Порівняльний аналіз фінансових систем двох країн

Торговельні банки (Merchant banks) (кілька десятків установ Сіті), основна сфера діяльності яких пов’язана із зовнішньою торгівлею й міжнародними кредитно-фінансовими операціями. Сила цих банків полягає у позиції, яку вони традиційно займають на ринку позикових капіталів, зокрема, цінних паперів. Торговельні банки поєднують депозитно-позикові операції для обмеженої кількості клієнтів з емісійно-засновницькою діяльністю, а також із консультаційними послугами. Вони організовують консорціуми, керують портфелями цінних паперів, виступають посередниками в операціях злиття й поглинання компаній, відіграють важливу роль на валютному ринку й ринку золота.

Merchant banks входять до банківських асоціацій Issuing Houses Association (55 банків) і Accepting Houses Association (16 банків). Крім цього, Merchant banks, які здійснюють емісію цінних паперів, входять до асоціації British Merchant Banking and Security Houses Association.

Іноземні банки (Foreign banks) — найчисленніша група банківських установ Великобританії. Із приблизно 800 кредитних інститутів у країні понад 350 — іноземні. Загальний баланс іноземних банків становить понад 60 % балансу всієї банківської системи. У 1996 році в Лондоні були зосереджені найбільші інвестиційні компанії Європейського економічного співтовариства й 559 іноземних банків (американських банківських представництв більше ніж банків у самому Нью-Йорку, а концентрація японських банків більша, ніж у Токіо).

Банки Співдружності (British overseas banks) — офіційна назва колишніх британських колоніальних банків. Зараз не виокремлюються, оскільки більшість із них увійшли до складу великих банківських груп. Відмінність таких установ — переважна діяльність у країнах ЄС, хоча їхні штаб-квартири та акціонери розміщуються у Великобританії. Типовий представник цієї групи — Standard-Charted Bank — має за кордоном понад 1300 відділень і входить до перших десяти банків Великобританії. У складі провідних клірингових банків колишні колоніальні банки звичайно виконують функції спеціальних міжнародних підрозділів.

Спеціальні фінансово-кредитні інститути включають наступні ланки:

• фінансові доми;
• ощадні інститути;
• національний ощадний банк;
• будівельні товариства;
• Національний жиробанк;
• страхові компанії;
• пенсійні фонди;
• інвестиційні трасти;
• довірчі пайові фонди;
• фінансові корпорації.

Фінансові доми спеціалізуються на кредитуванні продажу з розстрочкою платежу споживчих товарів і деяких видів промислового обладнання. Основне джерело ресурсів цих установ — короткострокові депозити (строком від 3 до 6 міс.) промислових торгових фірм, банків і населення. Вага фінансових домів у загальному обсязі кредитних операцій невелика. Багато з них втратили самостійність і контролюються депозитними або торговими банками. Останнім часом фінансові доми активно провадять лізингові операції та опікуються кредитними картками.

Ощадні інститути включають довірчо-ощадні банки, будівельні товариства й Національний ощадний банк. Основне джерело ресурсів — невеликі вклади населення. Довірчо-ощадні банки в минулому здебільшого відігравали роль місцевих ощадних кас. Пізніше вони були реорганізовані в 16 великих регіональних установ, але їхній правовий статус залишався невизначеним. Наприкінці 1986 року вони перетворилися на єдиний акціонерний Довірчо-ощадний банк, який виконує всі основні операції комерційних банків.

Національний ощадний  банк (у минулому поштово-ощадний банк) акумулює заощадження населення через мережу поштових відділень, кількість яких перевищує 20 тис. Банк пропонує два види рахунків — звичайні та інвестиційні (за останніми процент вищий, але одержати вклади можна з попередженням за місяць). Усі кошти банк інвестує у державні цінні папери.

Будівельні товариства існують понад 200 років, нині вони акумулюють найбільшу частину заощаджень населення, їх сумарні активи приблизно дорівнюють величині активів провідних депозитних банків. Серед будівельних товариств триває процес централізації, але вони залишаються кооперативними інститутами. Ресурси будівельних товариств ідуть переважно на довгострокове кредитування будівництва або купівлю житлових будинків (квартир) і вкладаються в цінні папери. Останніми роками товариства почали опікуватися багатьма банківськими операціями, торгівлею нерухомості.

