Порівняльний аналіз фінансових систем двох країн

tify">Особливостями фінансової системи Великобританії виступають велика питома вага банківського капіталу, гнучкі організаційні структури фінансово-промислових груп (в основному, консорціуми). У сфері фінансів зайнято близько 4 млн осіб (12 % трудових ресурсів країни). Лондон залишається найбільшим після Нью-Йорка світовим фінансовим центром.

Банківська система Великобританії внаслідок особливостей економічної та історичної еволюції країни є однією з найрозвиненіших у світі. Фінансові установи країни надають широкий спектр послуг — консультаційних, юридичних, бухгалтерських, управлінських. Дерегулювання посилило тенденцію до диверсифікації фінансових послуг і універсалізації банків. Комерційні банки надають послуги, які раніше надавали торгові банки, вторгаються в сферу страхування, приєднують компанії, що спеціалізуються на видачі споживчого кредиту.

У цілях  залучення коштів вкладників банки  надають їм різноманітні послуги, фактично перетворюючись на фінансові супермаркети. Останнім часом зростає значення діяльності таких небанківських  фінансових установ, як будівельні товариства, страхові й фінансові компанії, інвестиційні фонди. Швидко розширюється діяльність комп’ютерних фірм, які надають консультації у сфері інформаційних технологій, проводять дослідження ринку, надають управлінські та рекламні послуги.

 

 

Рис. 6.3. Структура банківської  системи Великобританії

Структура банківської системи Великобританії складається з таких ланок (рис. 6.3):

• Банк Англії;
• комерційні банки;
• спеціальні фінансово-кредитні інститути.

Юридичного  розмежування функцій між кредитними інститутами здебільшого немає, а традиційні бар’єри в останні  роки поступово розмиваються. У результаті існує тенденція до універсалізації  кредитних інститутів.

Банк Англії (Bank of England) засновано в 1694 році як приватну акціонерну компанію. Із середини XVIII століття Банк Англії розпочав виконувати функції центрального банку, монополізував емісію банкнот і виступив як банкір уряду. У 1946 році Банк Англії націоналізовано урядом, який очолювали лейбористи, попередні власники отримали щедрий викуп: в обмін на акції їм було надано державні облігації на суму, що перевищувала номінальну вартість акціонерного капіталу в 4 рази.

У травні 1997 року уряд надав Банку Англії повну автономію щодо контролю монетарної політики й розробку стратегії досягнення встановленого урядом рівня інфляції. Установлення процентної ставки покладено на Комітет з монетарної політики (Monetary Policy Committee (MPC)). MPC складається з 9-ти членів:

• керуючого (governor);
• двох заступників керуючого (deputy governors);
• головного економіста банку (bank’s chief economist);
• виконавчого директора по ринках;
• чотирьох зовнішніх членів.

Представник Казначейства, який інформує MPC про  урядові економічні цілі та завдання, також є присутнім на засіданнях МРС, йому дозволяється брати участь у дискусіях без права голосу. Зовнішні учасники призначаються прем’єр-міністром (chancellor of the exchequer) та допомагають MPC отримати зовнішню експертизу. Члени MPC мають  право голосу для встановлення процентної ставки, яка найбільше відповідає інфляційним межам.

Банк Англії виконує такі функції:

• банк для комерційних банків;
• банк уряду (через нього проходять усі державні доходи й витрати);
• емісія банкнот;
• обслуговування позикових операцій держави;
• здійснення та контроль валютних операцій;
• управління офіційними золотовалютними резервами країни;
• нагляд за кредитними установами, валютними й кредитними ринками;
• консультування уряду з питань грошово-кредитної політики та її здійснення (переважно за допомогою купівлі-продажу комерційних векселів, цінних паперів; в окремих випадках виступає у ролі «кредитора останньої інстанції» банківської системи).

Банк Англії не залежить від уряду. Строк повноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду (це сприяє незалежності банку).

В умовах ринкової економіки важливою формою контролю за діяльністю центрального банку є зовнішній і внутрішній аудит, який відіграє важливу роль у системі перевірок центрального банку.

Внутрішній аудит Банку Англії організаційно — це особливий структурний підрозділ — департамент аудиту. Директор департаменту (головний внутрішній аудитор) підпорядковується безпосередньо створеному зі членів Ради директорів підкомітету з питань аудиту та самій Раді. У такий спосіб підкреслено незалежність аудиторської служби.

