Анализ интеграционных процессов в валютно-финансовой сфере

На самміті країн "Великої  сімки" та Росії в Кельні в 1999 році, присвяченому фінансово-економічним  аспектам розвитку світового господарства зазначалося, що "глобалізація - складний процес, пов'язаний із стрімким зростанням потоків капіталів, технологій, товарів і послуг у всьому світі - вже призвела до глибоких змін у наших суспільствах. Завдання полягає в тому, щоб використати величезний потенціал глобалізації і при цьому звести до мінімуму ризики, що пов'язані з нею, розвіяти побоювання з приводу недостатнього контролю за її наслідками" [40]. Що стосується міжнародної фінансової сфери, то на самміті було досягнуто згоди щодо спільних завдань по реформуванню світових фінансових ринків з метою запобігання виникненню нових фінансових глобальних криз, подібних тим, які мали місце в державах Південно-Східної Азії, Латинської Америки та Росії. Одним із засобів запобігання таким кризам стане створення системи раннього попередження кризових процесів  у фінансовій сфері, дотримання строгих критеріїв при наданні кредитів. Вперше до цієї системи залучаються приватні кредитори та вкладники капіталів, зокрема банки. Всі держави-учасниці самміту одностайно і чітко висловилися проти протекціонізму у світовій торгівлі, за дотримання принципів вільної торгівлі, за більшу відкритість ринків, створення ліберального інвестиційного клімату. У доповіді міністрів фінансів, підготовленій до кельнського самміту зазначається, що "відкриті ринки товарів і капіталів підвищують рівень стабільності світового господарства, його здатність протистояти загрозам і ризиками, існуючим як у всьому світовому господарстві, так і окремих країнах" [39].

Особлива увага на самміті була приділена питанню  обмінних курсів валют в нових  індустріальних країнах. На думку учасників  самміту, підтримку певного рівня  обмінного курсу національної валюти в тій чи іншій країні необхідно  здійснювати лише в тих випадках, коли вона дотримується певних передумов, а обмінний курс її національної валюти є тривалий час стабільним. У прийнятому на самміті документі з цього питання зазначається: "країни, які обрали фіксований курс  національної валюти, повинні бути готовими підпорядкувати всі інші завдання економічної політики меті дотримання фіксованого курсу, зокрема ліквідувати короткострокову заборгованість по кредитах в іноземній валюті, а лібералізація руху капіталів повинна здійснюватися поступово і супроводжуватися солідним та добре регульованим фінансовим сектором, змістовною і послідовною економічною політикою" [40]. Як позитивні фактори на самміті у Кельні були відзначені стабільне економічне зростання в США, введення євро, програми  пожвавлення кон'юнктури в Японії та пом'якшення наслідків фінансової кризи в Південно-Східній Азії і Латинської Америці. Проблеми пошуку механізмів та важелів, які  унеможливлювали б виникнення глобальних фінансових криз, розробки конкретних шляхів по запобіганню в майбутньому турбулентних процесів у міжнародній валютно-фінансовій системі стали предметом дискусії на Всесвітньому економічному форумі в Давосі в січні 1999 року. Елементи майбутньої міжнародної фінансової  архітектури, її структура були визначені  в лютому 1999 року на самміті міністрів фінансів і керівників центральних банків країн "Великої сімки" [41]. За пропозицією колишнього Президента Бундесбанку Г.Тітмайера створено "Форум з питань стабільності фінансового ринку", заснування якого зумовлено необхідністю завчасного попередження кризових процесів у міжнародній валютно-фінансовій сфері, проведення постійного спостереження за розвитком ситуації на міжнародних фінансових ринках. Визначено чотири головних завдання, виконання яких Форумом сприятиме покращанню ситуації в глобальній фінансовій системі.

