Курс лекций по "Международным отношениям"

2004 р. – до Європейського Союзу ввійшли Чехія, Польща, Угорщина, Мальта, Кіпр, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія,Литва.

 

Цілі  створення Європейської валютної системи:

• Встановити підвищену валютну стабільність всередині співтовариства і створити зону європейської стабільності з власною валютою у противагу   Ямайської валютної системи, що заснована на доларовому стандарті,
• Стати головним елементом стратегії росту в умовах стабільності
• Спростити конвергенцію процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейського процесу
• Забезпечувати стабілізуючий вплив на міжнародні  економічні та валютні відносини.
• Обмежити “Загальний ринок” від експансії долара.

 

Європейська валютна система –

• це міжнародна (регіональна) валютна система – сукупність економічних відносин, яка пов’язана з функціонуванням валюти в межах економічної інтеграції;
• це державно-правова форма організації валютних відносин країн “Загального ринку» з метою стабілізації валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів.
• це підсистема світової валютної системи(Ямайської).

 

Особливості західноєвропейського інтеграційного комплексу  визначають структурні принципи ЄВС, які відрізняють її від Ямайської валютної системи:

• ЄВС базувалась на ЕКЮ, потім – на євро (12країн);
• На відміну від Ямайської ВС, яка юридично закріпила демонетизацію золота, ЄВС використовувала його в якості реальних резервних активів. Створений спільний золотий фонд за рахунок об’єднання 20% офіційних золотих резервів країни ЄВС в ЄФВС (Європейський фонд валютного співробітництва), який згодом перетворено на Європейський Центральний Банк;
• Режим валютних курсів заснований на спільному плаванні валют у формі “європейської валютної змії” у встановлених межах взаємних коливань (+2,25% від центрального курсу ,для деяких країн (Італії) +6% до кінця 1989р.  Потім Іспанії. З серпня 1993р.у результаті загострення валютних проблем ЄС межі  коливання розширилися до +15%);
• В ЄВС здійснюється міждержавне регіональне валютне регулювання шляхом надання центральним банкам кредитів для покриття часового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов’язаних з валютною інтервенцією;
• Як підсистема ЄВС несе на собі негативні наслідки нестабільності світової валютної системі і вплив долара.

 

“План Делора” (Ж.Делор  – голова Комітету ЄС) (квітень 1989 р.)

• Створення загального (інтегрованого ) ринку;
• Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів;
• Координація економічної, бюджетної, податкової політики;
• Створення наднаціонального Європейського валютного інституту у складі керуючих центральними банками і членів директорату для координації грошової та валютної політики;
• Єдину валютну політику, введення фіксованих валютних курсів і колективної валюти ЕКЮ.

На основі плану Делора була розроблена  та підписана  12 країнами ЄС в Маастрихті (Нідерланди) у лютому 1992р.угода про  Європейський Союз, яка передбачала  в три етапи формування валютно-економічного союзу.

Маастрихтська угода:

Перший  етап (1 липня 1990р. – 31 грудня 1993р.) - етап становлення економічного і валютного союзу ЄС (ЄВС – англ. EMU - Economic and Monetary Union).Підготовка до ведення євро.

• Відміна всіх обмежень на вільний рух капіталу всередині ЄС, а також між ЄС та третіми країнами;
• Забезпечення показників економічного розвитку  всередині ЄС, приймались країнами програми , де визначались певні цілі та показники антиінфляційної і бюджетної політики, стабільність курсів валют у відносинах між країнами ЄС

Другий етап  (1січня 1994 р. -  31 грудня 1998 р.) – більш конкретна підготовка країн-членів до введення євро.

• Створення Європейського валютного інституту, який визначав правові, організаційні і матеріально-технічні передумови, необхідні Європейському Центральному банку для виконання своїх функцій, починаючи з третього етапу введення євро.
• Заборона підтримки діяльності державного сектора шляхом кредитування центральними банками його підприємств, придбання центральними банками боргів держави;
• Відміна привілейованого доступу підприємств державного сектора до коштів фінансових інститутів;
• Заборона брати на себе зобов’язання державного сектора однією із країн-членів іншою країною-членом чи ЄС у цілому;
• показник бюджетного дефіциту повинен бути не вище 3% ВВП при нормальних умовах розвитку і величина державного боргу не вище 60% ВВП;
• Прийняття в деяких країнах-членах національного законодавства про надання їхнім центральним банкам  статутної незалежності від їхніх урядів з тим, щоб прирівняти їхній правовий статус з аналогічним статусом ЕЦБ.

   2 травня  1998р. Європейський Союз  назвав країни-члени, які допускалися  до переходу на євро з початку третьої стадії - Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція.

 Третій етап переходу до єдиної валюти (1999-2002 рр.)

• з1 січня 1999 р. фіксуються валютні курси євро  до національних валют країн-учасниць євро, євро стає їхньою загальною валютою
• євро замінює ЕКЮ у співвідношенні 1:1
• розпочала свою діяльність Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) - включає ЄЦБ та центральні банки країн-учасниць зони євро
• ЄСЦБ заохочує впровадження євро на світові валютні ринки

З 1 січня 2000 р. до зони євро приєдналась Греція.