Внутрішні аудитори Банку Англії підтримують добрі взаємини із зовнішніми аудиторами, вільно обмінюються інформацією, що має додаткові переваги:

• можливість запозичення оптимальної системи (колеги мають досвід роботи із системами внутрішнього аудиту інших клієнтів);
• якісна оцінка системи внутрішнього аудиту Банку Англії;
• здешевлення зовнішнього аудиту (використання підсумків діяльності служби внутрішнього аудиту Банку Англії).

Підставою для такої співпраці  є узгоджена сторонами офіційна пам’ятна записка про оптимальне розмежування функцій та обов’язків. У Банку Англії аудитори проводять  такі перевірки:

• фінансові;
• комп’ютерної мережі;
• ефективності витрачання коштів.

Аудитори не заглиблюються детально у справи перевірених підрозділів, їхню увагу привертають лише порушення, які можуть призвести до глобальних негативних наслідків. З метою досягнення позитивних результатів у роботі аудитори акцентують увагу на таких моментах:

• ретельне планування;
• розуміння системи, що перевіряється;
• оптимальна оцінка ризиків і механізмів управління;
• забезпечення зв’язку;
• докладна інформація.

У департаменті аудиту Банку Англії перевагу надають комплексному підходу  у доборі кадрів (аудиторами стають і сторонні спеціалісти, і співробітники  підрозділів банку). Працівники виконують функціональні обов’язки за індивідуальним «Положенням про посаду». Аудитори повинні бути ініціативними й старанними, наполегливо доводити дослідження до логічного завершення, бути тактовними, дипломатично виходити з нелегких ситуацій, уміти аналізувати стан справ і чітко формулювати висновки, а також орієнтуватися у системах, що перевіряються. Подана аудиторами інформація є підставою для прийняття Радою директорів Банку Англії оптимальних управлінських рішень щодо вдосконалення принципів функціонування банку.

Банк Англії бореться з ризиками високого рівня (втрата грошей або репутації) і вторинними ризиками, до яких належать такі:

• обман (призведе до порушення законодавства);
• помилка (спричинить відплив інформації з банку);
• крадіжка (втрата нерухомості);
• неправильне рішення (може призвести до неплатоспроможності банку);
• помилкове стратегічне планування (спричинить недостатню інформованість керівництва банку);
• неефективне забезпечення комп’ютерних систем.

З метою  управління даними ризиками Банком Англії розроблено систему контролю:

1. Працівники банку:
• наявність достатнього досвіду;
• адекватна підготовка.
2. Стан роботи з документами:
• наявність двох підписів для переказування коштів;
• перевірка підсумкових показників для підтвердження точності цифр.
3. Виконанням угод:
• розмежування здійснення угод і виконання розрахунків;
• перевірка лімітів угод;
• контроль інструкцій щодо розрахунків (запис телефонних розмов дилерів).
4. Цінності:
• подвійний нагляд за доступом у сховища, де зберігаються цінності (два ключі є у різних працівників);
• розмежування зберігання цінностей та їх обліку;
• систематичні підрахунки й звіряння;
• обладнання сховищ відеоапаратурою.
5. Комп’ютери:
• дублювання інформації на випадок її втрати у центральному комп’ютері;
• використання паролів для доступу до системи комп’ютерів і програмного забезпечення;
• забезпечення комп’ютерних систем технічною документацією, що дає змогу терміново знайти неточності;
• використання мереж із шифрованими засобами для зменшення ризику небажаного проникнення.

Банк Англії має вирішальний вплив на стабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування економіки країни.

У 1979 році створено Раду захисту депозитів  Банку Англії, яка гарантувала 75 % компенсації за вкладом не більше 10 000 ф. ст. (тобто за вкладом 8 000 ф. ст. компенсація становила 6 000 ф. ст., а за вкладом 25 000 — тільки 7 500 ф. ст.). У 1987 році сума вкладу, за яким гарантувалося 75 % компенсації, становила 15 000 ф. ст. З 1999 року Рада захисту депозитів гарантує 90 % компенсації Банком Англії вкладів, що не перевищують 20 000 ф. ст. (табл. 6.3).

Таблиця 6.3

ПОКАЗНИКИ СТРАХУВАННЯ ДЕПОЗИТІВ  ПРИВАТНИХ ОСІБ

Сума депозиту, що страхується, ф. ст.	20 тис.
Частина депозиту, який підлягає компенсації, %	90
Мінімальний розмір страхового фонду, ф. ст.	5 млн.

 

Банк Англії постійно зменшує розмір обов’язкових резервів комерційних  банків і здійснює грошово-кредитну політику без обов’язкового резервування. Невелика норма обов’язкового резервування (0,35 %) застосовується для забезпечення доходу для Банку Англії.

В умовах поступової відмови від обов’язкового  резервування Банк Англії спрямовує  зусилля на управління зміною процентних ставок. Цього досягають за допомогою операцій на відкритому ринку.

Банківські  установи Великобританії виконують  також установлені чинним законодавством загальні звітні процедури. Банк Англії отримує звіти аудиторів та ревізорів згідно з інструкцією для ревізорів (1994 рік) до закону про банки, який прийнято в 1987 році.

Згідно  з інструкцією № 3 до Положення  про координацію банківської  системи, яка була видана в 1992 році (друга  директива Ради Європи), Банк Англії має право вимагати звіти за бухгалтерськими  записами та системами внутрішнього контролю від усіх банків.

Комерційні банки включать наступні види:

• клірингові банки;
• облікові доми;
• торговельні банки;
• іноземні банки;
• банки Співдружності.

Найменування  «банк», згідно із законом про банківську діяльність від 1987 року, залишається за банками, що мають капітал, який перевищує ₤5 млн, або за банками, які зареєстровано за кордоном.

Клірингові  банки (clearing banks) (основа банківської системи Великобританії) — провідні депозитні банки, які входять до складу найбільших банків світу. Вони є членами Лондонської клірингової палати, активно проводять міжнародні операції та керують за кордоном мережею дочірніх компаній, відділень і представництв (мають представництва у країнах СНД).

З середини 1980-х років унаслідок лібералізації  правил торгівлі цінними паперами на Лондонській фондовій біржі й  за її межами, а також через посилення  конкуренції у сфері традиційних банківських операцій з боку будівельних товариств та інших небанківських кредитних установ клірингові банки почали активно розширювати коло фінансових послуг. Організаційно це виявилося в поєднанні клірингових банків із безліччю спеціалізованих дочірніх компаній (із торгівлі цінними паперами, лізингу, факторингу тощо) і в перетворенні їх на кредитно-фінансові конгломерати.

Зокрема, Lloyd’s можна лише умовно вважати  корпорацією. Фактично це сектор ринку. Але якщо в 1989 році кількість індивідуальних вкладників Lloyd’s становила 31329, то вже  у 1993 році — 19537, проте, незважаючи на негаразди, корпорація утримує позиції.

Банк  «Holding Hong Kong and Shanghai Banking Corporation» («HSBC»  — Холдинг банківської корпорації Гонконгу й Шанхаю) разом з американськими Citibank і Bank of America складає трійку найбільших банків миру. Спочатку банк «HSBC» (засновано в 1865 році) діяв переважно в Гонконгу, Шанхаї й Лондоні, опікуючись головним чином обслуговуванням торгівлі опіумом. У кінці XIX століття отримав статус банку британського уряду на Сході. Після закінчення Другої світової війни компанія почала експансію в країни Заходу: у 1981 році засновано дочірній банк у Канаді, в 1986 році — в Австралії, в 1987 році під його контроль перейшов нью-йоркський Marine Midland Bank. У 1991 році всі банки, що належали «HSBC», були об’єднані в холдинг.

Облікові доми (Discount Houses) — установи, що функціонують на грошовому ринку. Вони традиційно залучають ресурси до запитання (онкольний кредит) і вкладають їх у комерційні казначейські векселі, державні облігації, зобов’язання муніципалітетів, строкові депозити й депозитні сертифікати. До 1980-х років облікові доми були єдиними установами, які мали право на кредити Банку Англії в обмін на посередництво в розміщенні казначейських векселів. Банк Англії й далі здійснює операції на грошовому ринку в одному з облікових домів, проте вони вже не мають таких привілеїв і їхнє значення зменшується. В умовах швидкої перебудови грошово-кредитної сфери ці вузькоспеціалізовані інститути-посередники диверсифікували діяльність, тому їх кількість у 1990-х роках скоротилася до 10.