• Регламентація діяльності національних органів управління та регулювання валютних відносин країни (центральний банк, міністерство економіки, міністерство фінансів; в деяких країнах – органи валютного контролю)
• Міждержавне валютне регулювання здійснює МВФ (1944р.), а в Європейській валютній системі – Європейський фонд валютного співробітництва (1973-1993рр.), замінений Європейським валютним інститутом (1994-1998рр.), а з 1 червня 1998р. – Європейським Центральним банком.

6.Еволюція  світової валютної  системи

            Основні етапи створення  світової валютної системи

• Становлення, формування передумов , визначення принципів нової системи; при цьому зберігається її спадкоємний зв’язок з попередньою системою.
• Формування структурної єдності, завершення побудови, поступова активізація принципів нової системи.
• Створення повноцінно функціонуючої нової світової валютної системи на базі закінченої цілісності та органічної зв’язки її елементів.

 

У XVI – XVIII ст. Панівною формою функціонування національних валютних систем був біметалізм – грошова система  в якій роль загального еквівалента закріплюється за двома благородними металами (як правило, за золотом та сріблом), передбачається вільне карбування монет з обох металів та їх необмежений обіг.

 

Форми біметалізму:

1. система паралельної валюти – це коли законодавство не встановлює певного співвідношення між золотом та сріблом;  золоті та срібні монети приймаються під час купівлі, продажу та інших операцій відповідно до ринкової вартості цих металів;
2. система подвійної валюти - коли держава фіксує певне співвідношення між обома металами; карбування золотих та срібних монет, прийняття їх населенням мають здійснюватися за цим співвідношенням.

 

Законодавче закріплення за обома металами ролі грошей суперечить природі грошей. Гроші – це єдиний особливий товар, який покликано виконувати функцію загального еквівалента. (Рязанова, с.21)

 

Наступною формою функціонування національних валютних систем став монометалізм -

• грошова система, за якою один метал (золото або срібло) є        загальним еквівалентом та основою грошового обігу.

Срібний монометалізм існував у Росії (1843-1852), Індії (1852-1893) Нідерландах (1847-1875) Китаї (до 1935р.). У більшості країн в кінці XIX ст. срібний монометалізм і біметалізм було замінено золотим монометалізмом.

Різновиди золотого монометалізму:

1. золотомонетний стандарт – як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом всіх функцій грошей;
2. золотозлитковий стандарт  -  перехідна форма золотого стандарту. Національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже , були розмінні на валютний метал , але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш ніж 12,4 кг. Кожний, таким чином, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими, сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків). (Боринець, с.90-91)
3. золотодевізний стандарт – базувався на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті призначені для міжнародних розрахунків, почали називати девізами.

Девізи  – платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків.

1820р.Золотий  стандарт.

Встановлено тверде співвідношення між паперовими грошима і золотом. Вартість однієї грошової одиниці визначається у  чистому золоті, наприклад 1RM (рейхсмарка)=0.3584229 г чистого золота. Емісійні банки зобов’язуються в будь який час обмінювати паперові гроші на золото. Увесь грошовий обіг забезпечений золотом, інфляція неможлива.

Паризька  валютна система  (1867р.) - система золотомонетного стандарту

• Перша валютна система
• Стихійно сформувалася у ХІХ ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту.
• Юридично оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році, яка визнала золото єдиною формою світових грошей.
• В цих умовах не було відмінностей між національною та світовою валютними системами (тільки монети приймались до платежу за своєю вагою)
• Структурні принципи :

• Основа – золотомонетний стандарт
• Склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо  ринковий курс валюти падав нижче паритета, що був заснований на їх золотому вмісту, то боржники розраховувались золотом по міжнародним зобов’язанням, а не іноземними валютами. 
• Кожна валюта мала золотий вміст. Встановлювались золоті паритети. Вільна конвертованість валют в золото. Золото використовувалось як загальновизнані світові гроші.

1914р.  Державне регулювання  валютних відносин.

На початку  першої світової війни більшість країн переходить до регулювання валютних відносин; увесь платіжний оборот всередині країни і валютні перекази підлягають контролю та регулюванню.

У роки першої світової війни золотомонетний стандарт було відмінено більшістю  країн. У багатьох країнах впроваджується золотозлитковий стандарт (Великобританія, Франція).

.

Після першої світової війни . на початку 20-х років XX ст., було рекомендовано перейти до золотодевізного  стандарту.

Генуезька світова валютна  система (1922р.)

• Друга світова валютна система
• Юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції у1922р.
• Принципи :
• Основа – золото і девізи (іноземні валюти для міжнародних розрахунків) (Грошові системи  30 країн базувались на золотодевізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно-резервні кошти. Однак у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою. Фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері.

• Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн)
• Відновлений режим валютних курсів, що вільно коливаються. Вільне коливання курсів без золотих точок (в 30-х роках)
• Валютне регулювання здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.

На відміну  від  попередньої системи золото служить тільки для часткового забезпечення грошового обігу, обмін паперових грошей на золото для приватних осіб не проводиться.

 

  Криза валютної  системи: поняття,  види (Красавина,с.61)

Закономірності  розвитку валютної системи визначаються відтворювальним критерієм, відображають основні етапи розвитку національного і світового господарства. Цей критерій проявляється в періодичній невідповідальності принципів світової валютної системи змінам у структурі світового господарства, а також у розстановці сил між його основними центрами. Тому періодично виникає криза світової валютної системи.

Криза світової валютної системи  – 

• загострення валютних протиріч, різке  порушення її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва.

 Дане поняття виникло з кризою першої світової валютної                                                                системи. Криза золотомонетного стандарту - 10 років (1913-1922), Генуезька в.с. - 8 років(1929-1936), Бреттон-Вудська – 10 років (1967-1976).

 

Криза світової валютної системи веде до руйнування старої системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну  стабілізацію.

 

   Види  валютних криз

Локальні  валютні кризи

Вражають  окремі країни чи групу країн навіть при відносній стабільності світової валютної системи. ( Після другої світової війни періодично виникали локальні валютні кризи у Франції, Великобританії, Італії та інших країнах.

Циклічні  валютні кризи  (Прояв економічних криз)

Спеціальні  валютні кризи. Викликані іншими факторами: криза платіжного балансу, надзвичайними обставинами і т.д. (При золотому стандарті валютні кризи виникали звичайно в періоди війн та циклічних економічних криз, але не доходили до гострих форм).

Немає чіткої межі між циклічними та спеціальними валютними кризами

Головні особливості світової валютної кризи

( 1929 – 1936рр. )

• Циклічний характер, оскільки валютна криза була наслідком глибокої економічної і грошово-кредитної кризи.
• Структурний характер, адже основні принципи світової валютної системи, що ґрунтувалися на золотому стандарті, зазнали поразки .
• Велика тривалість : з 1929 р. до осені 1936р.
• Виключна глибина та гострота : курс деяких валют знизився на 50-84%; міжнародний кредит, особливо довгостроковий, був паралізований у наслідок  масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав : Німеччина, Австрія, Туреччина і ін., які припинили зовнішні платежі; створилась маса “гарячих” грошей, що стихійно переміщувались з країни в країну у пошуках спекулятивний прибутків.
• Значна нерівномірність розвитку: криза вражала  то одні то інші країни,  в різний час і з різною силою.

У 1943 році було розроблені та опубліковані два  плани щодо вдосконалення валютної системи: британський, підготовлений  лордом Кейнсом, та американський, складений  Генрі Вайтом, який і було взято за основу на Бреттон-Вудській конференції.

      Бреттон-Вудська  валютна система (липень 1944р.), яка базувалась на золотодевізному стандарті: (золото та долар і фунт стерлінг)

• Створена  на валютно–фінансовій конференції  в  Бреттон–Вудсі (США) під головуванням міністра фінансів США Моргентау.
• На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ),який мав допомогти стабілізації курсів валют країн-учасниць шляхом надання коштів для вирівнювання їхніх платіжних балансів - як орган міждержавного валютного регулювання.
• Засновано Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) з метою надання допомоги країнам-членам у реконструкції та розвитку їхнього господарства шляхом полегшення інвестування капіталу.

У Статуті Міжнародного валютного фонду  закріплювалися основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи, за якими:

• функції світових грошей зберігалися за золотом, але масштаби його використання у міжнародних фінансах і регулювальна роль суттєво зменшувалися;
• у ролі міжнародних платежів використовується нарівні із золотом – долар США та фунт стерлінгів Великобританії. Долар декларативно прирівнювався до золото в ролі еталона цінності валюти. Далеко менше в цій ролі виступав фунт стерлінгів;
• резервні (ключові) валюти обмінювалися на золото таким чином:

а) долар США могли обмінювати центральні банки та урядові установи інших країн у  Казначействі США  за офіційно встановленим 1934 року співвідношенням (35 доларів за 1 тройську унцію, тобто 31,1035г золота);

б) долар  США та фунт стерлінгів Великобританії могли обмінювати центральні банки, урядові установи та приватні особи з метою тезаврації на ринках золота (передусім Лондонському). Ціна золота на ринках складалася на базі офіційної (до 1968 року вона майже не відхилялася від останньої);

• прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених країнами-членами з МВФ валютних паритетів, виражених у золоті та в доларах США. Ці паритети були стабільними, їх зміна могла відбуватися тільки з санкції МВФ і за певних умов, що на практиці траплялося дуже рідко;
• ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів цих валют більш як на +0,75%.У разі значних відхилень національні банки зобов’язувались засобом покупки чи продажу валюти  відновити співвідношення курсів. Тобто всі валюти міцно “прив’язувалися” до долара США, а через нього – до золота;
• оборотні національні валюти вільно обмінювалися на валютних ринках на долари та одна на одну за курсами, що могли коливатися у зазначених вище межах. Контроль за функціонуванням механізму міжнародних розрахунків і приватним валютним оборотом здійснювали державні органи країн-членів МВФ;
• міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалось головним чином через МВФ;
• з метою пом’якшення кризи окремих валют держави-члени МВФ (149 країн) вдавалися до взаємодопомоги. Вона здійснювалася наданням країнами одна одній через механізм МВФ та іншими шляхами кредитів в іноземній валюті для фінансування дефіцитів платіжних балансів.