Національний жиробанк — державне підприємство, створене в 1968 році для розрахунків через поштові відділення. У цій ролі він є конкурентом системи чекового клірингу, характерного для комерційних банків.

Страхові компанії та пенсійні фонди спрямовують акумульований позиковий капітал у довгострокові інвестиції. Фінансово-кредитна діяльність є вторинною стосовно їхньої професійної спеціалізації — страхової справи й приватного пенсійного забезпечення. Мобілізовані ними кошти вкладаються в операції на строк до 20—25 років (переважно в акції), проте страховий ринок Великобританії залишається найконсервативнішим: існує організація страхових синдикатів, які є світовими лідерами у страхуванні банківських ризиків.

Члени корпорації — приватні особи, які несуть необмежену відповідальність за свої ризики, називаються андерайтерами, або «людьми з іменами», тобто людьми зі статком, який дає їм змогу вести страхову діяльність. Андерайтери об’єднуються у синдикати, кожен з яких має щонайменше одного професіонала, уповноваженого брати на страхування ризики від імені членів синдикату.

Кожен андерайтер, у свою чергу, має кілька довірених  брокерів, які власне й відшукують клієнтів для страхування. Андерайтер аналізує пропозиції брокерів і вирішує, чи страхувати запропоновані ризики. У цьому полягає одна з особливостей такого страхового ринку: на нього неможливо  вийти без брокера.

Інвестиційні  трасти здійснюють виключно операції із цінними паперами. Через емісію акцій і облігацій вони залучають капітал, який вкладають у цінні папери інших компаній. При зниженні курсу цінних паперів вони зазнають фінансових труднощів, збитків і банкрутують.

Довірчі пайові фонди за спеціалізацією подібні до інвестиційних трастів, вони акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Але оскільки пайовик будь-коли може продати свій пай провідній компанії, то капітал цих фондів змінюється: він залежить від переважаючого характеру операцій — продажу чи купівлі паїв. Структура активів фондів подібна до структури активів інвестиційних трастів: близько 80 % становлять акції приватних компаній.

Фінансові корпорації спеціалізуються на кредитуванні приватних фірм, які не мають доступу до звичайних джерел позикового капіталу. Держава надає фінансову допомогу таким корпораціям або виступає в ролі гаранта.

Органи регулювання банківської  системи Великобританії. З 1 червня 1998 року лейбористським Кабінетом міністрів у Великобританії розпочата масштабна реформа органів управління фінансовим ринком. Сутність реформи — створення єдиного органу — Управління з фінансового регулювання і нагляду, відповідального за регулювання і нагляд за діяльністю всіх інвестиційних, фінансових і банківських компаній, що здійснюють діяльність на території Великобританії. Нова організація замінила систему роз’єднаних і малоефективних саморегулівних і регулюючих організацій, які функціонували на фінансовому ринку Великобританії. У даний час Управлінню з фінансового регулювання і нагляду вже передані чи передаються функції таких організацій:

• Ради з цінних паперів та інвестицій;
• Організації з регулювання управляючих;
• Управління з цінних паперів;
• Управління з приватних інвестицій;
• Комісії з будівельних товариств;
• Комісії з діяльності товариств взаємного кредитування;
• Реєстру кредитних союзів і товариств взаємного кредитування;
• Дирекції зі страхування Казначейства.

На сучасному  етапі діяльність банків та інвестиційних  компаній стає універсальною, ризики на різних сегментах ринку перемішуються. У цих умовах ідея єдиного регулюючого і наглядового органу виглядає дуже логічною.

Перевагою нового режиму регулювання є те, що він передбачає чіткий поділ сфер відповідальності між Казначейством і Управлінням з фінансового регулювання і нагляду, при цьому міністри відповідають за законодавчу базу, а Управління — за ефективну роботу відповідно до чинного на даний час законодавства. Управління з фінансового регулювання і нагляду відповідає за стосунки з фінансовими інститутами з метою забезпечення дотримання ними нормативних вимог.