• З 1 січня 1999р. відблася тверда фіксація курсів валют країн зони євро для перерахунків.
• З 1 січня 2002р. випущено в обіг банкноти і монети євро, паралельний обіг з національними валютами країн-членів, обмін останніх на євро.
• З 1 липня 2002р. виключено з обігу національні валюти і здійснено повний перехід господарчого обігу країн-учасниць на євро.

 

    На  сучасному етапі з зони євро виключені  за власною волею – Велика Британія, Данія, Швеція (на референдумах в цих  країнах населення відмовляється  від єдиної валюти), та, за об’єктивними чинниками, 10 нових країн – членів, орієнтовне введення якими євро очікується не раніше 2011 – 2015 рр.

ОСНОВНІ ІНСТРУМЕНТИ ПОЛІТИКИ ЄСЦБ:

1. Таргетування (встановлення цільових орієнтирів основних грошових агрегатів з метою контролю над інфляцією);
2. Встановлення меж коливань основних процентів ставок, у тому числі з метою їхнього зближення по всій зоні євро;
3. Операції на відкритому ринку;
4. Встановлення мінімальних резервних вимог для банків.

 

Завдання  ЄСЦБ такі:

• визначення та втілення монетарної політики;
• утримання офіційних резервів в іноземній валюті держав-членів ЄВС та управління цими резервами;
• проведення операцій з іноземною валютою;
• забезпечення чіткої роботи платіжних систем;
• санкціонування випуску банкнот;
• сприяння планомірному проведенню політики у сфері пруденційного нагляду.

 

Важливим інструментом зони євро є система взаємних розрахунків “ТАРГЕТ”, що керується ЄСЦБ.

 

Критерії  входження в  ЄВС

Для вступу у Валютний союз необхідно дотримуватися  визначених критеріїв  за такими параметрами:

• стабільність цін;
• дефіцит платіжного балансу;
• рівень процентної ставки;
• стабільність обмінного курсу.

Стабільність  цін – рівень інфляції в країні має не перевищувати середнього рівня інфляції в трьох найбільш стабільних у ціновому плані країнах більш ніж на 1,5%.

Дефіцит державного бюджету. Рівень державної заборгованості має не перевищувати 60%, а дефіцит державного бюджету – 3% валового внутрішнього продукту.

Рівень  процентної ставки. Значення довгострокової номінальної процентної ставки не мало перевищувати середнього значення цього показника в трьох країнах із найстабільнішими цінами більш ніж на 2%.

Стабільність  обмінного курсу. Відповідна валюта тієї або іншої країни мала перебувати щонайменше протягом двох останніх років у дозволених межах коливання щодо інших валют.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ.

ЕВОЛЮЦІЯ  СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

 
 
 
 
 
 

Валютні ринки

• Як економічна категорія - це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі – продажу іноземних та платіжних документів в іноземних валютах;
• Як інституціональний механізм – це сукупність установ і організацій – ТНБ, валютні біржі, брокерські фірми, що забезпечують   функціонування валютних ринкових механізмів.

 

Першим  таким ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось  на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035г) становила в 1837-1934рр. – 20,67 дол. США. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. США.

Операції по обміну валют існували у формі  міняльної справи ще у древньому світі і в середні віки. Валютні ринки у сучасному розумінні склались в XIX ст. Цьому сприяли наступні передумови:

 

• розвиток  міжнародних економічних зв’язків;
• створення світової валютної системи, що покладає на країни – учасниці визначені обов’язки у відношенні їх національних валютних систем;
• широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;
• посилення концентрації і централізації банківського капіталу, розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті;
• вдосконалення засобів зв’язку – телеграфу, телефону, телексу, що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і кредитного ризиків;
• розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків, тенденції в економіці та політиці.

 

     Для поглиблення розуміння того, що собою являють валютні ринки,  треба розглянути ті функції,  які вони виконують в сучасній  світовій економіці.

  До головних функцій  валютних ринків  можна віднести :

• Забезпечення виконання міжнародних розрахунків – ця функція виконується валютними ринкам з початку їх існування і є первинною по відношенню до всіх інших функцій бо  валютні ринки виникли саме для її реалізації .
• Забезпечення ефективного  функціонування світових кредитних та фінансових ринків –  ця функція виникла в процесі подальшого розвитку та ускладнення МЕВ (поява прямих закордонних інвестицій, ТНК, світових фінансових центрів – поява світового господарства). Виконуючи цю функцію валютний ринок дозволяє суб’єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення  операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій. 
• Страхування валютних та кредитних ризиків – ця функція виникла і почала розвиватися відносно недавно (значне підсилення розвитку відбулося після Кінгстонської конференції в 1978 року) після впровадження вільно плаваючих валютних курсів, що значно підвищило валютні ризики суб’єктів МЕВ. Зараз валютні ринки надають можливість суб’єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних валютах .
• Отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют. Валютні ринки дозволяють заробляти  на проведенні операцій з валютними інструментами, учасники заробляють на різниці курсів купівлі та продажу певної валюти. Тобто спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток .
• Визначення валютних курсів – діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси  тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на валютних ринках. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти.
• Диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав – тут мова йде про те, що суб’єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах
• Регулювання економіки – ця функція є похідною від функції визначення валютних курсів, бо через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній.