Курс лекций по "Международным отношениям"

Створена  система повинна була відновити  порядок у міжнародних валютних відносинах, а також ввести відповідальність країн-членів цієї системи за політику обмінних курсів і валютних обмежень.

 
 
 

Криза Бреттон-Вудської валютної системи ( 1967 – 1976 )

• Загострення протиріч між інтернаціональним, глобальним характером міжнародних економічних відносин та використанням для їх здійснення національних валют, які схильні до знецінення (переважно долара)

Причини :

• Нестійкість та протиріччя економіки.
• Посилення інфляції негативно вплинуло на світові ціни та конкурентну здатність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення “гарячих” грошей.
• Нестабільність платіжних балансів.
• Невідповідність принципів Бреттон-Вудської валютної системи зміненому співвідношенню сил на світовій арені.
• Активізація ринку євродолара.
• Дезорганізуюча роль транснаціональних корпорацій (ТНК).

 

Наплив  доларів в країни Західної Європи і Японію викликав масовий перехід  до плаваючих валютних курсів і тим  самим спекулятивну атаку їх валют  на долар.

Франція ввела подвійний валютний ринок  по прикладу Бельгії, де він функціонував з 1952 р. Країни Західної Європи стали відкрито виступати проти привілейованого стану долара в світовій валютній системі. Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною  Вашингтонською угодою групи “десяти” 18 грудня 1971р.

Смітсонівська (Вашингтонська) угода (1971 р.)

між промислово розвиненими країнами (була чинна  трохи більш року, нею було покладено  початок реформи існуючої світової валютної системи)

 

• переглянуто паритети провідних валют: долар девальвовано на 7,89% ; підвищена офіційна ціна золота на 8,57% (з 35 до 38 долара за унцію) (*) ревальвація ряду валют;
• пом’якшився принцип фіксованих паритетів: межі можливих відхилень курсів валют від їх фіксованих паритетів були тимчасово розширені з + 1 до + 2,25% .
• міжнародна розрахункова грошова одиниця СДР (див. початок лекції питання 1 та кінець), яка рішенням сесії МВФ (вересень-жовтень 1969року) вводилась в дію з 1 січня 1970 року, розглядалась як можлива основа валютної системи нарівні із золотом.

 

Переплетення валютної кризи з енергетичною та світовою економічною кризами.

Пошуки  виходу з валютної кризи велися довго  спочатку в академічних , а потім  в урядових колах та численних  комітетах. “Комітет двадцяти” МВФ  підготував у 1972-1974рр. проект реформи  світової валютної системи.

 

Ямайська  валютна система (Кінгстонська)

Угода (січень 1976 р.) країн-членів МВФ в  Кінгстоні (Ямайка) і ратифікована більшістю  членів у квітні 1978 р. Прийнято поправки до Статуту МВФ, які нині та визначають порядок світової валютної системи.

Принципи  системи :

• Базою валютної системи було проголошено міжнародну розрахункову одиницю – СДР, яка в перспективі мала стати основою паритетів і курсів валют і основним платіжно-розрахунковим засобом. До 1985 року в СДР встановлювались курси валют лише 12 країн із 149 членів МВФ. Фактично зберігався доларовий стандарт.
• Окрім  СДР країнам дозволялось встановлювати валютний паритет до будь-якої валюти, крім золота. Тобто закріплювалися тенденції до багатовалютного стандарту та поділ світової валютної системи на регіональні угрупування: США - Західна Європа – Японія.
• Юридично було завершено демонетизація золота : відмінено  офіційну ціну золота та золоті паритети , золото перестало бути мірою вартості та базою золотих паритетів, США  припинили обмін доларів на золото для іноземних центральних банків та урядових установ. Але золото й далі використовувалося для формування  фонду ліквідних активів з метою придбання резервних валют.
• Було знято обов’язковість обмежень щодо офіційних валютних резервів
• Поняття “оборотна(конвертована)валюта” замінено терміном “валюта, що вільно використовується”(тобто ринкова валюта.
• Країни отримали  право вибору будь-якого режиму валютного курсу.
• Узаконювався режим плаваючих валютних курсів замість фіксованих.
• МВФ, який зберігся на уламках Бреттон-Вудської системи, закликав посилити міждержавне валютне регулювання

    

   Спеціальні  права запозичення  – СДР ( резервна валюта кошикового типу) - це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних  рахунках у МВФ. Складалась до 1 січня 2002р. з 5-ти валют – долара США, марки ФРН, ієни, французького франку, фунту стерлінгів; зараз, відповідно, прив’язується до курсу 4-х валют – євро (визначає курс СДР на 37,4%), долару США (37,2%), британського фунту стерлінгів (12,4%), японської ієни (13%). Курс розраховується на базі курсу щоденно вищеназваних валют.

