Анализ интеграционных процессов в валютно-финансовой сфере

Об’єднання ринків облігацій безперечно впливає і на рівень процентних ставок. Відсоток, що сплачується по облігаціям визначався до введення євро трьома факторами: положенням емітента, ліквідністю емісії та валютним курсом. Останній фактор був головною причиною розриву в процентних ставках країн-членів, оскільки інвестор погоджувався купувати цінні папери, виражені в валюті, вартість якої має тенденцію до зниження, лише за умови отримання додаткового прибутку, який компенсує очікуване знецінення валюти. Крім скорочення розривів між процентними ставками ліквідація валютних курсів сприятиме також і зменшенню їх загального рівня в Європі. Однак скорочення розривів зовсім не означає їх повного зникнення. З 1.01.1999 р. проблемі кредитних ризиків та, в меншій мірі, ризиків ліквідності на фінансових ринках приділяється більше уваги. Це пов’язано з тим, що країни, які мають велику заборгованість змушені пропонувати більш високу процентну премію, ніж інші країни.

На кінець, формування євроринку облігацій супроводжується  швидким розвитком приватного кредитного ринку, зокрема, такої його частини  як високоприбуткові приватні облігації  з високим ступенем ризику (junk bonds). В результаті зменшення процентних ставок, зумовленого макроекономічними характеристиками єдиної валюти – ліквідація валютних ризиків, монетарна та фіскальна дисципліна – та їх мікроекономічним впливом на фінансові ринки – посилення конкуренції – інвестиційні капітали спрямовуються до приватного сектору, зокрема до малих підприємств з високим ступенем ризику, але й з високими потенційними можливостями розвитку. Такий розвиток євроринку облігацій, в ущерб державному сектору, проявляється в активному проведенні оцінки кредитоспроможності позичальників рейтинговими агентствами. Євроринок процентних ставок поступово стає подібним як за структурою, так і за розміром до американського внутрішнього ринку.

На європейському ринку  акцій, зміни, зумовлені появою єдиної валюти, відбуваються повільніше, але неминуче. Регіональні особливості ще мають місце на цих ринках. Зважаючи на відсутність європейського закону про акціонерні товариства та регламенту купівлі контрольного пакету акцій іншої компанії, розбіжності в регулюванні в різних країнах, а також близькість фондових бірж, європейські компанії надають перевагу, навіть за наявності єдиної валюти, своїм національним ринкам. Так само біржові ринки знаходяться в залежності від особистих успіхів деяких місцевих компаній. Спочатку євроринок акцій стане електронною системою переговорів між національними ринками, і лише потім справжнім єдиним ринком цінних паперів на зразок ринку облігацій. Акції, дійсно, є менш однорідними цінними паперами з чітко вираженою національною ідентичністю. Але єдина валюта повинна надати нової динаміки зростання європейським ринкам акцій. Перш за все, повинні розвиватись трансграничні інвестиційні потоки: із зникненням валютних ризиків порівняння основних показників подібних компаній в європейському масштабі стає простішим, що сприяє купівлі-продажу акцій на рівні співтовариства. Посилюється також секторний аналіз в управлінні портфелем на відміну від географічного аналізу. Таке секторне центрування інвестицій повинно бути вигідним ринкам, що слабо розвиваються у зв’язку з їх недостатньою біржовою капіталізацією (наприклад, Франція). Зниження процентних ставок, за інших рівних умов, сприяє підвищенню біржових курсів в Європі, збільшуючи одночасно і об’єми операцій на біржах – курс акції відображає очікувані дивіденди. Така динаміка розвитку доповнюється структурними змінами, приватизацією, заходами по зближенню національних особливостей, а також зростанням ролі пенсійних фондів (приватні пенсійні фонди, як правило, інвестують в акції). Хоча біржова капіталізація в ФРН, Франції чи Італії становить не більше половини ВНП, в той час як у США вона перевищує цей показник, потенційні можливості розвитку євроринку акцій оцінюються як дуже перспективні.