По-перше, для банків, страхових компаній та компаній, що працюють на фондових ринках повинні бути запроваджені мінімальні єдині загальносвітові стандарти. На глобальному фінансовому ринку можуть діяти лише ті підприємства, які мають достатній капітал і в яких існує належний внутрішній контроль.

По-друге, спекулятивні фонди хеджування не можуть діяти на ринку без контролю і нагляду з боку громадськості. Той, хто інвестує багатомільярдні суми і при цьому йде на значний ризик, не повинен здійснювати свої операції без нагляду.

По-третє, подібного роду операції повинні бути поставлені під контроль на міжнародному рівні. Оскільки на національному рівні можливості контролю за глобальними фінансовими операціями є обмеженими, виникла необхідність у новому рівні співробітництва.

По-четверте, на глобальних гравців на грошових та фінансових ринках повинні бути покладені відповідні обов'язки. Не повинно бути такої ситуації, коли банки мають можливість покривати свої збитки за рахунок платників податків або за рахунок допомоги з МВФ.

До складу учасників  Форуму, на думку Г.Тітмайера, могли б входити по три представники від кожної з  країн "Великої Сімки", по два представники від МВФ і Світового Банку, по одному представнику від ОЕСР та Банку міжнародних розрахунків, а також по два представники від Базельського комітету, Міжнародного об'єднання по нагляду за цінними паперами (IOSCO) і Міжнародного страхового нагляду (IASIS) [41].

Суперечливість і неоднозначність  розгортання процесу фінансової глобалізації, необхідність глибоких інституціонально-функціональних реформ світової валютно-фінансової системи  у значній мірі впливають на розвиток регіональних інтеграційних процесів в економічній, в тому числі і валютно-фінансовій сфері. Поглиблення інтеграційного процесу західноєвропейських країн зумовлює формування єдиного європейського фінансового та кредитного ринку. З функціональної точки зору валютно-фінансовий та кредитний ринок ЄС – це система ринкових відносин, яка забезпечує акумуляцію та перерозподіл регіональних ( а частково і світових) фінансових потоків з метою прибутковості та безперервності виробництва. З інституціональної точки зору – це сукупність банків, спеціалізованих фінансових установ, фондових бірж, через які відбувається рух фінансових потоків. Особливістю валютно-фінансової інтеграції країн Західної Європи є те, що вже більше року вона відбувається в умовах обігу спільної грошової одиниці євро. Введення євро стало каталізатором подальшого поглиблення інтеграційного процесу у валютно-фінансовій сфері ЄС.

Євро призводить до посилення  конкуренції між фінансовими  центрами. Трьома домінантними фінансовими  центрами ЄС очевидно являються Лондон, справжній світовий фінансовий “мастодонт”, Париж, що характеризується активним розвитком “високих технологій” та Франкфурт, місцезнаходження ЄЦБ.

Запровадження євро впливає  на функціонування європейських ринків капіталів: зникає валютний ринок європейських валют, ринок процентних ставок та зароджується дуже перспективний континентальний біржовий ринок. Національні ринки капіталу замінені на один єдиний ринок, і єврозона стала новим внутрішнім ринком. Це звільняє більшість фінансових компаній від необхідності мати своїх представників в кожному національному фінансовому центрі. Об’єми операцій у європейських валютах були досить значними, про що свідчать наступні дані: наприкінці 1995 р. обмінні операції французький франк/німецька марка складали 23% загального обсягу валютних операцій на Паризькій валютній біржі, або 1500 млрд.фр.франків [30, c.206]. В середньому 20% діяльності фінансових інститутів зникає внаслідок введення євро, але ситуація відрізняється в залежності від країн: так, фінансові установи Люксембургу “постраждали” найбільше, оскільки майже половина їх щорічного обороту забезпечувалась лише на внутрішньо європейському ринку. Однак, очікується, що євро надасть нових привабливих можливостей, якщо зможе, звичайно, отримати статус міжнародної резервної та розрахункової одиниці на противагу американському долару. В цьому випадку обсяги валютних операцій долар/євро, євро/ієна представлятимуть дві третини операцій світового валютного ринку, але залишається питання, чи компенсують вони попередні обсяги. Посилення конкуренції як результат введення євро призводить до скорочення біржової маржі між ціною пропонування та попиту (spread bid-ask) на найбільш ліквідних ринках.

Не залишаться в стороні  й ринки процентних ставок: грошові  ринки об’єднуються, між національними ринками облігацій зникають будь-які перешкоди. Національні грошові ринки, ринки короткострокових кредитів (менше року) замінюються на єдиний грошовий ринок, де рішення прийматиме Європейський центральний банк з метою забезпечення єдиної монетарної політики в Європі. До того ж, платіжна система TARGET дозволяє комерційним банкам, використовуючи можливості просторового арбітражу, забезпечити єдині умови короткострокового кредитування. На цьому найліквіднішому ринку облікова ставка Євробор (середня величина трансакцій, здійснених головними європейськими банками) замінила аналогічні національні ставки.

ЄВС дає шанс континентальним  європейським фінансовим центрам послабити  визнане лондонське лідерство. І  хоча ці центри вже приклали великих  зусиль для того, щоб стати більш  “привабливими”, необхідно зробити  ще більше, наприклад, провести модернізацію законів по фондовій біржі, сприятливі для інвестора податкові реформи, прийняти закони, що дозволяють більшу мобільність робочої сили.

Цікаво прослідкувати  як статус pre-in Великобританії вплине на “привабливість” Лондону як фінансового центру. Євро буде запроваджений у Великобританії лише з 2002 року, але вже зараз він відіграє тут важливу роль. Лондон, без сумніву, залишиться основним фінансовим центром в Європі завдяки своїм перевагам у розмірі, наявності висококваліфікованого персоналу, вигідних податків та правового і культурного середовища. У порівнянні з Лондоном Франкфурт програє з-за надмірно високих ставок податку на прибуток. Незважаючи на те, що Великобританія не поспішає прийняти єдину європейську валюту, основна частина валютних операцій між євро та національними валютами концентрується в Лондоні, який має безпрецедентний досвід в проведенні валютних операцій, накопичений ще з 19-го століття, міжнародну відкритість та значну концентрацію необхідних агентів – банків, небанківських фінансових установ, маклерських контор. Об’єм щоденних валютних операцій, що здійснюються в Лондоні становить 460 млрд. американських доларів (проти 245 млрд. дол. для США), що у вісім разів перевищує відповідний показник Парижу [42].

На ринках процентних ставок діяльність повинна бути більш  відкритою між континентальними фінансовими центрами та Лондоном з  тим, щоб залучити капітали, інвестовані  в Європі. Відмова Великобританії від участі в першому етапі  ЕВС надає певної переваги французьким фінансовим центрам, та особливо німецьким. Так, Франкфурт заволодіє основною частиною операцій на грошових ринках, ринках короткострокових кредитів завдяки його близькості з ЄЦБ. Що стосується ринків облігацій, то Париж та Франкфурт розділили між собою роль головного емітента боргових зобов’язань в євро: Париж характеризується високим рівнем технічної оснащеності та досконалістю свого ринку – це єдина біржа в Європі, де розвинута така діяльність, як “stripping” – відокремлення купонів від облігацій, з метою торгівлі ними в якості самостійних цінних паперів; Франкфурт, в свою чергу, має високу репутацію та значний рівень ліквідності. Наявність переважаючої кількості німецьких та французьких цінних паперів у портфелях інвесторів має певні наслідки для урядів інших країн-членів: вони ризикують опинитися недостатньо привабливими, постраждати від так званого “феномену усунення”, платити додаткову премію за фінансування, навіть не маючи можливості розраховувати на свій власний ринок для розміщення своєї заборгованості. Врахування такої небезпеки пояснює, чому більшість Казначейств європейських країн включилися в процес залучення іноземних інвесторів, фінансової модернізації та інновацій. Не можна сказати, що Лондон повністю відсутній на цьому європейському ринку облігацій: приватні емітенти надають перевагу найбільш широкій пропозиції, тобто наймогутнішим банкам, а інвестори - найліквіднішим ринкам. Широкий ринок міжнародних облігацій в євро розвиватиметься і в Лондоні, який може за рахунок своєї гнучкості та творчого підходу витіснити національні континентальні ринки приватного кредитування. Однак, концентрація діяльності саме на ринках деривативів може виявитися деструктивною для Європи (існує 3 великі ринки деривативів в Європі: Лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів (LIFFE), Строковий ринок фінансових інструментів в Парижі (MATIF), Німецька строкова біржа (DTB)).