     СДР – це штучно створені міжнародні резервні кошти для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів, розрахунків з МВФ:

• не мають реального забезпечення (на відміну від золота вони не мають власної вартості - з 1970 року одиниця СПЗ – одиниця дорівнювалась до 0,888671 г золота, а потім стала розраховуватись як валюта кошикового типу);
• безпосередньо не виконують ролі платежу;
• у чистому вигляді не використовуються для регулювання державних зобов’язань;
• Їх наявність у країні дає їй право на придбання вільно конвертованої валюти (право на отримання кредиту);
• як ліквідний компонент, збільшує офіційні резерви країни-члена МВФ.

 

    Таблиця 6.2.

   Розрахунок  курсу СДР до основних валют

(на 31 грудня 2004 р.)

 

Випуск  СДР:

• Перша емісія СДР 1970-1972 рр. – на суму 9,3 млрд. доларів СДР
• Друга  1979-1981 рр. – 12,1 млрд. доларів

Із  загальної суми 21,4 млрд. СПЗ (34 млрд. доларів ) :

• на рахунки країн – членів – 20,6 млрд. СДР
• на рахунок МВФ – 0,8 млрд. СДР

Осінню 1997р. було стверджено рішення про новий випуск  21,4 млрд. СДР. Але кінцеві строки  наділення країн-членів МВФ додатковими СДР поки що не визначено.

   Прийнято  рішення за пропозицією Росії  зрівняти виплати всім учасникам  на рівні біля 30% національної квоти  в МВФ.    

 

  СДР можна використовувати:

1. для  отримання конвертованої валюти, необхідної для регулювання пасиву платіжного балансу;

2. для  проведення операцій з МВФ:  виплати комісійних, погашення в  СДР отриманих раніше в іноземних  валютах кредитів в МВФ, викупу  у Фонду власної валюти.

3. для  визначення операцій за двосторонніми угодами з другою країною-членом МВФ, наприклад для викупу власної валюти (США викупали долари у центральних банків західноєвропейських країн).

Досвід  функціонування СДР  з 1970р. показав, що:

• СДР використовувались не для Регулювання платіжних балансів, а для погашення заборгованості МВФ, виплати останньому процентів і комісійних, що привело до накопичення СДР на рахунку МВФ, зменшив їх значення як ліквідного активу;
• Відбувається накопичення СДР на рахунках промислово розвинених країн, що викликає напруження у відносинах як країн з додатним сальдо платіжного балансу, які мусили практично “заморожувати” на суму прийнятих СДР свої валютні активи, так і країн з від’ємним сальдо платіжного балансу, багато з яких, з числа країн третього світу, повністю вичерпали свої ліміти СДР;
• Система СДР створила новий канал впровадження доларів США у світовий платіжний оборот, тому що основна маса СДР використовується для обміну на американську валюту.

 

Проблеми  Ямайської валютної системи:

• Втрата доларом монопольної ролі( поява СДР) 
• Проблема багатовалютного стандарту

Але ні один з трьох центрів (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) не має переваги над іншими у валютно-економічній сфері, щоб  становити  панування своєї валюти у світі.

Характерна  риса розвитку світової валютної системи  – тенденція розвитку до валютного поліцентризму.

• Проблема золота – зацікавленість країн Західної Європи в збереженні золота як реальних резервних запасів.
• Режим плаваючих валютних курсів.
• Він не забезпечив вирівнювання платіжних балансів, не перешкодив валютній спекуляції, не вирішив проблему безробіття.
• Країни віддають перевагу режиму регульованого плавання валютного курсу, підтримуючи його різними методами валютної політики.

   Проблеми  Ямайської валютної системи породжують об’єктивну необхідність її подальшої реформи. Потрібні пошуки шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно–економічної політики ведучих країн. Суперництво трьох центрів лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції.

ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИТЕМА.

Європейська валютна система  – це міжнародна (регіональна  система)

Створення Європейського співтовариства  розпочалось  з 1 січня 1958 р. на основі підписання Римської угоди у березні 1957 році ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

Римська угода 1957р. не передбачала створення  європейської валютної системи. Вона містила  лише загальні положення щодо координації внутрішньої та зовнішньої грошової політики та створення для цього консультативного органу – Валютного комітету.

1967р.- започаткувалася процедура консультацій на випадок зміни валютних курсів і було створено Комітет управління центральних банків.

1968р. – на фоні майже перманентної валютної кризи розпочалося формування Європейської валютної системи.

Грудень 1969 року – Конференція керівників держав та урядів Європейського співтовариства у Гаазі . Було визначено поетапне створення економічного та валютного союзу.

1971р.  – країни ЄС прийняли програму поетапного створення економічного та валютного союзу до 1980р. (“план Вернера”, який передбачав створення союзу в три етапи (Красавина,2000р.,с.98)

З1973р. до Європейського співтовариства приєдналися Великобританія, Ірландія, Данія,

5грудня 1978р. – Європейською радою було прийнято рішення про створення Європейської валютної системи.

13 березня 1979р.  була створена Європейська валютна система.

 1981р. – до Європейського співтовариства увійшла Греція,

1986р. - до Європейського співтовариства увійшли Португалія та Іспанія,

1995 р. – до Європейського Союзу ввійшли Австрія, Швеція, Фінляндія,