Євро впливає не лише на фінансове середовище, а й сприяє посиленню конкуренції між європейськими  фондовими біржами. В умовах відсутності  валютних курсів фінансові центри змушені прикладати великих зусиль для того, щоб залучити (або зберегти) інвесторів та емітентів, які відтепер мають вільний доступ до всіх європейських ринків. Однак не всі ринки матимуть відповідне місце в європейському Економічному та Монетарному Союзі: діяльність повинна сконцентруватися на обмеженій кількості домінантних бірж, які можуть забезпечити найбільш привабливе середовище (ліквідність, безпека та регламентація). Що стосується другорядних бірж, то вони, вірогідно, припинять свою діяльність.  Незважаючи на посилення конкуренції співробітництво між європейськими фінансовими центрами зростає. І в першу чергу це стосується фондових бірж. Вісім європейських фондових бірж зараз проводять переговори щодо розширення співробітництва, що існує між Франкфуртом та Лондоном в межах пан-європейського альянсу. Існує три причини необхідності розширення такого співробітництва. Перша полягає в тому, що європейський ринок цінних паперів є дуже фрагментарним (роздробленим), маючи 32 фондові біржі - у порівнянні з 8 в США, найбільшим світовим ринком цінних паперів. По-друге, глобалізація вимагає збільшення критичного розміру для фондових бірж. Так, вже оголошено про злиття Франкфуртської і Лондонської фондових бірж та утворення в майбутньому біржі Лондон-Франкфурт, яка активно співпрацюватиме з американською біржою ASDAY. До 2002 року планується завершити злиття Deutsche Bőrse та  London Stock Exchange (LSE), інтеграція яких повинна забезпечити високий рівень капіталізації завдяки єдиному менеджменту та гармонізованій ринковій моделі. Економія від злиття передбачається у розмірі 83 млн. євро щорічно [44]. На думку фахівців, у довгостроковій перспективі на базі такого злиття та співробітництва може утворитися світова біржа. На сьогодні Лондон займає домінуюче положення в проведенні міжнародних трансакцій по основним європейським акціям (близько 200 “Bluechips” – акції найбільш відомих крупних компаній, що мають високий курс та стабільно сплачувані дивіденди). Таке положення Лондону зумовлене унікальною в Європі біржовою капіталізацією (в 1,5 рази більшою, ніж в Парижі та Франкфурті разом), що забезпечує англосаксонський ринок значним рівнем ліквідності, і відповідно, робить його привабливим для міжнародних інвесторів. В той же час, ринок акцій, виражених в євро, 11 країн представляє значний потенціал розміром у 3 млрд. американських доларів, що складає 1,5 капіталізації Лондонської біржі [44]. Метою договорів про співробітництво, укладених між Парижем, Франкфуртом та Цюріхом в рамках “Євроальянсу” стало забезпечення передумов для спільного функціонування готівкового та строкового ринку, а також заснування пан-європейських біржових індексів на зразок Доу Джонса (індекси Stoxx). Такою самою є і мета Об’єднання економічних інтересів (ОЕІ – форма організації, в якій декілька підприємств об’єднують свої зусилля по розвитку діяльності, зберігаючи при цьому свою індивідуальність та автономію) “Euro NM”, яке об’єднує нові зростаючі фондові ринки (на яких котуються акції високотехнологічних компаній) Франції, Бельгії, Німеччини та Голландії.

Хоча акцентування уваги  на розвитку всієї єврозони є зрозумілим, погляд лише з середини був би занадто  вузьким, оскільки ринки капіталів є глобальними. В конкуренції за ліквідність Франкфурт, Лондон та Париж виступають проти таких великих центрів як Нью-Йорк, Токіо та Гонг-Конг. Нарешті, з використанням електронних торговельних систем та “віддаленого членства” зникає необхідність фізичної присутності на кожній фондовій біржі. Таке співробітництво полегшує тягар величезних витрат на технологічний розвиток, і є абсолютно необхідним для маленьких фондових бірж, зокрема. В майбутньому можливо буде створена єдина пан-європейська електронна система для фондових бірж. Виграші для учасників ринку від створення такої системи є очевидними: простий для користувача доступ з будь-якої місцевості, швидке та недороге виконання розпоряджень клієнта.

Жорстка конкуренція  в новому інтегрованому середовищі очікує і на фінансових агентів: ліквідуючи валютні курси євро посилює конкуренцію між банківськими та фінансовими установами. Така нова конкурентна динаміка супроводжується також концентрацією та спеціалізацією сектора. Вона також зумовлює послаблення європейської фінансової системи, вимагаючи від контролюючих органів посилення гармонізації наглядових заходів.

Найбільш відчутним  є вплив євро на банківську систему. Хоча конкуренція не є, звичайно, новизною для європейських банків, та тепер вона набуває нового масштабу. Відсутність монетарних кордонів дає можливість будь-якій кредитній установі безпосередньо діяти на сусідніх ринках. Посилення конкуренції впливає і на самі банківські операції. Європейські банки були змушені оперувати з євро з самого початку валютного союзу, для них не існувало так званого “пільгового” періоду для адаптації до нових умов на відміну від інших секторів економіки, які ще мають час до обміну на деноміновані в євро монети та банкноти на початку 2002 р.