Однак будь-яка концентрація діяльності на грошових ринках та ринках облігацій є відносною: уряди  та підприємства продовжуватимуть емітувати  на своїх ринках зважаючи на технічні та регламентні національні особливості. На ринках деривативів, навпаки, можлива тотальна концентрація – після конвергенції процентних ставок, європейським інвесторам необхідно укласти лише один контракт на погашення терміну платежу з метою страхування себе від ризиків або майбутніх спекуляцій. Це і дешевше і більш ліквідніше. На якому ж ринку сконцентруються операції по укладанню ф’ючерсних контрактів та опціонів? Що стосується короткострокових контрактів, то це вірогідніше стане Лондонська LIFFE, оскільки вже зараз на неї приходиться більша частина короткострокових контрактів, що укладаються в Європі, і, зокрема, німецьких контрактів, які мають домінуюче значення на об’єднаному грошовому ринку. Довгострокові контракти, на 10 років, укладаються на Німецькій строковій біржі, яка, незважаючи на свій юний вік, має всі шанси витіснити LIFFE на ринку ф’ючерсів та опціонів – зовсім недавно у Німеччині укладалося в два рази менше контрактів, ніж у Франції і 80% німецьких контрактів укладалося у Лондоні [39]. Причинами такого німецького динамізму стали, перш за все, розумний вибір електронної анонімної системи переговорів замість традиційної системи крику, яка, до речі, вже зникає і на французькій, і на англійській біржах; активна торговельна політика та значна німецька дебіторська заборгованість нерезидентів, яка досягала 40% проти всього 10% у Франції [39]. Результатом цього для Німеччини є очевидний статус домінантного ринку деривативів, а для Франції та Великобританії – скорочення діяльності, яке може загрожувати їх існуванню. Що стосується невеликих ринків деривативів, як то Мадрид, Брюссель чи Мілан, то їх майбутнє знаходиться ще під більшою загрозою. Вони можуть просто зникнути як це сталося з ф’ючерсним ринком у Дубліні в 1997 р. Звичайно, євро не може бути перевагою для всього світу. 

Ринки облігацій та ринки  довгострокових кредитів (більше року) об’єднуються в великий ринок світового масштабу: починаючи з 1.01.1999 р. всі державні і приватні емісії цінних паперів здійснюються в євро. Євроринок облігацій, який об’єднує 11 країн, представляє 40% від світових об’ємів кредитування, що становить 6400 млрд. доларів, і займає друге місце у світі після США (8000 млрд. дол.) та перед Японією (3600 млрд. дол.) [43]. Наслідками таких змін є посилення конкуренції, скорочення “спредів” та утворення великого ринку приватного кредитування на зразок американського, що розширить можливості для інвесторів. Оскільки придбання іноземних боргових цінних паперів завжди пов’язане з ризиком валютних коливань, європейці надавали перевагу своїм національним, що обмежувало інвестиційні можливості. Спільна валюта кардинально змінює таку ситуацію, зумовлюючи, крім того, зростання конкуренції між емітентами, державними чи приватними. Логічно очікувати й значного зростання переливів капіталів за межі національних кордонів.