерація, Туреччина, Німеччина, Італія, Білорусь, Польща, Казахстан [додаток А., рис. 2.1.], [27].

          Послаблення позицій України на ринку СНД особливо згубне для неї внаслідок високої потреби в імпорті енергоносіїв та відсутності до цього часу альтернативних (порівняно з СНД) джерел отримання нафти й газу. Частка цієї товарної групи в імпорті (в середньому близько  половини ввозу) є унікальною у світовій практиці і пов'язана з нераціональною структурою національної економіки та екстенсивним характером її функціонування. Залежність України від постачальників енергоносіїв є тим більш тісною, оскільки майже всю нафту вона отримує з Росії, а газ -— із Росії та Туркменистану (з 1997р. згідно з укладеними угодами поступово зростають поставки також з Азербайджану та Узбекистану).  Висока частка енергоносіїв в імпорті є основною причиною від'ємного торговельного балансу; вона до мінімуму скорочує кошти. Для закупівлі на зовнішньому ринку інших товарів (зокрема устаткування та технологій для модернізації національної економіки), посилює заборгованість міжнародним фінансовим інституціям, іноземним державним та приватним кредиторам.

          Російська Федерація є основним торговим партнером України. Частка товарообороту України з Російською Федерацією у загальному обсязі зовнішньої торгівлі України товарами і послугами за останні роки наведена у таблиці 2.2 [додаток Б], з таблиці видно, що частка експорту  і імпорту має тенденцію до зростання. Зовнішня торгівля товарами з Російською Федерацією за січень-листопад 2007 р. представлена у табл. 2.3 [додаток Б]. У структурі експорту товарів найбільш вагомими були наступні групи: продукція машинобудування, продукція металургійної промисловості, продовольча продукція, продукція хімічної промисловості табл. 2.4 [додаток Б]. У структурі імпорту товарів найбільш вагомими були наступні групи: енергоносії, продукція машинобудування, продукція металургійної промисловості, продукція хімічної промисловості табл. 2.5 [додаток Б].

      Україна залишається залежною від імпорту  з Росії більшою мірою, ніж  від експорту в Росію, проте залежність від імпорту зменшується швидше, ніж залежність від експорту табл. 2.3 [додаток Б], [27].

      Отже, аналізуючи інтеграційні процеси на пострадянському просторі можна зробити деякі висновки.

       Після розпаду СРСР новоутворені держави вступили у важкий етап становлення  економічних систем. Організаційною основою цього процесу стало створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

       Україна бере участь у роботі СНД та ГУУАМ на правах асоційованого члена, підписуючи лише ті документи та сприймаючи лише ті програми, які відповідають її національним економічним та політичним інтересам і не обмежують її суверенні права.

         Основу євроінтеграційного «контексту», тобто багатосторонніх відносин, для України складають з одного боку, Польща, з іншого, Росія. Причому кожна з цих країн орієнтується на власні інтереси і не розглядає Україну як рівноправного партнера. За таких умов вибір напрямку, орієнтирів, мети руху набуває ще більш важливого значення та, передбачає,  по-перше участь не лише державних структур, а й інститутів громадянського суспільства, і по-друге,  неодмінної консолідації усіх або  принаймні  переважної більшості політичних партій і фінансово-економічнних груп впливу. 

         2.2. Україна на шляху до ЄС і СОТ

        Україна заявила про свій європейський вибір одразу ж після того, як стала суверенною державою. За сімнадцять років незалежності вона зробила перші, здавалось, досить успішні кроки в напрямі європейської інтеграції. У 1994 році було парафовано угоду про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. Україна стала членом Ради Європи. Нині наша держава вже співпрацює з Європейським банком реконструкції і розвитку.

         У системі зовнішньополітичних пріоритетів України особливе місце посідає співробітництво з країнами Європейського Союзу. Європейський вибір нашої держави відкриває нові перспективи співробітництва з розвиненими країнами, надає можливості економічного розвитку, зміцнення позицій України у світовій системі міжнародних відносин. Як зазначається у Посланні Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році" європейський вибір України, який був визначений у початковий період формування основ її зовнішньої політики став природним наслідком здобуття країною державної незалежності. Він відображає життєво важливі інтереси України, викристалізувався з усієї попередньої історії українського народу, його ментальності та глибоких демократичних традицій, ґрунтується на законному прагненні громадян України бачити свою державу невід'ємною частиною єдиної Європи.

         Сьогодні Європейський Союз займає провідні позиції у світовому господарстві. З населенням 370 мли. осіб, що складає менш ніж 7% населення світу та територією близько 2.4°о площі земної кулі, на його долю припадає 41,4% світового товарного експорту та 39,8% товарного імпорту, 42.8% світового експорту послуг та 41,9% обсягу їх імпорту. Тому для будь-якої країни співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. При цьому слід зазначити, що таке співробітництво вигідне всім сторонам. Думка про те, що виграш одного партнера означає втрати іншого, є хибною [6, 5].

          Перебуваючи в зоні бідності Україна входить до групи країн, що формують периферію світової економіки. Країни ЄС належать до її ядра. Тому інтеграція України в ЄС  - це переміщення її з периферії в ядро світової

економіки. Завдання дуже актуальне, бо "нееквівалентний  зовнішньоекономічний обмін між ядром та периферією характеризується втягуванням периферійних країн у пастки сировинної спеціалізації і зовнішньої заборгованості'", що вже спостерігається в економіці України [9, 150].

          Міжнародно-правові відносини України з Європейським Союзом започатковані підписанням "Угоди про партнерство і співробітництво" 16 червня 1994 р.

          В сучасних умовах між Україною та ЄС досягнемо домовленостей щодо усунення перешкод на шляху розвитку взаємовигідного співробітництва. Завдяки їм зовнішньоекономічні зв'язки України з країнами ЄС набули нової якості.

          Про це свідчать такі факти:

             -  сторони здійснюють співробітництво щодо проведення економічних реформ шляхом розвитку міжпарламентських зв'язків, узгодження українського законодавства з нормами ЄС, участь в міжнародному контролі за виборами в Україні  сприяння  інтеграції  України  в  світову  економіку  шляхом надання допомоги   в   забезпеченні   відповідності  українських  товарів   міжнародним стандартам, розвитку регіонального співробітництва, сприяння в сфері захисту навколишнього середовища, створення сучасної банківської системи, надання допомоги в галузі впровадження сучасних інформаційних технологій тощо;

      -   співробітництво в сфері здійснення конверсії військово-промислового комплексу;

          -          координування   дій   і   надання   взаємної   допомоги   в   боротьбі   з організованого злочинністю, корупцією, незаконною міграцією;

          - сприяння підготовці кадрів, розвитку наукових досліджень, надання гуманітарної допомоги [2,65].

   Основними факторами економічної  інтеграції між Україною і  ЄС є:

     -           глобалізація світового господарства;

          -           уніфікація національних економік на принципах ГАТТ/СОТ;

          -   економічні тенденції в державах — членах ЄС щодо консолідованого єдиною грошовою одиницею Європейського союзу;