Основними функціями виступають:

• оцінка фінансових ускладнень організації (вплив на інші установи);
• оцінка можливості виведення даної організації з кризи за участю інших комерційних організацій (якщо існує ризик для всієї фінансової системи в цілому, Банк Англії оцінює характер системної загрози і виправданість підтримки з боку представників державного сектору (забезпечення ліквідності чи капіталовкладеннями);
• надання консультацій населенню (розповсюдження посібників з використання індивідуальних ощадних рахунків приватними клієнтами, телефонні лінії допомоги, зустрічі в різних містах країни);
• запобігання використанню легальних форм фінансової діяльності в кримінальних цілях.

До складу витрат нової організації  включені як власні витрати, так і  витрати фірм, які підлягають регулюванню, що в цілому перевищує прямі витрати в пропорції 4:1. Об’єднання дев’ятьох різних організацій дало можливість одержати економію на підставі зростанням обсягу роботи, зокрема, у галузі забезпечення поточної діяльності, що дозволяє відшкодувати витрати багатьох фірм, повернувши переплачені ними кошти.

Комітет з фінансових послуг (Financial Services Authority (FSA)) здійснює регулювання для більшості ринків фінансових послуг, фондових бірж і фінансових компаній у Великобританії. FSA забезпечує справедливе й ефективне функціонування ринків фінансових послуг і захищає права клієнтів. Комітет з фінансових послуг — незалежна неурядова організація, яка наділена владою Актом «Про фінансові послуги і ринки» від 2000 року. Казначейство Великобританії призначає раду Комітету з фінансових послуг, яка відповідає за загальну політику, у той час як виконавчий директор відповідає за поточні рішення й управління персоналом. Рада Комітету складається з голови, головного виконавчого директора (chief executive officer), трьох керуючих і дев’яти директорів.

Банківський сектор Великобританії уражений іпотечною  кризою в США і знаходиться  на найнижчому за останні шість років  рівні. Роздрібний банк Northern Rock було врятовано  британським урядом. Інвестори були стурбовані розмовами про націоналізацію банку, але уряд оголосив намір продати 56 млрд дол. боргу банку. Банківський  сектор складається із сегментів  надання послуг корпоративним клієнтам, фізичним особам і роздрібній торгівлі. Банківські послуги в роздрібній торгівлі охоплють всі три економічні послуги: грошовий переказ, кредитування та заощадження.

Лондонська фондова  біржа (London Stock Exchange (LSE)) відповідає за забезпечення високоактивного й ефективного ринку для торгівлі широким набором цінних паперів, у тому числі цінними паперами резидентів і нерезидентів, борговими цінними паперами, покритими варантами, депозитарними розписками. Лондонська фондова біржа дозволяє компаніям будь-якого розміру залучати капітал на чотирьох первинних ринках:

• головному ринку (престижний лістинг): акції найбільших компаній;
• AIM: акції менших компаній;
• ринок професійних цінних паперів (Professional Securities Market): депозитарні розписки і боргові цінні папери;
• фондовий ринок спеціалістів (Specialist Fund Market): спеціалізовані інвестиційні цінні папери.

Капіталізація фондового ринку становить 3 859 млрд дол. (станом на 31.12.2007).

Страхування складається зі страхування життя та інших видів страхування. Ринок страхування складається з ринку страхування на випадок смерті та пенсійного страхування. Загальна вартість страхових брутто-внесків у 2006 році досягла 370 млрд дол., з темпом зростання 6,3 % щорічно протягом 2002—2006 років. Сегмент страхування життя досяг 268 млрд дол. (72,4 % загальної вартості). Прогнозується, що загальний обсяг страхового ринку досягне 461,7 млрд дол. до кінця 2011 року.

Управління  активами. Загальна вартість активів під управлінням дорівнює 3,1 трлн дол. Іноземним клієнтам належать активи вартістю 800 млрд дол. (27 % загальної вартості активів).

Рейтингова  агенція Standard & Poor’s у 2007 році надала Великобританії рейтинг AAA через високий  рівень диверсифікації та відкритості  економіки.

4.2 Фінансова інфраструктура

Банківська система Перу включає три рівні:

1. Центральний Банк Перу (Banco Central de Venezuela (BCV));
2. Центральний апарат з координації і планування (Oficina Central de Coordinacion y Planificacion - Cordiplan) (створено з метою модернізувати, лібералізувати й консолідувати приватний фінансовий сектор);
3. комерційні банки.