Для банків поява євро означає не лише високі обмінні витрати (приблизно 10 млрд. євро для банків єврозони) та зникнення деяких прибуткових напрямків діяльності (таких як валютний ділінг), а, головним чином, кінець захисту національних валют. Результатом цього стало посилення конкуренції у всіх сферах банківської діяльності.

При проведенні банківських  операцій з клієнтами (retail banking) завдяки  євро зменшується вартість операцій на інших ринках ЄВС, оскільки банки  більше не залежать від (як правило  дуже дорогого) міжбанківського ринку. Але таке поширення за межі національних кордонів викличе додаткові значні витрати, в той час коли більшість країн ЄВС вже й так перенасичені банками. До того ж, навіть після введення євро, існуватимуть перешкоди для поширення в інші країни ЄВС, такі як законодавчо встановлені обмеження та розбіжності в системах нагляду. В деяких випадках таке поширення на певні ринки має сенс, особливо якщо воно здійснюється шляхом об’єднання національних банків (або ж шляхом придбання пайової частки) або через створення власної системи розподілу. Цікавим альтернативним шляхом є проникнення на іноземні ринки через так звані “прямі” банки (direct banks) - в епоху Інтернету клієнти можуть не піклуватися про те, де знаходиться “прямий” банк - на відстані 50 чи 500 км.

Корпоративна банківська діяльність (corporate banking) представляє  собою послуги, що базуються на персональних взаємовідносинах банківського персоналу  та підприємців. Традиційні взаємовідносини  клієнта з “домашнім” банком не можуть бути замінені водночас. Однак, зростаюча конкуренція з боку іноземних банків здійснюватиме ще більший тиск на процентну маржу. Як і ціни інших секторів економіки, ціни на банківські послуги стають більш прозорими, що є вигідним для клієнтів, і не дуже - для банків. Крім цього, чим більш ліквіднішим та широким стає європейський ринок капіталу, тим більше компаній зможуть емітувати боргові зобов’язання. Тенденція до відмови від фінансових посередників через випуск комерційних векселів та корпоративних облігацій є альтернативою банківським кредитам. Зараз банківські кредити є найбільш важливою формою фінансування за рахунок позик в Німеччині (91%). В США відмова від фінансових посередників широко поширена, і 63 % фінансування за рахунок позик відбувається через випуск корпоративних облігацій [45]. В цьому випадку банки, отримуючи плату за послуги та комісійні, що значно перевищують процентний доход, будуть змушені вдосконалити свою кредитну політику та координовано змінювати свою структуру доходів.

Конкуренція в інвестиційній  банківській діяльності (investment banking) також посилиться, оскільки завдяки євро з’являться нові привабливі можливості в цій сфері (такі як поглинання банків або придбання пайової частки). З посиленням ринків капіталів європейські кредитні установи змушені все більше боротися за можливість фінансування великих підприємств, тоді як значна частина приватних позичальників обслуговується безпосередньо на фінансових та грошових ринках. Банки, кредитні умови яких стають все більше пов’язані з ринком, будуть жорстоко конкурувати з метою залучення додаткових ресурсів.  Здійснення інвестиційної діяльності ускладнюється високим попитом на капітал, дорожнечею робочої сили, необхідністю мати ефективні канали розподілу. Банк, який хоче займати провідне положення, має досягти критичного розміру.

Іншою привабливою сферою діяльності для банків є управління активами (asset management), доходність яких є  відносно стабільною. Критичний розмір є також життєво необхідним для  банку при здійсненні такої діяльності, так як вона вимагає проведення глибоких досліджень, наявності інформаційних технологій та їх маркетингу, а також ефективної системи розподілу. Крім цього, посилення конкуренції відбувається не лише між банками, а також між страховими компаніями та іншими небанківськими установами. Такий конкурентний тиск посилить тенденцію до інвестування в акціонерний капітал, що, в свою чергу, стане додатковим поштовхом для європейських фондових ринків. Зона євро ще має поле для діяльності в удосконаленні своєї “культури інвестування” - ринкова капіталізація в країнах ЄВС на березень 1999 р. в середньому становила 44% ВНП порівняно з 163% в Великобританії та 139% в США [45].

На кінець, зона євро пропонує нові можливості в сфері банківських операцій  (transaction banking), наприклад, в проведенні закордонних розрахунків. Однак, тут посилення конкуренції зумовлене важливістю економії на масштабах - здається, що в довгостроковій перспективі виживуть лише 5-10 фінансових посередників.

Такий розвиток в різних сферах банківської діяльності свідчить про те, що, по-перше, ЄВС відкриває  численні можливості для банків - але  лише за умови, що вони готові до нового рівня конкуренції і розглядають  необхідні зміни як шанс вдосконалити свою діяльність, рівень якої є менш ніж задовільним в багатьох континентальних європейських банках. Прибутковість інвестицій в акціонерний капітал британських банків приблизно в 4 рази перевищує такий же показник німецьких або французьких банків. По-друге, необхідний критичний розмір зростає в багатьох сферах бізнесу, наприклад, в інвестиційній банківській діяльності та управлінні активами.

Банки можуть скористатися з можливостей, наданих єдиною валютою  лише якщо їх розмір є критичним, або ж досягнувши такого розміру шляхом поглинання чи об’єднання. Цікавим є той факт, що більша частина поглинань в банківській сфері, на відміну від промисловості,  відбувається в межах національних кордонів. Існує дві причини для пояснення цього феномену: по-перше, це перенасиченість Європи банківськими установами, яка є фактором зменшення прибутків від інвестицій. Але більшість банків не готові виконати таке непросте завдання як поєднання різних культур. По-друге, певну роль відіграють риси, властиві банківському сектору. В деяких європейських країнах існує сильний державний банківський сектор (наприклад, в Німеччині, Австрії, Франції, Італії та Іспанії). Але можливо, що євро призведе до розширення банківської діяльності за межі національних кордонів. Використання єдиної валюти полегшує для малих та середніх підприємств, а також для фізичних осіб процес порівняння відсотків по кредитам та за банківські послуги, стимулюючи вибір найдешевшої та найефективнішої ринкової пропозиції. Відповідно даним дослідження, проведеного експертами аудиторської компанії “Deloitte & Touche” серед французьких малих та середніх підприємств третина підприємств, 20% щорічного обороту яких йде на експортні операції, підтвердили свою готовність розвивати співробітництво з не французькими банками зони євро. І така пропорція має тенденцію до зростання. Що стосується фізичних осіб, то потенціал делокалізації є вражаючим: 40 млн. жителів готові шукати найвигіднішу пропозицію за межами національних кордонів [45].

Таке посилення конкуренції  прискорює процес концентрації банківського сектору Європи шляхом поглинань  та об’єднань. В липні  2000 р. два найбільших банки ФРН – “Дрезднербанк” та  “Коммерцбанк” - розпочали переговори про злиття, результатом якого ймовірно стане утворення банківської холдінгової структури. На Франкфуртській фондовій біржі акції “Коммерцбанку” котуються на рівні 39-40 євро за одну акцію, Дрезднербанку - 42-43 євро. Аналогічні процеси відбуваються протягом першої половини 2000 року і в банківському секторі інших країн єврозони. Так, у квітні 2000 p. британський банк HSBC викупив за 11 млрд. євро акції французького банку Credit Commercial de France (CCF), а також зробив ряд транскордонних злиттів серед скандинавських банків. Наслідком такої акції стало падіння курсу акцій HSBC на європейських біржах, оскільки, за оцінками фахівців "європейські великі банки не дешеві. Для того, щоб купити 10% ринкової долі, наприклад, в Іспанії чи Німеччині, потрібно біля 100 млрд. євро біржової вартості, тобто приблизно стільки, скільки коштує сам банк" [46]. Така висока вартість до певної міри стримує внутрішньо європейську банківську експансію і виступає стимулом для експансії поза зоною євро. Вже сьогодні є достатньо прикладів такого злиття. Так, нідерландський банк YNG за 3,7 млрд. євро придбав акції німецького BHF-Bank, швецький Skandinaviska Enskilda Banken (SEB) за 1,6 млрд. євро купив акції німецького BFG Bank. Опасання деяких економістів щодо надзвичайної концентрації європейського фінансового сектору в результаті поглинань та об’єднань є безпідставними. Не можна сказати, що лише декілька глобальних учасників контролюють європейський банківський ринок. У ФРН, наприклад, 5 найбільших банків мають спільну ринкову долю у розмірі 17%, а ринкова доля найбільшого банку ЄС - Deutsche Bank - становить приблизно 3% [46].